Олена Зеленська | Olena Zelenska

🇺🇦 Наближаємося до 100-го україномовного аудіогіда – першої сотні українських аудіогідів, що діють у провідних пам’ятках світу – музеях, заповідниках, палацах, – у межах нашого проєкту з українізації світового спадку.Більшість із них запрацювала в останні три роки, тобто в час оборони України від російського повномасштабного вторгнення. І в цьому є символізм: наша мова захищається разом із нами. Вона всюди, де українці.🇹🇷 Нинішні два аудіогіди запрацювали в одній країні – Туреччині – і стали там, відповідно, 9-м і 10-м за ліком. Доступні вони в дуже цікавих місцях світового значення – Музеї Трої в місті Чанаккале та Археологічному музеї Стамбула.Легенда про Трою жила багато століть і, можливо, так і залишилася б легендою, якби в ХІХ столітті археолог Генріх Шліман під час розкопок не довів її реальне існування. Відтоді науковцям вдалося зробити тут безліч історичних відкриттів. І зрештою тут була створена експозиція, яка тепер говорить до відвідувачів українською.📍Археологічний музей Стамбула ввібрав у себе артефакти всіх численних культур, представники яких населяли турецьку землю, і нині також готовий розповісти їхню історію, зокрема, і нашою мовою.Туреччина цінує мову культури та історії. І Україна цінує те саме. Це означає, що наш діалог триватиме і ми завжди почуємо одне одного.🤝 Ще один крок до глибшого розуміння між нашими країнами, їхньою пам’яттю і сьогоденням. Бо лише ті, хто розуміють одне одного, можуть побудувати найкращі відносини і найкраще майбутнє.@CGUinIstanbul

🥚 Писанкарство – давня великодня традиція.У кожному регіоні України – свої стилі, техніки та улюблені мотиви. Ця традиція – не лише про віру. Точніше, не обов’язково тільки про неї. Для сім’ї створення писанки – це чудове спільне заняття, що об’єднує покоління.👨‍👩‍👧‍👦 Завітали до великої прийомної родини Яни та Віктора й напередодні Великодня створили разом із ними писанки.Сім’я була змушена покинути рідну Макіївку через російське вторгнення ще у 2014-му. З минулого року Яна, Віктор і дев’ятеро дітей – четверо рідних і п’ятеро влаштованих у родину – живуть у новому будинку, який ми з Фундацією спорудили в межах проєкту «Адреса дитинства».Кажуть, під час створення писанок добре загадувати бажання. Ця родина мріє, щоб на рідній Донеччині запанував мир.Разом же ми загадуємо одне, спільне для всіх українців бажання… А ще – щоб у кожної дитини була така любляча родина, як ця. Зі своїми теплими традиціями, які ось так збиратимуть разом, приноситимуть спокій і силу створювати.🇺🇦 З Великоднем, Україно!Зі святом, яке нагадує: світло завжди перемагає.

Історія стійкості Андрія Лозового з Одещини почалася 25 років тому. У 22 він зазнав важкої травми хребта, і життя розділилося на до та після.📔 Цією історією Андрій поділився у «Щоденниках стійкості» – онлайн-просторі для рефлексії, створеному в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я.💬 «Переді мною постав вибір: або пасивно приймати обставини, занурюючись у зневіру, або розпочати складний шлях боротьби за своє право на повноцінне життя. Травма мала серйозні психологічні наслідки: мене гнітило відчуття безпорадності, ізоляції, страх за майбутнє. Це був важкий період, коли я вчився приймати себе заново та будувати нову реальність», – згадує Андрій.👉 А ще відзначає важливе: фізичні бар’єри виявилися лише частиною проблеми. Справжній виклик – це упередження, ізоляція та брак підтримки. Так Андрій став співзасновником ГО «Нездоланні» – організації, що допомагає людям з інвалідністю: через тренінги, зустрічі, розбудову безбар’єрного середовища та ментальну підтримку.«Стійкість – це не про відсутність труднощів, а про здатність знаходити сили долати їх і рухатися далі. Я впевнений, що разом ми можемо створити суспільство, у якому кожен почуватиметься важливим і потрібним, а наша країна стане прикладом рівності та взаємодопомоги для всього світу», – підсумовує Андрій.📚 Спецпроєкт «Щоденники стійкості» реалізується в межах комунікаційної кампанії «Ти як? Стійкість» Всеукраїнської програми ментального здоров'я в партнерстві з Суспільне Мовлення та Українське радіо.

