​​Минулої весни-літа ми здійснили Велику Довгу Подорож з Котом (звучить, як назва сіквелу фільму з Марго Роббі).Іншими словами, наважились поїхати надовго і не в двох. Причин тому було кілька: з одного боку ми хотіли не напружувати людей, якщо ми захочемо затриматись ще на місяць, і разом з тим - я дуже хотіла отримати досвід переміщень з нашим лякливим пиріжечком. Бо він же такий ніжний хлопчик - боїться людей, пилососа, в минулі рази в таксі ледве не інфаркт ловив. І я думала, ось доведеться бігти в метро з котом, то він там від страху і помре. А думки про переїзд в інше місто стикались з переживаннями, чи переживе кіт цю дорогу - він же, як його кошеням підібрали, вулицю бачив тільки через вікно. Готувалась я застосовуючи всі свої знання з психіки: купила переноску в якій кіт бачить навколишній світ (створює відчуття контролю) і почала з ним виходити гуляти, щоб зруйнувати асоціацію "вихід з дому = ветеринар або чужі люди". За тиждень ми встигли посидіти на лавці, сходити в кав'ярню і навіть в мекку двуногих - в макдональдс. А ще через те, що переноска прозора - набули собі фан-клуб на районі 😁Перед дорогою я не переживала, що ми їдемо на місяць в інше місто, не те, що ми невідомо коли повернемось, а те, чи котик від стресу не помре 😅 За прогулянки я зрозуміла, що головний його страх - гучні звуки, тому розуміла що потяг - це буде дуже страшно. В першу поїздку 6 годин кіт просто в ахує сидів в переносці, в очах зашкалював критичний рівень стресу. Потім наважився вийти і навіть спав зі мною. Це точка А. Потім були 2 апартаментів в Івано-Франківську за 2 місяці і ще 3 садиби в Ворохті і Яремчі за 2 тижні. І з кожним новим житлом кіт адаптувався все швидше і швидше. Поїздив і маршруткою, і таксі, і потягом. Ознайомився з природою Карпат. Одним словом, Пройшов Шлях Героя 😄 І коли ми їхали потягом назад, був настільки розслаблений, що одразу вийшов з сумки, всю дорогу у вікно дивився. Ще й пішов по вагону знайомитись. Це точка Б.Існує думка, що коти прив'язані до дому і важко витримують, коли їх звідти вилучають. Принаймні для нашого кота - дім там, де його люди 🤍 Я рада, що тоді ми зробили цей пробний переїзд і отримали досвід, що переїжджати і навіть подорожувати з котом, навіть якщо йому 11 років - можливо. І зараз ми їдемо в інше місто, покинувши квартиру в якій прожили 11 років, і я можу дозволити собі повністю бути в рефлексіях щодо цих змін в житті. Розумію, як багато тривожності щодо переїзду було б якби я не знала, чи витримає дорогу котик. А так я точно за нього спокійна. А спокійна хазяйка = спокійна тварина. Бо тварини, як до речі і маленькі діти, дуже тонко відчувають емоції важливих дорослих навколо і часто поводяться як дзеркало. Хоч я і достатньо давно хотіла (і навіть мріяла) переїхати з Дніпра, все одно є сум. Буду сумувати, що до пляжу 10 хв пішки, а до каяків 15 хв, за видом з вікна на осінній клен і на бузкову рощу, за своїми картинами, які здебільшого залишила там, за чудовими орендодавцями, які всі ці роки не навідувались, бо вірили в нашу адекватність і ніколи не були проти тварин. А в решті, дім їде до нас в коробках - будемо створювати собі новий Дім. P.S. Раптом що, мене можна кликати на каву у Львові ☺️ І тим паче в Винниках