Telegram statistics channel - @OstapDrozdovOfficial

Сваволя + ілюзія.Нема більш убивчої комбінації, коли державне свавілля лягає на клінічну віру в ілюзії, які існують лише в голові одноосібника.Тоді коло замикається: вся сваволя націлюється на нахраписте «виконання» ілюзій, які приречені не виконуватися. А коли хтось пробує розхитати чи підважити стовпи ілюзій – ілюзорник рефлекторно вдається до первинної сваволі як захисної реакції на втрату землі під ватяними ногами.Сваволя + ілюзія = самодурство, самообман, самонавіювання без найменшої можливості якось порушити цю ментальну сліпоту й нездатність бачити світ реалістично.Сваволя + ілюзія = зацикленість на нереальному без найменшої можливості якось уплинути на ілюзорника, бо в його арсеналі – цілий комплект репресивного свавілля, підкріпленого тотальним незнанням справжнього життя, тотальною непрофесійністю, тотальним профанством.І тоді завжди простіше вигукнути «Слава Україні!», ніж довго пояснювати всім і собі, чому все так погано.Сваволя + ілюзія = а тепер прийшов час вдавати з себе конструктивних, ніби корова язиком злизала 2 роки суцільного самодурства.👉https://www.youtube.com/watch?v=5jbR0e6Vpkk

Коли наступного разу потраплять вам на очі жахітливі світлини наших бійців після російського полону, на яких не люди, а обтягнуті шкірою скелети, ніби після Аушвіца чи Бухенвальда, - згадайте цю цифру: 294 000 000 гривень.294 млн грн Україна витратила на утримання російських військовополонених із початку війни. Оскільки тут годують не згірше, ніж у сиктивкарських їдальнях, і є ортопедичні матраци, яких удома орки не мають, і є повний пансіон, і є імпортні шампуні-гелі-пінка-для-гоління, і рушники з білизною міняють, як у готелях, - убивці з задоволенням здаються в полон, тож із кожним кварталом кошти на утримання вбивць більшають і більшають.Як показує міжнародний і вітчизняний аудит, у російських полонених є медицина, є безпека, є належні умови розміщення, дотримані всі гуманітарні права, гарантовані Женевською Конвенцією – то чому би розумним оркам не пересидіти війну в люкс-хостелі замість гнити в чорноземі?294 млн гривень – на комфорт катів, гвалтівників, агресорів. Яких, ясна річ, ніхто вимінювати не буде, якщо вони не офіцерський склад. Тож уже відтепер перед Мін’юстом постає менінгіт: що далі робити з усім цим біошлаком, який із кожним півріччям війни пожирає все більше бюджетних мільйонів.А наші полонені вертаються, наче після нацистських концтаборів, і цілують яблуко.

Окрім стимуляції заздрості, ніколи ні до чого не приводять оці анемічні побивання стосовно захмарних зарплат держчиновників (приміром, чому в керівника Укрпошти місячна платня 1,5 млн грн, а в сільській пошті 6 тис грн).Зверніть увагу на постійні прокльони: а щоб усі ці дармоїди жили на зарплату 6 тисяч! І, завважте, ніхто ніколи не скаже: а щоб уся країна жила на зарплату 1,5 млн. Чи хоча б 150 тисяч. Усі радо погоджуються на однакову для всіх бідність – і ніхто не каже про однакову для всіх заможність. Це і є люмпен-пролетарське мислення, яке вимагає спільного для всіх багна замість спільного для всіх блага. І тому коло постійно замикається. Держава себе й своїх прикормишів не обділить – а встановити адекватний соціяльний стандарт для всієї працюючої країни неможливо, оскільки олігархічна держава є хижаком і не передбачає заможності власного народу. Коло замикається ще й тому, що з самого початку в країні пропагується прибідняння. Не успіх виставляється напоказ, а дешева скромність. Усі статки треба приховати, переписати на родичів, перереєструвати на тещу. Ніхто не радіє за чийсь успіх у країні, де з самого заснування всякий успіх досягався в незаконний спосіб. Олігархічна держава кинула свій народ на дно виживання, а він узяв та й вижив, та ще й готовий життя віддати за суму, яка становить десяту частину зарплати керівника Укрпошти. Більшість населення настільки зіпсуте «умінням крутитися», що воно знайде 100 способів крутитися на 6 тисяч, але не знайде жодного способу знищити здирницьку систему.Відповідальність за упокорення несуть упокорені.👉https://youtu.be/jTyTiOZ--Xs?si=MsXyCRrYY1GgAwzn