Повернення бійця чи бійчині з фронту – одна з найбажаніших і найщасливіших подій для родини. Нарешті близька людина буде вдома, хвилювання стане менше. Це очікування. А реальність така, що під час розлуки з усіма відбулися зміни. І є велика ймовірність, що стосунки взагалі доведеться будувати наново.💻 Про те, як прийняти зміни в рідній людині, яка повернулася зі служби, що варто врахувати близьким, розповідає восьмий епізод освітнього серіалу «Люди з досвідом війни. Гідність. Взаємодія». Його можна подивитися на платформі «Дія.Освіта» або на YouTube-каналі «Ти як?».Цей епізод звертає увагу на такі основні аспекти:📍 Найбільший ресурс для відновлення дає сім’я. Готовність рідних створити атмосферу довіри, виявляти підтримку та безумовне прийняття вкрай важливі. Однак так само важливо не приміряти позицію жертви: спокійно реагувати, якщо партнер не підтримав запропоновану ідею щодо спільного дозвілля.📍 Звична поведінка ветерана чи ветеранки може змінитися через бойовий досвід. Людина може гостро реагувати на гучні звуки, мати проблеми зі сном, травленням і зосередженням уваги, нервувати, скаржитися на зміни настрою, дратівливість і спалахи гніву, демонструвати надмірну пильність. Це просто треба приймати.📍 Відновлення потребують обидві сторони: не тільки ветерани, а й їхні родини. Немає сенсу очікувати швидкої адаптації чи стрімкого зниження напруги, якщо вона раптом виникла. Для цього потрібен час: комусь – кілька тижнів, комусь – кілька місяців.💭 «Перше: треба уважно слухати та сприймати всю інформацію, але не говорити: “Я теж це відчуваю”. Для ветерана це дуже боляче, адже ми все одно його досвід ні відчути, ні пережити не можемо. І друге: усі думки ветерана треба сприймати такими, якими вони є. Не треба шукати підтекстів – їх ніколи не буде, адже хлопці, які прийшли з фронту, говорять те, що вони справді думають», – радить дружина ветерана Тетяна Пономарь, одна з героїнь серіалу.Освітній серіал створено з ініціативи Мінцифри в межах комунікаційної кампанії «Ти як?» Всеукраїнської програми ментального здоров’я. Він є продовженням однойменного розділу «Довідника безбар’єрності» – гіда з коректної комунікації. Проєкт реалізовано за підтримки Координаційного центру з психічного здоров’я КМУ, ГО «Безбар’єрність» і Visa, яка є учасницею спільноти «Бізнес без бар’єрів».

Кожен і кожна має право на свободу. Керування авто – це більше ніж рух. Це про свободу та рівність.🚗 Це та цінність, яка закладена в проєкті Міністерства внутрішніх справ «Автошколи для осіб з інвалідністю». Відтепер він має нову назву: «Безбар’єрні автошколи», адже кермування, а отже, і можливості, які завдяки йому відкриваються, мають бути доступними для всіх.Наразі вже сім таких автошкіл на базі МВС функціонують у шести регіонах України, деталі можна дізнатися на сайті. Досвід переймають приватні автошколи – п’ять таких уже працюють із дотриманням рекомендацій МВС, ще чотири готуються до акредитації.🟢 Безбар’єрні автошколи – це коли людина самостійно може вирішувати, куди рухатися та що робити. Їхати на навчання чи на роботу. Піклуватися про близьких. Власне, це коли є змога робити самостійний вибір у всьому. Про все це – в інформаційній кампанії від МВС. Поділіться нею з тими, хто цієї можливості потребує. Щоб зростала й кількість безбар’єрних автошкіл, і їх випускників.Проєкт «Безбарʼєрні автошколи» реалізує Міністерство внутрішніх справ України в межах Національної стратегії безбарʼєрності, яка створена з ініціативи першої леді Олени Зеленської. Інформаційну кампанію здійснює ПРООН у межах проєкту «Трансформаційне відновлення задля безпеки людей в Україні» за фінансової підтримки уряду Японії.

