Telegram statistics channel - @OstapDrozdovOfficial

Про що був учорашній відосик царя – у день, коли у Львові перерізали горло працівникові тецека? Про значні успіхи нашої воєнної промисловості в Йорданії та Саудівській Аравії, а також про грандіозні й прибуткові плани експортувати зброю на чужі війни.От вам і всі відповіді на всі питання, ЩО є пріоритетом для одноосібного торгівця зброєю. Його більше нічого й не цікавить. Усередині країни люди можуть собі перерізати горлянки, стрілятися, виловлювати один одного, полювати один на одного, пакувати один одного, влаштовувати побоїща – йому глибоко наплювати на цей порядок денний. Його думки й устремління – на значно вищих орбітах. Він не хоче й не буде вникати в твань холопного життя. Він не буде занурюватися в перипетії виживання смердів. Його помисли високі й планетарні – а не вот ето всьо. На його столі – мільярдні контракти з шейхами, емірами, королями й прочими арабами. Це не його рівень – хвилюватися за народ у самому низу. У царя – нове захоплення, нова пасія, нова місія, нова зірка на небосхилі – торгівля зброєю і крупні діла, а не оця вся поножовщина простолюдинів.Дивний у нас народ. Він досі так і не розуміє, що він – сам-на-сам зі собою, з війною, з усіма викликами. Небожителі вже давно покинули ті орбіти, на яких лишили доживати простих смертних.Жоден виклик, перед якими стоїть простий люд, нема кому вирішувати - Олімп уже в стратосфері зовсім інших тем, потоків, справ, інтересів. А ви собі хоч позабивайтеся.

Щороку дні на стику березня-квітня проходять під знаменом страшнющих спогадів про геноцид у Бучі, Ірпіні, Гостомелі, Ворзелі. Прості люди з околиць Києва, яким довелося пережити щось немислимо-жахливе, нанімо згадують моторошну окупацію. Ну а владоможці, які своїми шашликами спричинилися до найбільшої антропокатастрофи 21 сторіччя, зі скорботними рилами тужать на телекамери, і від цього завше разить піяром на кістках й нездатністю визнати власну дотичність до мега-трагедії. Бучансько-ірпінсько-гостомельсько-ворзельський геноцид – це ж не лише сльози горя. Це ще й набатний дзвін нагадування. Будинки можна відбудувати, шибки можна вставити, дахи можна полагодити, кущі можна досадити, тротуари можна вимостити, калабані крові можна відмити, місця стихійних поховань можна заквітчати. А от чи можна обманути себе? Чи можна після пережитого хоррору вернутися до мелодрам старих звичок? Чи всі вже в північно-західних околицях столиці перейшли на укр.мову, яка була й лишається основним маркером відмінності від окупанта? Чи всі вже відмовилися від ру-туба, ру-музики, ру-книги, ру-кіна, ру-спадщини? Чи всі вже повідписувалися від росмовного контенту? Чи всі перегвалтовані міста вже провели декомунізацію своїх вулиць і мізків? Чи всі вже перестали дослухатися до хороших руских в інтернеті? Чи всі вже вигнали московський патріярхат зі своїх містечок? Чи всі вже провели ретельний аналіз на предмет, чому був профуканий прорив із північного фронту аж попід сам Київ? Чи всі вже подякували богоносній еліті за ігнорування попереджень американської розвідки? Чи, чи, чи… Чи далі вернулося всьо, как било? Чим більше про це думаєш, тим менше про це хочеться говорити.

