Перехресні стежки

📖🥺 Дивовижна травнева історія від Василя Шкляра про «Три зозулі з поклоном». ТРИ ЗОЗУЛІ З ПОКЛОНОМЯк це було?Наважуся розповісти про свій "гріх", оскільки деякі джерела, зокрема й Вікіпедія, твердять, що вершинна новела Григора Тютюнника "Три зозулі з поклоном" не була надрукована за радянських часів. Це неправда.1977 року я "вів" прозу в молодіжному журналі "Ранок" й одного разу (десь наприкінці зими) попросив Григора дати мені щось новеньке. Надрукувати Тютюнника тоді було дуже престижно!!! Григір сказав, що є одна річ, але надрукувати її не вдасться. Новела побувала в редакціях кількох журналів, але... Це вже була інтрига. Зрештою Тютюнник дав мені цей машинопис на п'ять сторінок (він спершу писав від руки, а відтак сам передруковував текст на машинці). У травневому п'ятому числі "Ранку" 1977 року "Три зозулі з поклоном" побачили світ.Григір примчав до редакції. Йому не вірилося. Він розгорнув журнал, пробіг очима, але ще не помітив виправлень.- Що ти йому зробив? - спитав.З острахом, що Тютюнник мене зараз уб'є, я показав своє втручання в новелу. Ні, він сприйняв це з розумінням. І ми пішли у "Хвилинку" відзначити цю подію.Незабаром спливе пів сторіччя, як я зберігаю ТРИ ЗОЗУЛІ, надруковані його рукою, з моїми виправленнями. І зараз тримаю в руках цю реліквію. Нижче вміщую першу і п'яту сторінки, де зроблено суттєві правки. Адже мені треба було приховати те, що тато пише листи зі сталінського концтабору, і я завуалював це начебто під війну. Зверніть увагу: щоб цього не помітив головний редактор, я не закреслював слова, а затушовував так, щоб їх неможливо було розібрати. ❗️Отже, що саме було виправлено, аби обійти цензуру? На першій сторінці я виправив Марфа... "знала, що лист від тата приходить раз на місяць" на "серцем чула, коли від тата приходить лист". На п'ятій сторінці "юшку" виправив на "кашу", сусіда "по нарах" на сусіда "по землянці" і нарешті "сибір неісходиму" на "світ неісходимий". Решта смакових правок у тексті належать не мені, а головному редактору журналу.Чому Тютюнник змирився з виправленнями? Він знав, що інакше ТРИ ЗОЗУЛІ не долетять до читача. І факт публікації для нього багато важив. Бо хоч Григір міг прочитати новелу з пам'яті, іноді на людях він брав журнал "Ранок" і демонстративно читав з опублікованого тексту. І зараз чую його розважливий хрипкуватий голос: "ЛЮБОВІ ВСЕВИШНІЙ ПРИСВЯЧУЄТЬСЯ". Ось вам і роль редактора у всі часи. 💪У моєму примірнику від Pabulum текст оригінальний, без правок Василя Шкляра. 🙏 Вражає! Джерело.

