🙋🏼♀️ Отримала в подарунок книгу, яка раніше мені ніде не траплялася — "Гострі предмети" Ґіліян Флінн.І, як виявилося, книга популярна: 1 мільйон 249 тисяч оцінок на Goodreads 😱 Ще й за цією історією зняли мінісеріал (рейтинг 8.0 на IMDb).Анотація виглядає класично для трилерів:Репортерка Камілла Прейкер отримує неприємне завдання: повернутися у рідне містечко, з яким вона порвала багато років тому, і провести журналістське розслідування двох убивств місцевих дівчаток. Давно вже Камілла не спілкувалася ні з матір’ю-невротичкою, ні з вітчимом, а свою напівсестру — тринадцятирічну Амму — вона взагалі заледве знає. А тепер, повернувшись у свою колишню дитячу кімнату в материному вікторіанському особняку, Камілла відчуває, як прокидаються демони її минулого. Та якщо вона хоче написати гарний репортаж, їй доведеться розслідувати не тільки вбивства, а й загадки її власного минулого.
Обсяг книги — 288 сторінок, і поки складно уявити, як із цього зробили 8 серій 😅Читали, дивилися?#бібліотекозація 📚
"Площа Вашингтона" Генрі ДжеймсаОцінка: ☀️☀️☀️☀️☀️🙋🏼♀️ Як же легко та цікаво це було читати! А скільки емоцій викликають персонажі книги!Події роману розгортаються в Нью-Йорку, але цікаво, що під час читання складно точно визначити часові рамки. Лише деталі — прийоми, екіпажі, рівень доходу — натякають на епоху.В центрі історії бачимо життя невеликої родини заможного лікаря. Батька головної героїні не можна назвати приємним чоловіком. Він шанований лікар і джентльмен, але його ставлення до єдиної доньки Кетрін викликає щонайменше роздратування.Йому траплялося дратуватися тим, що в нього народилася така посередня дитина, [...]
Не даремно ця книга ввійшла в серію "Вперше", бо Кетрін має багато таких перших моментів.Кремезна фігура Кетрін могла витримати чималу вагу, але не тягар невдоволення свого батька, тож наша героїня тільки у двадцять років наважилася завести собі вечірню сукню із червоного атласу із золотим оздобленням, про яку мріяла багато років. І тільки починаєш радіти, що хоч Кетрін має свою першу сукню, але батько тут як тут зі своїми "доречними" коментарями:— Ти розкішна, пишна, багата, — вів своє батько. — У тебе такий вигляд, ніби ти маєш вісімдесят тисяч на рік.— Ну, оскільки я їх не маю... — недоладно почала Кетрін... Вона поки мала вельми туманне уявлення про свої майбутні статки.— Оскільки ти їх не маєш, не треба виряджатися як багачка. Батько не тільки до своєї доньки так висловлюється, йому вистачає коментарів на всіх 😅— А іноді, навпаки, як бовкне що-небудь напрямець! Вона як маяк, що обертається: то повна темрява, то сліпуче світло. І звісно, в цій історії є і перше кохання. Але що обере Кетрін: кохання чи слухняність батькові? Це вже варто читати самостійно. Мене її вибір приємно здивував.А наприкінці ще й чудове післяслово, яке дає більше контексту епохи, розповідає про автора й акцентує увагу на важливих рисах персонажів.Ця книга мене дуже порадувала, читати її було суцільне задоволення. Тепер хочеться придивитися до інших книг у цій серії, бо якщо вони такі ж, я точно хочу ще.#відгук ✅🙋🏼♀️
