Перехресні стежки

🙏🫶 Після страшної ночі, скеровую всім слова підтримки, передайте далі! Нехай тут буде сьогодні цей нещодавній вірш Дмитра Лазуткіна, називається «Сонце»: Доброго ранку вам — волоцюги і покидьки!Доброго ранку вам, безголові вершники!Ті, кого - жартома або для екзотики -Пустять до раю першими...Наша війна не подарує похибки,Наша любов усе пробачає зрештою.Триста років ми ходили по темному.Триста років ми вдавали нескорених.Ми так зрослись із незручними темами,як зростаються під землею корені.І коли здається, що розбігаються демони -на їхнє місце вже злітаються ворони...Доброго ранку, праведники і пророки,Військові хірурги і міські божевільні!Ті, кого кинуто у жорна епохиз неба, яке блищить у вікні катівні.Я пам’ятаю, ваші щедрі дороги,Я розумію, що накази — дебільні...На поперечині - біла пудра магнезії,над стадіоном — панування акустики.Сонце надії вітає гостей процесії,вітер свободи губить відірвані ґудзики...Мій народ — вартий своєї поезії,мій народ — гідний своєї музики. 👩‍🎨🎨 Анатолій Лимарєв «Еолова арфа», 1982–1985

📖👁 Я дуже люблю герметичний сетинг. У горорі «Воно гризе» це стало єдиним, що мені сподобалось, окрім обкладинки і назви. Сам роман слабенький художньо. Брак емоцій, психології, і брак стилю. Останнє я б цілком пробачив дебютанту, але через недостатність художніх засобів і психологізму, вийшов сухий опис дій у загадково-екстремальних обставинах. 🎬 У післямові автор зізнається, що це мав бути сценарій — можливо, це він і є (я не читав сценаріїв ніколи), але мені текст читався, як інструкція від першої особи — я зробив те, я побачив се, я зреагував так, я подумав таке. Дуже короткі речення, найпотужніший епітет — «я почувався максимально кепсько». 🙄 Читати нудно хоча б тому, що автор не дозволяє нам співпереживати героєві, ми не дуже розуміємо що саме ним рухає, у чому його мотивація до протистояння монстру, навіть попри біль. Батьківські почуття не рахуються, на фоні відсутності решти це радше маніпуляція, ніж прийом. Кінець все пояснює, але до нього ще треба продертися. Назва рятує весь задум, до речі, без неї було б незрозуміло.✍️ Багато зайвих деталей і слів, забагато займенників. Авторові треба продовжувати і виписуватись, пробувати збагачувати свою прозу і безжально різати зайве. Наразі є, як є, я хотів закинути, але дочитав на морально-вольових.

«Як тяжко, виявляється, емпатично зрозуміти чуже щастя. Тяжче, ніж чужий біль. Можливо, біль у нас усіх більш схожий». Артем Чапай «Т-щастя», 2026Розмиття межі між реальністю і метафорою — один з моїх улюблених прийомів. Артем Чапай йде навіть трохи далі, він чіпляє нас на гачок цими своїми «людоловами», аби потім ми отримали урок. Ні, нотацій тут не буде, але всі все зрозуміють. 🪆 Маємо створений автором світ: йде війна між опором і окупантами. Люди з боку опору мають суперпросунуту технологію Trigger Happy — шолом VR, що допомагає як реально воювати, так і віртуально жити. І ось тут починається: роман написано з трьох точок зору: я, ти, він. В кінці з’являється навіть четверта «ми». Розкривати цей прикол не буду, почитайте, у цьому весь сік! ☠️ Цікаво Артем описав окупантів. Я не пересказуватиму, лиш скажу, що іхній Володар Пітьми (яка співзвучність!) гниє зсередини і хоче прожити до 150 років. Чим сильніше гниє Володар — тим краще діє на його підданих національний наркотик країни Пітьми, наркотик під назвою «Велич». 😎 Ну і людолови! Але про них почитайте самі, це фішка з подвійним дном. 👌 Така от виходить психоделічно-антиутопічна пригода героя Віктора у всіх його проявах. І складено це все круто! На 180 сторінках автор розповідає історію, за якою насправді читаються роздуми на актуальні теми, від проблеми технологій і дефініції щастя до жорстокості людини відносно тварин і (не)свободи вибору. 👀 Багато уваги тілу і різноманітним запахам (не лише тіла). Дуже тонка лінія сімейних стосунків військових, і особливо стосунків батька і доньки. Кінцівка, на мою думку, майстерна, але сподобається не всім.💪 Надзвичайно сильно, я під враженням. Одразу в топ року і #раджу_почитати. Буде дуже цікаво і глибоко. Література, яку я люблю. Браво!