«У будові рослин проявляється найбільша і найвища мудрість». Уляна Кравченко «Хризантеми», 1930-ті (видання 2026) Дуже гарно й ні на що не схоже. Так багато краси! Першу половину кайфував, другу — дещо нудьгував, але це було дивовижне читання. ✍️ Це спогади про підліткові роки, які зібрала по клаптикам авторка вже у 70-літньому віці, перебуваючи в еміграції. Це погляд з іншого світу як у сенсі часу, так і географії. Дивовижним є те, що людина, не обізнана в історії, читаючи цей текст, могла б подумати, що події відбуваються у незалежній Україні — такий сильний тут національний дух, культурна складова і такий це прогресивний феміністичний текст. Але описуються події у часовому проміжку між Валуївським циркуляром і Емським указом — часи найбільших утисків українського всього. 🤩 За стилем — це мова, по вінця наповнена художніми образами, часом переходить у поезію в прозі. Уляну Кравченко надихають квіти, для неї вони і символ, і розрада, і ностальгія, вона пише про них повсякчас, і це одночасно красиві й філософські абзаци. Героїня Марта також закохана у музику, і те, як авторка конвертує у текст музичні звуки і відчуття — взагалі унікальна річ, ніколи такого не читав. 🌺 І це дуже феміністична проза — головна героїня мислить незалежно, думає про те, що «творити треба себе — з себе», бачить нову жінку «femina nova», аналізує проблеми творчості жінки, особливо у музиці. При тому, все це класно написано і цілком позбавлено грубої декларативності: Нові плани! Матримоніальні пропозиції! Ніхто не винен, що так є. Але я теж маю свої плани!.. 💐 Словом, проза не для новачків. Сюжету тут немає, але є цікавенька квазілюбовна лінія, яка починається з балу, вельми аморального, за нинішніми мірками. Я дуже задоволений, попри деякі позірні недоліки — клаптиковість і нуднувату другу частину. Але кінець моцний. Цитат виписав безліч, видання Vivat — неймовірне. ❤️Творити! Тони! Слова — як квіти, я люблю їх! Укладати букети з польових квітів, співати симфонію білих сніжинок.

🎉☕️ Львів, а ось і Coffee, Books & Vintage #8! Вже найближчими вихідними, 2-3 травня, відбудеться один з найяскравіших фестивалів України. Буде все: книжки, кава, їжа, стендап, літературні події, концерти, збір «Рій помсти», збір книг для бібліотеки з Сумської області, майтер-класи, вінтажний маркет, велика дитяча зона з розвагами та майстерками для дітей.👨‍👩‍👧‍👦 Дітям до 12 років — квитка не потрібно, безкоштовний вхід є і для ветеранів та чинних військовослужбовців при пред’явленні документів, а також для родин загиблих на війні. 📚Книжкова частина: Наталя Іваничук, Галина Пагутяк, Радомир Мокрик, Володимир Бєглов, Ярема Дух та інші🎤 Стендап: Рибак, Загайкевич, Коротков, Байдак. 🎹 Концерти: Tember Blanche, Phil It, теорія розбитих вікон, KRYLATA, Vivienne Mort і не тільки.Повна програма тут 👉 https://coffee.fest.lviv.ua/programa 🎫 У квиток входить відвідування фестивалю на 2 дні, а також фірмовий дріп з фільтр-кавою. Квитки тут. Зараз квиток коштує 550 грн, ближче до фестивалю та у дні події — 600 грн.

