Коли я починала цей канал, #УкрТГ був настільки маленьким, що цього хештегу не існувало. Я тоді прийняла ймовірно вкрай неочікуване рішення для усього мого оточення - вести його українською. Хтось сприйняв як модний прийом, бо ніша не зайнята, хтось - з заохоченням, хтось зупинявся на подиві і далі не йшов)А для мене тоді ніби і не могло бути інакше. Я ж збираюсь писати для українців і тільки для них, то як тоді я можу писати мовою іншою країни, якщо у нас є своя? Те, що я при цьому говорила мовою цієї самої іншої країни, не дуже вкладалося в мою ж логіку і оце саме "так склалось, що я народилась і росла в російськомовному середовищі" викликало внутрішній дисонанс, але виглядало чимось занадто складним для зміни. Перший рік цього блогу я тільки писала українською, а в житті послуговувались російською. Потім в 2019 прийняли закон про українську в сфері обслуговування і це додало мені наснаги на рішення, - бо найбільше я боялась саме постійних побутових конфліктів (знала такі кейси з перших вуст). Та все ж 2019 був вже не 2015, тому у всіх барист і таксистів я скоріше виклакала шок, ніж агресію. І в якусь поїздку на Галичину я повернулась в Дніпро і на російську назад не повернулась.Від незнання, як це варто робити, і що взагалі відбувається через це в моєму мозку і в головах мого оточення, я це зробила різко і без окремих оголошень. Хтось здивувався, хтось похвалив, хтось подумки зарахував мене до лав партії "Свобода" і звів спілкування нанівець 😂Зараз, вже як психотерапевтка, я б сказала, що не варто повторювати мій формат - він жорсткий і травматичний для всіх в цій історії.Мовний перехід - це не про переклад слів і речень. Це про вибудову нової мовної ідентичності майже з нуля. Треба будувати нові нейронні зв'язки - заново вчитись відчувати новою мовою, пізнавати ці відчуття, вкладати в мозок з вони означають. Це з одного боку складність, а з іншого - перевага. Бо можна пізнати ці емоції в почуття без призми травм минулого, чиїхось бачень і слів. Тоді мені було неймовірно самотньо. Я відчувала як дистанція між мною і близькими людьми збільшилась. Зараз розумію, що їм теж потрібен був час звикнути до нової мене і відчути з цією новою людиною безпеку. Серед мого близького оточення не було україномовних, тільки не дуже близькі знайомі по екоактивізму. Екологія це перша тема, яка в мене вросла виключно українською, а термінологію російською навіть і не знаю 😆Тому переважну більшість часу в мовному плані я була в гордій самотності, ще також були люди, хто просив мене спілкуватись російською, від чого мені було гірше.Одним словом, тоді було прям важко. І зараз минуло 7 років, Україна сильно змінилась в цьому плані, бути україномовним схоже більше не є викликом оточенню і суспільству. Чи це мені тільки здається так, бо в мене у самої вже більше опори в цьому? В соцмережах так масово розповідають, як легко їм це вдалось, що я вже в думках може це тільки у мене такі проблеми? Чи це те саме "бажане за дійсне", як частина інста-картинки?Раптом це все ж омана і ті хто переходить на українську крайні кілька років так само зовнішньо тримаються, а в середині розсипаються? І дуже шукають, з ким про це можна поговорити.Ми з колегою з Харкова вже півроку виношуємо ідею зібрати групу присвячену психологічному аспекту мовного переходу. Довго роздумували, терапевтичну чи підтримуючу - вирішили почати з підтримуючої. Перевірити, чи є на таке запит в 2026 році. Скоро напишу деталі про набір, а поки що запрошую на майстер-клас про дослідженню внутрішніх мовних ідентичностей. Як відгукується тіло на ті чи інші слова і почуття різними мовами, що з цього досвіду хочеться залишити в минулому, а що залишити з собою. 🗓️ 9.05 сб 10:00-11:30, онлайн (Zoom)💸 300 грнРозумними словами: майстер-клас з метою інтеграції частин з різних ідентичностей в одну базову для зменшення гостроти внутрішнього конфлікту. ✍️ Для запису писати мені @oleksust або моїй колезі Тоні @fox_terapevtP.S. Якщо ви хочете, але переживаєте, що вранці будете занадто сонні - для психологічного МК це просто чудово, прямий доступ до почуттів ❤️
