ВС у складі колегії суддів КГС зазначає, що варто відступити від висновків ВПВС, викладених у постанові від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17 про застосування частини третьої статті 91 та статті 241 ЦК України. Зокрема, на його думку, необхідно вказати, що посилання у договорі на те, що особа діє на підставі статуту, не можна у будь-якому випадку ототожнювати з тим, що третя особа - контрагент ознайомилася зі статутом, оскільки буквальний (граматичний) зміст цього положення означає тільки, що сторона вказує підставу повноважень (довіреність, статут), чи здійснюється самопредставництво, а чи то представництво за довіреністю, але це не презюмує, що вона ознайомлена зі статутом та не покладає на третю особу в будь-якому разі обов`язку ознайомлення зі статутом. Питання про те, чи слід вважати особу такою, що знала чи мала знати про перешкоди законному укладенню договору, вирішуються судом у конкретній справі залежно від її обставин та природи договору. Погоджуючись з обґрунтованістю зазначених мотивів ВПВС 16.07.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/128962675 про прийняття справи № 914/768/22 до свого розгляду.
Чи вважається припиненим зобов`язання здійснити поставку за договором у разі повернення попередньої оплати у випадку коли інша сторона не заперечує щодо повернення такої оплати? В постанові від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14 ВСУ ототожнив повернення передоплати за договором з односторонньою відмовою від виконання зобов`язання, з чим не погодилась колегія суддів КГС у складі ВС, оскільки застосування такого підходу покладає на відповідача подвійну відповідальність, адже фактично зумовлює необхідність передати товар за відсутності на його рахунку оплати за такий товар. Колегія суддів зауважила, що у випадку невиконання зобов`язання у подібних правовідносинах, можливим є застосування інших правових наслідків (зокрема, стягнення неустойки / збитків), а задоволення вимоги про виконання зобов`язання в натурі шляхом передачі товару покупцю у випадку повернення попередньої оплати покупцю, є помилковим. З метою вирішення питання про наявність підстав для відступу від висновку ВСУ, викладеного у постанові від 24.06.2015 у справі № 904/5381/14, ВПВС 16.07.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/128962683 про прийняття справи № 911/969/24 до свого розгляду.
ВПВС в постанові від 04.07.2023 у справі № 686/20282/21 підтвердила свій висновок, що за наслідком виникнення чи визнання права на спадщину з`являється право на участь в управлінні та діяльності господарського товариства, що є ознакою набуття корпоративних прав спадкоємцями, при тому, що таке набуття не пов`язане з будь-яким рішенням зборів учасників про прийняття такого спадкоємця до складу учасників товариства. Відносини з оспорювання свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, перерозподілу спадкових часток є сімейними та спадковими з огляду на те, що: 1) такі відносини виникли між учасниками сімейних і спадкових відносин. Жодні інші особи, які не володіють спеціальним статусом спадкоємця, подружжя тощо, їх учасниками бути не можуть; 2) спірні відносини виникли щодо об`єктів, які мають спеціальний правовий режим, що існує лише в сімейному та спадковому праві - спільне майно подружжя, спадщина. Оскільки Об`єднана палата КЦС, передаючи справу на розгляд ВПВС, не поставила під сумнів обгрунтованість такого підходу, а лише вважала за потрібне відступити від аналогічного висновку сформульованого за п'ять років до цього, ВПВС 21.07.2025 відмовила у прийнятті справи № 740/1678/17 до свого розгляду, постановивши відповідну ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/129054276 .
Практика КЦС у складі ВС свідчить про те, що для виявлення несанкціонованого втручання в роботу ЗВТ / лічильника газу необхідно довести три складові цього правопорушення, у тому числі викривлення даних обліку природного газу (коли витрати природного газу комерційним вузлом обліку не обліковуються, обліковуються частково чи з порушенням).Не будь-які дії споживача призводить до відповідальності та донарахування вартості природного газу, а лише ті, які можуть або могли вплинути на показники, об`єми, облік його споживання.Натомість КГС у складі ВС було сформовано інший правовий висновок, відповідно до якого сама можливість викривлення даних обліку газу, яка була для цього підготовлена або створена через несанкціоноване втручання в роботу лічильника газу (ЗВТ), вже є порушенням, яке кваліфікується як несанкціоноване втручання в роботу лічильника газу та, відповідно, є підставою для нарахування необлікованого спожитого газу. Оскільки існує необхідність формування єдиної правозастосовної практики щодо складових правопорушення (підстав для відповідальності), що свідчать про несанкціоноване втручання у роботу засобу вимірювальної техніки (лічильника), ВПВС 21.07.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/129023074 про прийняття справи № 542/881/19 до свого розгляду.
ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/128993272 від 03.07.2025 у справі № 990/79/25 зазначає, що законодавством не визначено обов`язку відповідача доводити до відома осіб, до яких застосовано санкції, зміст указів в інший спосіб, аніж їх опублікування в офіційних виданнях. Водночас, оскільки Указ Президента України є індивідуально-правовим актом (передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних осіб; адресований цим особам; не регулює певного виду суспільних відносин, а спрямований на припинення конкретних правовідносин), до спірних правовідносин підлягає застосуванню установлений ст. 122 КАС України шестимісячний строк звернення до адміністративного суду. Обґрунтовуючи поважність причин пропуску такого строку, позивач зазначив, що звернення до суду відбулося після обізнаності його представника - адвоката з причинами ініціювання та застосування санкцій під час ознайомлення з матеріалами іншої адміністративної справи. Однак ця подія не містить ознак непереборної сили, яка б завадила позивачу вчасно звернутися з позовом до суду. Незнання правових підстав застосування санкцій не є об'єктивною перешкодою для реалізації права на судовий захист, оскільки процесуальний закон передбачає механізми з`ясування обставин справи, зокрема пов'язаних з підставами прийняття рішень суб`єктом владних повноважень. Пропуск строку на звернення до суду через пасивну поведінку позивача щодо реалізації своїх процесуальних прав у цьому випадку не є поважною причиною пропуску строку.
Позивач звернувся до ВРП із заявою про ознайомлення через модуль «Електронний кабінет» у ЄСІТС з матеріалами дисциплінарних справ, відкритих стосовно нього. ВРП у відповідь на заяву повідомила про можливість ознайомлення з частиною матеріалів у хмарному сховищі, з чим не погодився позивач. Аналізуючи положення Регламенту, який визначає процедуру ознайомлення з матеріалами дисциплінарних скарг, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/129023039 від 17.07.2025 у справі № 990/2/25 дійшла висновку, що вони [норми] не передбачають можливості визначення заявником способу ознайомлення з матеріалами дисциплінарної справи. Водночас указаним нормативним актом з урахуванням технічної можливості передбачено альтернативні варіанти для ознайомлення заявника з матеріалами справи у віддаленому режимі (в електронній формі) через: модуль «Електронний кабінет» у ЄСІТС; електронну адресу; дистанційний доступ до справи (матеріалу), розміщеної (розміщеного) у хмарному сховищі. Отже, право позивача на ознайомлення повною мірою було забезпечено, що свідчить про відсутність порушених прав позивача.
Постановою районного суду, залишеною без змін постановою апеляційного суду, суддю було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17 тис. грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Констатуючи у поведінці судді склад дисциплінарного проступку ВРП виходила (окрім вищезазначених судових рішень) з наявних у справі доказів: тесту, проведеного приладом «Drager», на вживання алкоголю (0,73 проміле); протоколу про адміністративне правопорушення; копії відеозаписів факту фіксації (відео з нагрудних камер працівників патрульної поліції); пояснення інспекторів, які зупинили автомобіль. Було враховано, що, сумніваючись у належному технічному стані приладу «Drager», суддя мав можливість спростувати факт перебування у стані алкогольного сп`яніння, пройшовши огляд на визначення стану сп`яніння у медичному закладі, проте відмовився від такого. З огляду на викладене ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/129023027 від 17.07.2025 у справі № 990SCGC/25/25 дійшла висновку, що ВРП дійшла обґрунтованого висновку про наявність визначених законом підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності (звільнення судді з посади), оскільки розглядувана у цій справі поведінка судді порочить звання судді та підриває авторитет як самого судді, так і суду загалом.