🙋🏼♀️ Видавництво Stretovych невдовзі випустить збірку 25 найкращих оповідань з української класики, упорядник Ростислав Семків. Мені стало дуже цікаво, які ж твори туди ввійшли, ось список:1. "Салдацький патрет" Григорій Квітка-Основ'яненко2. "Орися" Пантелеймон Куліш3. "Горпина" Марко Вовчок4. "П'ятниця" Панас Мирний5. "Запорожці" Іван Нечуй-Левицький6. "Сойчине крило" Іван Франко ✅7. "Артишоки" Олена Пчілка8. "Valse mélancolique" Ольга Кобилянська ✅9. "В путах шайтана" Михайло Коцюбинський10. "Над морем" Леся Українка11. "Камінний хрест" Василь Стефаник ✅12. ""Caprice" Шуберта" Гнат Хоткевич13. "Дівчина на чорнім коні" Михайло Яцків14. "Сила і краса" Володимир Винниченко15. "Арабески" Микола Хвильовий16. "Апостоли" В. Домонтович17. "Подвійне коло" Юрій Яновський18. "Проблема хліба" Валер'ян Підмогильний ✅19. "Via Dolorosa" Аркадій Любченко20. "Зубна щітка" Майк Йогансен21. "Бенгальський тигр" Остап Вишня22. "Запрошення на Цитеру" Юрій Косач23. "Джалапіта" Емма Андієвська24. "Холодна м'ята" Григір Тютюнник25. "Жінка-змія" Валерій ШевчукЯ читала лише 4 із 25, тож ще читати і читати українську класику. А "Камінний хрест" Стефаника — це моя єдина помилка на ЗНО з української літератури, тож дуже добре запам'ятала цей момент 😅Скільки ви читали з цього списку? І як вам добірка — погоджуєтеся?#новини 🆕
"Місіс Делловей" Вірджинії ВульфОцінка: ☀️☀️☀️☀️☀️🙋🏼♀️ На поверхні це книга про один день з життя Місіс Делловей. Але кожного дня ми можемо згадувати свої минулі вибори, які й привели до дня сьогоднішнього.Книга починається одним з найвідоміших перших речень:Місіс Делловей сказала, що сама купить квіти.
Ми зустрічаємо головну героїню Кларису Делловей, і разом з нею вирушаємо до крамниці, потім додому — і готуємося до прийому ввечері.Ліпше б їй бути такою людиною, як Річард, він усе робить для себе, коли ж бо я, думала Клариса, чекаючи біля переходу, половину часу роблю щось не просто так, для себе, а щоб створити в людей таке чи сяке враження; цілковитий ідіотизм, на який вона (аж ось поліцейський підійняв руку), ніхто ніколи не поведеться. Ох, якби можна було прожити життя спочатку! — подумала вона, ступаючи на бруківку, — або хоча б мати інший вигляд.
А на тлі — післявоєнний Лондон, де за спокійною ширмою ховаються назавжди змінені люди.Останні роки світового досвіду відкрили в усіх — і в чоловіках, і в жінках — криницю сліз. Сліз і смутку; відваги і витримки; бездоганної стійкості і стоїчного терпіння.
Цікаво, що мене найбільше зачепила лінія персонажа, який узагалі ніяк не пересікався з місіс Делловей, — Септімуса. Це чоловік, який має проблеми з психічним здоров’ям після участі в бойових діях.Його дружина плакала, а він нічого не відчував; щоразу, коли вона схлипувала, дуже проникливо, тихо і безнадійно, він опускався на ще одну сходинку нижче в пекельну прірву.
