YARIMA

Здається, я сама того не усвідомлюючи, дослухалась до себе і проживаю своє життя за ✨фазами циклу жінки✨WTF I’M SHOCKEDЗ моменту як я звільнилась в мене було багато стадій ставлення до мого теперішнього життєвого статусу - торг, заперечення, усвідомлення. Але лишається єдине - мене поки не всадиш ні за яку роботу. Багато задач висить у повітрі, але тіло і мозок ще не відновились настільки, щоб перейти до заняття чимось конкретним, корисним. Я з цим вже ніби змирилась і просто намагаюсь розуміти - коли є інтенція на монотонну зайнятість, а коли ні.Вчора я цілий день просиділа за вивченням Правил дорожнього руху. And I was like: hmmm that’s weird but never mindМені було: затишно, цікаво, продуктивно (незважаючи на те, що я через кожні 10 хв перемикалась на тікток, fuck ADHD)Сьогодні ТУПО ТЕ САМЕ. Я вже злякалась, може я захворіла 😋😋😋😋😋😋 але потім я згадала, що я жінка і є більш логічне поясненняДо кінця не вірила, що я мушу витрачати свою увагу ще й на те, щоб супроводжувати свої розум та тіло за фазами циклу…..АЛЕ ЩО Ж. Бог нагородив жінку ще й цією справою….боже купа справ 🧚🏻‍♀️🧚🏻‍♀️🧚🏻‍♀️🧚🏻‍♀️ піду подивлюсь тікток 💅🏻💅🏻💅🏻💅🏻

У нас буквально є Едісон - приклад сексуальності і грайливості. But still she’s not that male gaze, вона грається з чоловічим поглядом так, що викликає у мене емоцію: BITCHHHHH she’s not acting!!! But she exactly knows what she’s doing!!! вона ж буквально у своєму образі кішки говорить про точки невпевненості, про біль. і тут для кожного по різному - хтось бачить у ній industry baby, а хтось self made. особисто я відчуваю гордість за жіноцтво, коли бачу її І в нас є Олівія Дін - приклад усіх людських чеснот, янгол в подобі людини………вона непідробно плаче, коли отримує Греммі, одягається, як фея, її музика - ніжна, вразлива, без натяку на ексцентричність та епатаж. Хтось може сказати, що типаж «тихої скромності» - запорука успіху. Але я можу посперечатись і вважаю, що у 2025 обирати цей образ - був великим ризиком. АЛЕ ВІН ВИПРАВДАВ СЕБЕ!Між цими дівчатами я знаходжу ледь вловиму спільність - вони обидві (насправді їх, нас - набагато більше) представляють жіноцтво та фемінізм не через стейтменти (від яких всі почали втомлюватись), вони почали інтегрувати жіночу силу нативніше, тихіше, але здається ЩЕ БІЛЬШ ДІЄВІШЕ💅🏻💅🏻💅🏻💅🏻💅🏻Я відчуваю це таким неймовірним досвідом. Я рада споглядати його.У світі, де нас (дівчат) досі вважають розвагою для чоловіка, який дивиться кліпчик на YouTube, аби потішитися окрасі свого життя………………жінки починають НЕ ЗАКЛИКАТИ звернути на себе увагу, а діють за своїми сценаріями, мовляв: розгадай мою глибину, якщо зможеш, якщо твоїх когнітивних ресурсів вистачає на те, аби зрозуміти жінку на рівні емоційному, а не фізичному ХУУУУХ ЯК МЕНЕ РОЗПИРАЄ ВІД ТАКИХ ОФІГЄННИХ ЛІНІЙ В ШОУБІЗІ, ХОЧЕТЬСЯ ОБІЙНЯТИ ВСІХ ЖІНОК СВІТУ

