Статистика telegram каналу - @virhuk
2024-07-14
Особливі християнські вірші 🙏❤️
Кількість підписників
Середній перегляд на повідомлення
Історія змін лого
Історія змін назви
Історія зміни типу аккаунта
Історія зміни статуса
Стіна канала Особливі християнські вірші 🙏❤️ - @virhuk
Як багатьох знання вже надломило,
В зневазі є у багатьох любов...
"Духовними" вже стали всі такими,
Якщо вже є диплом - духовний той.
А інші: так духовно ось слабка я,
Усе не можу зносити я біль...
Йдучи вперед, усе я натикаюсь
На ті каміння гостриї в путі.
Та в серці, лиш тримається любов,
Нехай каміння знову так летять...
І кінули на землю мене знов,
І тяжко так порою уже встать.
Та в серці тільки лиш луна прощення,
Бо Сам Ісус мене також простив...
Хай, може, й не духовна...та смирення
Перед Ісусом, може все перемогти.
А на духовність зовсім не впливає
Оте каміння, що в тебе летить.
Коли ти в небо тільки направляєш,
Як той Степан, лиш до Ісуса зір.
Захована уся твоя духовність
У прощенні, любові, теплоті...
То не якась там вченість є висока,
Характер то Христовий у тобі.
Степанова найвища вся духовність
Була в словах:" Ти їм усе прости"
І від каміння смерть була тяжкою,
Але любові камінь не вгасив.
Ви не вимірюйте усю свою духовність
Розумом, мудрістю, або мірою знань...
Вимірюється тільки лиш любов'ю
Духовність наша - є яка вона.
Христовий дух живе у тому серці,
Де є любов Христова й мир Його,
Це в небеса лиш тільки піднесеться.
Те в небо забере, що є Його.
Л. Шпак
А справжні ми тоді, коли самі...
Коли лишаємось з собою наодинці.
Тоді не прикидаємось ні ким...
Перед собою ми лише відкриті.
Не бачать інші, що у нас в душі -
Які думки тривожать наші душі.
Чи ми слухняні Богові, чи ні...
Чи горимо для Бога, чи байдужі.
Та, наодинці, бачить нас Господь,
Хоча про це ми просто забуваєм.
Думки, що наодинці, наша плоть
Лиш про земне, все більше посилає.
А ворог, кожну думку стереже.
Летять розпечені від нього стріли.
Не вгодних Господу побільше - ще і ще...
Щоби про Боже думать вже не сміли.
Колись Господь пророку показав,
Що за стінами храму там робили
Священники, яких народ весь знав,
Що наче Богу вірно так служили...
Кадили там язичницьким Богам.
Все думали, що Бог їх вже не бачить.
Жінки спиною ставши там до храму,
Чужого бога славили із плачем.
А Бог все бачив, Він усе те чув
Як там, на самоті, гнівили Бога.
Він не пішов із храму, Він там був.
За стіни не сховалися від Нього.
Ось так у християн бува в житті -
Ховаються за стіни свого дому,
Там - Бог не бачить, там вони самі...
Там можна догоджати тілу свому.
І очі там до ідолів чужих.
Тече вода у розум світу цього.
Із нечисти всяки ті світські
Вливаються до розуму "святого"
Освяченого кровію Христа
Іще колись, при щирім покаянні.
Як увійшла ота нечистота
До храму Божого, яким нас називає?
А це тому, що страху Божого нема,
Коли ти наодинці із собою.
Від Бога нам ховатися дарма,
У Нього все завжди як на долоні.
Коли ти наодинці - будь із Ним.
Молись, бесідуй, як з найкращим Другом.
Отець таємне бачить й відповість
Тобі любов'ю на твої всі нужди.
Прийми слухняно лиш любов Христа,
Як наодинці ти залишишся з собою.
Про те, мій друже, завжди пам'ятай -
Ти не один, Господь завжди з тобою.
Л. Шпак
Я так довго, довго в темряві блукала,
А тому, що праведність в ділах шукала.
Я словам Твоїм зовсім не довіряла,
А в законі все підтвердження шукала.
Думала, що і в мені любов також є,
Що вона вся схована в законі Божім.
Мертвую релігію лише плекала,
А любові Божої було так мало...
І осудження приходили так в розум часто -
Міряла навкруг своїми все думками.
До свого лиш розуміння все я приміряла,
А Любов печально поруч все стояла.
Тому тяжко так було на серці,
Що там, для любові, все закриті двері.
Та Ти, мій Господь, любити всіх навчав все,
Бо для Тебе це, усіх законів краще.
Двері ті відкрив Господь Своєю любов'ю
І сказав: не слухай ворога, бо Я з тобою.
Ти в собі храни любов Мою святую,
Роздавай її, як Я, навкруг всім людям.
І тепер живу, Господь, Твоєю любов'ю,
Тільки в ній завжди я поруч є з Тобою.
І моя хвала Тобі хай не змовкає,
Нас Твоя любов, там на хресті, спасає.
