STALKERUA

Вітаю, друзі!Прошу вашої допомоги.До вас звертається військовий психіатр Збройних сил України. На даний момент проводжу дослідження, щодо доступності допомоги, котра пов’язана з підтримкою психічного здоров’я військовослужбовців в умовах повномасштабної війни. Те, з чим стикається зараз українське військо кожного дня не має прецендентів у світовій історії. Надзвичайно високий рівень травм психіки це реальність в якій ми вже перебуваємо. І моєю метою є висвітлити та актуалізувати проблему катастрофічного дефіциту кваліфікованих спеціалістів з ментального здоров’я, а також показати, що кожен військовослужбовець має право на якісну, анонімну, вчасну та позбавлену від осуду допомогу не залежно від місця служби, власного статусу, або банальної неможливості взяти направлення на консультацію до відповідного спеціаліста чи ВЛК. Я звертаюсь до кожного з вас - будь ласка, виділіть кілька хвилин на цю анкету. Ваш досвід потрібен, щоб довести наявність проблеми цифрами і почати її вирішувати на практиці.Посилання на анкету: https://forms.gle/tqzt2Rx2vVTnaASv5Форма абсолютно анонімна, ніяких особистих даних не збирається, результати підуть суто для наукового обґрунтування проблеми.Дякую кожному за час та службу!Бережіть себе!

… мені здається, проблема значно глибша, ніж здається на перший погляд.Після 1945 року Європа фактично опинилася під політичним, військовим та культурним впливом США. Уже у 90-х роках частина європейських правих почала шукати варіанти виходу з цієї ситуації. Саме тоді у певних ідеологічних колах частково закріпилася концепція «Європи від Лісабона до Владивостока», де Росія розглядалася як потенційний партнер і сировинна база для європейського розвитку.Проблема полягала в тому, що вони недооцінили справжню природу Росії. Її імперські амбіції, варварство, огидну масову й національну культуру та мультикультурне інтернаціональне болото, яке Москва десятиліттями експортувала разом зі своїм політичним впливом.Далі ситуація лише погіршилася. Праві рухи в Європі системно цензурувалися, штучно послаблювалися та виштовхувалися на маргінес. Але суспільний запит на них нікуди не зник. У результаті його підхопили популісти, а частина правих сил також поступово скотилася до банального популізму.При цьому така позиція часто ґрунтується не на любові до Росії, а на банальному ізоляціонізмі та автоматичній опозиції до чинної влади. Якщо завтра умовні ліберальні уряди підтримували б Росію, значна частина цих людей так само підтримувала б Україну. Бо головний принцип, бути проти системи.Хорошим прикладом є німецька AfD. Партію називають «ультраправою», але її співголова є відкритою лесбійкою та живе у стосунках із жінкою зі Шрі-Ланки. Це добре демонструє, що значна частина сучасних так званих «правих» є звичайними популістами, які паразитують на правому електораті та його порядку денному.Масла у вогонь підлили й ліві політичні сили, які почали масово називати таких популістів «правими» або «ультраправими». На мою думку, це також сприяло тому, що поняття «правий» дедалі більше перетворюється на політичне клеймо, а не позначення конкретної ідеології.Є ще одна проблема.Росія десятиліттями вкладала ресурси у виробництво та експорт власних ідеологічних концепцій. Одним із найвідоміших прикладів став Дугін, чиї ідеї активно поширювалися далеко за межами Росії. Україна ж цього майже не робила.Натомість у нас досі повно людей, які здатні лише повторювати: «От був Бандера». Наче після нього більше не повинно було народитися жодного українського ідеолога, а єдине завдання наступних поколінь, дослівно переказувати його ідеї. Значна частина правого середовища десятиліттями саме цим і займалася.У результаті значна частина європейських правих знайомилася саме з російськими концепціями, бо альтернатив їм майже ніхто не пропонував.Тому головне завдання сьогодні, не просто сперечатися з європейськими правими.Потрібно формувати сучасний пан’європейський правий дискурс, побудований на цивілізаційному протистоянні. Не нескінченно трактувати старі тексти, а брати перевірені часом ідеї та цінності, надавати їм нової форми, адаптованої до викликів XXI століття, та самим ставати одним із центрів формування нової європейської правої думки. Не переказувати минуле, а створювати майбутнє.

