Telegram statistics channel - @OstapDrozdovOfficial

Пубертатні дівчатка-підлітки в кого закохуються? Як правило, в хуліганів, шибайголів, бешкетників. Не в начитаних та інтелігентних скромняг – а в задираків і зірвиголів. Хуліганство завжди притягує отим свавільним переступом дисциплінаторських рамок та обмежень. Яксамраз підлітки на це ведуться – бо розуму ще бракує, натомість переважає бунтарська снага ламати правила, навіть якщо вони правильні й помічні.Пубертатним підліткам це прощається, а от зрілим націям як бути – коли завдяки небувалому піднесенню й рефлекторному спротиву ця війна мимоволі породила колективний образ бойовитого звитяжця, який зумів натовкти морду кількакратно сильнішому нападникові. Ламання всіх сумних прогнозів і встояння в завідомо асиметричній війні породило самопозиціонування, ближче до адреналіну, ніж до сухого розрахунку. Народ закохався у власне "хуліганство", хоч це й не вельми вдале слово – навіть якщо час від часу й отримує на горіхи від терориста, непідвладного жодним регулятивам, рамкам і звичаям воєнного часу.Бруталізоване звитяжництво закохує в себе з першого погляду. Проте Котигорошко так і може лишитися назавжди куролесником, опришком і халамидником – а може перерости цю фазу й стати респектабельним успішним меном, який уже, крім рук і здорової агресії до агресора, розпускає ще й мозок, розум, інтелект, розсудливість. То вже як у кого вийде.👇https://www.youtube.com/watch?v=ZO7C40OIm48

Якщо зреферувати тон американської преси після чергової обсесії путінського терору, то все зводиться до мейнстрімної думки: настав час щось вирішувати з війною, яка намертво загрузла в одній точці.Хіба лінивий не констатує, що росія повністю застрягла й не здатна ні на що проривне, крім терору в тилу. Фронтир передової фактично застиг і не має потенції істотно рухатися ні в одну сторону. Глибинні удари України дедалі більше дошкуляють москві, звідси й несиметричний терор. Навіть якщо путін наважиться на мобілізацію, то це призведе хіба що до ще більшої перемолки людської сили й мінімум ефекту на застиглому полі бою.Американський дискурс генерально зводиться до висновку: маємо гібридний тип війни, коли наземний фронт стоятиме нерухомо, а от гонку ушкоджень і ракетний пінг-понг обидві сторони можуть підтримувати до кінця світу, й, окрім взаємного руйнування, це не матиме ніякого стосунку до пату на суходолі. Тобто: лінія фронту може стояти вічно, а балістика і шахеди битимуть по далеких від війни місцях так само вічно.👇https://www.youtube.com/watch?v=ZO7C40OIm48

Багато поглядів зараз звернено на Вірменію, де очікується розворот від традиційної проросійськості в бік обережної проєвропейськості. Хоч нам і вигідне відкриття закавказького фронту, який би дав змогу розпорошити потугу росії – але про це наразі доводиться лише мріяти в вологих снах. Публікую аналітичну довідку, яка допоможе зрозуміти потенціял чи його відсутність «вірменської євроінтеграції»:• Вірменії доведеться провести демаркацію кордону з Азербайджаном і визнати поразку. • Вірменії доведеться вибирати між євроінтеграцією і членством у Євразійському Економічному Союзі. • Вірменія зараз – економічна присоска росії: 42% торгівлі – з росією. З Європою – 7%. • 87% газу – російський, Газпром – єдиний постачальник, а філіял «Газпром Вірменія» контролює всю газорозподільну мережу. • 70% електрики виробляється на російських енергоресурсах. Ядерне пальне для Мецаморської АЕС постачає росія, а Севано-Разданський каскад ГЕС – у власності рос.компанії «Ташир». • Росія забезпечує 70% нафтопродуктів (бензин, дизель, мастила). • 100% пшениці – з росії. Також рф є основним постачальником олії, макаронів, хліба, солодощів. • Південно-Кавказька залізниця є дочірньою компанією Російської Залізниці, яка контролює всю інфраструктуру.• Єдиний алюмінієвий завод Арменал належить російській компанії Русал. • 70% грошових переказів (3,6 млрд доларів) надходить із росії. • Росія забезпечує 35% усього товарообігу Вірменії. Раніше треба було думати, перш ніж лягати під москву.