Л. Шпак
Як хочеться в обіймах буть Христа...
Щоби душею підійматись в небо.
А можна опинитись тільки там,
Коли на крилах віри підіймешся.
А вони виростуть, коли будеш ростить
Їх в своїм серці, довіряючися Богу.
В терпінні будеш по житті іти,
Все набуваючи дорогоцінний досвід.
Щоб коли знову із спокусів рій,
Згадав ти, як проходив вже раніше,
Як Бог виходив назустріч тобі,
Як втриматись старався в вірі.
А без терпіння і не виростуть вони -
Ті крила віри, що злітають в небо.
Прийдуть так досвіду вже дні,
А з досвідом лиш виросте і віра.
Лише в терпінні зможемо спастись.
Ісус терпінням перемін і вірою.
Ти є не сам, з тобою завжди Він.
Настройся на довготерпіння хвилю.
Бо терплячи, у Писанні мужі
Мали і славу, і благословіння.
Лиш віра їм допомагала жить,
Яка народжувалася в терпінні.
Проходячи в терпінні свою путь,
Ти, крила віри широко розправивши,
В обіймах Бога зможеш відпочить,
Пройшовши все, тебе високо Він поставить.
Л. Шпак
Все мріють люди - довше б нам прожити...
І все шукають молодості елексир.
А, є з достатком, те життя на світі,
Його нам Бог Великий подарив.
Життя прийшло на землю в Його Сині,
Який помер, щоби мали життя.
І, в подостатку, мали життя вічне.
До Нього хто прийшов, той його взяв.
Прийшов туди душею - на Голгофу.
І там Йому віддав свої гріхи.
Сказав лише: пробач мені, Господь мій,
І Він їх взяв на хрест і все простив.
І дав життя небесне з подостатком.
Ще тут живучи, пребувають в нім.
Бо двері в небо їм уже відкриті,
В Бозі, живуть вже вічно на землі.
Парити в ній щасливо є можливо,
Живучи лиш в Ісусі - Він життя.
Всім серцем і душею прихілившись,
Відчути зможеш те нове життя.
З Ісусом молодість на небі вічна.
Шукати не потрібно елексир.
Вона лиш з Богом буде безкінечна,
Її лиш досягти дай Боже сил.
Життя із подостатком обіцяє
Господь усім, хто лиш піде за Ним.
Хто, гріх залишивши, прийме дорогу правди.
Той успадкує молодість навік.
Отримає нове і вічне тіло,
Коли Ісус на землю знов прийде.
І буде уже з Богом жити вічно.
Здорове буде тіло, й молоде.
Прийди до Господа, і елексир від Нього
Візьми собі для вічного життя -
Пролиту кров Предвічного Святого,
Що з ран Його, там на хресті, текла.
Л. Шпак
Бігло до мами радісне осля.
"Ах, мамочка, о як би знала ти лиш,
Народ як мене в місті зустрічав,
Як на мене Ісуса посадили.
Кричали: Слава! Слава і хвала!
Навіть одежу під ноги стелили.
І так раділа навкруги юрба,
Коли заходили в Єрусалим ми.
Стелили там дорогу для мене
Гілками, що з дерев навкруг зрізали.
Мати йому сказала лиш на це:
"А повернись ти на те місце завтра"
На другий день помандрував вже сам.
Коли ж додому знову повернувся,
Нещасний перед мамою він став,
І тихо він до мами потягнувся.
" О, мамо, та цього не може буть!
Мене ніхто там навіть не замітив.
Я довго так по місту там ходив,
Но так ніхто мене і не примітив...
Коли ж побачили, що я ось так ходжу,
То геть тоді із міста вже прогнали.
А як же, що коли сидів Ісус,
Мені велику славу віддавали?
Дивилась мати ніжно на дитя.
Сказала: " Ти, синочку, хто без Бога?
Без Господа ти любий - лиш осля.
Вся слава лиш Йому була готова"
А чи ж не так сьогодні є у нас -
Здається, що вже так нас величають...
Такі вже є духовні ми не раз,
Та лиш як порох є духовність наша.
А слава вся належить лиш Христу!
Він, через нас працює в цьому світі.
І Він один дає всю повноту
Талантів наших, щоб Йому служили.
І якщо славу присвоїв собі,
Згадай, мій друже, в цьому світі хто ти?
І як не йшов би поруч Іісус,
Ти був би як осел той на дорозі.
Л. Шпак
Реакция на обстоятельства
Так может нас формировать.
Людей она может по разному
В одних случаях ведь менять.
Вот ропот - одни будут несчастны,
Всегда недовольны во всём.
Кто, в трудностях, оценил малое,
Тот жертвенность лишь приобрёл.
А кто в жизни лишь возмущался
Видя то, что имеет другой,
Завистником только лишь стал тот.
Утратил он в жизни покой.
Успех кого радовал ближнего,
Тот зрелым стал в жизни своей.
Менял кто себя всё исследуя,
Тот стал совершенным лишь в ней.
