Колегія суддів КГС не погодилася із висновком, викладеним у постанові КЦС у справі № 757/34959/18-ц, про те, що з дати отримання особою прав на використання спірного знаку для товарів і послуг від попереднього власника, а саме з публікації відомостей про передачу йому вказаних прав станом на час звернення позивача до суду із цим позовом не сплив передбачений Угодою про асоціацію п`ятирічний строк безперервного невикористання такого знаку для товарів та послуг, а тому є безпідставними висновки щодо наявності правових підстав, передбачених Законом, для дострокового припинення дії належного відповідачу свідоцтва на знак для товарів і послуг у зв`язку з невикористанням останнім цього знаку без поважних причин протягом п`ятирічного строку. Згідно із цим висновком КЦС, суди попередніх інстанцій не врахували, що законом не передбачена юридична відповідальність нового власника знака на товари і послуги у зв`язку з недобросовісним користуванням попереднім власником своїми правами на цей знак. Необхідність відступу від зазначеного висновку обґрунтовувалась тим, що:- згідно з п. 4 ст. 18 ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», якщо торговельна марка не використовується в Україні повністю або щодо частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг безперервно протягом 5 років від дати публікації відомостей про видачу свідоцтва або якщо використання торговельної марки призупинено з іншої дати після цієї публікації на безперервний строк у 5 років, будь-яка особа має право звернутися до суду із заявою про дострокове припинення дії свідоцтва повністю або частково;- при цьому, згідно із ст. 198 Угоди про асоціацію сторони передбачають, що реєстрація торговельної марки підлягає анулюванню, якщо протягом безперервного 5-го періоду вона не була введена у використання на відповідній території для товарів або послуг, стосовно яких вона зареєстрована, і відсутні належні причини для невикористання;- отже, і ЗУ «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», і Угода про асоціацію встановлюють вимогу щодо безперервного використання саме торговельної марки, а не щодо безперервного використання торговельної марки конкретним власником, який може періодично змінюватись. Зважаючи на вищевикладене ВПВС 04.12.2024 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/123567886 про прийняття справи № 910/8781/23 до свого розгляду.
Відмовляючи у прийнятті справи № 363/2525/17 до свого розгляду ВПВС в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/123780091 від 11.12.2024 виходила з того, що органами досудового розслідування особа обвинувачувалась у тому, що вона, будучи службовою особою, неналежно виконала свої службові обов`язки через несумлінне ставлення до них, чим завдала тяжких наслідків державним інтересам (ч. 2 ст. 367 КК). Системний аналіз положень ст. 367 КК дає підстави вважати, що відповідальність за цією нормою настає лише у випадку, якщо дії, невиконання чи неналежне виконання яких, спричинило передбачені в зазначеній статті наслідки, входили в коло службових обов`язків цієї службової особи або якщо обов`язок діяти відповідним чином юридично був включений (законом, указом, постановою, наказом, інструкцією тощо) до кола службових повноважень такої особи. Відповідно до вимог ст. 91 КПК у кримінальному провадженні поряд з іншим підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення. Згідно зі ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом. Ставлячи питання про відступ від позиції, викладеної у постановах КАС (у яких порушувалось питання про порядок затвердження проєктів землеустрою і передачі земельних ділянок у власність), колегія суддів ККС не врахувала, що у цьому кримінальному провадженні (притягнення кадастрового реєстратора до кримінальної відповідальності за неналежне виконання службових обов`язків, що спричинило тяжкі наслідки) суд ухвалив виправдувальний вирок з підстав відсутності належних і допустимих доказів вини, а не у зв`язку з «неправильним тлумаченням» положень ст. 186-1 ЗК, про що наголошувала колегія суддів ККС.
У постанові від 18.11.2020 у справі № 4819/49/19 ВПВС зазначила, що аналіз норм розд. ХІІ Конституції України та ЗУ № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» дає підстави дійти висновку про те, що рішення КСУ має пряму (перспективну) дію в часі і застосовується щодо тих правовідносин, які тривають або виникли після його ухвалення. Якщо правовідносини є триваючими і виникли до ухвалення рішення КСУ, однак продовжують існувати після його ухвалення, то на них поширюється дія такого рішення КСУ. Тобто рішення КСУ поширюється на правовідносини, які виникли після його ухвалення, а також на правовідносини, які виникли до його ухвалення, але продовжують існувати (тривають) після цього. Водночас чинним законодавством визначено, що КСУ може безпосередньо у тексті свого рішення встановити порядок і строки виконання ухваленого рішення. Встановлена КСУ неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого припису, застосованого (не застосованого) судом під час вирішення справи, має значення, насамперед, як рішення загального характеру, яким визначається правова позиція для вирішення подібних справ, а не як підстава для перегляду справи з ретроспективним застосуванням нової правової позиції і зміни таким чином стану правової визначеності, вже встановленої остаточним судовим рішенням. У постанові від 23.05.2024 у справі № 990/235/23 ВПВС повторила свою попередню правову позицію і вказала, що у тексті Рішення КСУ № 10-р/2020 відсутні приписи, які б дозволили зробити висновок про його поширення на правовідносини, які тривали в період дії ст. 29 Закону № 294-IX, тобто це Рішення має пряму (перспективну) дію в часі. Тобто практика ВПВС щодо прямої (перспективної) дії рішення КСУ є сталою, що зумовило постановлення ВПВС 11.12.2024 ухвали https://reyestr.court.gov.ua/Review/123949434 про повернення справи № 343/1869/23 на розгляд до ВС.