Це не в тріюмфі Трампа справа, і не в цинізмі Фіцо, і не в баранячому Орбані, і не в підйомі правопопулістів по всій Європі. Все крутиться навколо оцінок шансів на наш успіх. Коли щохвилинно вони стають усе менш видимими та ймовірними – тим розлогіше розправляються крила скептицизму й песимістично-приречених поглядів світу на наші перспективи в цій війні. Поведінка, наративи, практичні тренди, та й у цілому світова кон’юнктура напряму випливає з оцінки наших шансів на успіх. Раціональне повністю перекрило ціннісне, і найполум’яніші патріотичні взивання безпомічно розбиваються об холоднокровні оцінки шансів на успіх. Аналогічно: поведінка народу так само прямо прив’язана до оцінки шансів на успіх. Коли в перші тижні війни була віра в «поженемо врага аж до Уралу» – не було відбою охочих стати до лав героїчних переможців. Бо оцінка шансів на успіх була максимальною.Тепер про щось подібне вже навіть невиправний оптиміст не затнеться. І з цією реальністю треба працювати не інерційною риторикою завчених заготовок, які радше нагадують одноманітні рухи аутиста, а новою палітрою візій, приземлених і реалістичних.Не переосмисливши планку – нема сенсу обманюватися планами.Все, що починається з брехні, не закінчується ніколи. Кінець брехні завжди примусовий.👉https://www.youtube.com/watch?v=2gHL7B1diCQ

Коли я покинув ZIK після його продажу Медведчукові, перше, що зробила наташа та інші московські хвойди – масштабний спецетер на тему «Тхне Соросом».Це давня їхня тема, штатних московських утриманців, які, сидячи на зарплатах кремля, з розжареним залізом завжди кидалися на «соросят», які, ах які паскуди, на американські гранти впроваджували бодай якісь демократичні стандарти в країні, яка завше хотіла бути міні-росією в частині громадянських свобод, правосуддя, адвокації прав, реформ цілих інституцій.Люди добрі. Та якби не міжнародні гранти на розвиток відкритого суспільства – ви б досі, ідійоти безмозкі, жили би в авторитарії Януковича з законами 16 січня, з каральним міністром Захарченком і громадянами росії на посту глав Міноборони, ГРУ, СБУ, Верховного Суду тощо. І би дихали тихонько в дві ніздрі, боячись свою думку висловити навіть пошепки на кухні. А на вибори ходили б із надувними гандонами у формі кульок, як у хвальоній дебілами-малоросами Бєларусі, де свободу обміняли на гладенький асфальт, а вільнодумство на вітчизняний кефір із ряжанкою.Якби не західні гранти на розвиток громадянського суспільства – його не було в природі. Так і смердів би на всю країну совєтський человек з його «государство мне должно по кришку гроба».Якби не соросята – то хер ми би мали антикорупційну спільноту, яка нашим мародерам кісткою в горлі стоїть не гірше, ніж путіну стоять його соросята. І волонтерства не було б. І цілих правозахисних рухів. І навіть бомбосховищ. І планшетів у школах. І притулків для власних же біженців. Та й половини гуманітарних здобутків у країні, яка вкладає лише в кишеню можновладців. Країна існує винятково на західні вливання. Держава - це суцільний освоювач західних коштів. Їм тхне Соросом. А своїм власним гіменцем не тхне?