Іноді ми помічаємо, що з нашими близькими щось не так: вони замкнулися, втратили цікавість до звичних речей, мовчки зникають із життя. У такі моменти хочеться допомогти. Але як зробити це делікатно й не відштовхнути? Експерти Всеукраїнської програми ментального здоров’я «Ти як?» підготували докладний матеріал із порадами, які допоможуть обережно й турботливо поговорити з близькими про психоемоційний стан і можливість звернутися до фахівця. Ці прості кроки допоможуть створити середовище підтримки й дадуть людині змогу відчувати, що вона не одна. 🫂 Правильні слова підтримки можуть стати першим кроком до одужання. Надто поспішні – ранити й змусити людину ще більше закритися. Є питання, які начебто без уваги залишати не варто. Але й нав’язувати допомогу теж не завжди доречно. 🔴 Але бувають ситуації, коли зволікати не можна. Якщо людина говорить про те, що не хоче жити або ж робить натяки на самогубство, має ознаки психозу або сильної сплутаності свідомості, перебуває у стані постійної небезпеки (наприклад, через домашнє насильство), важливо не залишати її наодинці й обов’язково звертатися по професійну допомогу. Піклування – це не завжди про дії. Іноді воно починається зі звичайного «я поряд, якщо ти захочеш поговорити».

Кривий Ріг...Дніпровщина...Сумщина...Тернопільщина...Одещина...Харківщина...Дніпро...Запоріжжя...Херсонщина...Донеччина...Чернігів... Київ...Щодня й щоночі цей тривожний перегук: «Що у вас? Знову гучно? Ви цілі?»І відповідь, що розбиває надію: «Вбиті». Мирні українці знову вбиті Росією.Діти і батьки. Зовсім молоді і старші. Цілі родини. Вимушені переселенці від війни, які шукали і не знайшли безпеки.Люди у своїх містах, будинках, на своїх подвір’ях, на своїй землі.«Що там в Україні? Вже тихіше? Ми чули щось про перемир’я», – питають десь далеко далекі від війни іноземці.Ми теж «щось» чули, авжеж. Звуки тривоги. Наближення ракет і дронів. Крики і плач. Ми їх чуємо й зараз. Вони назавжди з нами.У нас просто зараз 6 дітей і 10 дорослих, убитих Росією щойно в Кривому Розі.Десятки вбитих Росією лише за останні тижні.І сотні, тисячі – за роки.Боляче жити в країні, яку хочуть убити. Але боляче жити у світі, де злочини проти людяності перестають обурювати й стають «нормою».Нам потрібні не тільки слова співчуття. Україні потрібні дії співчуття, доки вони не знадобилися всьому світові.

