Статистика telegram каналу - @ukr_pravda

УП. Кляті питання

Subscribers: 23513
Photos: 94  Videos: 6  Links: 3500 
Офіційний канал інтернет-видання "Українська правда" Співпраця та зворотній зв'язок: @fedor_vasilievich Реклама: https://telegra.ph/Reklama-na-UP-Klyat%D1%96-pitannya-11-24 Чат каналу: https://t.me/ukr_pravda_chat Поставити питання: @UkrPravdaQuestionsBot
2021-05-18

Кількість підписників

Історія змін лого

2024-02-22
2024-02-18
2023-10-29

Історія змін назви

УП. Кляті питання
2024-02-22
Telegram: Contact @ukr_pravda
2024-02-18
УП. Кляті питання
2023-10-29

Історія зміни типу аккаунта

Публічна группа чи канал
2024-02-22
Акаунт Telegram
2024-02-18
Публічна группа чи канал
2023-10-29

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25
Менше допомоги, більше бізнесу. Для чого Байдену в Україні спецпредставниця Пріцкер?

Спеціальна представниця президента США Джо Байдена з питань відбудови України вже провела в Києві зустрічі з Зеленським, з прем'єром та урядовцями, спікером Ради й із американським бізнесом. Комусь може здатись, що це не так важливо. Ми переконуємо вас у зворотньому.

Розповідаємо про те на чому триматиме фокус представниця Байдена в Україні, які сфери економіки та реформи потраплять в коло її інтересів, чим вона може бути корисна українській державі та чого у співпраці з Пріцкер допустити не можна

1. Призначення Пенні Пріцкер спецпредставницею з відбудови України свідчить про те, що для Байдена ця тема не втратила вагу, а навпаки потребує додаткового залучення. Саме тому він обрав займатися Україною одну з найбільш довірених і авторитетних постатей у демократичній команді.

2. Для самої Пріцкер ця робота цікава з кількох причин. По-перше, її родина походить з Полтавської області і, як переконують співрозмовники УП, що спілкувалися з посланницею Байдена, вона щиро вболіває за успіх України.

3. У Пріцкер буде три головні задачі. Перше – координувати всі американські інституції, які займаються відновленням України. Друге – вона буде головною контактеркою і координаторкою роботи із G7. Ну і третє – буде головною контактною особою з реконструкції власне з Україною.

4. Враження в більшості опитаних УП експертів і членів владної команди, які перетинались із Пріцкер, дуже схожі: вона буде намагатись так скоординувати роботу, щоб кожен їхній долар допомоги давав максимальний payback для нас зараз.

5. Але, мабуть, найсильнішу настороженість у більшості людей, які перетинались із представницею Байдена, викликав її заклик не чекати допомоги Заходу, а шукати точки росту так, ніби її не буде

6. Якщо у Пріцкер не буде хорошого каунтерпарта з української сторони, який буде розуміти, буде таким же дієвим, то вона це дуже швидко помітить. Якщо робота не перейде в практичну реалізацію, то Пріцкер із друга може перейти в стан критиків. А в неї прямий доступ до Байдена.
Чому Британія змінює міністрів та повертає до влади Девіда Кемерона?

Чому гучні відставки й призначення відбуваються саме зараз? Чому британський прем’єр-міністр Ріші Сунак обрав "політичного пенсіонера" Кемерона? І чи вплине це на політику Лондона щодо України? Розповідаємо:

1. Кемерон свого часу став наймолодшим за 200 років прем’єром Великої Британії, коли у 2010 році він створив перший з часів Другої світової війни коаліційний уряд країни. Його шестирічне прем’єрство запам’яталося непопулярною політикою жорсткої економії на тлі глобальної фінансової кризи, легалізацією одностатевих шлюбів, а також двома референдумами – про незалежність Шотландії та про вихід Британії з ЄС.

2. Оголосивши Brexit-референдум, Кемерон розраховував, що виборці проголосують проти виходу Британії з ЄС. Він агітував за те, щоб лишитися у ЄС, і думав, що друга поспіль "референдумна перемога" згуртує британців та посилить його позиції. Однак на референдумі перемогли євроскептики, Британія розпочала процес виходу з ЄС, а Кемерон втратив посаду та роль у партії.

3. Призначення Кемерона викликало юридичну проблему: у Британії міністрами стають лише члени парламенту, а Кемерон вже давно ним не є. Для того щоб обійти це, король Чарльз III дарував йому звання пера, тобто члена Палати лордів.

4. Навіщо Сунаку призначати Кемерона? Це і кадровий голод на тлі падіння популярності Консервативної партії – не кожен перспективний політик хоче бути в уряді у такий момент. Це і протиріччя у партії. А ще це – спроба заручитися підтримкою важковаговика, який не має лідерських амбіцій, але може допомогти порадою. 

5. Але повернення Кемерона має свої ризики. Експрем’єр свого часу активно виступав за зближення Британії з Китаєм, що нині є принципово неприйнятним. 

6. Повернення Кемерона до уряду та інші перестановки не означають зміни політики Лондона стосовно України. Саме за прем’єрства Кемерона у 2015 році Британія почала надсилати в Україну військових інструкторів. У лютому 2022 року він засудив дії Путіна і навіть особисто відвіз партію гуманітарної допомоги в Польщу для Червоного Хреста. Та й зараз, у першій заяві на посаді глави МЗС, він згадав про Україну, хоча й без конкретики.
Що нам розповів воєнний оглядач "The Economist" Шашанк Джоши?

В розмові з "Українською правдою" Шашанк ділиться враженнями від тексту Залужного, без прикрас описує, які проблеми критичні для контрнаступу України, розповідає, чого саме бракує Києву, що ще могли б зробити західні партнери, а також про те, що наступна фаза війни може стати зовсім не такою привабливою, як багатьом хотілося б. Деталі за посиланням, а тут кілька цитат:

Про "холодний душ" від Залужного: Для мене це було здебільшого підтвердженням очікувань. Можливо, деякі люди відірвались від землі зі своїми очікуваннями за останні шість місяців. Дехто не зрозумів труднощів, з якими зіткнулася Україна, особливо на південному фронті, на Токмацькому напрямку. (…) Найважливіше, що генерал Залужний формує очікування тривалої позиційної війни, або війни на виснаження, яка триватиме протягом наступного року і не вирішиться раптовим проривом у наступні кілька місяців.