Із регулярністю раз на квартал росія активізовує тему ЗАЕС. Ось і знову алярмова новина: в енергоблоці утворилася дірка від буцімто нашого дрону.У вітчизняному дискурсі ніби й не існує окупованої ЗАЕС – нашої найбільшої поразки за час війни. Таке враження, діє негласне табу на зарахування ЗАЕС, зданої ворогові в 9-й день уторгнення, до числа потужних козирів ворога, його найцінніших трофеїв. Шашличник так розводив війська, так заглядав в очі путіну, так розміновував південно-східний пояс – що третя у світі атомна станція і найбільший у Європі ядерний об’єкт на раз-два потрапив у руки триколірних орангутангів. Відтоді, з березня 2022 року, ЗАЕС фігурує в війні як не просто козир, а джокер кремля – бо ядерний. По суті ЗАЕС є бонусною ядерною зброєю ворога, бо одним лише цим об’єктом він може бити половину карт у будь-який момент. Тому-то ЗАЕС-козир постійно підігрівається. Допоки станція в лапах орди – доти завжди є вірогідність техногенної катастрофи. Це тупо – недооцінювати небезпеку ядерного гіганту, який росія має на нашій території й регулярно там створює чепе. Недарма Америка домовлялася про спільне управління ЗАЕС, аби об’єкт не був усеціло в руках путіна. Нам це категорично не підходило (краще, аби росія контролювала, чи як?). Чим гіршатиме ситуація в путіна – тим небезпечнішими ставатимуть його козирі. Маємо кому за це дякувати.

Бракне сил цензурно реагувати на чергову порцію сталінізму: «будемо повертати додому 8 млн українців з-за кордону».Силоміць? Тягнучи за ноги? Волочачи за волосся? Пакуючи в буси прямо на кордоні? Заламуючи руки? Без зміни дійсності, від якої людина втекла, не можна навіть мріяти про повернення до тієї дійсності, яка й погнала людину на чужину. Можна лише насильно заштовхати у війну тих людей, які якраз від війни й утікали. Так може робити лише тоталітарна, людиноненависницька, геноцидна держава, спрямована проти Громадянина, його Життя, його Свободи, його Безпеки, його Права самому обирати місце проживання.Зарплату, еквівалентну копенгагенській чи амстердамській, держава не може дати. Безпечний і спокійний триб життя тут навіть і не снився. Держава не має де поселити і надати мінімальний соцстандарт навіть внутрішнім переселенцям – то що вже казати про «зрадників», які влаштували своє осіле й комфортне життя в Європі. Держава все, що може, - вчепитися за горло і тягнути людину в пекло. Так гласить політика Заздрості: держава не може пережити, що її громадянин живе своє краще життя поза межами війни, яку влада свідомо робить вічною, виходячи з меркантильних інтересів. Мізантропія, людиноненависництво, політичний канібалізм – ось чим є спроба кооперативу примусово, проти волі людини, заволокти її в підземелля геєни огненної, щоб із кращого життя вона потрапила в пекельне, щоб на голови її падали іскандери, щоб захищену Європу вона проміняла на примус гинути або животіти в горнилі війни.👇https://www.youtube.com/watch?v=q-Fj_vQyI2A

І знову загнані в безвихідь побігли з лементом: от видите, яке НАТО імпотентне і гниле! В пориві запаморочливої войовничості мало хто спроможний зрозуміти кілька базових речей:1. НАТО – це альянс миру, а не війни. Його мета – уникати війни, унеможливлювати її – а не вв’язуватися в неї. Лише камікадзе від безвиході хочуть останнього. 2. Реакція НАТО на випадкові зальоти не лише правильна, але й мудра. Мудрість провокованого – не вестися на провокацію. Особливо там, де її нема – а є заблукалий безпілотник, що зійшов із заданого курсу. Ознак цілеспрямованого удару немає.3. За цією логікою: коли наш дрон заблукав у Литві-Латвії й волею випадку не впав на житловий будинок – може, теж вартувало би НАТО дати гідну відсіч Україні? 4. Стаття 5, на яку профани драматично вповають, звучить так: «Збройний напад на одну або кількох Сторін уважатиметься нападом на них усіх. У разі здійснення такого нападу кожна з них, реалізуючи своє право на індивідуальну чи колективну самооборону, надасть допомогу і здійснить такі дії, які вважатимуться необхідними, включаючи збройну силу». 5. Ця стаття декларує ДОПОМОГУ постраждалій країні. Кожна країна окремо вирішує, яку саме допомогу вона вважає за доцільне надати у кожному конкретному випадку. Допомогою румунам може стати, приміром, посилення її ППО. А на практиці: посилення України, аби «випадкові шахеди» збивалися тут, на українські дахи й черепиці, не долітаючи до території НАТО.6. Нічний інцидент максимум підпадає під статтю 4, яку Румунія й цитує: «Сторони консультуватимуться між собою щоразу, коли виникне загроза». 7. Рішення НАТО про безпосередній конфлікт із росією нема й не буде ніколи. НАТО – це оборонний альянс. Там сидять мудрі люди, які мислять на кілька кроків уперед. НАТО – це "ні війні". Охочі воювати мають де розвернутися тут, у нас.8. Місію збройного знищення рф здійснює Україна, яка з першого дня сама визвалася це робити замість Заходу на його гроші та його зброєю.