Призначення почесним консулом України у Домініканській Республіці еротичної модельки з голими персами й кокошником на голові остаточно закриває тему професійної дипломатії в Україні.Ясно, що почесні консули - це сам собі купив посаду. Але проблема значно глобальніша. Їм чхати на багаторічні обурення вкраїнського люду з приводу ганебних призначень послами й послицями ботоксних дів, ескортниць, модельок, тренерок з орального сексу тощо. Люд нехай обурюється скільки влізе. Державі не потрібні фахові посли, консули й аташе. Навіщо професіоналам навчатися кілька років міжнародним відносинам, вчити мови, робити кар’єру в дипломатичній сфері - якщо в шоу-кавеені керуються відносинами більше статевими, ніж міжнародними. Виходячи з досвіду найрезонансніших призначень, вимальовуються 3 резони цих призначень:1. Держава перетворила дипломатію на форму працевлаштування жриць по блату. Україна має цілий ряд послів і консулів, де розмір бюсту і сексуальний бек-граунд відчиняє всі двері. 2. Дипломатія використовується як бартерна еміграція в обмін на мовчання й неприсутність у політиці.3. Дипломатичні посади, які передбачають звал звідсіля куди подалі, тримаються як щедра винагорода за заслуги перед клікою - свого роду премія за «багаторічне служіння». Коли стид і ганьба стають тотальними – на них уже несила й реагувати.

Учора сповнилося 53 роки, як у Монреалі помер Дмитро Донцов, теоретик інтегрального націоналізму. На честь Донцова зроблю відсилку до його есе з діягностичною назвою "За яку Україну?". Дмитро Донцов написав цей текст 1949 року. Теперішня війна – це розплата за небажання ствердно відповісти на дуже старе питання – за яку Україну? – поставлене 75 років тому. "Трусість одних, глупота других і нікчемність третіх приведуть світ до небувалої катастрофи», - з цих слів починається те есе. За заплаканим вікном – 2026 рік, і він теж без відповіді. Бо хохляцтво, малоросійство й креольство панічно лиє «холодну воду на розпечене залізо народного гніву». Вся наша вата-2026 ополчилася проти відповіді «українська Україна» на запитання Донцова-1949. А яка ж іще? А який сенс гинути на війні, якщо вона не утвердить Україну в Україні? «Програли тому, що боялися протиставити московській правді зовсім окрему, цілковито протилежну прадавню правду нашої землі", - пише Донцов. Пише глухим нащадкам голодомору, терору й репресій. Пише настільки прямо й чітко, що навіть до дебільної какаразніци дійшло б: "За Україну, вільну від обіймів московського спрута, вільну від всякої Москви». Від усякої Москви. Включаючи язик, культуру, музику, товар. Бо за таку Україну йде війна. Донцов удруге би помер, якби побачив зараз сучасного укрАинца.

Іранські 12-річні гамнюки без помилок не потрафлять написати навіть свого імені й прізвища, зате з автоматом у руках рвуться стріляти в кожного іновірця та іноземця.Це мало чим відрізняється від малолітнього афганського таліба, який бігає босоніж по розпеченому каменюччю і з взуття має лише в’єтнамки на голу ногу, зате з 8 років вже вміє прицільно стріляти з калашнікова та макарова.Це мало чим відрізняється від нацистського гітлерюгенда, де з 10 років німецьких хлопчиків навчали тонкощам арійства й антисемітизму.Це мало чим відрізняється від російської Юнармии, яка змалку насаджує духовні скрепи руского міра, приперчені православ’ям головного мозку, національним шовінізмом та імперським мисленням.Це мало чим відрізняється від будь-якої державної ідеології, яка з підліткового віку готує своїх олов’яних солдатиків в ультрапатріотичному угарі. Це рівною мірою стосується й тих, хто хоче з 6 класу навчати дітей розбиратися в різновидах гранат, дронів, мінометів та інших знарядь убивств.Це стосується всіх держав, які замість висоокосвіченого юнака готує високогероїчного.