Про F-16: У своїх чотирьох тисячах слів генерал Залужний говорив про перевагу в повітрі, про важливість повітряного простору, і жодного разу не згадав про F-16. Я думаю, що це відображає думку про те, що роль F-16 буде досить обмеженою. Це піднімає важливіше питання про те, як Україна воює. Відповідь генерала Залужного на нього полягає в тому, щоб зосередитися на нових можливостях, на масованому застосуванні роїв БПЛА.

Про дефіцит зброї в Україні: Україна все ще потребує величезної кількості снарядів, і США та Європа нарощують виробництво, але, думаю, ми не зможемо перевершити Росію до 2025 року. Це означає, що наступний рік буде надзвичайно важким.

Про масштабування програм підготовки бійців за кордоном: Я не бачу причин, чому не можна було б привезти більше українських військовослужбовців, щоб дати їм тривалішу та якіснішу підготовку. Нам не просто потрібні люди, які вміють стріляти з пістолета, нам потрібні люди, які здатні виконувати складніші завдання. І нам потрібні люди, які можуть командувати та забезпечувати персонал для операцій на рівні бригад, з чим в України є зараз певні проблеми. 

Про те, якою буде війна у наступному році: Я думаю, що наступного року Україна, по суті, буде змушена оборонятися, що може бути не дуже приємно з політичної точки зору. Це може бути не дуже привабливо для західної аудиторії, яка хоче бачити українські досягнення й атаки. Вони хочуть бачити психологічно й візуально привабливі картинки. Але Україні, можливо, наступного року доведеться перейти до оборони, щоб підготуватися й навчитися виконувати завдання, які стоять перед нею.
Що нам розповіла керівниця патронатної служби азовців Олена Толкачова?

Олена Толкачова очолює патронатну службу полку "Азов" вже понад 9 років. Широкій громадськості Толкачова стала відома через інцидент під час зустрічі Young Business Club, коли організатори заходу попросили Олену та інших військових сховатися, щоб "не лякати учасників клубу".

В інтерв'ю пані Олена розповідає про те, чим закінчився цей інцидент, скільки грошей щомісячно витрачає патронатна служба полку "Азов" на відновлення військових та що не так зі ставленням держави до захисників. Кілька цитат:

Про інцидент з Young Business Club: Керівник цього YBC спочатку хотів домовитися: "А давайте ми вам будемо допомагати, а ви зараз з нами запишете відео, в якому скажете, що ми примирилися і ніяких більше питань і образ один до одного не маємо". Вони досі роблять спроби зв'язатися зі мною через різних людей, які мають якийсь високий статус у нашому суспільстві, або чиновників – щоб запропонувати, по-моєму, донат у мільйон гривень. Для того, щоб ми примирилися – і все. І воно вже виглядає більше як тиск. 

Про неопізнаних бійців з "Азовсталі": Досі є такі випадки, де немає співпадіння ДНК, або коли немає в кого з родини взяти ДНК, і ми шукаємо. Є ще досі неопізнані, їх небагато, з теракту в Оленівці.

Про державу і реабілітацію військових: У нас в державних органах взагалі немає розуміння, що військовому потрібні належна підтримка, належне лікування й реабілітація. Таке враження, що вони думають, що воно якось саме розсосеться. Якби ми цим не займалися, це б дуже сильно вплинуло на боєздатність країни. Тому що у нас 80% хлопців, яких ми лікуємо, повертаються назад у стрій. Але чомусь НСЗ вважає, що пакети окремо для військових не повинні існувати у воюючій країні. Бо це позиція МОЗ.

Про співпрацю з Генштабом: Зараз наша команда співпрацює з Генштабом, щоб впровадити такі патронатні служби, як наша, в усіх бригадах.

Про необхідність створення меморіального кладовища: Родини обурені. В них вдома зберігаються урни з прахом їхніх загиблих родичів. У нас в патронатній службі зберігається багато урн, які нам повіддавали батьки або навіть побоялися забирати, тому що це дуже важко морально тримати в себе прах своєї дитини або батька. Є ще так само ряд родин, родичі яких були визнані загиблими без тіла. Захоронення тіла, якого не існує, можна робити тільки на меморіальному кладовищі. 

Про фінансову скруту служби: У зв'язку з тим, що впали донати, ми вже лікуємо наших хлопців у борг. Звичайно, нас ніхто не виганяє, але елементарні речі, як комунальні послуги, заробітна плата лікарям, харчування – їх потрібно постійно оплачувати.

Про військових, які повертаються у тил: Я починаю цього боятися. Я просто не можу представити собі, коли буде демобілізація, навіть якщо вона буде хвилями, все одно це буде великий влив військових демобілізованих. І вони будуть шукати не просто підтримку. Вони будуть шукати вдячності. Це перше, що вони захочуть відчути, коли повернуться з війни. Вдячність.
Як і коли Рада хоче заборонити Московський патріархат?

З'ясували, чи зможуть прихильники Московського патріархату зірвати ухвалення закону, який забороняє діяльність в Україні пов'язаних із Росією релігійних організацій, а якщо ні, то наскільки радикальним він буде. Деталі у тексті, тут ключові тези:

1. У першому читанні депутати підтримали урядовий законопроєкт, який вважають найбільш поміркованим з усіх зареєстрованих. Цим проєктом загалом передбачена процедура припинення діяльності церков, які мають керівні центри в країні-агресорі.

2. Спершу спецкомісія встановлює факт зв'язку і робить відповідний висновок. На його основі відповідній релігійній організації виносять припис із вимогою усунути незаконні зв'язки. Якщо цей припис не виконується за встановлений час, тоді держава подає позов у суд із вимогою припинити діяльність відповідної церкви.

3. Головна задача закону – не допустити ситуації, коли державу зможуть звинуватити в релігійних гоніннях. Запропонована процедура може розтягнути припинення діяльності тієї ж УПЦ на роки. Але тільки так можна буде убезпечитись від позовів у ЄСПЛ і пояснити міжнародній спільноті, що в Україні ніхто не "забороняє християн".