Через його лінію ми ще й дізнаємося у якому стані на той час було лікування ("відпочинь, пограй в гольф, візьми себе в руки" 🤪).Втім, хоч книга і називається “Місіс Делловей”, тут є ще кілька персонажів, їхніх доль і переживань. Один із них повернувся з Індії — і ця лінія торкається теми колоніалізму.Ця книга написана прийомом потоку свідомості, тож варто мати відповідний настрій, щоб поринути в ці думки й не загубитися під час зміни героїв.Книга наштовхнула мене на багато роздумів, адже багато тем досі залишаються актуальними. З творами Вірджинії Вульф у мене так: під час читання складно, а от після — усе складається в цілісну картину, і я постійно повертаюся думками до її історій.#відгук ✅🙋🏼♀️
"Колапс" Макса Кідрука(серія нові темні віки, книга 2) Оцінка: ☀️☀️☀️☀️☀️🙋 Ось і закінчився мій набіг на книги Бородатого Тамарина: "Північний полюс" ➡️ "Південний полюс" ➡️ "Як я вбив Плутон і чому це було неминуче" ➡️ "Заплутане життя" ➡️ "Колапс". Можна було б продовжити, але у нас закінчились книги від цього видавництва, що я не читав.Почну з того, що мене турбувало, коли я брав книгу. Пам'ятаючи кількість персонажів з "Колонії", я не мав певності, що сходу зможу включитися в події другої книги. Навіть подумував перечитати "Колонію". Але досвід Олі показав, що проблеми тут немає, оскільки книга на початку містить короткий переказ попередніх подій, а крім того, навіть відкриття глав зі старими персонажами йде з нагадуванням, хто вони та де вони. Тож читати "Колапс" з дворічною перервою після "Колонії" - це ОК.Мої враження: фантастично чудово, просто чудово! Десь на середині книги я зрозумів, що читаю тверду наукову фантастику. Більш того, - на рівні з майстрами жанру. Чомусь під час читання "Колонії" таких вражень не виникало. Маю певність, що серія свого часу стане класикою 🤞 Ще відмітив покращення стилю написання. Прямо відчувалось, що слова стоять на своїх місцях. Десь це живі діалоги, десь реалістичні описи.Щодо сюжетних ліній, то тут "прекрасно" все.🌎 на Землі, крім проблем з вірусом, стикаються з різким потеплінням та змінами атмосфери, через зниження рівня кисню та підвищення вуглекислого газу. Тож проблем вистачає і схоже, ситуацію важко налагодити.Перед внутрішнім зором зринув непроханий спогад часів клодис-пандемії: на піку епідемії медпрацівники загортали в чорні пластикові мішки ще живих, але вже безнадійних пацієнтів. Це економило час і давало змогу зосередитися на тих хворих, які мали шанс вижити.
Усе своє життя Кроудер не піддавав сумніву існування певного стійкого стану, до якого світ повертатиметься навіть після найгостріших криз. Хай які труднощі чекатимуть попереду, він вірив, що майбутнє завжди можна врятувати. Більше він так не думав.
🔴 на Марсі окремі сили (українці, рада 19-х та першонароджені) намагаються розуміти, як жити далі після руйнівних подій першої книги, але не готові домовлятися і намагаються лише посилити свої позиції під час анархічного хаосу. Еландон провалюється в чорну безодню (так, головка зовсім бо-бо, а чого ви очікували?), а росіяни активно роздувають ворожнечу (не здивований).Сумніваюся, що ти знайдеш зараз на Марсі людину, яка дивиться на все це й думає: о, я з цим упораюся.
🌒 орбітальну станцію з першої книги автор замінив станцією на Місяці, тут теж все не просто, але хоча б безпечно;🌚 новою очікуваною локацією є місце падіння вантажного Боїнгу.Хвилинка гумору:- Накажи їй не наближатися! - загорлав Сулима.- Ти обдовбався? Це ЗСУ, як я можу їм наказувати?
Дуже сподобалось продовження лінії між Барбо (пілот-герой) та Мервіном (хлопець з паралізованими ногами). Очікую побачити Мервіна справжнісіньким пілотом.Не брехатиму: ти навряд чи коли-небудь зіпнешся на ноги, але ти ще можеш літати. Теранія навчить тебе. Це реально. І коли після всього, що тобі довелось пройти, ти станеш пілотом, я вірю, що знайдеться хтось, хто дивитиметься на тебе очима, сяйними від захвату, так само, як ти колись дивився на мене. І можливо, ти триматимешся за те сяйво, так само, як тримався я.