Звикання до війни – дуже підступна річ. Війна – це аномалія. Вихід свідомості зі стану постійного перебування в ненормі зазвичай триває довше й болючіше, ніж сама ненорма. Відтак щодня треба самому собі мовчки, потайки нагадувати, що воювати не може бути перманентним стандартом життя. Війна – це етап виборювання права на буденну норму заради повернення до неї. Природно процвітати, а не помирати. Сенс кожної війни - в мирі, в перспективі її закінчення. Вічні війни якраз тому й безсенсовні, бо на їх горизонті не маячить нормальне життя. Забравши з війни сценарій її завершення, у ній зникає сенс і мотивація. Бо чи ти загинеш, чи ні - війна все одно до миру не прийде. Вічні війни скасовують самопожертву й роблять її марною. Гинуть за мир, а не безпросвіток. Кількість смертей до якості нормального життя не призведе - цим і бездумні вічні війни. Не є нормою під час війни толерувати пограбунок і схематоз. Не є нормою в 3-му тисячолітті пакувати армію рабочіх і крестьян. Не є нормою волонтерити на 5-му році великої війни й возити шкарпетки на передову, підміняючи функції держави й роблячи її ще лінивішою. Не є нормою жити в замурованій клітці-пастці. Не є нормою не мати вибору. Не є нормою щодня оплакувати загиблих героїв – до цього не можна ставитися як до щоденного явища. Ми живемо в умовах аномалії. Ми вже давно перейшли маркер нормальності у ставленні до ненормальних речей. Усяку війну треба лишати в минулому заради того, аби знову вернутися до мирної норми. Інакше звикання до аномалій війни перекреслить її ціну.Де існує раболіпство – там буде й рабство.

17-річний тенісист Нікіта Білозерцев, ракетка №1 серед юніорів України й №13 у світовому рейтингу юніорів, зрікся українського громадянства і взяв узбецьке.Не стоїть питання, чи це правильно. Стоїть питання – що це неминуче. Вічна війна означатиме шалений відтік усіх найцінніших репрезентантів країни, а особливо в крупному спорті, де представлення своєї країни вже давно втратило патріотичний чи громадянський чин. Зараз це тупо паспорт, гроші й створені умови. Саме тому 110 українських шахістів із початку війни масово вийшли з громадянства і тепер грають за Румунію, Норвегію, Швейцарію, Швецію. Рівно половина з них – 18-річні чи навіть молодші гросмейстери, решта – віком до 23. А до війни 15 наших зірок спорту отримали російське громадянство. Серед них була 4-кратна чемпіонка світу з шашок, учасник усіх 5 літніх Олімпіяд у вітрильному спорті, дворазова чемпіонка світу з п'ятиборства, третя в світі гімнастка, шахістка-вундеркінд родом зі Львова, дворазовий чемпіон Європи зі стрибків у воду, бомбардирка-гандболістка, форвард-хокеїст, хавбек-футболіст із «Шальке», знана велогонщиця. А буквально минулого року гімнаст Ковтун офіційно став хорватом. На іншого нашого гімнаста Стельмаха вже чатує Німеччина. Юний фігурист Федір Куліш торік обрав Латвію, й за неї виступав на Олімпіяді як Fedirs Kuļišs. А ще раніше стрибунка у воду Лискун зріклася українського громадянства на користь російського. 21-річна дзюдоїстка Литвиненко перебазувалася в ОАЕ. Дзюдоїстка Кіндзерська перейшла під прапор Азербайджану, повторивши шлях нашої найтитулованішої борчині Стадник. А борець греко-римського стилю Новіков узяв громадянство Болгарії й одразу виборов олімпійське золото для своєї нової країни. У всьому світі це називається спортивне громадянство. Воно міняється легко й безболісно. У нашому випадку - взамін за цілковиту безпеку й створення всіх умов. Чим довше триватиме війна – тим вигідніше юним космополітичним обдаруванням буде виступати навіть за Папуа-Нову-Гвінею.