4. У "Європейської солідарності" є власний законопроєкт, в якому передбачається пряма заборона РПЦ і майже середньовічна норма про таку собі форму "державного православ'я". Згідно з нею, томос про автокефалію має стати частиною законодавчого поля, і тільки ПЦУ матиме право називатись православною церквою. Зрозуміло, що тепер депутати з "ЄС" голосуватимуть тільки якщо їхнє бачення буде враховане до другого читання.

5. Групи мажоритарників "За майбутнє" і "Довіра" в першому читанні зібрали разом 20 голосів. З кожним із них, без сумніву, працюватимуть високі духовні чини і прихильники УПЦ в округах.

6. У "Слузі народу" різко проти заборони УПЦ працюють дві групи. Першу зібрав "проксі" Вадима Новинського депутат Артем Культенко, який також є дияконом УПЦ. Друга – так звана "група Павлюка", якій колись сам Зеленський давав наганяй за роботу в інтересах Ахметова й Новинського. Невеликим прихильником закону називають і голову фракції СН Давида Арахамію.

7. Найбільш імовірним варіантом розвитку подій виглядає часткове "підсилення" урядового закону нормами з альтернативних концепцій. У комітеті припускають, що орієнтовно на кінець листопада – початок грудня зможуть напрацювати погоджений текст "церковного" законопроєкту до другого читання.
Відпустки для військових: які види доступні та скільки можуть тривати?

Які види відпусток доступні для військових та яка їхня тривалість? Що робити, якщо командування відмовляє у відпустці? Чи можуть військові виїжджати за кордон під час відпустки? Розповідаємо про це у тексті та коротко тут:

1. Основна відпустка для кадрових та мобілізованих військових – до 30 днів на рік. Вона надається частинами – не більше 15 днів за один раз. Відпустка за сімейними обставинами та з інших поважних причин – не більше 10 днів на рік.

2. Існують також відпустки військовослужбовцям-жінкам у зв’язку з вагітністю. Ще один вид відпустки – для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку. У разі потреби домашнього догляду – до 6-річного віку. Якщо обоє батьків є військовослужбовцями, така відпустка надається одному із них.

3. Існують також відпустки для лікування у зв’язку з хворобою або для лікування після поранення зі збереженням грошового забезпечення. Тривалість такої відпустки – від одного до чотирьох місяців (крім винятків). Лікування за кордоном не може перевищувати 12 місяців підряд.

4. Використаний на дорогу час не враховується у тривалість відпустки. Він рахується окремо й не може перевищувати дві доби в одну сторону.

5. Що робити, якщо командування відмовляє у відпустці? У такому разі важливо отримати письмову відмову. У ній має бути обґрунтування відповідного рішення. Якщо ж відмови немає, можна оскаржувати бездіяльність командування шляхом подачі скарг до Міноборони.

6. Як військовому під час відпустки виїхати за кордон? В українському законодавстві немає прямого дозволу виїжджати військовим за кордон під час відпустки. Таке рішення ухвалюється в індивідуальному порядку. Наприклад, якщо сім’я військового перебуває в іншій країні. Водночас юристи попереджають: це не є беззаперечною гарантією, що Держприкордонслужба дозволить військовослужбовцю виїхати за кордон.
Хто стане новим генсеком НАТО? Все про "конкурс" в Альянсі та його ймовірного переможця:

З’явився кандидат, який має усі шанси стати компромісним і який не є "токсичним" ані для України, ані для США. Про все це – у відеоблозі та тексті "Європейської правди", а також коротко тут:

1. Фаворитом неофіційного "конкурсу" є чинний прем’єр Нідерландів Марк Рютте. Він очолює уряд цієї країни протягом останніх 13 років, але під час політичної кризи, що розгорілася у Нідерландах цього літа, був змушений піти у відставку. Але заодно – несподівано оголосив, що йде з нідерландської політики.

2. Тоді це здивувало оглядачів. Адже вимоги про відставку прем’єра під час тієї кризи не лунали; Рютте цілком міг виграти вибори знову; та й загалом, 56-річному успішному політику рано йти на пенсію. Вже згодом, у жовтні 2023-го Рютте оголосив, що "вважає дуже цікавою" посаду генсека НАТО та зважає на можливість її обійняти.

3. Досі не виходило знайти того, хто відповідав би відразу кільком критеріям. По-перше, між членами Альянсу є згода, що цю посаду має обійняти лише колишній президент або прем’єр. Генсек НАТО повинен мати високий статус для переговорів з ними "на рівних" і до того ж бути особисто знайомим з чинними керівниками держав-союзниць.

4. По-друге, на чолі НАТО потрібен політик, який при цьому не вестиме самостійну гру. І великим країнам-членам, передусім США, потрібна передбачуваність і керованість секретаріату Альянсу.

5. По-третє, дуже високу вагу у рішенні матиме ставлення політика до РФ. Наприклад, політики з репутацією "русофобів" не отримають згоду західноєвропейських або північноамериканських столиць. А ті, хто має схильність до діалогу з Путіним, стикнуться з вето з боку держав Центральної та Східної Європи.

6. Але є також четвертий критерій, якому Рютте явно не відповідає. У НАТО воліли би призначити новим генсеком жінку. У чинної президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн наступної осені закінчується мандат. Існує ймовірність, що за результатами європейських виборів у неї не залишиться шансу на переобрання. Але поки цього не сталося – нідерландський політик лишається фаворитом.

7. Для України обидва варіанти будуть успіхом. Звісно, зараз ніхто не може гарантувати перемогу Рютте або фон дер Ляєн. І через те, що за місяці, що лишилися, на полі може з’явитися інший кандидат. І (ще важливіше) через те, що досі невідома позиція США, тобто президента Байдена.
Скільки ракет і "шахедів" Росія накопичила для повітряних атак по українських містах в осінньо-зимовий період?

Розібралася, скільки ракет та "шахедів" могла назбирати Росія під зиму та які в України є засоби для того, щоб результативно їх збивати. Ключові тези тексту:

1. За даними ГУР, станом на кінець серпня 2023 року, в арсеналі РФ залишалося 585 ракет із радіусом дії понад 500 км. Серед них, зокрема, приблизно 270 "Іскандерів", 140 "Калібрів", орієнтовно 100 одиниць Х-101, Х-555 і Х-55. Також в окупантів налічувалося приблизно 75 аеробалістичних ракет "Кинджал" та 150 ракет Х-22.