Як на м’ясорубку. Так Трамп дивиться на нашу війну, яка методично молотиме життя, долі, гроші, ресурси, час, шанси, майно, інфраструктуру рівно доти, доки молотиме.Завдання світу – знеструмити стаціонарну м’ясорубку. Бо м’ясорубці все одно, кого молоти: 18-річних, 25-річних, передпенсійного віку, легінів, мужчин, дядьків, жінок, дівчат, добровольців, бусифікованих, ідейних, пофігістів, алкашів, качків, із черевцем, із кубіками на пресі, готових, неготових, зі заходу, зі сходу, зі столиці чи віддаленого хутора, сиріт, одинаків, сімейних, із двома діточками, з онуками, зі статками чи без – стаціонарна м’ясорубка просто працює або ні.Не для Трампа й світу, а передовсім для нас самих трагедією має виглядати – коли вся країна, опершись на бортики м’ясорубки, галасливо дискутує про оптимальніший для перемелювання вік (18 чи постарше), про оптимальніший для перемелювання соціяльний статус (еліта чи простолюдини), про оптимальніший спосіб бронювання від перемелювання (силовиків і спортсменів ми бережемо, а комбайнери й столяри в сам раз), про оптимальніший час перемелювання (повинність на 3 роки чи аж до кінця світу) – ніби все це, їй-богу, цікаво стаціонарній м’ясорубці, під’єднаній до вічного двигуна війни.Замість знеструмити смертоносний апарат і його обертовий шнек – суспільство намагається надати бодай якоїсь справедливості довжелезній і строкатій черзі на потрапляння у наточений млинок.Це не з Америки все так виглядає, а з висот здорового глузду.👉https://youtu.be/-hDAwUCci0Y?si=zdK9fSWNTvy87Kd0

Одним із достойних вислідів нашої війни має бути церемоніял, схожий на вашингтонський, але у Києві, під час якого шостий президент, який виконає свою передвиборну обіцянку й відмовиться балотуватися на другий термін, на східцях Маріїнського палацу шляхетно передасть владу сьомому, і не просто сьомому, а комусь, хто його нещадно критикуватиме. Тоді точно буде спокійно за нашу вистраждану й узурповану країну, жертву водночас зовнішнього і внутрішнього насильства.Всі нетерплячі прогнози стосовно Трампа я би звів до простенького проханнячка: будьмо ласкаві трішки почекати, поки Трамп у стартовій фазі своєї президентури не запустить (я це так називаю) Суперлігу Перших Осіб. Світова геополітика переходить на найвищий рівень топів. Лідери всіх світових полюсів мають поміж собою особисто переконтактувати, перезвіритися, переобмінятися, переговорити. Аж після цього (після перших ходів усіх гравців світового турніру) можна буде вибудовувати наступні сценарії. Це наразі не наш рівень і не наш етап. Тому – в енергоощадний режим очікування.👉https://youtu.be/4Z6X0vzzsa4?si=NuQxJknI3uHyB4NS