І до речі, от ця тема шлюбу і сімʼї для мене дуже цікава і важлива, і я щиро вважаю, що в мене на неї досить незвичні погляди, як для загалу або можливо просто це відрізняється від того, що я чую від своїх знайомих Я за те, щоб чоловік забезпечував, а жінка займалась, чим хоче, і брала гроші з тумбочки💅🏻 але так само, якщо я закохалась/закохаюсь у людину без того рівня заробітку, де він зможе забезпечувати мене і нас цілком, скоріше за все, це не стане для мене фактором, чому варто «задуматись» або «відкласти» перехід на новий етап.Я все ще вважаю, що чоловік, як і жінка, заслуговує на сюрпризи, подарунки, знаки уваги. Побачення створюються не лише НИМ для НЕЇ, дорогі подарунки - не лише для жінки, чоловік не обійдеться. Мені не подобається, коли про чоловіків говорять як про «тюбіків». На планеті є дуже багато дебілів і вони не заслуговують пощади (на моєму досвіді було більше бидла, аніж нормальних чоловіків), але я не дуже згодна, коли всіх місять в одне тісто, бо є такі солодульки як мій хлопець!!!!!!!!!!!! Це вже доводить, що Земля оновлюється!!!!!!!!🤣🤣🤣🤣🤣

Мене після вчорашньої терапії нехило придавило (хоча я насправді люблю це відчуття, так я знаю, що я розвиваюсь і рухаюсь).Прийшла думка, хочу отримати фідбек у вас:От ці всі історії про «римську імперію», знаєте….В мене є багато таких тем, до яких я повертаюсь, як до константи, і вони постійно змушують мене задаватись питаннями, оживляють емоції. Цього разу я згадала про малозабезпечені сімʼї, яких я, як людина, що виросла у маленькому місті, бачила досить часто. + у мене мама вчитель, яка мала учнів з малозабезпечених сімей. Коротше, я часто повертаюсь до цієї групи населення у своїх думках і відчуваю кошмарний біль. Це просто дуже сумно, бачити таку нерівність. Хтось скаже, що є вибір. Але у дітей, які народились у таких сімʼях, вибору немає. Там є тільки поняття виживання.І от я часто думаю, думаю, думаю.. в мене немає варіантів вирішення, є тільки відчуття, що коли я в своєму житті досягну певного рівня, першими, кому я буду допомагати, будуть такі діти.Так от, що я хочу запитати: чи немає відчуття у тих з вас, хто народився у маленьких містах, що ви ніби більш наближенні до цієї теми, аніж жителі великих міст, і ніби відчуваєте більшу відповідальність стосовно цього та залученість? Чи це тільки моя гіперсентиментальність?

Продублюю свій пост з інсти і тут, бо вважаю його дуже важливим, аби прочитати❤️«Минулого року нагорода від @megogo.music в номінації «Нова хвиля альтернативної музики» стала важливою відзнакою мене як артистки.Мені не просто дали в руки статуетку. Мені промовили: «Ти, Марія, важлива для української музики. Твоя творчість справді надихає і доповнює культуру нашої країни. Продовжуй!»І от, коли я не в номінантах, а споглядаю збоку, я можу сказати, наскільки ця премія важлива для кожного, ще не відзначеного широкими колами артиста. Megogo Music Awards у тому вигляді, у якому існує зараз, це про надання легітимності тому, хто її потребує. Мені не подобається, коли унікальний в своєму роді контекст сьогодення України намагаються асимілювати у необдуманому «Американські премії функціонують інакше…». Так, інакше. Сама премія в Україні - не надає артистам популярності, як це буває закордоном. Але саме @megogo.music , балансуючи між поп-сценою та андерграунд-світом, з року в рік відзначає все нові постаті, яким судилося або засяяти, або все ж згаснути (це життя, і це абсолютно окей).Любіть і плекайте українське!»