А все-таки менша образа, як від своїх. Боїшся слово сказати. Був тобі приятель і однодумець, а тепер, може, продає тебе нишком. Відірвеш слово, як шматок серця, а він кине його собакам. «Найближча людина готова продати». Говори, говори!.. Ходиш між людьми, як між вовками. Одно — стережешся. Скрізь насторожені вуха, скрізь простягнені руки. Бідний в убогого тягне сорочку із плоту, сусід в сусіда, батько у сина. «Між людьми, як між вовками». Говори, говори... Людей їдять пранці, нужда, горілка, а вони в темноті жеруть один одного. Як нам світить ще сонце і не погасне? Як можемо жити?✍️📚 Михайло Коцюбинський «Intermezzo», 1908Буває настрій — читати «Intermezzo». Помічне!  👩‍🎨🎨 Галина Севрук «Зрада», 1972Зі здивуванням дізнався, що у великої шістдесятниці Галини Севрук першим учителем малювання був Григорій Світлицький, починаючи з 1946 року. Це були останні роки його життя. Збереглися спогади Севрук про ці уроки:То було входження у світ мистецтва, краси і духовності. Світла аура цього симпатичного і витонченого митця заворожувала мене, утверджувала непохитне рішення стати справжнім художником. Такі перехресні стежки. 🤌

«Час і сором — шкідники людського щастя».Міла Смолярова «Час невдах, або в кримській столиці хмарно з проясненнями», 2026Офігенно! Давно хотів такий роман. Про те, що і є життям, але у двох словах не опишеш: оці стосунки, юнацька дружба, походеньки, закоханості, діалоги і спільні коди. Про те життя, якого більше немає. Одне попередження: тут багато героїв. У мене проблем не було, але зверніть увагу.  ☝️Будь-який роман про Крим порівнюватимуть з «За Перекопом», так от, «Час невдах» — його протилежність. Це голоси кримчан нульових, написані кримчанкою, це індивідувальний досвід місця і покоління. Тому, тут буде любов, а будуть і грубо відверті речі й діалоги — так, ми жили в той грубий і нецензурний, розпусний час. Ми вижили і хочемо про це розказати.📖 Сюжет — життя у оптиці вправної оповідачки. Часи, коли робота, кар’єра, виживання, здоров’я і те, що пишуть в інтернеті, не було головним, і взагалі не важило. Коли кидали все заради одного побачення, а потім вешталися десь добу. Для мене це дуже позитивна книжка, я не сумував ні секунди. Бо і написано це стильно — це ще не остаточно сформований стиль, але дуже перспективно. 💪😀Дуже сподобались деталі та ознаки часу, якими жонглює Міла — 4 безкоштовні секунди, Winamp, музика (!!!), марки напоїв і жаргон. Діалогам я аплодую і відзначаю авторську сміливість — її герої неоднозначні, як ми всі. Вони одночасно симпатичні та грубі, чесні та аморальні, вони завжди прийдуть на допомогу, але і повію на вулиці мудакувато позадовбують. Так було.🤷‍♂️🌟 Сам Крим вплетений дуже добре, починаючи з природи і всяких місцевих локацій тих часів, закінчуючи співіснуванням людей різних вірувань, культур і національностей. Подвійне закінчення — рішення спірне, але і це також сміливо. Особисто я дозволяю твору бути таким, який він є і зовсім не проти такого фінта. У романі є багато дискусійних моментів, у хорошому сенсі, але особисто я знаю Крим саме таким, як описує Міла, це наш Крим. 🌅 Мені дуже сподобалось і я хотів би більше таких романів — про крихкість всього, що відбувається між людьми, цінність моменту, і про різні частини України. У наші турбулентні часи треба ловити цей вайб. Кайфонув сам і #раджу_почитати всім.🫶