🇨🇭Швейцарія поряд з нами із перших днів реформи шкільного харчування, тобто ще з 2020 року. Надзвичайно вдячні посольству країни, швейцарсько-українським проєктам DECIDE та «Діємо для здоров’я», із якими пройшли та проходимо всі етапи змінення шкільного меню на сучасне й корисне.Разом:📍 створили платформу «ЗнаЇмо» – інформаційний портал реформи, який містить і постійно оновлює інформацію для всіх;📍організували вебінари й онлайн-курси для освітян та управлінців;📍 провели та проводимо регулярні форуми для просування реформи в регіонах;📍 із шеф-кухарем Євгеном Клопотенком видали величезний збірник рецептів для закладів освіти.А коли почалося повномасштабне російське вторгнення і якісне харчування дітей стало питанням не тільки здоров’я, але й їхньої стійкості, DECIDE підтримав Стратегію реформування системи шкільного харчування – дорожню карту реформи на 2023–2027 роки.👉 Нині ми на надважливому етапі: з осені 2024-го втілюємо програму безплатного шкільного харчування для школярів 1–4-х класів, яку оголосив Президент України. З вересня 2025-го плануємо розширити цю програму.Сьогодні розповіла про це Уповноваженому Уряду Швейцарії з питань України Жаку Герберу.Щоб втілити ці плани, нам треба й далі оновлювати харчоблоки: на сьогодні лише 20 % загальної кількості шкільних кухонь та їдалень в Україні відповідають сучасним вимогам.👨‍🍳 Також знадобиться більше кухарів, технологів харчування, які опанували сучасні стандарти приготування корисної їжі. В Україні вже працюють для цього 17 кулінарних хабів – навчально-практичних центрів, 6 із яких були створенні за підтримки Швейцарії. Але мета – щонайменше 60 таких хабів.🤝 Дякуємо нашим партнерам за підтримання українських дітей і реформи шкільного харчування.

🇲🇩 Динотерій, далекий доісторичний родич слона, – гордість Національного музею етнографії та природничої історії Кишинева, столиці Молдови. До того ж сучасні технології «оживляють» цей експонат – так, щоб відвідувач буквально прямував за ним, слухаючи його історію.125 тисяч українців, які знайшли прихисток у Молдові через російське вторгнення, та сотні тисяч, які щороку бувають тут, тепер зможуть познайомитися з найстарішим музеєм країни та його унікальними експонатами рідною мовою – цими днями тут починає працювати український аудіогід.🎧 Так музей стає частиною великої родини нашого проєкту українських аудіогідів у провідних пам’ятках світу, що налічує вже 96 гідів у 52 країнах.Важливо, що сьогодні в Кишиневі з’являється не лише аудіогід українською мовою, але і його версія для людей, що користуються українською жестовою мовою. Історія та культура, як і всі знання та можливості, мають бути доступними для кожного. Тільки тоді вони єднають, а не розділяють.🤝 Дякую Посольству України в Республіці Молдова, Міністерству культури країни, музею, меценатам і всім причетним за те, що наші народи краще знатимуть і розумітимуть один одного. Це підсилює всіх нас.

Людина, яка потребує допомоги, має знати, де, як і коли її отримати. Саме для цього в 132 пілотних громадах України створили путівники (маршрути) послуг із ментального здоров’я. 📑 Їх, зокрема, обговорювали сьогодні на робочій зустрічі разом із регіональними командами, які впроваджують Всеукраїнську програму ментального здоров’я «Ти як?». Це кропітка робота. Непросто зібрати в одному документі всіх надавачів послуг із різних секторів, а ще й: 👇🏼📍 перезнайомити їх між собою, щоб Центр життєстійкості дізнався про можливості ветеранського простору та гурток арттерапії в бібліотеці, бо спільнодія робить усіх ефективнішими;📍 самим пройти маршрутом отримувача послуги і там, де треба, добудувати містки між різними секторами, щоб людина в жодному разі не «загубилася», шукаючи підтримки. Тепер кожен житель цих громад може легко знайти допомогу – психологічну, соціальну, медичну, – а також ті неформальні послуги, які вже стали ефективними: арттерапію, спортивні заняття тощо. 🧑‍⚕️ А якщо сімейний лікар бачить, що пацієнтові буде корисна додаткова активність, він може одразу знайти потрібний контакт і скерувати відвідувача далі. Жодна людина не залишиться поза увагою.Доступність і зрозумілість – запорука того, що кожен, хто потребує допомоги, її отримає. І досвід пілотних громад лише початок масштабування успішної моделі на всю країну.