Про сприйняття відстанейДо Австралії мені здавалось, що вона дуже далека. Десь з іншого боку мапи, для України далі тільки Нова Зеландія, - я летіла з Будапешта, тобто прям буквально на протилежний бік кульки. Мені постійно важко рахувати, скільки годин зайняла дорога через зміну часових поясів. Згрубша 2 перельоти по 10-12 годин + ще перельот між двома сусідніми містами (Нінгбо-Шанхай), який по часу займає стільки, скільки ж між ними проїхати на авто (умовно, як з Жулян в Бориспіль). Не дуже логічно, але на що не підеш заради дешевих квитків. Можливо через вроджену гнучкість (з РДУ йдуть і переваги 😄), я дуже легко сприймаю зміни, зокрема зміни часових поясів. Я одразу або майже одразу живу в новому часі - для мене іншого просто не існує. Тільки той, який на годиннику. Чи довго це - 2 далеко магістральні рейси? В кілометрах - дуже далеко. За відчуттями - займає стільки ж часу, як дорога з Дніпра до Будапешта. Власне через це в дорозі я втрачаю усвідомлення відстаней. І друга причина - сучасний (швидкісний) інтернет. Чомусь вперше здається "ну я ж з іншого боку Землі, має бути трохи затримка зв'язку, поки мегабайтики по кабелям долізуть". А її немає 😄😳 І приходить відчуття ніби ми в одній кімнаті і відстані немає. Перший тиждень я працювала з Мельбурна фултайм по укр часу. Це був мій режим мрії - сплю досхочу, гуляю по місту, вечеряю, зустрічаю захід сонця на пляжі St Kilda під "ранковий" зідзвон з колегами - і починається новий (робочий) день по Україні. Вечір і ніч це мій головний продуктивний період + відчуття, що я щось втрачаю в поїздці значно менше. Ну і нарешті я на ранковому зідзвоні така ж бадьора,як колеги, а не сумна і в напівсні 🥲Я хотіла той тиждень по можливості закінчувати до 16 по Україні (це 1 ночі по Мельбурну), хоча б зідзвони, щоб до 3 вже лягти (мій звичайний графік в Україні), але саме в той тиждень важливий клієнт міг тільки з 16 до 18, і я ото займала кабінку в хостельному коворкінгу з 1 до 3 ночі 😄 І відповідно через цей онлайн абсолютно немає відчуття, що я десь далеко. Коли дивишся в комп'ютер і там 12 дня нічого не змушує думати, що насправді у тебе зараз 9 вечора. Колись, в часи кораблів та паперової пошти, усвідомлення відстані було більш реальним. А зараз, після Австралії, мені реально все близько. Якщо всього один перельот на 12 годин, - пф, так це як ніч в потязі. Варто злітати один раз в найдальшу далечінь, щоб весь світ став близьким. #австралія@uanother
Я відчуваю час інакше. Я не відчуваю минуле, як те, що пройшло колись і чого ніколи не буде, а майбутнє - як те, що обов'язково станеться через зрозумілий проміжок. І навіть теперішнє мінливе, бо стає минулим кожну секунду. Щойно ось знову теперішнє стало минулим.Зокрема тому я вкрай непунктуальна - час для мене нелінійний і його швидкість суб'єктивна. Іноді його плин вкрай повільний, бо насичений, іноді - швидкий. І так було з дитинства - я не пам'ятаю з якого віку до мене приходили моменти, що "о, ось цей кадр стане спогадом". І я ніби повертаюсь в ті спогади, якщо хочу.Ніби минуле - це те, що відбувається тут і зараз, але в іншому вимірі. Тому я не ностальгую і не сумую по тому що пройшло - при правильному налаштуванні, я можу туди перенестись емоційно. Я б можливо не наважилась пред'явитись настільки дивними тезами за європейськими мірками, якби не дізналась, що так живе ціла раса вже тисячоліттями. І чим далі я читаю про світогляд австралійських аборигенів, тим більше я з нього беру елементів, які варто забрати в свій світогляд, як базу.