2. При цьому Москва щомісяця може виробляти орієнтовно 100-120 далекобійних ракет різного типу. Якщо брати це до уваги, можна припустити, що наразі в Росії налічується приблизно 700 далекобійних ракет.

3. Однак, росіяни все частіше застосовують комбінований підхід, коли разом із ударними БПЛА використовуються протикорабельні та авіаційні ракети середньої дії (Х-59, Х-35 та "Онікс"). Відкритих даних по них не так багато та їх реальні запаси в Росії невизначені.

4. Ще однією небезпекою залишаються обстріли прикордонних та прилеглих до зони бойових дій територій з протиповітряних С-300 і С-400. Станом на початок 2023-го налічувалося на зберіганні близько 7 тисяч ракет.

5. За даними ГУР, на початок весни в Росії залишалося лише 200 "Шахедів". Однак, згодом стало відомо, що Росія налагодила зборку "Шахедів" у Татарстані та планує до літа 2025 року випустити 6 тисяч БПЛА, 1300 з яких – вже до кінця цього року. Вересень і жовтень показують, що або планові показники таки виконуються, або РФ отримала ще одну партію безпілотників з Ірану.

6. На відміну від минулого року, до зими цієї Україна підходить зі значно покращеною системою ППО. В Україні розгорнуті два комплекси американських Patriot та один французький SAMP/T. Чудово себе проявили німецькі IRIS-T, американсько-норвезькі NASAMS та ЗРК Hawk.

7. Крім того, Україна разом із США розробили програму FrankenSAM, яка поєднує сучасні ракети "земля – повітря" західного калібру з переобладнаними пусковими установками радянських часів або радарами, які вже є на озброєнні українських військ. На допомогу цим "гібридним системам" прийдуть і мобільні вогневі групи.
Чому наявної мобілізації замало і як поліпшити рекрутинг до війська?

Написали великий та важливий текст про мобілізацію та рекрутинг, про те, що робити з "дискурсивною несумісністю" (і що це таке), чому заклики "померти за батьківщину" і меседжі, які малюють майбутнє як загрозу – шкідливі для мобілізації, а також про успішні приклади рекрутингу підрозділів ЗСУ. Ви його обов'язково прочитайте, а ось кілька ключових тез:

1. Наразі деякі батальйони укомплектовані на 70%. При тому, що за статутом ЗСУ підрозділ, що має втрати понад 30%, вважається небоєздатним. На виховання нового штурмовика треба приблизно три місяці. На відновлення людини з легким пораненням – 1-3 тижні, з середнім – від 2 до 5 місяців.

2. У Генштабі не готові назвати УП навіть орієнтовні дані щодо кількості людей, які щомісяця долучаються до ЗСУ і скільки їх взагалі потрібно для фронту. Серед причин, окрім безпекових, імовірно, і те, що ТЦК не мають чіткого уявлення про стан мобілізаційного ресурсу в країні.

3. Чому поповнення мало? Як ділиться спостереженнями Дмитро Кухарчук з 3-ої штурмової, мобілізація в Україні часом обходить жителів великих міст і тих, хто зміг від неї відкупитися. Ще одна причина – "переможна" інформаційна політика держави: "Коли людині кажуть, що за три місяці ми переможемо, вона не думає про мобілізацію, вона будує собі плани на майбутнє".

4. Військові виступають категорично проти будь-яких рекрутингових меседжів, які представляють службу як загрозу або покарання. Після слів "пересидіти не вийде" велика кількість українців хапається за валізи і шукає шляхи, як спакуватися і кудись виїхати.

5. Служба в війську має бути привабливою. Потрібні меседжі, які дозволяють відкрити власну внутрішню силу, роблять міцнішим, сильнішим. Ті військові підрозділи, які демонструють саме таке ставлення до рекрутингу, формують власну культуру, історію, міфологію, воїнський етос, вони помітніші, впізнаваніші, привабливіші.

6. Протягом останніх місяців Володимир Зеленський у своїй публічній комунікації звертався до теми мобілізації двічі. Показово, що в обох випадках президент закцентував, що мобілізація – зона відповідальності військових, які ініціюють ці кроки.

7. У результаті маємо замкнене коло. Влада, аби уникнути турбулентності в суспільстві, намагається йти шляхом "лагідної мобілізації", обираючи риторику "на фронті складно, але все під контролем". А цивільна частина населення не розуміє, навіщо потрібна повномасштабна мобілізація і про які екзистенційні виклики і загрози йдеться.
Вибори в США, Орбан, Фіцо. Як Зеленський намагається зберегти підтримку партнерів?

Прагматичний світ входить у сезон виборів, тож Україна мусить стати для своїх друзів "донором перемог": чи то йдеться про битви на фронтах, а чи про реформи. Інакше зберегти підтримку, а з нею і шанси на осяжну перемогу, буде дуже і дуже важко. Про це написали у тексті, а ось кілька тез:

1. Десь взимку президент сказав у вузькому колі, що далі буде важче, тому в подальшому треба шукати нові аргументи для партнерів

2. Блінкен на зустрічі в Байдена говорив українській делегації: "Коли у вас є успіхи на полі бою і результати в проведенні реформ, ви значно полегшуєте нам роботу", – додають джерела в команді Зеленського. В цьому реченні важливі обидві складові:
і поле бою, і реформи.

3. За даними УП, на Банковій серйозно задумались над тим, щоб у питанні військової допомоги спробувати більше залучати ЄС і менше залежати від американської внутрішньої боротьби. Для того, щоб не опинитись у ситуації, коли хтось інший визначатиме для України, що вважати перемогою.

4. За словами джерел УП, багато країн серед партнерів кажуть: "Та ви вже перемогли! Ви не дали Путіну знищити Україну і захопити Київ – це і є ваша перемога. Тож, може, уже пора шукати якийсь майданчик для переговорів?". У Зеленського вважають, що Україна не має іншого шляху донести таким "миротворцям", що її боротьба не закінчилась, як давати партнерам щоденну невелику дозу перемоги.

5. Головне в більшості цих новин, що з такими великими справами Україна справляється за допомогою власних розробок. Очевидно, що власне виробництво повністю не перекриє потреби ЗСУ. Але українські успіхи дозволяють просити в партнерів більш нову високотехнологічну зброю. Коли у нас з'являться свої далекобійні ракети, то розмовляти з партнерами про ті ж ATACMS cтане в рази легше. Мовляв, та що вже ви боїтеся передавати, якщо у нас свої розробки є.