Шовінізм щодо європейських народів у середовищі європейських націоналістів – неприпустиме явище, вже доволі давно. Ще з 50-х років минулого століття усі європейські націоналісти просувають ідею "пан'європейського націоналізму" – федеративної, чи конфедеративної "Європи 100 прапорів": дому для кровно та духовно споріднених 400 мільйонів людей. Всі питання – хто перед ким звинуватив в минулому – давно вирішені. Не вирішені вони тільки або в головах тих, хто просто не в матеріалі і все це пройшло повз нього, або ж у словах тих, хто хоче на хвилі ненависті одних європейських народів до інших отримати швидку популярність. Першим просто достатньо роз'яснити доктринальні засади пан'європейського націоналізму. Адже все дуже просто, і інтуїтивно зрозуміло: фортеця-Європа проти Азії/Сходу (до якої причисляються і московити), Африки ("глобального Півдня") та звільнена від диктату США. Другі ж – мали б бути викриті та атаковані націоналістами в своїх країнах. І або примушені до відповіді на питання: "Кому на користь ти влаштовуєш конфлікт між справді братніми європейськими народами, при наявності військової загрози з боку євразійської помийки, і маючи проблему вимирання європейських народів та їх заміщення на чужинців?"Або ж знесені з своїх місць – шляхом тиску щодо відставки, як виродок та кат свого народу Кір Стармер, чи як японські націоналісти вирішували проблему з червоними міністрами – байдуже. Якщо цього з другими не відбувається – це велика біда та недопрацювання. Сподіваюсь, національні сили Європи зможуть якимось чином подолати цей тупий шовіністичний "правий популізм". Замість тупої гризні та спроб щось комусь довести, спитайте себе – кому вигідна польсько-українська (і будь-яка інша поміж європейцями) ненависть? І дійте супроти поширення такої ненависті.

Епопея навколо цьогорічного КиївПрайду набирає обертів. ЛГБТ-спільнота домоглась того, що Юліану Казнодій, дівчину що топтала їхній прапор, звільнили з роботи.Щороку, під час подібних івентів, ми традиційно займаємо нейтралітет, оскільки вважаємо обидві сторони однаково пробуржуазними і однаково далекими від боротьби за права трудящих. Але цього року стався, що називається, удар нижче пояса, адже вимога звільнити будь кого з роботи, та і взагалі будь-які альянси з роботодавцями проти робітників є для нас несприйнятними.Боротьба за права трудящих є не просто нашою флагманською ідеєю, це фактично сенс нашого існування. Відтак, ми будемо стояти за права робітників проти будь-якого свавілля збоку клятих буржуїв, а в данному випадку це є ніщо інше як свавілля.З політичними опонентами можна розбиратися як завгодно, але використовувати для цього огидну капіталістичну систему, ще й фактично єднатися з капіталістами заради того, це є відверто ницо, і вже точно не має нічого спільного з боротьбою за права людини. До речі, про боротьбу за права: ця ситуація наглядно демонструє, що ЛГБТ на сьогоднішній день в Україні не є пригнобленою чи дискримінованою групою. Бо коли в тебе є такі сили і засоби що ти можеш інституційно впливати на долі інших людей, говорити про якесь пригноблення проти тебе просто смішно. Тут вже реально йде мова про фактичну наявність певної влади, а мати владу і бути пригнобленими неможливо, це прямо протилежні речі)Відтак ми, "Чорний Стяг" висловлюємо солідарність з Юліаною Казнодій, хоч і маємо різні погляди з нею. Ми вважаємо що даний факт звільнення її з роботи є злочином і небезпечним, для всіх робітників прецедентом. Тому закликаємо всіх, свідомих свого стану трударів, за потреби солідаризуватися з дівчиною. Адже за такою формулою, завтра можуть звільнити будь-кого. І насправді рядові представники орієнтацій зі списку ЛГБТ, які не належать до навколопрайдівських тусовок від того не застраховані. Якщо сьогодні на такій підставі звільнили Юліану, то завтра цілком можуть когось іншого, незалежно від орієнтації, статі чи кольору шкіри.Загалом, ми не маємо жодних ілюзій, і розуміємо що скорше за все пані Юліана Казнодій не є пересічною особою і належить до відповідних угрупувань, що в цей день робили контракції проти КиївПрайду. Що ж, ми абсолютно щиро бажаємо їм відстояти їхню посестру і захистити її перед обличчям капіталістичного свавілля. Зрештою ця ситуація має стати для них показовою: боротьба проти "клятих комуняк" і лівих загалом є боротьбою в неправильному напрямку. Так само для ЛГБТ показовим має стати те, що найбільшого визнання в суспільстві за всю історію вони отримали коли пліч-о-пліч з робітниками ( думаєм що гомофобів до цієї події серед них було немало ) виступали проти ліберальної наволочі Тетчер ( яку сьогоднішні ЛГБТ, переважно, глорифікують ), тому те що ЛГБТ так само почали рухатись в протилежному від цієї боротьби напрямку, нічого доброго їм не принесе. Так чи інакше, капіталістичне свавілля на собі ні відчують всі, хто не належить до привілейованих класів, відповідно вистояти і знищити цей лад ми зможемо тільки якщо одностайно станемо проти капіталістичної гідри.СОЛІДАРНІСТЬ - ПОНАД УСЕ!