Відмовляючи у прийнятті справи № 922/444/24 до свого розгляду ВПВС в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/123949432 від 18.12.2024 зазначила про сталість своїх правових висновків про те, що суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за час прострочення грошового зобов'язання з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. Наприклад, постанова від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат за прострочення виконання зобов'язання. Було наголошено на тому, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі ст. 625 ЦК України, є правом, а не обов'язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів (постанова від 05.06.2024 у справі № 910/14524/22). Індивідуальний характер підстав зменшення, а також дискреційний характер визначення судом розміру такого зменшення, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (постанова ВПВС від 16.10.2024 у справі № 911/952/22).
Відмовляючи у прийнятті справи до свого розгляду ВПВС в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/123992359 від 18.12.2024 у справі № 686/32122/23 зауважила, що вона у постанові від 15.09.2020 у справі № 205/4196/18 вже формулювала правовий висновок щодо розмежування між цивільною та господарською юрисдикцією спорів про звільнення керівника юридичної особи. Так, Велика Палата констатувала про те, що:- за правилами цивільного судочинства потрібно розглядати спори, в яких позивач оспорює законність розірвання з ним трудового договору з підстав, передбачених КЗпП України, крім такого розірвання за п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України [припинення повноважень за ч. 3 ст. 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)];- до юрисдикції господарського суду за п. 3 ч. 1 ст. ГПК України належать спори, в яких позивач, відсторонений від посади керівника юридичної особи (її виконавчого органу), або позивач, повноваження якого як керівника юридичної особи (її виконавчого органу) припинені за ч. 3 ст. 99 ЦК України, п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оспорює законність дій органу управління юридичної особи (загальних зборів, наглядової ради) з приводу такого відсторонення або звільнення (припинення повноважень). Такий підхід послідовно застосовувався ВПВС, зокрема, у постановах від 13.10.2020 у справі № 683/351/16-ц та від 23.02.2021 у справі № 753/17776/19. До того ж 22.05.2024 ВПВС розглянула в порядку цивільного судочинства справу № 366/3222/21 за позовом про поновлення на посаді виконувача обов`язків генерального директора державного підприємства, якого звільнено на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Прокурор обрав такий спосіб захисту порушеного права держави в особі міської ради, як припинення за відповідачем (товариством) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності на земельну ділянку, зобов`язання ГУ Держгеокадастру скасувати державну реєстрацію цієї земельної ділянки, витребування у відповідача (товариства) на користь держави в особі міської ради земельних ділянок в координатах, межах та конфігурації, що були передані відповідно до наказів ГУ Держгеокадастру фізичним особам, які в подальшому здійснили відчуження цих земельних ділянок відповідачу (товариству), у якого за рішенням суду, що набрало законної сили, в інших справах земельні ділянки витребувано на користь держави в особі відповідного органу. КГС у складі ВС вказував на відсутності висновоку ВПВС, який би визначав належний / ефективний спосіб захисту прав позивача у випадку, коли предмет спору внаслідок незаконних дій володільців зазнав змін і став частиною нового об`єкта речових прав, що включає поряд із належним позивачу майном інше майно, законність набуття якого позивачем не оспорюється. Водночас такі обставини (поділ первісної земельної ділянки) роблять неможливим виконання судового рішення щодо витребування первісної земельної ділянки з огляду на те, що судове рішення про витребування первісної земельної ділянки вже не може бути підставою для внесення запису про право власності позивача на витребувану земельну ділянку, оскільки кадастровий номер первісної земельної ділянки скасований, а відповідний розділ в Державному реєстрі прав - закритий. Було наведено приклади неоднакового застосування положень статей 16, 388 ЦК України, ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у контексті подання віндикаційного позову як належного та ефективного способу захисту прав власника нерухомого майна, що не потребує скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірне майно. Задля вирішення такої виключної правової проблеми шляхом формування єдиного підходу до застосування норм матеріального права,зокрема, статей 15, 16, 387, 388 ЦК України, статей 18, 20 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ч. 10 ст. 24 ЗУ «Про Державний земельний кадастр» та обрання ефективного способу захисту в подібних правовідносинах ВПВС 18.12.2024 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/123949427 про прийняття справи № 911/906/23 до свого розгляду.
Відповідно до п. 56.19 ст. 56 ПК України у разі коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до п. 56.17 цієї статті. Водночас існують фактично протилежні висновки ВС щодо строку звернення до суду з позовами про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень. В одному випадку строк визначається за ч. 2 ст. 122 КАС України - шість місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. В іншому зазначається, що норма ПК України, яка встановлює спеціальні строки звернення до суду, є відсильною до ст. 102 цього Кодексу (строк звернення до суду в 1095 днів). Оскільки на практиці відповідне тлумачення норм права призвело до неоднакового розуміння ситуації судами та платниками податків, ВПВС 19.12.2024 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/123949444 про прийняття справи № 500/2276/24 до свого розгляду задля формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права для визначення конкретного правозастосування при встановленні судами обставин дотримання платниками податків строку звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.