ІНСАЙТИ💗1.Фізична витривалість Я справді думала, що я дуже слабка. Я вже казала тут, що спорт не люблю. Надаю перевагу стретчінгу, а пілатес - це вже моя стеля. АЛЕ. Я справді люблю ходити пішки. Наприклад, з Ігорем ми часто гуляємо багато, і хоч відносно його витривалості - моя витривалість це пшик, але якщо не порівнювати, то довгі дистанції, будучи у класному фізичному та ментальному стані, - must для мене. Чомусь я гадаю, що це допомогло мені саме в цьому поході, бо я віднайшла свій темп, перемістилась від відчуттів у вир думок, і ось ця легкість і відірваність допомогли полегшити фізичні відчуття. Моє дихання майже не забивалося (хоча я приїхала у похід хвора), а ноги не болять (терпима крепатура). Тому віднині я буду більш уважна до свого тіла і буду давати увагу думці «моє тіло може, воно витривале, створене для руху, аби підтримувати мій дух».2.Впертість і сміливість, дисципліна Знову ж таки, якщо порівнювати з більшістю людей, яких я знаю, я не вважаю себе впертою або дисциплінованою чи сміливою (якщо стосується досягнення цілей). Я вважаю себе розміреною, тою, яка бережно ставиться до свого стану, ніколи не піде наперекір своїм відчуттям і не буде стояти останнім воїном у полі. Коли ми підійшли до складного відрізку шляху, ввімкнувся гумор. Я почала нести всяку дурачину і сказала Соні: це мабуть я глибоко нещасна, ніколи не досягну своїх цілей, бо я, бачиш, яка несмілива. Чесно кажучи, уже зараз якось і не смішно. Бо це буквально установка, яка в мені сидить ще з дитинства: ну не може людина, як я - обережна і делікатна, виграти це життя. Та все ж. Мій патерн, коли страшно, завмирати. Я завмираю і дуже засмучуюсь відсутності своєї сміливості. Навіть не підозрюючи, що «завмирати» - це мій спосіб ту сміливість пробудити. Бо у більшості випадків, здається, я все ж збираю свій страх у кулак, і йду з ним вперед. Як пішла вгору, як спустилась з вершини, як роблю в житті. 3.Враження та подорожі До поїздки в Амстердам цього року, в мене досі не вибудувалась важливість подорожей. Чому? Тому що подорожі до Амстердаму не були оплачені мною самостійно. Ніби це щось, що є, або його нема. Хтось повіз - клас, ніхто не повіз, ну нічого, потім буде.А коли працюєш, заробляєш, усвідомлено відкладаєш, знаєш для чого і чому - це вау-досвід. Взагалі, це круто, будувати враження. Бо Новий Рік в дитинстві - це магія, тільки тому, що хтось ту магію організував. Мама, тато. Тепер я сама для себе і мама, і тато. І я турбуюсь про себе так, як того потребую. 4.ТЕРАПІЯ Я реально вилетіла в астрал під час складного відрізку, і зловила себе на думці: якщо я через півроку піду до психіатра, а він запитає мене: Як ваші успіхи? Що я відповім? Я класно. Фізично, ментально. Таблетки діють. Почуваюсь супер. Але чи вирішила я свої внутрішні проблеми? Ні. Чи вичерпала я свої образи? Ні. Чи пропрацювала травми? Ні. Чи можу я бути впевнена, що після завершення курсу АД, я зможу бути стабільною? Ні.Десь усередині мене все ще живе та нещаслива дитина, яку образили, проігнорували, не додали турботи, любові. Я вже проробила велику роботу над собою. Але ще скільки ж треба пройти. Тому я знову йду в поновлення терапії.