6. Однак, оскільки наші союзники – це клуб демократій, то самим розвитком армії на шляху до зближення з ними не обмежитись. Вхід до цього клубу лежить через реформи, боротьбу з корупцією, демократизацію тощо.
Що нам розповів Сергій Рахманін?

Чи справді потрібно знижувати вік українських призовників? Як забезпечити ротації військових, якщо для цього немає зайвого ресурсу? Коли у ТЦК припинять знущання над мобілізованими, а у Міноборони подолають корупційні схеми в держзакупівлях? Про це УП поговорила з Сергієм Рахманіним. Повну версію дивіться на youtube, скорочену читайте, а тут кілька цитат:

Про те, чи варто очікувати посилення мобілізації: Коли планувалася велика наступальна операція (яка і зараз триває), то, починаючи з листопада і приблизно по квітень–травень мобілізаційні плани суттєво збільшувалися. Зараз, наскільки я розумію, додаткова потреба в ресурсах знадобиться і через втрати особового складу і, можливо, через необхідність формувати нові з'єднання, нові бригади.

Про те, чому Зеленський не підписує закон про зниження призовного віку: Я не знаю достеменно. Але певна логіка (я просто роблю припущення) може бути. По-перше, це – достатньо чутлива річ і, можливо, президент зважає на суспільні настрої. Другий момент – прагматичний. Є дуже грубий розрахунок: щоб одна людина воювала, 10 людей мають працювати в тилу. І третій момент: у нас демографічна ситуація була сумною і до повномасштабного вторгнення, і зараз вона, м'яко кажучи, не поліпшується.

Про скасування відстрочки для здобувачів другої вищої освіти: Якщо в подальшому ця заборона буде узаконена, я не думаю, що це суттєво вплине на мобілізаційний ресурс. По-друге, Конституція забороняє зворотну дію закону. Тобто заборонити людям, які вже зробили цей крок, здобувати другу вищу освіту – я не уявляю, як це можна буде зробити.

Про екстрадицію ухилянтів: Я не дуже добре уявляю, як це має відбуватися. Якщо людина поїхала за кордон на законних підставах (не отримувала повістки, до якихось офіційних заборон), то на підставі чого ми можемо вимагати її екстрадиції? Якщо людина виїхала за кордон незаконно, то це треба довести, що дуже довгий і складний процес. Має бути судове рішення і тільки на підставі нього держава має вимагати екстрадиції.

Про проблеми з ротаціями: У нас фізично немає можливості для того, щоб ротувати бригади повноцінно, як це відбувалося в умовах АТО, ООС. Для цього треба мати набагато більші Збройні сили. У нас бригади дуже рідко виводяться кудись далеко. Зазвичай вони відводяться на два-три тижні у другу чи в третю лінію, де вони просто видихають, поповнюють мінімально, наскільки це можливо, особовий склад, озброєння, і знову виводяться на лінію бойового зіткнення.

Про ТЦК і порушення прав людини: По-перше, кадрові зміни це – тривалий процес і сказати, що ТЦК повністю оновилися, напевно, було б перебільшенням. По-друге, це насправді питання не тільки і не стільки до ТЦК, скільки до правоохоронних органів.
Що з російською економікою?

Санкції працюють, але агресор до них пристосувався. У якому стані російська економіка після 20 місяців великої війни? Спойлер: не в такому поганому, як нам з вами б хотілося. Детально про це у тексті, а ось кілька тез:

1. Західні санкції мали негативний короткостроковий вплив на російську економіку. За даними Світового банку, вона у 2022 році впала на 2,1%. Однак наразі росіянам вдається пристосовуватися до існування в умовах міжнародних обмежень.

2. Очікується, що у 2023 році ВВП РФ зросте на 0,8-2,2%. Одним з найбільших стимулів наразі є військове замовлення. Кошти, які Кремль спрямовує на оснащення окупаційної армії, виробництво ракет, боєприпасів та важкої техніки, дозволили наростити обсяги виробництва й в суміжних секторах промисловості.

3. Відтак, Заходу необхідно працювати над запровадженням нових жорсткіших обмежень проти Росії. Особливу увагу слід присвятити енергетичній сфері. Зокрема, знижувати цінову стелю на російську нафту.

4. Додатковий санкційний крок, який пропонують аналітики – запровадити обмеження на купівлю Росією танкерів, аби обмежити її можливість у поповненні свого "тіньового флоту". Захід також може вдарити по іншій складовій енергетичного експорту РФ – скрапленому газу. Росія досі експортує до ЄС цього палива на $8 млрд.

5. Серед пропозицій, які вже обговорюються в межах наступного санкційного пакета – заборона на експорт російських діамантів ($4 млрд на рік).

6. Серед фінансових санкцій найбільш болючими для Росії можуть бути подальша ізоляція її банківської системи від глобального фінансового ринку завдяки відключенню більшої кількості банків від SWIFT. Крім цього, Україна продовжує наполягати на тому, аби внести РФ до "чорного списку" Групи з розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF).
Що нам розповів банкір і командир роти ударних БПЛА Андрій Оністрат?

Бізнесмен, банкір, а нині командир роти ударних безпілотників 68-ої окремої єгерської бригади Андрій Оністрат – один із тих небагатьох військових, які можуть собі дозволити відкрито говорити про армію та її проблеми.

І при цьому зберігати посаду, набирати людей у свій підрозділ, виконувати бойові задачі й залишатися величезним оптимістом та "адреналінщиком". За мірками української армії – велика рідкість.

В інтерв'ю УП Оністрат розповідає, якою бачить сьогоднішню армію, скільки і яких дронів "Шершням Довбуша" необхідно на місяць, і чи може Україна, на його думку, не витягнути цю війну. Відео тут, текст тут і кілька цитат:

Про репутацію української армії: Сьогодні це інституція, яка живе своїм життям. До армії трішечки змінилося ставлення, повторюся – трішечки, бо я не вважаю, що армія є святою коровою, водночас я не вважаю, що до армії є тотальна повага з боку суспільства. Є маса тем, які в армії треба не те щоб критикувати – міняти. А про це не дуже зручно говорити.