Закриваючи провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС [позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства], суд першої інстанції виходив з того, що провадження у справі відкрито за позовом суб`єкта владних повноважень - Мін`юсту до ВРП, яка також є суб`єктом владних повноважень, тоді як звернення суб`єкта владних повноважень з адміністративним позовом, зокрема до іншого суб`єкта владних повноважень, можливе лише у випадках, передбачених законом, а звернення Мін`юсту з таким позовом правовими нормами не передбачено. Погоджуючись з висновком суду першої інстанції щодо підстави закриття провадження, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/123949412 від 12.12.2024 у справі № 990/16/24 зазначила, що ні нормами Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою КМУ від 02.07.2014 № 228, ні іншими нормативними актами не передбачена можливість звернення Мін`юсту з позовом про оскарження рішення ВРП, зокрема рішення про вжиття заходів задля забезпечення незалежності суду. Рішення, яке ВРП приймає як акт індивідуальної дії в порядку ст. 73 Закону № 1798-VIII з метою забезпечення незалежності суду та авторитету правосуддя, стосується прав і законних інтересів саме судді (суддів) та суду. Оскаржуване рішення не втручається у повноваження Мін`юсту та не стосується правовідносин, у яких Мін`юст уповноважений звертатись до адміністративного суду з позовами відповідно до чинного законодавства. Застосування судом першої інстанції норм ч. 4 ст. 5, п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС відповідає висновку ВПВС щодо застосування цих норм у подібних правовідносинах у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/83/23.
Адвокат, посилаючись на рішення ЄСПЛ від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» та на неодноразові висловлювання членів ВРП під час інтерв`ю щодо вчиненого суддею (позивачем) проступку, що (на його думку) викликає об`єктивний сумнів щодо їхньої безсторонності при винесенні оскаржуваного рішення, доводив, що дисциплінарна справа була розглянута ВРП з порушенням вимог ст. 6 Конвенції щодо незалежного і безстороннього суду. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/123992366 від 12.12.2024 у справі № 990SCGC/18/24 на це зауважила, що зміст інтерв`ю мав інформативний характер, в ньому немає власної оцінки посадовцями дій позивача як таких, що визнані правопорушенням, пов`язаним з корупцією. За таких обставин, повертаючись до мотивів, з яких було заявлено відвід членам ВРП (порушення Головою ВРП принципу презумпції невинуватості через висловлювання щодо позивача в інтерв`ю, що, на його думку, свідчить про упередженість), ВПВС не знайшла підстав, щоб визнати доведеними доводи скаржника про упередженість колегії ВРП. Факт визнання судді винним у вчиненні правопорушення, пов`язаного з корупцією, судовим рішенням, яке набрало законної сили (отримання подарунка у вигляді заниження орендної плати за квартиру), давав ВРП законні підстави для висновку, що він може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності відповідно до п. 15 ч. 1 ст. 106 Закону № 1402-VІІІ. Зважаючи на свій високий статус не тільки в суддівському оточенні, але й у державі, мав усвідомлювати, що допущення ним неналежної поведінки в будь-якій сфері життя дискредитує судову систему в цілому. При цьому позитивна характеристика судді та відсутність у нього дисциплінарних стягнень не змінює характеру допущеного ним дисциплінарного проступку, який є істотним.
Ціль співбесіди, яку проводить ВККС, полягає у встановленні обставин, які необхідні (мають значення) для оцінювання кандидата на відповідність посаді судді. З`ясування обставин, на які посилається кандидат і від яких може залежати рішення про рекомендацію його на посаду, відповідає цілям співбесіди, а тому Комісія повинна вжити відповідні заходи задля цього, зокрема надати кандидату можливість підтвердити свої доводи щодо таких обставин, щоб виключити ймовірність ухвалення рішення на підставі помилкових фактів. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/123992357 від 28.11.2024 у справі № 990/92/24 визнала, що з огляду на вимогу доброчесності від особи, яка прагне зайняти посаду судді, очікується уважність щодо розкриття інформації про себе під час участі у відповідному конкурсі, а також чітка, логічна та послідовна позиція в дотриманні правових норм при заповненні документів, які передбачені процедурою конкурсу. Водночас ВККС не надала кандидату можливості надати додаткові пояснення чи документи щодо питань, які викликали у членів Комісії серйозні сумніви, що призвело до передчасного висновку про невідповідність витрат кандидата його доходам. Зазначене стало підставою для скасування оскарженого рішення ВККС. Не вплинуло на такий висновок те, що в оскаржуваному рішенні Комісія навела й інші обставини, крім невідповідності задекларованих позивачем сум сплаченого кредиту і отриманого доходу, оскільки останнє могло мати істотне значення для формування внутрішнього переконання членів Комісії.
TGLIST.COM.UA