В беде не предал отношения -
Тот другом для ближнего стал.
Кто в трудностях бросил друзей своих,
Предателя статус принял.
Кто лишь славил Бога в борьбе всегда,
К тому и победа придёт.
И приобретёт лишь бесславие,
Кто только жалел о земном.
Реакция на обстоятельства -
В ней виден характер весь наш.
И если мы в них не меняемся -
Тяжёл тогда весь наш багаж.
Л. Шпак
Бог з народом Своїм був усюди завжди.
І моря розділив Він попереду їх.
По пустелі проводив, по гарячим піскам,
Із гранітної скелі їм воду давав.
Зараз вибраний Його і вірний народ
По пустинях землі в Ханаан іде знов.
Палить сонце в дорозі, спокуси стіною,
Та упевнено Бог їх веде за Собою.
Кормить, рани лікує і воду дає
З скелі тої міцної, що Ісус нею є.
Обережно веде, впасти їм не дає.
Бо для Нього вони дітьми Божими є.
Та як діти бувають для Нього слухняні?
Бо так часто залазять у чорну темряву.
Потім, звідти кричать: "Боже, допоможи!"
І спішить Бог до них, щоби знову спасти.
А тому, що Його так велика любов.
І пробита рука нас провадить Його.
Чашу болі за них випив Він до кінця,
І веде за Собою тепер в дім Отця.
Ну, а ти, чи питання собі задавав -
Що для Господа я у житті цім надбав?
Та що можу зробити для Господа я?
Чашу можу Його випити до кінця?
Та лиш тільки слова: як же хрест мій важкий...
А Христос на Голгофі зійшов же на свій.
Щоб смертельними наші не були хрести,
Щоб отримали славу за них я і ти.
Щоб донесли хрести всі свої до кінця,
Тільки так зможем ми буть в оселях Отця.
Свого тяжкого ніс на Голгофу Ісус,
А чи свого, за Ним, з миром в серці несу?
Чи лише нарікання, що тяжко і біль,
Що поранені ноги, і сміх звідусіль -
"А де зараз твій Бог? І чому Він мовчить?"-
Знов повторює ворог тобі кожну мить.
А мій Бог, під мій хрест, ось підставив плече.
І уся моя біль Його також пече...
А пройшов до кінця Він дорогу Свою,
Переможцем Він вийшов у тяжкім бою.
І так хоче, щоб ми переможці були.
Щоб у славу Його в небесах увійшли.
Щоб крім вічності, що обіцяє Отець,
За старання і вірність ми мали вінець.
Л. Шпак
Час великих нових перемін
На землі зараз так процвітає.
Технології віку тепер
Все духовне уже витісняють.
Двері зачинені бібліотек,
Вже книжки інтернет заміняє.
Бо розвинуті люди уже,
Про усе вони чують і знають.
Та все далі і далі тепер
Віддаляються люди від Бога.
І знецінилась Христова жертва,
Вибирають земні все дороги.
Всі заможними стали тепер,
В благах світу вся їх насолода.
І спасіння небеснії двері
Є закритими для багатьох вже.
Хочеться повернуть все назад,
Щоб назад повернувся початок,
Де Апостоли біля Христа,
Розділяли із Ним всі печалі.
І любов'ю служили Йому.
Один одного також любили.
І не дивлячись на всю пітьму,
Душі нові вели до спасіння.
Час великих нових перемін
Наближає вже прихід Месії.
Забере скоро вірних Своїх,
Тих, що жертву Його оцінили.
Л. Шпак
Людей лиш воскрешає теплота,
Від святості надмірної лиш мерзнуть.
А ось вказати людям на Христа,
Любов'ю ніжною лише можливо.
А бо Господь наш, Він і є Любов.
Любов'ю лише тихо призиває.
І не бичує словом, а теплом
Мертвих, для вічного життя Він підіймає.
Як же усі ми вмієм бичувати
Грішника, не раз, Господнім словом.
І свою святість гордо виставляти.
Хіба Ісус коли учив такому?
"Візьміть ви приклад з Мене"- Він сказав.
Смиренний Я і лагідний душою.
А сила є не в палкості огня,
А в слові, яке дихає любов'ю.
А слово сказане із миром, теплотою
Поранені серця відігріває.
У світі зла багато і порою,
Люди не хочуть слухати моралі.
А їм так мало Божої любові
Яку їм люди навкруг них приносять.
Любити так бажає серце кожне,
Та щоб і їх любили серце просить.
Бог дав нам час, щоб будувати храм.
У серці будувати храм Господній.
Не Божого, буть не повинно там.
Не має буть там лицемірство, гордість.
Святості ложної не має буть ніколи.
Звеличення не має буть, піднесень...
А Від Ісуса віяло теплом.
І вже тоді лягало слово в серце.
А мертвих воскрешайте ви теплом.
І не читайте їм свої моралі.
Христа любові хай потік живий
Їм до спасіння двері відкриває.
Л. Шпак