Статистика telegram channel - @tvremotevsbookmark

Вчора влаштувала вечір фільмів про особистих монстрів.Театральной драматизм Камбербетча в ролі овдовілого чоловіка і батька я просто не стягнула 😓А от «Монстр під ліжком», який зачепив кастом (Мадс Міккельсен і Сігурні Вівер!), картинкою і високим метаскором, відверто спантеличив. Задумувався фільм як gateway horror, та як на мене, вийшло все ж важкувато. Ніби недоношений плід любові Тарантіно і дель Торо (насправді, це Браян Фуллер – «Ганнібал», «Американські боги»).Сюжет топ: дівчинка-сирота винаймає сусіда-кіллера, щоб той прикінчив монстра під ліжком, який убив усіх її рідних та названих батьків.І якщо Slumberland з Момоа – це більш напружена і похмура версія «Уявних друзів» з Рейнольдсом, то Dust Banny – це буквально нічний кошмар. Сюрреалістичні й дуже клаустрофобні інтерʼєри, імпрессіоністські діалоги, купа трупів – і серед усього цього дитина й чоловік із проблемами з привʼязаністю та довірою. Ну і «Ти це загадала – тобі з цим і жити» – не те щоб дуже терапевтична афірмація для фіналу.

«Болотяна дружина» мене приємно вразила.Містична родинна драма з екологічним лейтмотивом. Пʼятеро братів і сестер, у кожного своя «роль», травми і прагнення, а навколо чи то темна магія, чи наслідки психічних хвороб предків. Родинна Геддеслі має давній і непорушний пакт з болотом: підтримувати екосистему, не пускати чужинців, не розгалужувати свій рід. І кожне покоління віддає тіло померлого патріарха в обмін на «болотяну дружину» – жінку з водоростей, що стає матірʼю нових дітей.Але є й інший погляд на ситуацію: що як усе це омана, аб’юз і апофеоз чоловічого нарцисизму та егоїзму? Що відчувають болотяні дружини? А їх діти, які не належать жодному зі світів на 100% і живуть в ізоляції? Як далеко можна зайти в небажанні порушувати традиції – аж настільки, що стеля почне буквально падати на голову? Очевидні й паралелі з «Падінням дому Ашерів».І найголовніше, кінцівка зовсім не «цукрова» і не рівняє всіх під одну мірку. Моральний камертон штука індивідуальна, єдиний висновок – кров усе ж таки не водиця.

«Сім циферблатів Аґати Крісті» щось мені не зайшли. Але і в мене цього січня була детективна історія з неабиякою кількістю відсилок до Королеви таємниць.«Вісім ідеальних убивств» загалом повністю побудовані на цитуванні популярних зразків жанру. Головний герой – соціопатичний книгар, для зручності я собі його уявляла як зістарену версію Джо Голдберга з «Ти».Агентка ФБР (звісно, симпатична) звʼязується з Малколмом щодо кількох злочинів, які наслідують літературні твори, перелічені в його публікації для блогу книгарні. Разом вони намагаються розгадати загадки, які підкидає убивця (хтось, хто явно дуже добре знає героя). Логічні виверти цікаві, але якісь не зовсім послідовні.Те, що оповідач ненадійний, стає зрозуміло майже одразу, як він починає розповідати про загибель своєї дружини в минулому. Але цей роман підкупає не новизною, а динамічністю (я проковтнула за один день, давно такого не було!) і тим, до чого автор не опустився: не сталося «службового роману» і жодна тваринка не постраждала.

Що по некромантії? 🧟«Некровет» – беззуба, майже дитяча історія з єдинорогами, мантикорами і привабливим фавном 🙈 Список нежиті обмежується лікаркою-лічем та ручною зомбі-пацючкою. Після того, як юна фельдшерка втратила око на роботі і без жодної рефлексії вийшла на роботу через три дні, бо хотіла мати стосунок до магічних істот, сприймати історію серйозно я не змогла.«Гідеон Девʼята» – зовсім інша справа. Тут магія смерті описана в усіх можливих проявах, про більшість із яких ви ніколи не замислювалися. Якісне темне фентезі в дусі «Девʼятого дому» (очевидна асоціація, що поробиш). Крім тропу «від ворогів до подруг» (а може і більше), що лежить на поверхні, я дуже сподівалася на плот-твіст типу «я твій батько», але не в цій частині (якщо взагалі колись). Випробування адептів девʼяти Домів перетворюється на класичний сюжет «І не лишилось жодного». А ще ж таємниця походження головної героїні, здобуття безсмертя і драматична клятва вірності, яку кожен кавалер приносить своєму некроманту. Рекомендасьйон 👌

На молодших курсах університету «Осина фабрика» Бенкса стала для мене однією з найбільш вражаючих книг. Поліфонія і колажність із взаємопроникненням різних реальностей – моя давня ахіллесова пʼята (як у «Зозулиній землі за хмарами» Ентоні Дорра, «Морі спокою» Емілі Сент-Джон Мандел чи «Теорії хмар» Стефана Одеґі – не плутати з «Атласом…»). І за «Вавилонською Бібліотекою» я уважно стежу. Тож шансів пройти повз «Кроки по склу» у мене не було.Отже, маємо три сюжетні лінії: Богемний юнак Грем прямує на зустріч із коханою жінкою, сподіваючись нарешті почути, що вона розірвала попередні стосунки. Його історія найбільш лінійна, хоча має неочікуваний поворот, який дещо епатує читача. Сам персонаж втілює наївність і романтичність. Чоловік на ім’я Стівен все життя переконаний, що Лондон і його околиці – це фікція, вигадлива тюрма, де його утримують могутні вороги у космічній війні. Він одержимий пошуком доказів («витоків»), а через параноїдальні вихідки постійно втрачає роботу. Усе дуже в дусі «Буґонії».