📚📚 На стенді Vivat на КК дуже багато краси — очі розбігаються. Наприклад, вже у наявності «Лазарус. Змій» Світлани Тараторіної та «Агент з ведмедиком» Едуарда Андрющенка. Також, ви все ще маєте змогу відвідати презентації книжок сьогодні й завтра (і це лиш частина подій видавництва): ✨ Феміністична класика: між маскою і свободоюЩо означало говорити жіночим голосом у часи, коли літературний канон формувався майже без жінок? 📅 25.04, 19:00📍 Павільйон №6, зала 2 (Концертна)👤 Даша Астафʼєва, засновниця застосунку українських аудіо книжок Underbooks👤Богдана Романцова, літературознавиця, редакторка, публіцистка👤Олексій Рафалович, автор телеграм-каналу «Перехресні стежки»✨ Лютий, що змінив нас: книжка «Будь ласка, не бійся»Розмова про роман у новелах «Будь ласка, не бійся» — чесну художню прозу про перші тижні повномасштабного вторгнення. 📅 26.04, 12:00📍 Павільйон №1, зала 1👤 Павло Белянський, письменний, військовий, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка 2026👤 Павло Казарін, модератор, головний сержант батальйону безпілотних систем «Серафими»✨ Повернення Лазаруса: нова епоха українського історичного фентезі Запрошуємо на презентацію продовження одного з найяскравіших українських фентезійних романів. Це зустріч про історичне фентезі, де минуле стає простором для уяви, міфу й нових смислів. 📅 26.04, 13:00📍 Павільйон №4, зала 1👤 Світлана Тараторіна, авторка 👤 Павло Дерев'янко, модератор, письменник, військовослужбовець✨ Боги, кров і Київ: дарк академія Євгенії КужавськоїЗанурення в дарк-академію Києва початку ХХ століття. Разом з авторкою поговоримо про історичні постаті й вигадку, містичні ритуали, злочини та інтелігентну молодь на тлі неминучих змін епохи. 📅 26.04, 15:00📍Шатро подій 👤 Євгенія Кужавська, письменниця👤 Оксана Павленко, модераторка, засновниця DIVOCHE.MEDIA, авторка проєкту Коли ми говоримо про книжки"✨ Презентація книги Валерія Пузіка «Ким ми були»Книга «Ким ми були» — це військова мемуаристика, поєднана з автобіографічною психологічною драмою від українського письменника, художника й режисера Валерія Пузіка. 📅 26.04, 16:00📍Павільйон №4, зала 2👤 Валерій Пузік, письменник, військовослужбовець👤 Павло Казарін, модератор, головний сержант батальйону безпілотних систем «Серафими»✨ «Дванадцять обручів»: мандрівка лабіринтами буттяЗапрошуємо на подію, присвячену перевиданню знакового роману Юрія Андруховича — інтелектуальної прози про пам’ять, ідентичність, межу життя і смерті, містику та пострадянський хаос.📅 26.04, 17:30📍Павільйон №6, зала 2 (Концертна)👤 Юрій Андрухович, автор книжки, поет, прозаїк, перекладач👤Мирослав Лаюк, модератор, письменник

📖🤌 На завершення, я був на презентації збірки художнього трукрайму «Я бачу зло» від Жорж. Модерувала Оксана Павленко, розмова цікавезна. 🎤Женя Кужавська:Всі злочини чутливі до часу. Конкретний злочин може відбутися тільки у конкретний час. Такі тексти допомагають зрозуміти, які саме проблеми або недоліки суспільного устрою дозволили злочину статися.Читачі дуже легко закохуються в зло. Зло привабливе. Можливо, у цьому і причина того, що воно існує. Автору часом варто пам'ятати, що злочинець не мусить бути занадто привабливим. 🎤Серафима Біла: Людей приваблює можливість переступити табу. Особисто я у художньому тексті не боюся робити злочинця привабливим. Треба вчитися бачити за прекрасним і порядним всю складність особистості, суперечності і тіньові сутності. Головне – щоб в тексті не було естетизації та ствердження правомірності скоєння цього зла. ✍️ У збірці — художні тексти 10 українських авторів та авторок на основі реальних злочинів, з коротким змістом того, що відомо про кейс насправді, у кінці.

‼️ Люди, хочу застерегти, але не знаю, чим зарадити! Ймовірно, соцмережі (конкретно, Instagram) колись пропонували вам використати пісню «Сонячні дні» у виконанні ВВ для своїх дописів. Це — кавер на пісню Цоя (дуже старий, років 30 йому). Чи хочете ви, щоб ваші фото супроводжувало таке? Не засуджую і люблю ВВ, просто хочу, аби ви знали! 🙈 Ще більш ймовірно, що останніми днями ви бачили/чули ролики у соцмережах під пісню «Silver Night» таких собі Bad Style & Tender May, це зараз віруситься. Я її бачу все частіше, от щойно у ролику франківського фітнес-клубу. Хочу аби ви знали: це русня, це старий москальський гівнохіт 90-х, який знають всі люди мого віку. Більше того, це руснявий ШІ-кавер. Я не знаю, як ще з цим боротися і боюся, що коли це пишу, роблю додаткове промо, але — не гугліть, не слухайте і не використовуйте у соцмережах!!! 🙏 Ну і головне: якщо хтось вміє, займається цим, нам потрібно робити свій качовий продукт, нам потрібна «Яворина» у стилі Емінема, і все таке. Але перший крок — розрізняти та ігнорувати русню. Дякую за увагу. P. S. Хто знає ще приклади — прошу у коментарях, але без посилань, будь ласка.