Про забюрократизованість у війську: Щоб списати дрони, які я спожив за пів року, у мене служба списання попросила 50 пакунків паперу! Рапорт, службове розслідування, підпис, свідки, копія, три екземпляри – один у ДБР, другий у ГШ, третій в архів. А для мене дрони – це патрони. Ви уявляєте, якби ми так списували кожен патрон 5,45?

Про переоцінену роль FPV-дронів: Дуже переоцінена. З погляду всіх процесів… От коли ви бачите відос – летить дрончик, раз, якийсь танчик зірвався, а з другого дрона це все підзняли! Це виглядає класно, але щоб досягнути цієї картинки, треба залучити неймовірно велику кількість освічених людей. Це мають робити не Вася, Петя, Коля – штукатури з Яворівського району Львівської області. Це мають робити дронщики, розвідники – усі топчики. 

Про те, коли в Україні можуть з'явитися аналоги "Шахедів": Я думаю, що вони вже на підході. Не маю 100% інформації, але маю опосередковану про те, що ці історії вже на дуже високому рівні розробки. 

Про ситуацію з фінансуванням: Щоб у мене не було на це спокуси, я 50% зарплати, як приходить – на рахунок дружини, 50% – на рахунок тата. І прямо зараз у мене кредитна лінія – мінус 50 тисяч, я серйозно. На що витрачаються гроші? Є маса речей. Зимова гума – пішли дощі, й тобі треба поміняти її миттєво на всьому, що їздить, ремонт машин. Є ротні машини, але вони в нас не обліковані, а чому? Бо є правило: на обліку мають бути машини з 2010-го року, а в мене є машини 2007-го. Приношу рапорт, а мені кажуть: "Go away". Це означає, що я маю сам її ремонтувати.

Про те, як проводять співбесіди для підрозділу: Коли я зустрічаюся з людьми, я, по-перше, хочу зрозуміти, наскільки вони готові йти на війну надовго. Щоб ні в кого не було ілюзій – війна надовго. Мені треба знати, як людина поведе себе в ситуації, коли я завтра не відпущу її у відпустку. І післязавтра не відпущу, а, може, відпущу тільки через три місяці. Друга історія, у принципі, дуже важлива – наскільки людина готова вбивати.
Що нам розповів Андрій Білецький?

В цьому інтерв’ю командир Третьої штурмової розповідає про Бахмутську кампанію, яка триває вже понад 11 місяців, переваги росіян, західні навчання та можливість деокупації Маріуполя. Відеоверсія тут, текстова версія – тут, а ось кілька цитат:

Про те, як звільнення Андріївки вплинуло на становище росіян: У них на півдні Бахмута повністю втрачені будь-які можливості для контрнаступу. Поки що. Тепер ми знаходимося в зручній оборонній позиції, ми контролюємо залізничну колію, ми там стоїмо і маємо можливості спокійно відбивати будь-які атаки.

Про думку експертів щодо необхідності зосередження сил на Півдні: Уявити собі можливість зняти наші підрозділи з Бахмута теж було абсолютно неможливо. Одна 3-тя штурмова з травня звільнила більше 20 км² території. По заяві Міноборони з початку контрнаступу, якраз з травня, Україна звільнила 250 км². Тобто вклад цей чималий. І робили ми це тими силами, якими оборонялися. Відповідно, не думаю, що експерти праві. Тому що Бахмутський наступ – це стійкість солдата, це багато в чому грамотність планування на різних рівнях.

Про незвичну тактику оборони вагнерівців: В Сирії вони взяли за основу ІДІЛівську систему оборони. Замість класичних траншей, бліндажів, вона складається з окремих ям. Їх дуже багато, вони далеко не всі зайняті. Вони мають дуже велику глибину. І ця оборона, як на мене – ми і самі її тепер частково використовуємо в деяких місцях, – вкрай ефективна. Якщо в цій ямі зробити ще в боку діру і загнути буквою Г і ховатися там під час нальотів, нічого не можна з цим поробити абсолютно.

Про те, чому Україна переважає у сфері FPV дронів: У них все-таки рівень заглиблення в сучасність, в комп'ютерні ігри, в айфони у населення набагато нижче, ніж у нас. Це такі дикі люди в прямому сенсі слова. А що таке FPV? Хто літає на FPV? Ті, хто шпилив у комп'ютерні ігри і займався цим на достатньо серйозному рівні. У нас це 70% молоді. У них – 25% молоді. Але вони в армію не йдуть, тому що мотивації немає.

Про те, що необхідно Україні, аби виграти війну: Якщо ми будемо воювати невишколеними, погано мотивованими частинами проти російських невишколених погано мотивованих частин, то раніше чи пізніше вони нас переламають по елементарній причині – тому що їх просто більше. Якщо ми плануємо перемагати, нам потрібен асиметричний шлях. Якимось чином же спартанці домінували в регіоні Егейського моря, вигравали Перську війну, маючи 4 тисячі вільних громадян проти десятків тисяч в інших полісах або державах? Чому? Через якість бойової підготовки, професіоналізм армії, полководців.
Що нам розповів Кирило Буданов?

УП запитувала про поточну ситуацію на фронті, як вдалося уникнути теракту на ЗАЕС, на скільки часу в РФ залишається ресурсів для війни з Україною. Також Кирило Буданов розповів про хворобу Рамзана Кадирова, ситуацію з ПВК “Вагнер” після загибелі Євгена Пригожина. Дивитись тут, читати тут, а в телеграмі як завжди ключові тези:

Про те, чи обстрілюватимуть росіяни енергетику взимку: В їхніх планах особливих коригувань немає, тож вони будуть продовжувати це робити і в цьому сезоні. Сил і засобів у них достатньо, тому що останнім часом ракетні удари вони обмежено завдавали. Певний запас ворог відновив.

Про те, чи чекати взимку блекаутів у Москві: Тимчасових, можливо. Це цілком логічне явище, коли робиш якісь негарні кроки, рано чи пізно воно повернеться до тебе.

Про те, чому не вдалося закінчити війну цього року: Ми з графіка вибилися. Не відстаємо, а вибилися. Є об'єктивні та суб'єктивні причини – все в комплексі. Але, вибачте, більшість з пояснень цього становить державну таємницю і це просто не для публічного обговорення. З часом це все стане зрозумілим.

