Якщо після демаршу високодостойного комбата 47 бригади Ширшина інші комбати засунуть свій язик в одне місце й продовжать мовчати – то безцільний гарматом’ясний підхід в армії ніколи не закінчиться, навіть коли вже закінчаться всі українці (неважливо, бусифіковані, паковані чи ідейні).«Бажаю, щоб ваші діти служили в піхоті й виконували ваші задачі» - ця порада Ширшина на адресу штабних чинуш ніби знята з язика у мільйонів українців, які, як би їм не макітрили голови пустопорожнім пафосом, уже навчилися розрізняти армійський совок у стилі маршала жукова (баби нарожають іще) від розумного стратегування війни, грамотного розрахунку кожної операції та й просто людяного ставлення до ресурсу, який, на відміну від залізяччя й техніки, обчислюється гробами, вдовами, сиротами.47 бригада "Магура" – це еліта з еліт. В її розпорядженні – найкраща техніка (абрамси, леопарди, бредлі та інші найдорожчі дарунки натівських союзників). Що казати про звичайні підрозділи – якщо навіть при такому козирному оснащенні комбат курського напрямку грюкає дверми з текстом: "Дебільніших задач я не отримував. Тупорила втрата людей, тремтіння перед безтолковим генералітетом, крім як до провалів, не приводить ні до чого. Політичні ігри і оцінка реального стану справ не відповідає ні дійсності, ні можливостям. Загралися»..Звісно, можна й далі мовчати, вдаючи, що в одного комбата здали нерви. Можна навіть призначити його винуватцем курського провалу. І далі торочити, що все в нас чудово. А підняту комбатом проблематику перекрикувати вигуками «Героям слава» і знову забалакати, замнути, проігнорувати.А можна вимкнути режим безжальності й жорстокості до своїх людей і… та про що це я… ні… вони радше всіх згноять, ніж подружаться з реальністю.