«Хоч ця історія не про «Зону», вона ще раз нагадує: слово було найважливішим для всіх!» Ілля Лук'яненко «Ікар», 2026Якось хтось з розумних людей порадив у тривожні часи стишувати лобну долю нескладними книжками. Ось нескладна книжка про наші письменницькі 20-ті. ✍️ Ідея роману чудова, а це вже пів справи — до Харкова 60-х повертається чи то хлопець, чи то чоловік (я так і не зрозумів), батько якого був трохи дотичний до харківського Відродження. Повертається, аби дізнатися щось про батька, а заодно тут всім стає потрібен міфічний роман Підмогильного про колективізацію. 🫣 Критикувати є що, загалом це сирувато. Мій висновок такий, що Ілля Лук’яненко мій би зробити краще буквально все, але вийшов дебют з романом у стилі Олеся Ільченка — це вже не Вікіпедія, але ще не зовсім художній роман. Забагато трикрапок і патетики. Тут є харківський вайб і якщо вам треба з нуля увійти у тему наших 20-х, то можна спробувати. Буде непогано, якщо не мати взагалі ніяких вимог до художніх складових тексту. 👌 Добре, що такі книжки з’являються, ще й у приємному виданні від «Мрієлов» — на форзаці відтворено карту Харкова 1920-х. Обережний дебют, бажаю авторові ґрунтовності й сміливості у майбутньому!

«Тут вам не півострів, тут дбають про душу».Володимир Аренєв «Душниця», 2010 (видання 2026)Читав цю книжку довше, ніж збирався (ні про що не шкодую). Я взагалі люблю, коли автор тонко відчуває межу недосказаності, має сміливість не розжовувати. Аренєв у цьому віртуоз. А ще, у дитинстві я дуже любив кричати у повітряну кульку, мене заворожував цей звук…📖 Нам подається підлітковий пригодницький роман про школярів, де легко впізнати себе. Друзі й вороги, закоханість, старшаки-гопники, конфлікт поколінь і особливі стосунки з дідом. Але все це — у криводзеркальному відображенні нашого світу. Два основних викривлення: альтернативна історія «півострова» і ставлення до смерті.🎈Справа в тому, що у світі «Душниці» душам померлих не дають вільно вештатись світами — їх поміщають у повітряні кульки, їх носять з собою якийсь час, а далі кулька може потрапити до тієї самої душниці — резервації душ. Чи бажаний це варіант? Чи всі у це вірять? Тут і починається сюжет. І от, голоси, які доносяться з кульок — це, звісно, ще той прикол. Почитайте.❓Відтак, починаються такі рефлексії, які мені були цікаві як у підлітковому віці, так і зараз. Передусім, звісно, тема смерті й вічний людський заміс про те, що власне смерть підсвічує життя людини більше, ніж саме життя. Тема викликів, страху, боротьби і життя в усвідомленій тихій опозиції. Ну і взагалі, тут можна довго думати про час, про вчасне і невчасне...🤔🤬 Повість потужна настільки, що я думатиму ще довго. Дуже #раджу_почитати всім і дати своїм підліткам. Нам дуже потрібен народний підлітковий серіал по цій книзі, це ж просто ідеально! Дякую авторові і Олександрові Продану за розкішні ілюстрації. Неймовірно, неповторно і дивовижно. Вав!🎈