Помітив, що в мережі особи з атрофованим умінням мислити й аналізувати почали писати різну гидоту про учасників маршу за традиційні цінності. Типу: «От, у балаклавах, ховають обличчя» та іншу маячню.Знизу — лише ті, кого згадав по пам’яті, хто в період з 2012 по 2021 рік виходив на протидію акціям ЛГБТ і часто одягав на такі заходи балаклаву.Це ті, з ким я був особисто знайомий, періодично спілкувався або дружив.1. Орест Козюбчик — загинув у 2014.2. Орест Квач — загинув у 2014.3. Сергій Табала «Сєвєр» — Герой України, наймолодший кіборг, загинув у 2014.4. Кирило «Кобра» — загинув у 2022 під час бою за Гостомель.5. Артем Мураховський «Оліфант» — вуличний художник, загинув у 2022 в районі Авдіївки.6. Кірич — загинув під час звільнення села Лук’янівка на Київщині у 2022.7. Деймос — загинув під час звільнення села Лук’янівка у 2022.8. Тарас Хамер, Герой України — загинув у 2022 на Ізюмському напрямку.9. Роланд — загинув у 2022.10. Токарев Максим — загинув восени 2022.11. Максим Непийпиво, Герой України, — загинув під час бою з ФСБ на Брянщині у 2022 р.12. Святоша Брянськ, Герой України, — загинув під час бою з ФСБ на Брянщині у 2022 р.13. Тарас, Герой України, — загинув під час бою з ФСБ на Брянщині у 2022 р.14. Руслан Шеремет — загинув під час рейду на Білгородщину у 2023 р.15. Багдад — загинув у 2023.16. Ярослав Ідеаліст — загинув восени 2023 в районі Кринок17. Дубок (Олег Аксьоненко), командир роти 115-ї ТрО, — загинув на початку січня 2024.18. Хорват — загинув навесні 2024.19. Георгій Тарасенко, Герой України, лідер руху «Фрайкор», Герой України — загинув на початку війни під Харковом у 2022 р.І це лише мала частина тих, кого я особисто бачив на подібних акціях, з ким був особисто знайомий і кого одразу згадав по пам’яті, насправді їх набагато більше.Хто знає, але серед тих достойних людей, які вчора вийшли проти просування в Україні деструктивних ідей, уже завтра хтось може загинути на фронті. І тоді ті самі люди, які сьогодні насміхаються з них та обурюються через балаклави, публікуватимуть чергові жалобливі дописи про молодого героя, що віддав життя за Україну, навіть не усвідомлюючи, що ще вчора поливали його брудом і висміювали його бажання закрити обличчя.