"Колапс", на відміну від "Колонії" не лишив по собі присмаку спустошення, хоча сюжети наче обриваються так саме. Може це через те, що подій двох книг вже вистачає, щоб не сумувати в очікуванні третьої. Я маю певні здогадки стосовно подальшого розвитку, тому буду їх крутити в голові до виходу «А потім запала пітьма».Дуже класна книга 👏В коментарях бонус для читавших ⬇️#відгук ✅🙋
"Напрочуд кмітливі створіння" Шелбі Ван ПелтОцінка: ☀️☀️☀️☀️🙋🏼♀️ Взяла цю книгу з єдиною метою — перепочити від серйозних та важких книг, і вона з цим завданням впоралася.Хоча книга дуже повільно розпочиналася. Тут три сюжетні лінії, і вони повзли і повзли, повільніше, ніж восьминіг на суші, але коли нарешті всі сюжетні лінії зустрілися, читання пішло набагато швидше.Головна героїня — сімдесятилітня жінка Това, яка працює в океанаріумі. Все її оточення не підтримує її рішення ризикувати здоров'ям. Одна з центральних тем книги — це самотня старість, і які виклики та вибори можуть постати перед людьми.Окремого шарму, звісно, додають розділи від імені восьминога Марселлуса — спостережливість за відвідувачами океанаріума, вигадування свого дозвілля в неволі, спогади про життя на волі.Море, вочевидь, — пресмачний шведський стіл, скільки смаколиків задарма й досхочу.А що мені підсовують натомість? Скумбрію, палтуса, а найчастіше — оселедець. Оселедець, оселедець, гори оселедця. Але ж і бридкі вони, ці слизькі рибинки. Певен, маю їх лиш тому, що вони дешеві.
Також класно описана атмосфера маленького містечка — навіть поґуґлила, чи це місто дійсно існує (як виявилось, ні). — Знаєте, ніколи б не думала, що житиму коли-небудь у маленькому містечку. Тут усі надзвичайно привітні і водночас... Сама не знаю. Занадто цікавляться справами інших...— Це для нас означає, що ми піклуємося одне про одного.
Остання третина книги була дуже емоційною та щемкою, тож книга залишила по собі приємні враження. #відгук ✅🙋🏼♀️
"Заплутане життя" Мерліна ШелдрейкаОцінка: ☀️☀️☀️🙋 Вітаю під сонцем! Після прочитання книги про комах, мені здалось логічним продовженням дослідити екологічний ланцюг до грибів. На жаль, сподівання не справдились, бо тут про зв'язки з комахами майже не написано.Якщо метою книги було показати, що гриби, це значно більше, аніж шляпка та ножка, які ми збираємо в лісі чи приносимо з магазину для вживання в їжу, то вона справилась зі своїм завданням на всі 100. У Китаї гриби - основне джерело їжі та ліків протягом тисячоліть. Сьогодні 75% світового виробництва грибів - майже 40 мільйонів тонн - припадає на Китай.
"Заплутане життя" - якнайкраще передає суть змісту. Замість того, щоб дати читачу зрозумілу картину про грибне царство, автор по суті констатує: ми майже нічого не знаємо! Поки шукаєш відповідь на одне питання, постають п'ятдесят нових. Гриби грають по зовсім іншим, невідомим нам поки правилам: не мають рота, але вміють говорити,не мають вух, але вміють слухати, не мають мізків, але вміють думати. Тому ця книга мало проясняє, але стане фундаментом для наступних поколінь ентузіастів та дослідників.Основна моя претензія: наукове викладення, не вистачило живості тексту. Що цікаво, автор в захваті від своєї грибної роботи, просто не зміг передати це читачу, шкода. Хоча трохи історій для пожвавлення оповідання знайшлося. І щоб ви розуміли, це з приміток (!), а не основного тексту:2003-го Guardian повідомила, що у Мішела Турнера, французького експерта з трюфелів, вкрали його трюфельного собаку. Турнер гадав, що злодії не продали собаку, натомість використовували його для крадіжки трюфелів з чужих земель. Чи існує ліпший спосіб крадіжки трюфелів, аніж крадіжка за допомогою краденого собаки?