--Австралійські аборигени жили первинним укладом до приходу європейців. Тобто поки Євразія встигала розвивати цивілізації, знищувати цивілізації, плести королівські інтриги, вмирати від чуми, будувати величезні човни, спалювати культури в тисячах кілометрах від них, боротись за владу, будувати собори з горгулями, вбивати один одного за не ту віру - австралійські аборигени жили так само, як тисячі років до цього, і їх це повністю влаштовувало. Вони не перейшли до скотарства та землеробства, зате розвинути дивовижно тонке відчуття природи і набір ритуалів, як бути в мирі з цією природою. Нагадую, що це все на материку, які навіть сучасні люди з інших частин світу вважають таким, що хоче вбити якщо не зміями та павуками, так вогнем. Австралійські аборигени - це не один народ, а більше 5 тисяч, кожен зі своєю мовою, територією, ритуалами. Називають вони себе просто "люди" - "люди назва_землі". Тому казати про них щось загальне не до кінця правильно, - та цілком допустимо, коли це щось спільне або має схожі аналоги між групами. І це найстарша раса на Землі - 65 000 років.В них немає лінійного відчуття часу - для них минуле, теперішнє і майбутнє все відбувається одночасно, згрубша в різних площинах. Через те, що немає "завтра" вони навіть не будуть пакувати собі залишки дичини з сьогодні на завтра. Бо завтра буде нове "зараз", а ця дичина в цьому поточному "зараз". Центральним для них є поняття the dreaming. Це погляд на побудову реальності, який означає вимір everywhen, де все відбувається зараз, завжди і водночас. Де присутні померлі і ненароджені. Де присутня інформація, де є джерело води і що скоро прийде буря. Де є віра, що шляхом ритуалів і правильного контакту з простором (природою, оточенням) можна отримати доступ до цієї інформації. (Мені чимось це нагадує концепт Ноосфери Вернадського)Dream тут не означає сон, але й сон в культурі аборигенів - не є просто картинки, які генерує мозок - це інший вимір, в який можна себе помістити, зокрема як канал зв'язку з предками в the dreaming. Тобто, якщо бути в правильному зв'язку з теперешнім, то минуле не є завершеним, а майбутнє не є невідомим. Якщо дуже коротко, це погляд на світ на 180° протилежний західному підходу "досягаторства". Навіть лише пишучи це я заземлююсь, а той абзац про історію Євразії викликає суміш жаху з тривогою. Якщо у вас виникло неперереборне бажання знецінити світогляд австралійських аборигенів, дозволю собі нагадати що цей підхід працював і працює стабільно значно довше, ніж підходи, які придумували в Європі за цей період 😶🌫️#австралія@uanother
Минулої весни-літа ми здійснили Велику Довгу Подорож з Котом (звучить, як назва сіквелу фільму з Марго Роббі).Іншими словами, наважились поїхати надовго і не в двох. Причин тому було кілька: з одного боку ми хотіли не напружувати людей, якщо ми захочемо затриматись ще на місяць, і разом з тим - я дуже хотіла отримати досвід переміщень з нашим лякливим пиріжечком. Бо він же такий ніжний хлопчик - боїться людей, пилососа, в минулі рази в таксі ледве не інфаркт ловив. І я думала, ось доведеться бігти в метро з котом, то він там від страху і помре. А думки про переїзд в інше місто стикались з переживаннями, чи переживе кіт цю дорогу - він же, як його кошеням підібрали, вулицю бачив тільки через вікно. Готувалась я застосовуючи всі свої знання з психіки: купила переноску в якій кіт бачить навколишній світ (створює відчуття контролю) і почала з ним виходити гуляти, щоб зруйнувати асоціацію "вихід з дому = ветеринар або чужі люди". За тиждень ми встигли посидіти на лавці, сходити в кав'ярню