«То в підручниках писали, що Ольга — княгиня, Адамович так знав і нас учив. А баби інше казали. Називали її напасницею, мол, що занапастила людей багато. Чужа вона була древлянам, проти неї вони держали оборону». Оксана Ковальчук «Залишена», 2026Влип у цей роман, як муха у густий лісовий мед. Ледь не одурів від свіжості, ароматів та смороду — Оксана таке робить текстом, що провітрюється голова, як від прогулянки лісом. 🏡 Героїня вимушено опиняється у причорнобильському лісі, і на перший погляд, могла б собі розвернутися і звалити. І ось тут тонкий момент, ключова мотивація, з якою Оксана класно впоралась — чому вона залишається? Дилема, яку героїня для себе вирішує — чи помічати зло і діяти по совісті, чи ігнорувати і жити своє життя? Чи принесла заварена Ольгою каша хоча б комусь добро? Ці питання відкриті, хоча, чисто на хлопський розум — ні, незадоволеними залишаються всі. 👑 Сюжет не описуватиму, але скажу, що роман містить антиколоніальну оптику. Він підсвічує позицію тих самих древлян, яких колись знищила тут княгиня Ольга, він оголює тяглість місцевих понять і традицій. А далі заходить на непевну територію — де межа між традиціями, забобонами і аб’юзивними стосунками? Ось вона, територія горору, темна складова всієї цивілізації. 😻 А яка назва! Слово «залишена» — багатозначне і стосується багато чого у романі, я розшифрував мінімум чотири значення. Окремо, коротко — про мову і діалоги поліською говіркою: все ідеально!📖 Читав книжку майже рік тому вперше, і вдруге зараз — сподобалось абсолютно все. Ідеальне потрапляння у нерв, цікаву тему і жанр. #раджу_почитати всім любителям трилерів з доданою художньою цінністю. Дуже раджу.

5️⃣📖 П’ята книжка з фіналістів Премії блогерів Книжкової країни.Якщо я напишу про що цей роман, звучатиме нудно і пафосно. Звучатиме так, наче це якась повчальна муть. Тим часом, життя — не тільки Інстаграм, з темного боку реальності інколи прориваються на поверхню історії, що шокують. Як репортаж Катерини Лихогляд з Бердичева. Незручна книжка, не для премії. 📖 Роман читається прекрасно, але тут два наратори, які свідомо руйнують комфорт читача: голос автора і голос однієї з героїнь. І тут вже нехай кожен сам визначить чи вона монстр, чи жертва, ненадійна оповідачка чи репортерка. Звісно, це ніякий не трилер і не роман про стосунки між поколіннями (але це тут є) — це значно ширше і значно глибше. Заради широти картини авторка часом відходить від основних героїв, і для мене це працює, бо так працює мислення. 👥 Для мене, це психологічний роман про сірі зони буття. Про те, що дитина — це не завжди янголятко, а не кожна дитяча письменниця реально розуміє дитину поза книжками. Про те, що взаєморозуміння — це найскладніша річ, а непорозуміння — найпростіша. Тут є ефект метелика, який можна приміряти на себе — які, загалом схвалені суспільством, «злегка» аморальні вчинки можуть залишитись невинними витівками, а які можуть призвести до чужої трагедії. І кого це потім хвилює, взагалі (нікого). 👀 Багато того, що відбувається у таборі, я у тому ж віці бачив на власні очі, як норму. Багато де це досі норма. Діти, діти, куди вас діти… Де починається і закінчується ваша суб’єктність? Не на папері, а у реальності життєвої глухомані. Не у правилах і постулатах, а у співіснуванні вас — таких ніжних і таких жорстоких. Приємно не буде, шановні, це і є життя. 🔥 Роман, який дав мені те, що я шукаю у книжках — сильні емоції та нові думки. Рідко яка книга мене так розбурхує. В жодному разі не читайте її, якщо вам необхідно, щоб все було пояснено, закрито і заокруглено. Життя так не працює. Тут немає того, хто все пояснить. І я люблю саме таку літературу, тому #раджу_почитати. Браво! P. S. Напевно, є якісь вади стилю або структури, але емоційний заряд такий, що я не помітив. Окремий комплімент за діалоги, які працюють. 💪