Купол заявив, що Україна втратила 200 тисяч зниклими безвісти.При тому, що у реєстрі станом на лютий 2026 року їх було близько 90 тисяч.Чи багато ми втратили людей? Так, найцінніших для країни людей.Проте свідоме завищення втрат є роботою на ворога. Буквально усе, чим останніми роками займаються Безуглі, Куполи з Мойсюками, це формування антивоєнної повістки з простим меседжем: армія небоєздатна, далі воювати не можна, потрібно йти на поступки РФ.Використовуючи часто реальні проблеми у війську, замість конструктивної роботи над вирішенням цих системних проблем вони деморалізують армію й населення, постійно розповідаючи, як усе погано.Загалом усі ці інформаційні помиї ідеально лягають у ту повоєнну конструкцію України за авторством Фіали та Пінчука.Виглядає вона приблизно так.Мир на умовах Путіна.Президентом стає Залужний як компромісна фігура між соросятами й ватниками.Позиції Ахметова розподіляють між собою Новинський як російський ставленик та олігархи Фіала з Пінчуком з боку соросят.Соросята заводять своїх людей як через окремі партії на кшталт «24 Серпня» Притули чи якихось нових політичних проєктів, так і через квоти в інших партіях.Проросійська партія потрапляє до парламенту за рахунок голосів тих, хто виїхав за кордон, а також тих, хто голосуватиме з окупованих територій. Саме це і стане однією з умов майбутніх мирних домовленостей.За результатами всього цього процесу Україна остаточно втратить суб’єктність, а її суверенітет носитиме радше формальний, ніж реальний характер.Паралельно під усі ці процеси нам завозитимуть мігрантів, щоб було кому працювати на викупленій іноземцями землі.Цілком можливо, що окремо пройдуться і по націоналістах, щоб навіть натяку не залишилося на якусь організовану опозицію новому порядку. Ситуативний союз ватників і соросят виявився доволі ефективним. Він уже серйозно похитнув позиції Зеленського. Єрмака прибрали, а на його місце поставили лояльного до всіх основних гравців Арахамію. Саме так, адже Буданов лишається радше номінальною фігурою, тоді як значна частина процесів, які раніше були зав’язані на Єрмака, сьогодні проходять через Арахамію.Проте всі вони не врахували кілька факторів.По-перше, таке об’єднання може існувати лише до падіння Зеленського. Після цього вони одразу почнуть гризти горлянки один одному.Як наслідок, країна отримає сильний політичний хаос із різким ростом радикальних політичних груп, які однаково раді бачити в могилі як ватників, так і соросят.Тим більше, що в умовах такого хаосу завезення великої кількості мігрантів виглядає малореалістичним.По-друге, усі ці політичні інтриги повністю зав’язані на перемир’ї з РФ.Проблема лише в тому, що найближчим часом його, найімовірніше, не буде.У разі російського успіху на фронті в них не буде жодної потреби погоджуватися на компромісне перемир’я.У разі нашого успіху вже нам буде невигідно закінчувати все перемовинами з майже добитою гідрою.Тому вся ця конструкція може розсипатися значно раніше, ніж її творці встигнуть реалізувати власні плани.Уся ця ситуація нагадує мені ситуативні союзи соцдемократів із комуністами в Німеччині 1917-1918 років.Так, це стало однією з важливих причин внутрішньої дестабілізації країни та її готовності погодитися на Версальські умови. Проте згодом саме ці процеси дали потужний поштовх до росту правих сил, соціальною базою яких значною мірою стали ветерани війни.Тож живемо у справді цікаві часи.

Національна ідентичність складається з трьох ключових аспектів.Першим і найголовнішим є етнічна приналежність. Саме вона формує історичне ядро нації, її походження, колективну пам’ять, архетипи, ментальність та відчуття спадковості поколінь. Етнічність - це не лише питання походження, а й питання історичної тяглості та безперервності існування народу в часі.Другим аспектом є культурна ідентичність, ключовим елементом якої виступає мова. Саме культура формує спільний інформаційний простір, систему символів, традицій, міфів, мистецтва, історичних образів та моделей поведінки. Культура є своєрідною «оболонкою» нації, через яку етнічне ядро передає себе наступним поколінням.