і навіть в мекку двуногих - в макдональдс. А ще через те, що переноска прозора - набули собі фан-клуб на районі 😁Перед дорогою я не переживала, що ми їдемо на місяць в інше місто, не те, що ми невідомо коли повернемось, а те, чи котик від стресу не помре 😅 За прогулянки я зрозуміла, що головний його страх - гучні звуки, тому розуміла що потяг - це буде дуже страшно. В першу поїздку 6 годин кіт просто в ахує сидів в переносці, в очах зашкалював критичний рівень стресу. Потім наважився вийти і навіть спав зі мною. Це точка А. Потім були 2 апартаментів в Івано-Франківську за 2 місяці і ще 3 садиби в Ворохті і Яремчі за 2 тижні. І з кожним новим житлом кіт адаптувався все швидше і швидше. Поїздив і маршруткою, і таксі, і потягом. Ознайомився з природою Карпат. Одним словом, Пройшов Шлях Героя 😄 І коли ми їхали потягом назад, був настільки розслаблений, що одразу вийшов з сумки, всю дорогу у вікно дивився. Ще й пішов по вагону знайомитись. Це точка Б.Існує думка, що коти прив'язані до дому і важко витримують, коли їх звідти вилучають. Принаймні для нашого кота - дім там, де його люди 🤍 Я рада, що тоді ми зробили цей пробний переїзд і отримали досвід, що переїжджати і навіть подорожувати з котом, навіть якщо йому 11 років - можливо. І зараз ми їдемо в інше місто, покинувши квартиру в якій прожили 11 років, і я можу дозволити собі повністю бути в рефлексіях щодо цих змін в житті. Розумію, як багато тривожності щодо переїзду було б якби я не знала, чи витримає дорогу котик. А так я точно за нього спокійна. А спокійна хазяйка = спокійна тварина. Бо тварини, як до речі і маленькі діти, дуже тонко відчувають емоції важливих дорослих навколо і часто поводяться як дзеркало. Хоч я і достатньо давно хотіла (і навіть мріяла) переїхати з Дніпра, все одно є сум. Буду сумувати, що до пляжу 10 хв пішки, а до каяків 15 хв, за видом з вікна на осінній клен і на бузкову рощу, за своїми картинами, які здебільшого залишила там, за чудовими орендодавцями, які всі ці роки не навідувались, бо вірили в нашу адекватність і ніколи не були проти тварин. А в решті, дім їде до нас в коробках - будемо створювати собі новий Дім. P.S. Раптом що, мене можна кликати на каву у Львові ☺️ І тим паче в Винниках
Наступний крок - віза. Про австралійську візу мені навіть не було, де почитати - про самостійну подачу документів або інфи нуль, або її важко знайти на фоні агентств, які пропонуються гуглом. Ясна річ, агентства лякають, що віза складна і велика ймовірність відмов. Але я нетривожна жлобіна - все робила сама.Подача онлайн, велика анкета, можна заповнювати в кілька підходів. З документів в мене були виписки з банку (стан рахунків та виписки з рухом за пів року) - з ФОП рахунка, бо там більш солідно виглядає; доки про володіння нерухомістю (в мене спадщина); довідка з універу (ну то я вже подумала, чого ні, якщо можна); скани всіх сторінок поточного паспорта і скани/фото всіх старих штампів/віз (нарешті воно десь знадобилось); свідоцтво про шлюб. І тревел-план, достатньо орієнтовний (для розуміння, хоч в які частини континенту їдеш). Вартість 190 AUD (приблизно 150 USD).Всі доки, які українською, перекладала в агентстві (щоб був штамп), без апостилю - в сумі це десь 600 грн. Вірю, що додаткові витрати, які не просять в вимогах (типу апостилювання), насторожують візових офіцерів 😁 То я робила тільки той мінімум, який в них вказаний на сайті. Авіаквитки просять не купувати до отримання візи, але в мене ж вже були - то я їх вказала (щоб не переживали, що в мене не буде грошей на зворотній квиток). На заповнення анкети + підготовку доків в мене пішло 2 тижні (у вільний від роботи час).