Затихли вулиці, відбенкетував Стамбул. Розколоте на три частини Босфором і Золотим Рогом місто пріло під сонцем, життя в ньому поверталося до свого буденного ритму. Кишіла Галата купцями, волоцюгами й послами, що прибували з різних країн на прийом до нового султана; брязкала зброя на Скутарі — рихтувалися яничари до нових походів; награвали сумні арабські мелодії єгипетські мандрівні скрипалі й флейтисти, розсівшись біля кафеджіїв у тінях платанів.✍️📚 Роман Іваничук «Мальви», 1965—1967 «Мальви» — перший історичний роман Іваничука. Сам автор відзначає, що мав через нього багато клопоту й цькування, бо піднімав теми зради та яничарства — писав про тих, хто зрікся рідної мови, батьківщини, став її ворогом. Але дякуючи нейтральній назві, «Мальви» вийшли стотисячним накладом у видавництві Дніпро, згодом ще 30 тисяч примірників. А вже потім книжку заборонили, коли про неї знали всі, навіть у Америці. Скутарі — це стара назва району Ускюдар, відомого всім, хто був у Стамбулі. Дуже люблю Стамбул!❤️👩‍🎨🎨 Олекса Грищенко «Галата», квітень 1920Авангардист Грищенко винайшов власний стиль «динамоколір» і завжди відчував потяг до древного мистецтва, цим його і привабив Стамбул. 1919 року він кинув все, подався до Севастополя й звідти нелегально переплив до Стамбулу (тоді ще Царгорода). У архіві НацХуда зберігається більше 30 його щоденникових записів про подорожі, не лише у Стамбул. А його книжка «Мої роки в Царгороді» навіть видана видавництвом Піраміда. Треба спробувати знайти (на Діаспоріані є скан старого еміґрантського видання).

📖🎧 Послухав у Librarius чудовий короткий роман, люблю короткі романи! Я взагалі не по ностальгії, як і Олег з Ярою — герої «Весілля Настусі». Вони, як і я, люблять теперішнє, Олег навіть думає про майбутнє. Вони потрапляють у роман-подорож, вимушене повернення додому на Донбас у сімейних справах. Ольга Богомаз жорстоко лупить їм по щоках минулим, створює у романі обставини, коли брат з сестрою їдуть на весілля й опиняються на похоронах (різних людей, аж такої трагедії тут немає). Одне з основних вражень від роману — позитивні, але нервові люди, які попри своє бажання опинилися у ностальгійному минулому (дуже їх розумію). Все це починає накочувати на них з усіх сторін – спогади, думки, старі знайомі, переосмислення незвіданого… І ох, як я це відчуваю, коли вони всіма силами намагаються вирватись і звалити, порушивши будь-які сімейні норми. 👨‍👩‍👧‍👦 Ще одне — стосунки між братом і сестрою. Вони живі, близькі і водночас малознайомі. Дуже життєво. 🎨 Також, тут є цікава лінія життя батька-художника, це мені окремо сподобалось. 😫 А от російські діалоги у озвучці — це дно. Якщо у книзі можна пропустити і читати переклад, то озвучка просто вбиває цією свинособачою. Це, звісно, вічно дискусійне питання, чи варто у книгу взагалі вставляти свинособачу, навіть якщо ми розуміємо, що деякі герої нею говорять, але ще й озвучувати це? Та ну..🤔 Чи все вартує пам’яті? Я нині вважаю, що ні й продовжую намагатися забувати. Але питання дискусійне. #раджу_почитати і подумати.