Для виснаженого безпросвітком вуха дуже обнадійливо звучать статті в західній пресі про те, що російські топ-еліти глибоко розчаровуються в путіні. Та я в цих посилах раджу вичленовувати інше. Незадоволеність путіним – це запит на жорсткішу розправу, на геноцидний результат, на обсесивну ескалацію, а не тягучку. Для орків більш схвальними будуть ще нищівніші удари, орєшніки, циркони – загалом усе, що прориває забуксовану війну. За невдоволенням путіним, на те виглядає, не стоїть мирна стратегія – радше навпаки, ще більш агресивно "довести до прийнятного кінця". Крім того, наратив про наростання невдоволення пуйлом рикошетно вигідний самому пуйлу. Це типовий чекістський фінт: розщепити 2 наративи, аби працювати обома. Перший показує кровожерливого кремліна, а другий формує пом’якшену візію росії, готової йти на домовленості ціною часткової відмови від первозданних цілей есвео. Отой другий сценарій може завбачливо генеруватися самим кремлем як люфт для власного відходу від максималістських планок, негожих для реалізації.Стара школа КГБ не раз забавлялася в почергове являння то в образі хижих яструбів, то в образі порозумнілих голубів миру. Обидві вивіски презентували одну й ту ж контору. Не виключено, що й цього разу кремль зумисно подає назовні мигітливий сигнал готовності пом’якшуватися, при цьому демонструючи таку ж потенцію ще більше обкривавлюватися. Що би не стояло за обнадійливими статтями – обнадіюватися не варто: навіть після усунення путіна наступні в черзі – такі ж худобинні виродки, якщо не гірші. Наразі в ешелонах орди не проглядається запиту на європеїзацію росії чи закінчення війни на умовах нічиєї. Імперія пройшла точку біфуркації свого знелюдинення й здичавіння. Режисер Звягінцев, на жаль, правий: закрити тему війни може лише путін. Не еліти розчаровані чи невдоволений народ – лише лідер племені може загасити війну. «Іншої росії» не існує – існує лише путінська, яка сама вирішить, коли й на чому зупинитися.

Звичка до перманентного горя позбавляє потреби виламуватися з нього. Суспільство настільки зранене, що воліє не ставити складних запитань, а лікуватися однобоким поглядом на світ, який бульбашкою не є й ніколи не буде. Легше оселитися в конструкті «як би мало бути в ідеалі» замість постановки більш релевантних досяжних завдань. Це прощається травмованому суспільству, яке, перебуваючи в воєнній аномалії, живе й діє здебільшого ірраціонально, адреналінно, на помсті, на «гідній відповіді». Коли мозок кипить люттю – він думає гарячково. Відтак усе прагматичне, що не вписується в контур самоуяви, автоматично прирівнюється до капітуляції – бо звучить не так героїчно. Героїчніше плавати в фантазмах, ніби війна коли-небудь закінчиться на всеціло наших умовах. Ну і що, що весь світ цього не проглядає – зате ми прибиремо розбите шкло й покрокуємо далі марити кордонами-1991.Ми дуже багато чого важливого пропустили в оцінці себе й світу. Пиха, самоперебільшення і лицемірство – ця тріяда зараз рулить загнаними у безвихідь. Особливо лицемірство.👉https://www.youtube.com/watch?v=pLJpcv69pd8