Термін відповіді - до 26 днів. Я отримала відповідь на 21-й день. Взагалі, безвіз забрав у нас дещо - цей дорогий дофамін від отримання візи 🤌 Давно забуті відчуття, коли відкриваєш лист і дивишся результат 😍Приємний сюрприз, який я до кінця збагнула вже в дорозі - а віза-то виявилась річна і мульти. Навіть можна сказати, на 15 місяців (річна на дату вльоту). Я думала, що подаюсь на 3-місячну візу, а виявилось, що то кожна поїздка не має перевищувати 3 місяці 😳Нічого вклеювати в паспорт не треба, паспорт нікуди відправляти не треба - віза електронна (є пдф, його не просять - при вʼїзді просто по паспорту дивляться в системі). Цікавились візою тільки на посадці в Будапешті і ніде більше.Я здивувалась, що вона нікого не цікавила в Китаї, ніби їм діла нема, чи пустять мене в final destination 😄Контроль в Мельбурні був дуже швидкий. Мені здається я вийшла з аеропорту хвилин за 20-30, при тому що пішла на червоний коридор.#австралія #віза
🌟 Яким було ваше Різдво цього року? Я зовсім цього року без настрою - намагалась його створити, але не вийшло. І адвент влаштовувала (вже третій рік), і за кордон з'їздила і навіть сходила на "Різдво на Подолі". Але депресивність навколо перемогла мене цього разу. Мені в цілому важко створювати поле - я відчуваю те, що відчуває соціум навколо мене.Я думала, що як екранізацію мого Різдва прикладу фото кутя-батончика з Сільпо, але їх всі розібрали 😆 Тому взяла тільки їхню святкову каву. "Для неідеального Різдва" - подобається тренд. Ще й в інсті тренд "чого я не досяг в 2025".Ніби нарешті ми доходимо як суспільство до дозволу на неідеальність - неідеальні традиції, неідеальні люди, неідеальне суспільство. Невже ми підходимо до суспільного дозволу бути неідеальним українцем? (Залежить від того, в які коментарі заглянути 😁 Я іноді відкриваю портал в пекло і заходжу в коментарі новинних тг-каналів (будь-який допис) - там завжди срач, ворога знайдуть за секунду, зазвичай когось з коментарів. Там де більш широкий загал мені ввижаються перцептивні розлади 🥲)
(Продовження)За кордоном? Зрадник. Переїхав в тилове місто? Боягуз. Не в армії і не волонтериш? Не заслужив називатись українцем. В армії при штабі? Ну то ж не в бою. В бою в другій лінії? На нулі не був, то не розказуй. Втратив ногу? Ну то ж тільки одну, - є ті, кому гірше, не ний.Проблема порівняння з іншим, проблема механізму знецінення - в тому, що він нескінченний. Абсолютно завжди можна знайти як знецінити, якщо ця реакція є звичним механізмом реагування. Знецінення - токсичне і, що головне, воно не працює. Воно не об'єднує, не робить бодай одну зі сторін щасливішою - тільки отруює зсередини.Хотіла б я сказати "об'єднуємось! тільки разом ми зможемо перемогти!". Але розумію, що це не спрацює. Занадто багато відчуття небезпеки - від російських ракет до звучання російської мови (бо які там ще погляди окрім мови ніколи не знаєш). Мені самій не хочеться об'єднуватись з людиною, поряд з якою мені не безпечно.Нам би для початку захотіти об'єднатись. Захотіти сприймати за свого іншого українця, незалежно від його мови, від того, що він не ідеальний українець в наших поняттях. Хотіти наблизитись до того, хто робить зауваження за російську попри бажання захищатись - спитати "чому? про що це для тебе?". Тримати цей фокус на зближення. Я відчуваю, що у всіх зараз ледь тримається дах. І один зі способів його втримати, це активні рефлексії, - як звичка. З собою, в діалогах, в групах - знайти групи, де це можливо, знайти людей, з якими це можливо.Українці - як і будь-яка інша нація, різнородні та не ідеальні. І інших у нас не буде. Тому треба вчитись бути в одному човні з тими, що є.Зі святом! Вітаю, що твоя (наша) країна існує. На мапі та ментально. Будь ласка, давайте плекати хоча б другий пункт, якщо вже на перший маємо обмежений вплив 🙏
TGLIST.COM.UA