Як кастровані котики, дивимся через шибку за торжеством заокеанської демократії й шляхетною передачею влади, і стиха заздримо. Це класика політології: авторитарну владу майже неможливо міняти демократично, оскільки всі репресивні органи, та й уся державна машинерія, обертаються проти громадянського суспільства і Вільного Громадянина.Тому кожен місяць зліквідованої демократії й паралізованого народовладдя укріпляє політичну безвихідь. Бо поки наше суспільство зайняте помиранням або виживанням – ніким не контрольована влада тим часом бетонує себе і підходи до себе. Це класика.А тим паче, коли повноту влади обіймають люди, які за 1 каденцію наростили такі ресурси, які класичні олігархи нарощували пів життя. Ще не бувало в історії автократій таких трафунків, щоби абсолютисти добровільно йшли на пенсію. Ці – тим паче.На вибори надії мізер, бо ніхто ж не буде переглядати виборче право на предмет його обмеження, тим паче ніхто не буде чіпати виборче законодавство на предмет заборони балотуватися за певними ознаками, ну і, ясен пень, ніхто в житті не заборонить політичну рекламу – а отже, кліка, підкріплена віртуальним е-голосуванням, забезпечить собі 2029. Тому я з цілковитою загартованістю спостерігаю одвічну сансару - цей нескінченний цикл страждань української людини, яка є питомою меншістю у начебто своїй державі. З року в рік те саме завдання – просто бути. Можливо, в цьому й полягає умисел тітки Історії – редукувати українське до такої загрозливої позначки, щоб нарешті очунялися.👉https://youtu.be/lAWNB7JDzm8?si=5Cqc6zVvuL_3QU9G

Вимоги США і європейських донорів знизити мобілізаційний вік до 18 чи бодай 21 року мають під собою те підґрунтя, що в 97% країн, де є призов, вік, визначений Конституціями для цього, - 18 років. Донори запитують: хочете зменшити кількість смертей і каліцтв; хочете збільшити ефективність армії; хочете покращити якість ведення війни – понижуйте мобілізаційний вік, бо це загальносвітова норма, коли зріла й менш поворотка генерація працює й збагачує економіку, а покоління фізично сильніших і гнучкіших має захищати своїх батьків. А не навпаки. Тому верхня межа мобілізації у світі – 45 років. Не існує жодної армії світу, де воюють пузаті, хворі, немобільні, старі. Армія чим молодша, тим переможніша. Мобілізаційний вік 25 років – найгірший із найгірших. Бо 25 років – це перша робота, перше кохання, перша сім’я, перша дитина, перші доходи, перші успіхи, перші плани, перші досягнення. Ні одна нормальна людина, якщо вона не є лузером, ніколи не буде свій успішний старт переривати армійським рабством. Це алогічно й наївно. Хто до 25 років став на ноги, той воювати точно не буде. Дивовижа: країна люто дискутує навколо мобілізаційного віку – замість дискутувати про способи припинення війни як такої.👉https://youtu.be/fBY8RrJKHfE?si=V-LwkLEylAdpzCYb

Washington Рost. Стаття, яка моделює (не)готовність США до війни ні з Китаєм, ні з росією. Основне:1. Двопартійна Комісія Національної Стратегії оприлюднила звіт: США не готові перемогти ні Китай, ні росію в затяжному конфлікті. 2. Китай звів нанівець військову перевагу США в західній частині Тихого океану.3. Армія США придатна хіба для боротьби з повстанцями в Афганістані чи Іраку, але не для тривалої боротьби з великою державою. 4. У сутичці з Китаєм США витратить увесь свій запас протикорабельних ракет великої дальності за 1 тиждень, а за 1 місяць – далекобійні ракети.5. До 2022 року США виробляли 14 тисяч артилерійських снарядів на рік. Зараз Україна випускає 8 тисяч на день. 6. Міноборони має на озброєнні 19 тисяч безпілотників. Україна витрачає 10 тисяч щомісяця.7. Америці буде важко нарощувати виробництво дронів, оскільки Китай тримає 70% світового ринку.8. Одна китайська верф має більше потужностей, ніж усі американські верфі разом узяті. У Китаї 20 верфей.9. Америка будує 1 фрегат на рік. А зі 164 кораблів готові до розгортання менше половини.10. Оборонні витрати США – 3% ВВП.11. Трамп зажадав від країн НАТО підвищити витрати до 5%. Якщо він застосує цей стандарт до США, то оборонні видатки зростуть до 1,4 трлн доларів. 12. Є сумніви, чи ведучий Fox News і колишній нацгвардієць Піт Хегсет, ставши міністром оборони, зможе впоратися з викликом.