За час війни кожна українська родина пережила втрату. Наша країна тепер всіяна могилами людей, які могли ще так багато зробити. Так багато створити. Так багато сказати. Народити чудових дітей для нашого народу. Надихнути нас на щось масштабніше.Вони ніколи не зможуть цього зробити більше. Ми більше ніколи не отримаємо того потенціалу, який вони мали передати. Їх вбила росія. Їх не врятували ми з вами. Ми з вами, які проходимо повз зборів, не виходимо на мітинги, намагаємось жити своє життя Не хочу, щоб це виглядало як колективне звинувачення. Я абсолютно розумію ціну війни і знаю, як важко жити в її умовахЯ звертаюсь сюди у своїй особі, яка розділяє всі тяготи цих дисонансів Але хотіла сказати от що. За цю війну у мене сталась гіперфіксація на двох смертях. Це був Вова Раков і тепер Юра Феліпенко. Красені, амбітні, талановиті. Думаєш: «З ними це ніколи не трапиться».А воно бере і трапляється. І це ранить ще більше. Бо це не просто несправедливо, це кричуще - кожен день сотні смертей. І ти все сподіваєшся, що не станеться. А воно стається. Бо немає дива. Немає спасіння.На полі бою. Вдома. В Україні.Немає недоторканих.І всі дуже рівні.Мені дуже-дуже боляче. Я не знала хлопців особисто. Але вони ті, хто викликали захват. Я шкодую, що не мала змоги доторкнутись до цих Людей. З великої.Я сумую за незнайомцями.

Я дуже часто думаю про себе як про дитину. Бо в мене лишились певні обмеження і образи з того часу.От зараз на думку спало, що я дитина з небагатої сімʼї. Хоча я вже цілком доросла і самостійна людина. Але здається, це навіть круто, мати контраст.Я дитина з небагатої сімʼї, яка зараз намагається зробити для себе все те, чого так хотіла би чи мріяла.Купити таку бажану 141627 помаду в моїй косметичці, дозволити собі дорогий подарунок, оплатити поїздку в іншу країну.Я не відчуваю себе 22-річною. І просто не знаю, як правильно вести себе в цьому віці - бо я все ще та сумна і ображена дитина, а ззовні - розгублена доросла, яка намагається заглушити біль зсередини.Та я розумію точно, що дуже щаслива шукати і відчувати себе у світі, де продають лайфстайл. Як же приємно усвідомлювати, що я відрізняю пропаганду «успішного успіху», і намагаюсь слідувати своїм внутрішнім радарам, які показують те, що саме мені необхідно.Я не хочу присвоювати собі те, що продають мені без моєї згоди. Бо дедалі частіше я відчуваю: моє щастя - точно не про захмарні амбіції🥹

Я ніколи не виходжу у публічні обговорення чиїхось дій чи слів, але в мене так підгоріло, що мені треба виговортись Просто прочитала текст одного прода, який присвятив своєму уже не діючому артисту цілий сторітел, і мені дуже дивно читати це, більше скажу, мене це обурює.Я не знаю до кінця, що там між ними трапилось, але якщо висвітлюються на загал якісь факти, як юзер я можу оперувати ними у інтуїтивному порядку. Одразу уточню - що я не знайома тісно ні з ким із сторін і мені взагалі нема ніякого особистого інтересу захищати чи приймати чиюсь сторону. Я дивлюсь на цю історію лише як людина, якій на 17-річну голову теж звалилась відповідальність і популярність - це ніхуя не легко, це травма на все подальше життя.Розумію інтереси продюсера і бажання розвивати та комерціалізувати проєкт, але взагалі не розумію рішення душити артиста в сторіз за те, що він безпідповідальний і «поклав хуй» на слухачів.Дуже хотілось би, щоб парадигма «артист заради людей і завдяки людям» була більш людяною (раз ми вже говоримо про людей) і стриманою, з правом артисту самому вирішувати, коли і для чого займатись музикою.Інше питання, що можна забити хуй на підрядників - людей, які вкладають час і енергію в проєкт безкоштовно за інтерес. Це не ок звісно, і це можна було б вирішити на менш публічному рівні.Здається, ці срачі між продюсерами і артистами ніколи не закінчаться - і це сумноВсім злагоди 😛