Через війну й бусифікацію населення стало економічно неактивним. Дані Інституту Стратегічних Досліджень:• Починаючи з 2022 р., держава закрила всю офіційну статистику стосовно робочої сили.• Дослідження домогосподарств у 2024 р. дає таку цифру: залученість чоловіків до робочої сили - 53%, жінок - 67%.• 46% працездатного населення – економічно неактивне.• При фактичному населенні 29 млн економічно неактивного – 17 млн осіб.• Економічно активними є лише 12 млн осіб, та й то з них працюють 9 млн.• Серед чоловіків найбільша частка економічно неактивних (66 %) – учні та студенти.• 62% жінок є економічно неактивними через хатні обов’язки.• 78% економічно неактивних осіб – це пенсіонери, студенти, інваліди.• 200 тисяч осіб – депресивні, зневірені, психологічно підірвані.• Через податковий рекет і бусифікацію різко зросла тіньова зайнятість: до 30%.• 2,5 млн працюють неофіційно в тіні. • 358 тисяч – офіційно безробітні.• Держава надала 2,8 млрд грн мікрогрантів для розвитку власного бізнесу (скористалися 10600 осіб).• Торік було працевлаштовано 2400 інвалідів (мізер).

Верховний Попереджатор попереджає: ворог буде знищувати дамби й руйнувати водопостачання.Перед тим Верховний Моралізатор дав свій фаховий вердикт: бити по храмах – це збочення. Ніби це нікому не зрозуміло й без вердикту з бункера.А восени Верховний Інформатор поінформував незламну челядь про те, що зима буде тяжка, бо ворог битиме по енергетиці. Похвально, коли плани ворога викриваються заздалегідь.А ще перед тим Верховний Обіцятор пообіцяв закрите небо, власну систему ППО, мільйон дронів і 3000 ракет.Бути словесним Попереджатором, Моралізатором, Інформатором і Обіцятором – навіть легше, ніж грати на піяніно. Набагато важче бути Справжнім Лідером і вийти до народу з чесною розмовою, яка мала би пояснити забембаним людям, що Попереджатор, Моралізатор, Інформатор і Обіцятор в одній особі свідомо вибрав безкінечну війну, яка для нього особисто означатиме безкінечне владарювання й монопольне освоєння трильйонних бюджетів, а для безправних підданих цей вибір означає методичну руїну.Тому що вибір бункера «йти до кінця» означатиме той чи інший кінець, розтягнутий у часі. Але не для бункера, а для наземного населення. Бо продовження війни рівнозначне запрошенню терориста до безлімітного терору: після енергетичного терору піде газовий, а далі водяний, а далі мастильно-паливний, а далі промисловий, а далі вибухи в супермаркетах, а далі знищення ключових хабів-накопичувачів, а далі торговельні потужності, а далі медична інфраструктура, а далі соціяльна, а далі культурна – й це можна розтягнути на роки, за які країна поступово відкидатиметься на 2 століття назад, що і є метою терориста. А чим більше руйновищ – тим дорожчим буде кошторис освоєння коштів на відбудові. Ідіть запасайтеся водою.

Це не парламентська криза. Це парламентська кома, в якій уже 6 років лежить напівмертвий парламентаризм, зруйнований інфантилами-виборцями, які власноруч склепали теперішню клітку під назвою одноосібний царат.Свого часу, в 2019 році, тоді ще новоспечений президент рішуче розпустив парламент на підставі відсутності коаліції (точніше, коаліція була лише формальною). Акторові захотілося під шумок рейтингів збацати під себе ручний однопартійний парламент і такий же уряд. Були проведені дочасні вибори.Що помінялося тепер? Монофракція відкрито заявляє про свою недієздатність. Парламентської формації, яка, згідно з Конституцією (нагадайте, що це за рулон), обирає уряд – не існує. Парламент як ключовий орган у парламентсько-президентській республіці (нагадайте, що це за жарт) – неповносправний, про що прямо кажуть не опозиційні, а якраз таки провладні депутати. Питання на уяву, суто теоретичне: якби не було воєнного стану, такого вигідного царському двору, чи цар розпустив би парламент по тій самій причині, що й 2019 року? Чи пішов би він на дострокові парламентські вибори, знаючи рейтингову розстановку сил?Це питання не на уяву. Це тест на авторитаризм. Не пішов би. Не розпустив би. Тому: пізно нести вітаміни коматознику. Парламентаризм дощенту зруйновано лицедіями, які в кінофільмі розстріляли парламент із калашникова на потіху дегенератам-виборцям, а в реалі триматимуть його на своєму повідку до останнього подиху.