🎉 9 травня гостею «Ліричного бранчу» буде Руслана Порицька — керівниця та режисерка луцького незалежного театру «Грамидер», яка вже понад 20 років реалізує мистецькі ініціативи та культурні проєкти в місті.Говоритимуть про магію Полісся та виставу «Озерний вітер» за твором Юрка Покальчука, з якою команда театру вирушає у великий тур Україною. Надя Ліра розпитає про те, як працювати з поверненням таких знакових імен у сучасний культурний дискурс та де брати сили й ресурси для утримання незалежних артпросторів під час війни.☕️ «Ліричний бранч» — це авторський цикл публічних інтерв’ю телеведучої, письменниці та культурної менеджерки Наді Ліри у співпраці з «Книгарнею «Є». Тут кожна розмова — це інтелектуальна пригода, що поєднує книжки, думки та живі емоції.А насолодитися атмосферою допоможуть фільтр-кава та бананово-карамельний кекс від ексклюзивного партнера — інклюзивної пекарні Good Bread.Good People — це інклюзивний простір, де працюють люди з ментальною інвалідністю. Платформа Good People дає можливість таким людям стати видимими та реалізувати себе.Коли: 9 травня о 13:00Де: «Книгарня «Є», вул. Лисенка, 3 (Київ)Вхід вільний

📖🎧 А це — «Інститутка» Марка Вовчка у застосунку UnderBooks. Шикарна начитка акторки Катерини Брайковської — офіційного голосу Айли Фішер, Єви Грін і Марго Роббі в українському дубляжі. 🐈 Я переслухав повість, і тут звісно є те, про що не розповідали у школі (мені). Це таке дослідження екстремальної токсичності 160-літньої давнини. А кінець взагалі дуже суголосний багатьом сьогоднішнім історіям — свобода Устини непроста, але дуже чесна. ✍️ Написав такий бльорб: Перелухати «Інститутку» у дорослому віці — це як читати інший твір. Тепер у повісті 1859 року можна раптом побачити не лише революційний протест проти кріпацтва, а й складність людських стосунків і суспільства, що чудово перекладається на сучасність. Згадайте, ви ж бували у ситуаціях, коли хочеться вигукнути, як Устина: «Любо на волі дихнути!»А ці герої! Від деяких палатиме, за деяких вболіватимете, до інших будуть питання, але «Інститутка» й досі не залишає нас байдужими. Класика! #раджу_почитати, воно нині звучить інакше, ніж у школі.

🎤📚 Франківськ, урізноманітнюємо навколокнижкове дозвілля!У якості запрошення до шатра намету, я нарізав вам рядків з прекрасного «Цирку «Ваґабундо» Юрія Андруховича: Я продаю квитки на магів і на мімів,я коло входу став з ключами, мов Петро.О діти передмість, з устами херувимів!Шатро — мов помаранч. Приходьте у шатро!.О діти злих часів, посіяні в огромахпастуших пустирів, де рейвах відлунав!..Приходьте у шатро. Один-єдиний помах —і душі заясніють, як терен із канав…Я продаю квитки на блазнів і факірів,на мерехтіння ламп і хихотіння мавп.О власники грошей з обличчями вампірів,для вас і ваших дам — парад у стилі «вамп».І що почнеться тут! шизофренічні танцібанкірів і повій, графинь і різників!О власники життя, о павуки у шклянці —для вас — нервовий вальс, аж піна з язиків,піротехнічний шал! і димові завіси —це тільки ззовні цирк, а в глибині пітьма!І в ній немає дна! — черниці та гульвісивлітають у тунель, затягнуті сторчма… Коротше, приходьте! Ми будемо серйозні до істерики. 😋☝️ УВАГА! Місце події — намет біля Медуніверу!