Про ЗАЕС: В принципі нічого глобально там не змінилося. Єдине, що кризовий момент, слава Богу, ми пройшли. Я не буду відкривати вам дані, як і що для цього було зроблено. Але ми його на той час пройшли. Вони хотіли зробити штучне перевантаження системи і контрольований викид радіації. Тобто локалізований за місцем.

Про загибель Пригожина: Давайте так: дотепер жодного факту, підтверджуючого його загибель, ми так і не маємо. Я не знаю, загинув він чи не загинув. А як вплинуло те, що показали? Ну, цілком зрозуміле певне послаблення всередині ПВК відбулося. Для нас це добре, чого тут приховувати.

Про Кадирова: Проблеми зі здоров'ям у нього є, це правда. У нього з нирками проблеми. Була загроза життю, але він це пройшов.

Про те, хто в Кремлі відповідає за Україну: По економічних питаннях реально вплив має Кирієнко. А якщо загалом, то на будь-яке рішення в РФ може впливати пан Вайно (голова АП РФ). Мало хто в нашій країні таке прізвище знає. Але насправді його вплив величезний. Є ще військовий блок, там Шойгу зберігає свій вплив.

Про те, скільки може тривати війна: По оцінці економіки, без особливих проблем Росія може її собі дозволити до 2025 року. За кількістю техніки – до 2026 року максимум. Можливо, трохи швидше, тому що темпи відновлення техніки у них зараз не такі високі. Тобто ми виходимо з вами десь на 2025 рік. По людському ресурсу, очевидно, що їм вистачить надовго. Інша справа, а чи готова РФ іти до верхньої межі, до останнього?
Як теракти в Ізраїлі змінюють політику ЄС щодо регіону та що робити Україні?

Європейська правда написала текст, у якому розповідає, чому політика ЄС не є проізраїльською, та пояснює, чому ситуація у регіоні є далеко не чорно-білою. Кілька тез з нього:

1. ЄС ще багато років тому обійняв публічну роль "головного миротворця" в ізраїльсько-палестинському конфлікті. Однак важливо підкреслити: ЄС, на відміну від США, історично прихильніше ставиться до палестинців.

2. ЄС системно наполягав на тому, що палестинська держава має бути заснована на кордонах 1967 року з обміном територіями, де Єрусалим має бути розділений і стати столицею обох держав – Ізраїлю та Палестини.

3. Фактично фінансування з ЄС тримало на плаву всю економіку Палестини. Зокрема, Брюссель допомагав виплачувати зарплати її держслужбовцям. З 2008 по 2020 рік ЄС виділив ПА майже 2,5 млрд євро прямої бюджетної підтримки.

4. Однак, відразу після нападу ХАМАС глава дипломатії ЄС Жозеп Боррель наголосив, що Ізраїль має абсолютне право на самозахист – а отже, і право атакувати палестинські території, з яких завдавали ударів.

5. 10 жовтня глави МЗС Євросоюзу проведуть зустріч, за підсумками якої мають ухвалити, якою буде доля тих програм фінансування, на які вже виділені кошти. Джерела брюссельських ЗМІ переповідають про незгоду країн навіть з фундаментальних питань – щодо того, чи називати ХАМАС терористами, щодо закликів до Ізраїлю тощо.

6. В ізраїльському питанні немає місця простим рішенням. Особливо для України, яка має статус кандидата у члени ЄС. Але є й інший вектор – це США. Діаметральні розбіжності з ключовим безпековим донором – річ небажана. А у Вашингтона, на відміну від ЄС, позиція є виразно проізраїльською та антипалестинською.

7. Можливо, оптимальним для Києва варіантом є долучення до позиції ЄС. По-перше – через те, що вона, через наявність різних думок всередині ЄС, буде найбільш зваженою. А по-друге – тому що Київ ближчим часом розпочне переговори про вступ до ЄС, у межах яких має зближувати свої позиції із загальноєвропейськими у ключових питаннях зовнішньої політики.
Україна не тільки розмінує землі, а й заробить на цьому. Як працюватиме новий ринок?

Попри апокаліптичні прогнози, що Україна наявними силами завершить розмінування лише під кінець третього тисячоліття, уряд поставив мету за наступні десять років повернути в користування 80% земель. Роботи настільки багато, що в майбутньому Україна може стати одним із світових лідерів у галузі гуманітарного розмінування. Розповідаємо про це:

1. Окрім військового і оперативного, існує ще один тип розмінувань територій – гуманітарне. Територію обстежують, очищають від снарядів та видають сертифікат безпеки. Лише так можна повернути землю в користування.

2. Нетехнічне обстеження потенційно небезпечних територій у середньому коштує $6 за га, пошук вибухівки – $3.050 за га, очищення – до $30 тис за га. В Україні є багато регіонів, де росіяни перебували понад рік. Концентрація мін там значно більша, тож розмінування там буде довшим та дорожчим.

3. Водночас простій гектара землі коштує $350-450. За даними Мінекономіки, в Україні заміновано 5,6 млн га полів. Якщо їх не повернути в користування, аграрії щороку втрачатимуть до $2,5 млрд.

4. Вартість повного розмінування України може сягати $50 млрд. Іноземні донори з 24 лютого 2022 року пообіцяли Україні профільної допомоги на понад $300 млн. Це значно більше, ніж виділяє уряд.

5. У Мінекономіки визнають, що в Україні не вистачає саперних груп, щоб повернути 80% землі за десять років. Тож уряд пропонує наростити в Україні виробництво спецтехніки та створити ринок гуманітарного розмінування.

6. На гуманітарне розмінування у 2024 році уряд виділить 2 млрд грн. За ці гроші оператори будуть конкурувати на тендерах Prozorro. Фермери подаватимуть заяви на розмінування полів у спецреєстр. Мінекономіки та Мінагрополітики будуть обирати з цього реєстру пріоритетні ділянки.

7. Окрему роль у виборі пріоритетних ділянок для розмінування відіграватимуть громади, бо центральна влада не завжди розуміє, які території після очищення будуть використовуватися, а які були закинуті і до війни.
Що нам розповів очільник МВС Ігор Клименко?