Цей відеоблог я свідомо назвав «Війну треба закінчувати» - на потіху собі, аби подивитися, скільки матолків набіжить з очманілими криками: яяяй, ганьба, це ж капітуляція, ми маємо воювати до останнього! Матолкам буде цікаво дізнатися, що слова "війну треба закінчувати" належать В.О.Зеленському. Війну треба закінчувати – це офіційна державна позиція, визвучена нашим донорам і союзникам. Дослівно повторюючи слова Месії, кожен має ствердити: авжеж, війну треба закінчувати. А ви що, палаєте бажанням воювати до кінця життя своїх онуків? Сильно великі черги спостерігаються до стаціонарної м’ясорубки (термін Залужного)? Люди, либонь, мріють кувати свою незламність у вічній війні до останнього вкраїнця, чи як? Цим відеоблогом попрошу вдумливу авдиторію поміркувати над парадоксом: чому назовні подаються цілком притомні меседжі про готовність закінчувати війну з невідворотними територіяльними утратами – а всередині суспільства, загнаного в безвихідь, осатаніло напомповується цілком протилежна парадигма про «ніяких поступок», про вічну війну, про «воювати до останнього», про «непохитну незламність» та інші фантазми. 👇https://www.youtube.com/watch?v=pLJpcv69pd8

Перепоховання Андрія Мельника загострює проблему: Пантеон Видатних Українців треба супроводжувати потужною просвітницькою кампанією серед манкуртів, неосвічених і знеісторених. Відкопати труну в одному місці й закопати в іншому – пів справи. Друга половина – набагато важливіша: донести історичну правду про кожного діяча тих мряковинних часів.Почати треба з концептуального переосмислення своєї діяспорності. Ми – нація, яка вщент програла свої визвольні змагання, відтак більшість видатних діячів (хто не був убитий КГБ) доживали свої найкращі роки за кордоном. Винниченко навідріз розірвав усі зв’язки з Україною й жив у французьких Альпах до 1951 року, сповідуючи пацифізм.Донцов у Канаді дожив до 90 років.Бжеський (ідеолог модерного націоналізму) помер у Детройті у віці 88 років, лишивши цінні мемуари: їх передала в Україну його донька Маргарита Андраде, яка живе в Бразилії.Єфремов до 1966 року щасливо жив недалеко від Нью-Йорка.Юрій Косач, племінник Лесі Українки, пройшовши концтабір, осів у США і співпрацював із КДБ.Патріярх Мстислав Скрипник прожив видатне життя в Канаді й усоп 95-річним.Гетьман Скоропадський не дожив місяць до кінця Другої Світової, загинувши від англо-американських бомбардувань поблизу Мюнхена.Петрушевич, Диктатор ЗУНР, у віці 77 років помер у Берліні, а дві доньки отримали австрійське громадянство.Пулюй зі студентських років жив за кордоном, а помер у Празі, оточений визнанням і нагороджений Хрестом Ордена Франца-Йосифа.Коновалець 16 останніх років прожив в еміграції, а його дружина в Римі дожила до 83 років.Петлюра похований у Парижі, як і його донька.Опанас Андрієвський (член Директорії УНР) до старості жив і викладав в Австрії, Федір Швець викладав геологію в Празі, Андрій Макаренко дожив у Г'юстоні до 77 років.Євген Онацький у 1979 році помер у Буенос-Айресі.Борис Мартос, міністр фінансів УНР, прожив 99 років і помер заможним у США.Христофор Барановський, член Центральної Ради, ще 20 років прожив у Бразилії.В'ячеслав Прокопович, голова Директорії в екзилі, теж 20 років прожив у Франції.Ісаак Мазепа, Прем'єр-міністр УНР, ще 30 років жив у Німеччині й лишив наукові праці з агрономії, а його донька стала видатною художницею Венесуели, де й творила все життя.Федір Лизогуб, міністр внутрішніх справ УНР, у поважному віці помер у Бєлграді, міністр юстиції Андрій Лівицький – у Карлсруе, його син жив у Філадельфії до 1989 року, а донька прожила 102 роки й померла в Торонто.Махно передчасно помер у Парижі у 1934 році від сухот, а так би жив і жив. Усі, хто зумів вижити, осіли в еміграції, й випадків повернення їхніх дітей-онуків в Україну нема. Повертаючи тепер прахи мужів національно-визвольних змагань, треба подбати ще й про те, аби в Україні пересічний перехожий бодай трохи був у курсі тих буремних біографій і перипетій.