Третім аспектом є соціальна приналежність - тобто належність до певної політичної та суспільної спільноти зі своїми правилами, законами, обов’язками та системою взаємної відповідальності. Фактично - громадянство держави та включеність у її політичний організм. Якщо бути приналежним до нації через другий і третій аспект можна змінити, проте етнічну приналежність змінити не можливо. Одним з аргументів культурних марксистів є приклад т. зв. «Громадянської нації у США» проте для нас це твердження є безглуздим. Сучасна Україна є моноетнічною державою, тому механічне порівняння української ситуації зі США є абсурдним. США історично формувалися як держава мігрантів, де процес формування єдиної політичної нації триває й досі та, можливо, ніколи не буде остаточно завершений. Українців у цій моделі логічніше порівнювати не з американською «плавильною піччю», а з корінними народами Америки, які у свій час також втратили демографічну, культурну та політичну домінацію на власній землі.Бездумне наслідування ліберальних моделей, створених для інших історичних та цивілізаційних умов, веде до поступового руйнування етнічної, культурної та політичної системи ідентичності. Сучасний лібералізм у своїй радикальній формі заперечує природний порядок спільнот, намагаючись замінити його утопічною концепцією абстрактної універсальної рівності та «громадянина світу», відірваного від крові, культури, традиції та історичної пам’яті.Яскравим прикладом цього стала міграційна політика країн ЄС. Значна частина радикалізованих ісламістів, які долучалися до структур терористичної організації «ісламської держави», були не бідними мешканцями Близького Сходу, а дітьми й онуками мігрантів, народженими вже у Європі. Ліберальна модель виходила з того, що економічний добробут автоматично витіснить етнічну, релігійну та цивілізаційну ідентичність. Проте на практиці сталося протилежне: зі зростанням комфорту та безпеки значна частина цих спільнот почала ще активніше повертатися до власного коріння, формуючи паралельні етнокультурні середовища, закриті громади, кримінальні угруповання та радикальні рухи.Це стало доказом того, що людина не є «чистим аркушем», а етнічне, культурне та цивілізаційне походження мають фундаментальне значення. Ігнорування цього факту призводить до дезінтеграції суспільства, втрати довіри, руйнування спільної ідентичності та внутрішніх конфліктів.Нація - це не випадковий набір індивідів із паспортами, а як жива історична система зі своїм ядром, культурою, пам’яттю, волею до існування та правом на самозбереження. Держава без етнічного та культурного фундаменту поступово перетворюється на адміністративну територію без внутрішнього сенсу й довгострокового майбутнього.Саме тому сучасна криза ліберальної моделі є не випадковістю, а закономірним наслідком її внутрішніх суперечностей. Вона намагалася побудувати систему, у якій людина існує поза природними формами ідентичності, проте реальність вкотре довела, що етнічне, культурне та цивілізаційне начало неможливо скасувати декретами, медіакампаніями чи економічним комфортом.Сьогодні ці процеси лише прискорюються. Ліберальна модель поступово втрачає здатність пояснювати світ і утримувати суспільства в стабільному стані. Проте в Україні, як і в багатьох інших країнах, ми все ще спостерігаємо інерційне поширення цих тенденцій, оскільки більшість глобальних процесів доходять до нас із часовою затримкою.

Всі чули про новий цивільний кодекс. І всіх, цілком слушно, обурив пункт про шлюб з дітьми. Наскільки нині можу бачити, то це був відволікаючий фактор, аби пропустили те, що матиме набагато глибші наслідки - посідання. Себто, якщо хтось фізично розпоряджається річчю, то він має вищий пріоритет, аніж власник.Вражає сама можливість ухвалення подібного у воюючій країни, що виборює своє право на життя кров'ю сотень і тисяч патріотів. Аби завезені "робочі руки" спокійно могли займати власність воюючих, чи вже загиблих - "Отче, відпусти їм, бо не знають, що чинять вони!... А як Його одіж ділили, то кидали жереба" (Вiд Луки 23:34).Людина, яка ризикує життям за державу, повинна бути впевненою хоча б у тому, що її дім не перестане бути її домом.Одразу зауважу про безвихідь завезення мігрантів, наче стане економіка, почнеться апокаліпсис і тд і тп: 1. Завезення мігрантів не вирішує економічних питань (покликаю на приклад ЄС та Японії). 