В інтерв'ю УП Ігор Клименко розповідає про роботу Гвардії наступу, пояснює, чим зараз зайнятий Денис Прокопенко, розповідає про зміну пріоритетів роботи правоохоронців під час повномасштабної війни, та попереджає про виклики, які в майбутньому чекають на Україну. Все це за посиланнями (відео і текст), а тут кілька цитат:

Про розподіл зброї для Гвардії наступу: Як правило, ми самі подаємо заявки міжнародним партнерам, але й також через Міноборони можемо придбати ту чи іншу техніку. Все залежить, звичайно, від бюджету МВС.

Про участь "Редіса" у підготовці Гвардії наступу: Прокопенко відповідає за підготовку особового складу. Він повністю інтегрований у процес. Входить у курс справ, надолужує той час, поки його не було. 

Про те, в яких умовах захисники "Азовсталі" перебували в Туреччині: Вони перебували на закритій території, визначеній турецьким урядом. Це було щось схоже на спеціальне поселення. Були чіткі обмеження щодо перебування на тій території. Рідні та близькі у більшості випадків не могли приїхати до хлопців. Були обмеження по користуванню інтернетом, натомість було турецьке телебачення.

Про вплив Татарова: Жодна посадова особа в МВС не призначена на прохання Татарова. Він навіть не звертався ніколи з цього питання. По функціоналу він координує нашу роботу. Наголошу: координує, а не дає накази. Він не вмішується в роботу органу. Наприклад, є спільне завдання по воєнкомам, керівникам ТЦК. І в даному випадку СБУ, МВС, ДБР мають розібратися та обмінюватися інформацією – в питанні комунікації і задіяний заступник голови ОПУ. Тому що, наприклад, слідство може бути в поліції, а оперативне супроводження – в СБУ.

Про комендантську годину в тилових регіонах: Для дисципліни і профілактики злочинності. В цей час ми чітко знаємо, що якщо якась людина знаходиться на вулиці, у нас є законні підстави її перевірити. Щоб ви розуміли, в цей час злочинності практично немає, вона мінімізована.
Наскільки енергетика готова до зими?

До початку великої війни ремонтний сезон в енергетичній сфері традиційно тривав з травня по вересень. У нових реаліях енергетики між собою жартують, що ремонтну кампанію 2022 року можна буде закінчити до 2029 року. Пошкоджену росіянами енергетичну систему готують до зими і нових атак. Коли вимикатимуть світло та чи буде блекаут? Розповідаємо:

1. Джерела ЕП в уряді наголошують, що більшість енергетичних компаній ефективно підготувалися до зими: "Енергоатом" запустив на повну потужність 7 атомних блоків, ще 2 ремонтують. Узимку працюватимуть усі 9 доступних блоків.

2. Обʼєкти теплової генерації відремонтовані на понад 70%. Виконавчий директор ДТЕК Дмитро Сахарук зазначив, що компанія виконала 19 з 27 запланованих до кінця 2023 року поточних ремонтів. ДТЕК буде входити в зиму з тими ж генеруючими потужностями, які були у 2022 році.

3. Ключовим питанням залишається запас міцності. У тебе може бути все обладнання, і все може працювати, але при цьому ти можеш мати в запасі десь три трансформатори, десь два, а десь узагалі один.

4. Україна вимушено стала першою країною, яка застосовує пасивний захист – інженерні укріплення. Є два рівні захисту. Перший – від осколків, другий – від атак ракет та дронів. Однак, повністю прикрити об’єкти неможливо, і треба готуватися до можливих руйнувань.

5. Попри всі складнощі, у Міненерго кажуть, що в разі відсутності нових атак Україна зможе пережити зиму без відключень. Водночас Центр досліджень енергетики заявляє, що резерви енергосистеми кратно скоротилися: якщо кілька днів буде мінус 10-15 градусів, то почнуться планові відключення з графіками.

6. Колишня народна депутатка Вікторія Войціцька наголосила, що у 2022 році швидко відновлювати енергопостачання вдавалося завдяки запасу обладнання. За її словами, у березні 2022 року всі резерви були використані, і в цю зиму ми входимо без резерву. Україна замовила десятки трансформаторів, а отримує одиниці.

7. Попри складну ситуацію, колапсу енергосистеми не буде, переконані співрозмовники ЕП. Зима буде непростою, але ми її пройдемо. Людям варто готуватися на побутовому рівні: обміняти лампи на енергоефективні, перевірити генератори, купити за можливості зарядні станції.
У чому особливість фронту на Херсонщині та як виглядають тамтешні спецоперації?

У новому тексті розповідаємо, яка задача відведена Херсонському напрямку фронту, що критично заважає Силам оборони тут просуватися, а також як виглядала чи не єдина тамтешня публічна операція по висадці біля Козачих Лагерів. Тут традиційно кілька важливих цитат:

Про те, чим важливий Херсонський фронт: По суті, для Сил оборони Херсонщина – це ділянка фронту, на якій треба демонструвати активність і постійно тримати в тонусі противника, щоб відтягувати частину сил з головного напрямку наступу. Херсонщина виконує роль відволікаючого фронту вже вдруге. Уперше це було влітку–восени минулого року під час Куп'янсько-Балаклійської операції. Цього року – під час Запорізького наступу.

Про те, чому на Херсонщині неможливо застосовувати бронетехніку: На сусідній берег бронетехніку не перекинеш, а на своєму її швидко засічуть росіяни. Тому вся робота буквально падає на плечі артилеристів, дронщиків і особливо так званих річкових піхотинців, місцевих штурмовиків.

Про те, у чому полягає складність операцій на Херсонщині: Для десантування на окупованому березі треба подолати човном Дніпро, тобто проплисти приблизно кілометр по відкритій місцевості, продрифтувати в плавнях, а потім ще раз переплисти Дніпро або річку Конка. Навіть мінімальне відхилення водія човна від заданого маршруту може призвести до наїзду на якірну міну, загрузання або висадки далеко від своїх.

Про засилля російських дронів: На цій ділянці у росіян настільки багато FPV-дронів, що вони запускають їх навіть по парі українських військових. За військовими мірками, це дуже малозначима ціль.

Про атаки на воді: На суші військовий може зміститись, змінити позицію, щоб на нього було важче навестися, а на воді це зробити нереально. У випадку надзвичайної ситуації варіант тільки один – падати у воду, зазвичай в екіпіруванні. Якщо військовий вже дістався окупованого берега, і сталася надзвичайна ситуація, то треба або не виходити й вертатися на свій, або виходити і приймати бій, а потім чекати на евакуацію. Це дуже важко.