Я дуже часто думаю про себе як про дитину. Бо в мене лишились певні обмеження і образи з того часу.От зараз на думку спало, що я дитина з небагатої сімʼї. Хоча я вже цілком доросла і самостійна людина. Але здається, це навіть круто, мати контраст.Я дитина з небагатої сімʼї, яка зараз намагається зробити для себе все те, чого так хотіла би чи мріяла.Купити таку бажану 141627 помаду в моїй косметичці, дозволити собі дорогий подарунок, оплатити поїздку в іншу країну.Я не відчуваю себе 22-річною. І просто не знаю, як правильно вести себе в цьому віці - бо я все ще та сумна і ображена дитина, а ззовні - розгублена доросла, яка намагається заглушити біль зсередини.Та я розумію точно, що дуже щаслива шукати і відчувати себе у світі, де продають лайфстайл. Як же приємно усвідомлювати, що я відрізняю пропаганду «успішного успіху», і намагаюсь слідувати своїм внутрішнім радарам, які показують те, що саме мені необхідно.Я не хочу присвоювати собі те, що продають мені без моєї згоди. Бо дедалі частіше я відчуваю: моє щастя - точно не про захмарні амбіції🥹