2. Економіка, гарні циферки та профіцитні звіти не є божественим абсолютом, від скорочення виробництва чи асортименту послуг небо не розколиться. Населення України зменшилося на половину, відповідно, послуг й товарів для його задоволення теж необхідно менше. Краще певний період стриманіше пожити, аніж для примарного економічного зростання вбити і себе, і залишки економіки.3. Вже нині у нас є звільнені ветерани (у то числі з інвалідністю), яких можна і необхідно залучати до праці (нині в оборонному секторі). Не кажучи вже про ту кількість, що буде після завершення гарячої фази росіянської агресії.4. У нас є безліч молодих хлопців і дівчат, що хочуть працювати, заробляти на власний хліб, чи підтримати рідних - необхідно розширити можливості праці для них.5. На привезення одного мігранта треба витратити приблизно 150 тисяч гривень. Заплатити 150 тисяч гривень українцю як підйомні за трудовим договором, звісно, ніхто не хоче. 6. Завезення мігрантів збільшує злочинність у декілька разів - цькування наших дітей, згвалтування наших жінок, вбивства наших людей, мафія та непотизм - кумовство на наші гроші.7. Завезення мігрантів провокує спалахи нових хвороб - ми живемо у зовсім інших умовах, у нас немає імунітету до чужих інфекцій.8. Мігранти не асимілюються у суспільство, не приймають правила і норми людей, а починають будувати власні анклави у країнах, що їх прийняли. Починають нав'язувати свої вірування, норми та закони - спочатку витісняти, згодом підкорювати, корінне населення.Оскільки ці інвазії є наслідком певних економічних явищ, над якими ми не маємо влади, то їм годі запобігти. Однак ми можемо вжити певних заходів, які принаймні їх уповільнють: обов'язкова військова служба в іноземному легіоні для всіх іноземців віком до 27-ти років; військовий податок для тих, хто старший; майже повне скасування натуралізації; податок у розмірі чверті доходу або зарплатні для всіх осіб іноземного походження, незалежно від того, натуралізовані вони чи ні, які проживали в Україні менше десяти років.Народ може втратити дуже багато, зазнавати всіляких катастроф, але він зможе ще піднятися. Проте народ утратив усе, і йому вже ніколи не піднятися, якщо він позбувся своєї душі.Бо питання тут значно глибше за саму лише економіку. Ця душа етносу, що керує долею народів, керує також їхніми віруваннями, установами і мистецтвом, і який би елемент цивілізації не вивчали, ми завжди виявимо у ньому її ознаки. Вона - єдина сила, якої жодна інша не може перемогти, вага тисяч поколінь, синтез їхньої думки.Усі жителі тієї самої місцевості, того самого краю, з доконечної потреби, мають спільних предків, зроблені з однієї глини, мають одну ознаку, і постійно повертаються до середнього типу цим довгим і важким ланцюгом, у якому вони є лише останніми ланками. Ми одночасно діти своїх батьків і свого етносу. Не тільки почуття, але й фізіологія і спадковість роблять для нас батьківщину другою матір'ю.Не все, що збільшує прибуток, зберігає життя. Мідас зрозумів це лише тоді, коли його дар став голодом.

Глянув відео з Мендель.Меседж простий та лаконічний:«Всі погані, не фінансуйте Україну, зупиніть цим війну».Проте ніхто не прокоментував головну тезу: яким чином це зупинить війну? Це приведе до окупації більших територій, більшої кількості жертв і, врешті, нової війни, у якій українців примусово мобілізують та відправлять завойовувати для путіна Таллінн чи Варшаву.Окремо посміявся з ідіотського тейку: «українці не підтримують націоналізм та дуже близькі до росіян». Більшої дурості годі почути.Абсолютно ідіотська логіка та буквально інформаційна бомба проти нас.Байдуже, що стало мотивом до такого вчинку: особиста образа (що більш ніж ймовірно) чи бажання заробити. Проте участь у проросійських інформаційних кампаніях перетворює її на легітимну воєнну ціль, як і всіх інших проросійських пропагандистів.PS: Усе це не відміняє того, що рівень корупції й заробітків на війні з боку окремих осіб підриває нашу державність, як і повний провал у внутрішній політиці, спричинений надто сильним лобізмом з боку агентів впливу Фіали-Пінчука в різних органах влади.

Усі ми бачили кадри з Бучі, знаємо про нелюдські катування, вбивства й зґвалтування українців. Знаємо ми і про ставлення росіян до своїх солдатів. Російські командири всіляко вправно стараються, чим підвищують статистику втрат.Вбивство своїх у їхній армії стало нормою.Усю цю огидну азійську культуру тваринної жорстокості Московія перейняла у Золотої Орди як прямий спадкоємець та правонаступник.Так ось, у роки Другої світової Червона армія творила все те саме, що й російська армія в Україні. Вбивали, мордували, ґвалтували жінок і дітей. Займалися мародерством. Червоноармійське дикунське бидло з комунізмом у голові, не розуміючи значення, носило жіночу білизну, варило кашу в нічних горщиках та одягало по 2–3 годинники.Вбивали вони і своїх, так само як і сьогодні «обнуляють».І величезною бідою України є те, що в тій страшній війні ми опинилися на стороні зла, на боці Червоної армії, і, окрім жертв на фронті та в тилу, ми долучилися до всіх цих військових злочинів, які стали для нації ледь не летальною ін’єкцією плебейства й комплексу меншовартості, наслідки якої ми розгрібаємо досі.