Я ностальгую за тим періодом розвитку соц мереж, коли вони були повільніше, мали ідею і не мали реклами. Пам'ятаю, чому завела інстаграм - там була мапа по геовідміткам дописів і таким чином я збирала мапу відвіданих точок світу через фотографії. Пам'ятаю часи, коли треба було додати десяток хештегів і тебе лайкали люди з іншого боку світу. Наприклад, моє фото з-під старого мосту в Дніпрі лайкнуло інженерне бюро з Токіо. І в цьому була магія.Пам'ятаю, як з'явилась функція "сторіз" - я була в Ісландії серед мшистих полонин Рейк'янес, і десь там на задньому сидінні клацала інсту, не зрозуміла що наклацала і опублікувала першою сторіс якусь фігню (в стилі фото кишені) 😄Потім функцію мапи прибрали - моя ідея збирати фотоальбом на мапі втратила реалізацію. Потім в якийсь момент всі стали писати в інстаграмі тексти. Та за шо?! Писати великі полотна під фото і ще в коментарях продовження. Потім з'явились каруселі і тексти стали вставляти в каруселі. Є такий мем, де тестувальник програмного забезпечення вставляє кубік в квадратний отвір і кульку в круглий, а потім приходить користувач і вставляє кульку в квадратний отвір і вона проходить. Типу користувач часто буде використовувати ПЗ не як задумано. І оце щоразу, коли я страждаю над тим щоб нарізати карусель, я відчуваю ніби я пхаю фігуру в отвір іншої форми. Роблю щось протиприродне, не як воно задумувалось.Зараз думаю про те, що хочу вести соц мережі олдскульно - як я хочу їх бачити і мені все одно наскільки це конкурентно. Тому думаю тексти писати тепер тільки тут, і можливо завести substack у якості місця для великих статей. Інстаграм - залишити, як колись, тільки для фото і кадрових відео. Сторіс з поїздок думаю теж залишати в тг @uanother_stories, бо оця вимога інстаграм, що людині треба щодня заходити в мережу щоб не пропустити - жахлива. І все одно ці сотні вдень потім жоден хайлайтс не вміщує.Може це збільшить шанси, що я їх буду викладати, а не як зараз - за півроку була в 4х країнах і щось сказала тільки за одну 🥲Ще мені прийшла думка монтувати silent travelog (термін мій, я не знаю як це називається в чи має назву) - довгі статичні відео з натуральними звуками, без прискорення і накладеної музики. Заземлюючий контент на "перед сном". Сповільнення. Бо мене турбує, що світ прискорився настільки, що витримати 3 хвилини морського прибою стає важко. Навіть за собою це помічаю. І це нагадування, як насправді звучить Місце, бо звуки для мене частина подорожі, і ото надивишся відео з накладеною музикою і потім розчаровуєшся реальністю. В Марса-Алам я навіть назнімала контенту для цього (до слова, дуже заземлилась від процесу), але так до монтажу справи не дійшли.Ну і пишу книгу про Австралію - в сумі я провела там 1,5 місяці, відвідала 4 штати, бачила коал і крокодилів, слухала опосумів і Hadestown, дивилась зорі, дайвила на бар'єрному рифі, насолоджувалась місцевою урбаністикою, автостопила та навіть вписалась в авантюру взяти авто напрокат (на щасть жодна жива істота не постраждала від цього). Одним словом контенту дуже багато, - хочеться дуже неспішну сенситивну оповідь, яка не обмежується кількістю символів. Коли закінчу книгу не знаю, бо як поважна рдужка з відсутньою тривожністю, якщо в мене нема зовнішнього дедлайну, то щось довести до кінця майже неможливо 🥲 Напишіть, якщо почитали б - якщо ви такі існуєте, в мене буде стимул не закинути цю ідею 😄