А цікавого матеріалу тут пребагато! З тем, що запам'ятались:🤯 унікальність симбіозу на прикладі лишайників (гриб+водорость+...), коли в біологію увійшла зовсім інакша модель взаємодії живих організмів, аніж хазяїн + паразит;🤯 горизонтальне перенесення генів - тобто впродовж життя, а не успадковане від батьків. До речі, це один з основних сюжетів "Колонія" та "Колапс" М. Кідрука, тож будете знати, де він надихався;🤯 грибний інтернет - мережі з грибного міцелію, що тягнуться на кілометри, об'єднуються із іншими видами грибів та рослинами, регулюють постачання азоту та фосфору в обмін на вуглець;🤯 особливі дієти, які можуть пристосувати гриби до поглинання пластику та токсичних речовин;🤯 гриби, що перетворюють мурах на зомбі для кращого розповсюдження спор.Окремий цікавий напрям, описаний в книзі - виробництво матеріалів із грибного міцелію. Поки триває час експериментів та перевірки економіки, але перші результати вже є: пакувальна піна (замінник пінопласту та картону) виробляється багатьма компаніями, зокрема і українською s-lab. Компанія Ecovative розвинула окремий напрям штучного м'яса і поєднавши грибний міцелій + устричний соус + кокосову олію + сіль + цукор + спеції, випускає штучний бекон. А наступного року вони планують почати промислове виробництво штучної шкіри з міцелію.Попереду багато досліджень грибів для застосування їх на потреби людству: сільське господарство, медицина, екологія, біокомп'ютери, будівництво, виробництво текстилю... Потреби та завдання поки неосяжні. Хтозна, куди це нас приведе.Ще відмічу супер крутезні фото всередині! Шкода, що їх небагато.#відгук ✅🙋
🙋🏼♀️ Вчора закінчився курс про українську літературу від Litosvita 💚Це вже шостий курс, який я пройшла, і другий саме про українську літературу. В цей раз було велике різноманіття тем та лекторів, тож я дуже задоволена.Найбільше мені сподобалися:— семінар про оповіданням Івана Липи та Юрія Липи від Ольги Петренко-Цеунової. Навіть роздумовую над зміною формату обговорення в клубі на роботі 🤓— лекція "Актуальна література" та семінар про "Польові дослідження з українського сексу" Оксани Забужко від Іллі Рудійко. Плюс один літературознавець, за роботами якого тепер буду слідкувати.— публічна розмова Євгенія Стасіневича та Ольги Дубчак про тренди. Спитала, чи є в українському суспільстві тренд на книжки зі словами «пітьма» та «пісні» в назві — кажуть, що немає 😂Деякі лекції мені хотілося б трохи розширити, але, мабуть, доведеться читати самостійно те, що мене найбільше цікавить 😅Тож, майже 2 місяці курсу пролетіли наче за мить! Тепер треба придумати, куди діти знову вільні 4 години на тиждень 😁
"Ікар. Роман про харківське Відродження" Іллі Лук'яненкоОцінка: ☀️☀️☀️☀️☀️🙋🏼♀️ Читала твори Підмогильного, переклади Підмогильного, аналіз творчості Підмогильного, а тепер ось прочитала книгу, де Підмогильний — персонаж, а його втрачений рукопис — рушій детективного роману. Краса!Тож цей роман має дві часові лінії:— 1960-ті — головний герой Юрко їде в Харків дізнатися, що сталося з його батьком у 1930-х роках.— 1930-ті — атмосфера в колі української інтелігенції будинку «Слово» після того, як усі дізналися про арешт Підмогильного.Окрім улюбленого письменника, ще й події відбуваються в улюбленому місті Харкові.Батько часто розповідав, що під час його (Держпрому) будівництва з землі дістали рештки мамонта, тому ця споруда така міцна, бо місце їй тут визначено ще з доісторичних часів. Обидві лінії було цікаво читати: у детективній складовій була інтрига, а події розвивалися непередбачувано; в історичній лінії з’являлося багато реальних постатей і роздумів про довіру та зраду.Раніше він довіряв усім; йому здавалося, що всі тут, як брати — відкриті й щирі один з одним, але той факт, що хтось видав Підмогильного радянським слідчим, ставив під сумнів чесність кожного з них. Тепер навіть його власні спогади ставали підозрілими. Кожна дрібниця могла стати поганим знаком. Зрештою, хтось і про нього міг думати, як про зрадника. Читалася книга легко та захопливо (я впоралася за 3,5 години), але час від часу відчувався емоційний надрив, який звучав надмірно. В якийсь момент навіть здалося, що голос автора пройшов через історію, щоб сказати читачам напряму:Хоч ця історія не про "Зону", вона ще раз нагадує: слово було найважливішим для всіх!
