Храм поезії (🖤)

Учасник 4У час, коли літо в пекельних лещатах стискає,Та ласує стиглим розмаєм гостинних садів,Я подругу Юність покличу на чай або каву.І жодна морока нехай не хвилює тоді.Ми майже однакові носимо ще сарафани,І справжні проблеми і досі ті самі на двох.І віримо, що почуття не приходять зарано.А стрілки годинника змотують миті в клубок.Замовимо яблучний штрудель і кульку пломбіру.Гармонію ззовні буває простіше знайти,Ніж внутрішній спокій, бо юнка не завжди помірна.Для пошуку щастя згодиться їй берег крутий.Та рухи із нею легкі у хіп-хопі чи вальсі,І вруниться шлях, що немає, здається, кінця.Навчилися разом іти до мети, не здаватись.Зупинки, коли перепона проколе як цвях.За кухликом кави заглянемо в книгу історій,З якої гукають і друзі, і сонячний Крим.Згадаються ті, що за обрій помчали заскоро.Та подруга скаже: "Тепер і за них теж гори".Упевнена, вік — це умовність, хоч іноді кігтіЧаси висувають і дряпають все навкруги.Хоч як і колись на трамвай зараз можу підбігти.Але додалася вага до звичайних справ-гир.Хоча календарні роки промайнули зненацька,Зітхати — заняття даремне. Тому навпакиПродовжу долати вершини, бо за‌пал юнацький,А досвід при ньому тримає життя наче кит.