"Амадока" Софії АндруховичОцінка: ☀️☀️☀️☀️🌤🙋🏼‍♀️ Відчуття, що я прочитала декілька книжок, настільки ця історія довга, глибока та зачіпає неймовірну кількість тем та історичних постатей.Ключова тема — це пам'ять та забуття, яка починається з самої назви, адже Амадока — це найбільше озеро Європи, яке зникло невідомим чином.Книга має три розділи:1️⃣ СучасністьОдин з головних героїв — чоловік, який після бойового поранення не лише змінився до невпізнаванності, а й втратив пам’ять.Прокинувшись уранці і ще не розплющивши очей, наш герой відчув, що все в порядку, все, як завжди: він знову не знає, хто він, звідки, що з ним трапилось, яким було його життя. Рани болять, шви сверблять, кості ломить. У роті так само немає зубів. Він — те ж спотворене чудовисько з потрощеними вилицями і проламаним носом, з нерівним черепом, з цілою колекцією болів у всьому тілі. Але його впізнає Романа — працівниця архіву, яка думає, що це той чоловік, який приносив їм старі фотографії своєї родини.Але так здебільшого Рома прокручувала стрічку новин усмоктуючи в себе скалки людських образів, тіні життів.Підглядальницею — ось ким вона, Романа, була. 2️⃣ Друга світова війнаІсторія Голокосту у містечку Бучач — від початку, коли тільки зароджувалися чуткиТа, — сказала Іда Кріґель Зені Фрасуляк, акуратно відкусивши шматочок крихкого печива, — я теж не думаю, що в німців там може дійти до чогось справді страшного. Такий зараз період, дивні речі відбуваються, в політиці так буває. Ми ж не знаємо точно, як там усе насправді. Поки всі ці чутки до нас доходять, вони проробляють шлях крізь тисячі вух, тисячі голів і ротів. Це не новини, це зіпсовані, перетравлені і і знову сформовані біфштекси. Нам не можна їх їсти. Треба берегти шлунки. до кінця, коли виживші спеціально або ні забували про ті страшні часи.Зрештою, що від цього зміниться, — сказала Нуся. — Все це залишилося в минулому. Цими спогадами нікому не допоможеш, зробиш тільки гірше. Цього не було. 3️⃣ Пам’ять культуриСковорода, Пінзель, трикутник Зеров-Софія-Петров і "розстріляне відродження". Йоган-Ґеорґ Пінзель, скульптор XVIII століття, який прийшов невідомо звідки і невідомо куди зник. Про котрого ніхто нічого не знає — хіба лише, що одружився з якоюсь вдовою, що і по ньому стала вдовою вдруге й одружилася знову. Тут тема пам'яті так само йде червоною ниткою і сам цей текст всотує багато імен, щоб їх не забули.Перелічувати ці смерті можна сотнями і сотнями сторінок. Читала я цю книгу дуже нерівно: то 200 сторінок за день, то по 20 сторінок на день — і так тижнями. Чесно кажучи, на третій частині книга мене виснажила. Після неймовірно болючого другого розділу було відчуття, що я не можу далі продовжувати. Але інтрига, яка зав'язалася на самому початку, не відпускала і надихала читати далі.Найбільше мені відгукувалися абзаци, де просто йдуть питання, які залишаються без відповідей, але змушують задумуватися.Не завжди виходить так, як хочеться. Що зараховується? Дії чи наміри? Наслідки чи бажання? Можливості чи страхи? Бездіяльність чи мотиви? Яка різниця між видами зрад і чи вона існує? Що потрібно, аби зраду пробачити? А що — аби її зрозуміти? І чи потрібно пробачати і її зрозуміти? І чи бувають зради, яких ні пробачити, ні зрозуміти неможливо? Після прочитання книги залишилось багато питань, але це мені як раз і сподобалося. Таке відчуття, що книга мені підсвітила такі аспекти історії та життя, на які я ще не звертала увагу. Тож врешті я задоволена цим читацьким марафоном.#відгук ✅🙋🏼‍♀️