Під час читання в мене постійно було питання: де закінчуються історичні факти й починається художня вигадка? Після роману я ще якийсь час перевіряла різні деталі — наприклад, чи справді Підмогильний був у Кисловодську. Хоча це ж художня історія, тож тут можна фантазувати. Як, наприклад, в "Гамнет" Меґґі О'Фаррелл про життя Шекспіра.Ще один момент: у сюжеті, як на мене, було трохи забагато збігів. А потім я згадую "Тигроловів" Багряного, і все ж натрапити на потрібну людину в місті набагато легше, ніж у тайзі 😅 Тож мені об'єктивно складно оцінити, бо мозок верещить "книга про Підмогильного", і це відразу 1000/10 😁#відгук ✅🙋🏼♀️
"Як я вбив Плутон і чому це було неминуче" Майкла БраунаОцінка: ☀️☀️☀️☀️☀️Прекрасна книга, яку мені порадила Оля. Разів так 100 200. Певно, це могло трохи вплинути на черговий вибір. І сталося, що книга зробила хет-трик в серії книг Бородатого тамарина після північного та південного полюсів. І як виявилось, це був ще не кінець серії 😉В цілому, мені одразу було зрозуміло чому і як Плутон помер, ще до прочитання. Але це зовсім не вплинуло на задоволення від читання. Бо книга зовсім трохи про Плутон, а більше про наукове та навіть сімейне життя автора.По суті, перед читачем відкривається життєва подорож цього неординарного вченого, повна пошуків і викликів. І якщо ви думаєте, що планету вбити доволі просто, то заперечу вам: для цього потрібно витратити роки на навчання, а потім ще більше років на те, щоб вдивлятися в тисячі і тисячі фотографій нічного неба, щоб, якщо пощастить, побачити маленьку цятку, що рухається, і вже після того, показати ту цятку науковій спільноті.- Тобі не здається, що загалом для астрономії було б краще, якби відкривалися нові планети, а не знищувались старі?
Якщо ви хочете знати концепцію вбивства Плутона, то можете заглянути під спойлер: справа в тому, що Майкл Браун відкрив декілька великих небесних тіл в сонячній системі, тож науковій спільноті потрібно було вирішити, чи то планети, чи ні. А якщо ні, то чи Плутон лишається в статусі планети? Ну, відповідь ви вже зрозуміли - планет стало не більше, а менше. І з наукового погляду - це правильно."Виною" всіх цих космічних пригод став особливий стиль погляду автора на світ. Спробуйте зрозуміти науковця: спостерігати => знайти невідоме => сформувати гіпотезу => ще спостерігати => накопичувати дані та розрахунки => перевірити гіпотезу => дійти висновків.Бідою (в очах оточуючих, а не самого автора) було те, що така модель поведінки прикладалась до всіх сфер життя, навіть до новонародженої доньки. Чи можна описати немовля графіками та функціями? Навряд. Але Майкла це трохи відволікало та приносило спокій.Ми витратили кілька годин поки намагалися з'ясувати, чи в Даяни починалися пологи, чи то була помилкова тривога. Я побудував декілька графіків.
Брауну, завдяки його розуму, навичкам і кропіткій багаторічній праці вдалося зробити чимало відкриттів там, де інші давно опустили руки.Дізнатися, що твоє нещодавнє відкриття вважається майже неможливим, - один з найприємніших моментів у науці.
І самі ці відкриття стали камнем спотиканням перед науковою спільнотою та звичайними людьми у визначенні такого простого та знайомого слова "планета".По цей день я натрапляю в інтернеті на вигуки "Плутон це ПЛАНЕТА!", хоча пройшло вже 20 років зі зміни його космо-статусу. Люди прив'язались до далекого і холодного Плутона і тепер не бажають його відпускати.Хіба не чудово було би просто дбати про науку й не перейматися через її вплив на культуру? Хіба не добре було б мати можливість просто сказати те, що здається правильним?
Мені ця книга здалась сестрою-близнючкою "Та ви жартуєте, містере Фейнман! Пригоди допитливого дивака" Річарда Фейнмана. Так же легко, так же цікаво, так же захопливо. І багато гумору. Якщо знаєте ще твори/книги в такому стилі, будь ласка, поділіться в коментарях 🥺#відгук ✅🙋
TGLIST.COM.UA
2025-12-08