Мене після вчорашньої терапії нехило придавило (хоча я насправді люблю це відчуття, так я знаю, що я розвиваюсь і рухаюсь).Прийшла думка, хочу отримати фідбек у вас:От ці всі історії про «римську імперію», знаєте….В мене є багато таких тем, до яких я повертаюсь, як до константи, і вони постійно змушують мене задаватись питаннями, оживляють емоції. Цього разу я згадала про малозабезпечені сімʼї, яких я, як людина, що виросла у маленькому місті, бачила досить часто. + у мене мама вчитель, яка мала учнів з малозабезпечених сімей. Коротше, я часто повертаюсь до цієї групи населення у своїх думках і відчуваю кошмарний біль. Це просто дуже сумно, бачити таку нерівність. Хтось скаже, що є вибір. Але у дітей, які народились у таких сімʼях, вибору немає. Там є тільки поняття виживання.І от я часто думаю, думаю, думаю.. в мене немає варіантів вирішення, є тільки відчуття, що коли я в своєму житті досягну певного рівня, першими, кому я буду допомагати, будуть такі діти.Так от, що я хочу запитати: чи немає відчуття у тих з вас, хто народився у маленьких містах, що ви ніби більш наближенні до цієї теми, аніж жителі великих міст, і ніби відчуваєте більшу відповідальність стосовно цього та залученість? Чи це тільки моя гіперсентиментальність?