Чинним законодавством не передбачено ані обов`язку адвоката (незважаючи на норми статтей 27, 28 Закону № 5076-VI) встановлювати особу клієнта шляхом перевірки дійсності документа, що посвідчує відповідну особу; ані обов`язку адвоката (представника сторони у справі) надавати договір про правничу допомогу разом з ордером. Ще у постанові від 05.12.2018 у справі № П/9901/736/18 ВПВС виснувала, що ордер, який видано відповідно до Закону № 5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката; надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом з ордером закон не вимагає. Оскільки до позовної заяви адвокат додав належний доказ на підтвердження своїх повноважень підписати позовну заяву (ордер на надання правничої допомоги), у суду першої інстанції не було правових підстав для залишення позовної заяви без розгляду як такої, що підписана особою, яка не має права її підписувати. Окрім цього ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/129054272 від 16.07.2025 у справі № 990/215/24 зауважила, що рішенням РНБО санкції застосовані до позивача - громадянина російської федерації, який (як зазначено в рішенні) може використовувати документи на ім`я громадянина України. Відповідно вирішення питання, чи має особа, від імені якої подано позов, право вимоги, може вирішуватися під час розгляду справи по суті. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/129054289 від 21.07.2025 у справі № 990SCGC/19/25, застосовуючи норму ч. 11 ст. 109 Закону № 1402-VIII, виходила з того, що трирічний строк притягнення судді до дисциплінарної відповідальності обчислюється з дня вчинення дисциплінарного проступку до дня накладення дисциплінарного стягнення (включно). При цьому дні тимчасової непрацездатності, перебування судді у відпустці чи здійснення дисциплінарного провадження щодо судді до зазначеного трирічного строку не враховуються. Водночас застосування строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності потребує застосування норм ст. 42 Закону № 1798-VIII, які визначають часові межі дисциплінарного провадження. Наразі ч. 2 ст. 42 Закону № 1798-VIII визначає, що дисциплінарне провадження розпочинається після отримання ВРП скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею, або за ініціативою Дисциплінарної палати ВРП чи за зверненням ВККС у випадках, визначених законом. ВПВС не вбачає правових підстав для обмеження строку дисциплінарного провадження, який не зараховується до строку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, шістдесятьма днями, з огляду на те, що норма ч. 11 ст. 109 Закону № 1402-VIII не містить щодо цього прямої вказівки, так само як і норма ч. 4 ст. 42 Закону № 1798-VIII не встановлює такого правового наслідку здійснення дисциплінарного провадження впродовж певного строку, зокрема понад шістдесят днів. Ч. 5 ст. 49 Закону № 1798-VIII, якою загальна тривалість здійснення дисциплінарного провадження обмежена 18-ма місяцями (без урахування часу зупинення розгляду дисциплінарної справи) та встановлено, що у разі порушення зазначеного строку дисциплінарне провадження підлягає закриттю за рішенням Дисциплінарної палати, введена в дію з 23.12.2024, у з`вязку із чим у спірних правовідносинах не застосовується. Ці положення, разом з тим, є прикладом визначення законом правового наслідку недотримання строку дисциплінарного провадження, на відміну від раніше діючого законодавства.
В контексті встановлення складу дисциплінарного проступку - «несвоєчасне надання суддею копії судового рішення для її внесення до ЄДРСР», ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/129054286 від 21.07.2025 у справі № 990SCGC/7/25 виходила з того, що строк, в який суддя зобов'язаний надати копію судового рішення для внесення до ЄДРСР, встановлений Законом № 3262-IV, а не Порядком № 1200/0/15-18, який є підзаконним актом. У зв`язку із цим суддя зобов`язаний внести (надіслати) копію судового рішення для внесення до ЄДРСР шляхом формування та підписання його електронного примірника КЕП в АСДС не пізніше наступного дня після ухвалення (виготовлення повного тексту) судового рішення. В іншому випадку буде мати місце несвоєчасність як ознака об'єктивної сторони складу дисциплінарного проступку. Що ж до суб`єктивної сторони дисциплінарного проступку, ВПВС послідовна в тому, що сам факт несвоєчасного надання копії судового рішення для внесення до ЄДРСР не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді, оскільки для цього вимагається безпідставне затягування або невжиття суддею відповідних заходів. У будь-якому випадку притягнення судді до дисциплінарної відповідальності можливе, якщо копія судового рішення була несвоєчасно надана для внесення до ЄДРСР з вини судді. Якщо суддя діяв сумлінно, але копія судового рішення не була своєчасно надана для внесення до ЄДРСР через обставини, на які суддя не мав впливу, то законних підстав для притягнення його до дисциплінарної відповідальності немає.
TGLIST.COM.UA