І ще 25 книжок, які принесли мені щире читацьке задоволення (навіть один ромком прибився):🧒👁️ Бром «Викрадач дітей»😈⚔️ Джо Аберкромбі «Чорти»🔥🧠 Патрік Несс «Палай»🩸📖 Емма Терзс «Чорнило. Кров. Сестра. Книжник»🌸🖤 Рошані Чокші «Остання оповідка квіткової нареченої»🪽🦴 Лейні Тейлор «Донька диму й кісток»🧵🔮 Кіна Хатзопулу «Оповиті нитками долі»🏚️🌑 Алікс І. Гарроу «Будинок Старлінгів»🌙🧚 Джоан Гарріс «Ринок під місячним сяйвом»🌊🕯️ Ава Рід «Дослідження утоплення»🦠🪦 Т. Кінгфішер «Те, що тривожить мерців»🏠🦴 Т. Кінгфішер «Дім з міцним кістяком»👻📦 Ґрейді Гендрікс «Як продати будинок з привидами»📼😱 Адам Невілл «Останні дні»🧙‍♀️📜 Мелінда Тауб «Скандальні зізнання міс Лідії Беннет, відьми»🤖🫀 Т. Дж. Клюн «Із життя маріонеток»🌍🔪 Стюарт Тертон «Останнє вбивство на краю світу»⏳🌌 А. Дж. Ріддл «Загублені в часі»⚖️🌍 Ніккі Ерлік «Мірило»🧬🌲 Рорі Пауер «Дикі дівчата»🧠🔒 Вільям Лендей «Усе своє ношу з собою»🚆🕵️ Бенджамін Стівенсон «Усі в цьому поїзді – підозрювані» 🪓💼 Руперт Голмс «Як убити свого боса»🍜🔪 Джессі Сутанто «Непрохані поради для вбивць від Віри Вон»💌👻 Ешлі Постон «Мертві романтики»На цьому з читацькими підсумками 2025 завершую 😇

Ще одна серія в жанрі урбан-фентезі, щоб уже закрити цю тему (принаймні, на найближчий час).У «Справ Гаррі Дрездена» приємний вайб Moonshining* з молодим Брюсом Віллісом, щоправда без сильної жіночої героїні. Присутні детективка і журналістка, але вони розкриваються, перш за все, як подруга/колега і амурний інтерес протагоніста. (*А дві хвилини тому я дізналася, що існує екранізація романів Бутчера, яку продюсував Ніколас Кейдж🙀).Головний герой – радше емпатичний невдаха, ніж брутальний супермен. Потужний чаклун, що напартачив у минулому, тож знаходиться в немилості й перебивається розслідуванням дрібних магічних злочинів. Звісно ж, ми знайомимося з ним в моменті, коли звичайне, на перший погляд, зникнення зрадливого чоловіка обертається справжньою мʼясорубкою. Привабливими ці невибагливі сюжети роблять іронія, динамічність і постійна боротьба інстинкту самозбереження з сумлінням (у якій перемагає, звісно, друге). Третю книгу «Загроза з того світу» ще не читала, але впевнена, що все стабільно 👌

Як щодо грецької та арабської міфології в урбан-фентезі?Міста з підпіллями, життя яких пронизане старою магією, і жінки-протагоністки, що рятують світ, коли кожен хибний рух може його остаточно добити.Героїня «Оповитих нитками долі» – обдарована, але й суперечлива. Вона використовує силу мойри, щоб відстежувати людей і відсікати їх привʼязаності. Така от послуга від приватного детектива 🕵️ Поява вбивчих істот з обірваними нитками життя, занурення в криваве минуле спільноти, сумніви у власних романтичних почуттях і зіткнення з мегаломанією старшої сестри – вже трохи забагато для 19-річної сироти. А тут іще й вага похмурого пророцтва.«Володар джинів» торує шлях класичного детективу: є вбивство, свідки, мотиви, оманливі докази й хибні підозрювані. Хіба що, власне, джини, стімпанковий антураж, механічні не-янголи та брючні костюми жінки(!)-слідчої додають екзотики. Ну а те, що культурна апропріація, пригнічення жінок і робітничих класів (серед будь-яких істот) до добра не веде, ви й раніше, мабуть, знали 🫶

«Природнича історія драконів. Мемуари леді Трент» – це «Енциклопедія фейрі» здорової людини. Менш ванільна за «Книжкові хроніки Анімант Крамб», але теж із вікторіанським сеттінгом та романтичною лінією для книжкових хробачок 🐛🤓 Найбільший метч по динаміці – зі «Скандальними зізнаннями міс Лідії Беннет, відьми». Окрім приблизної епохи, усі ці романи обʼєднує юна й кмітлива героїня, що не згодна на роль слухняної дружини, а шукає «сродної праці». Ізабеллі пощастило – батько підтримує її прагнення і навіть допомагає знайти чоловіка, який «поділиться своєю бібліотекою». Ба більше, молодята будують на взаєморозумінні дійсно щирі стосунки. Все складається настільки добре, що жінці вдається вмовити коханого приєднатися до експедиції з вивчення драконів і взяти її з собою.Описи побутових клопотів (як-от брак шаф для одягу чи погані манери місцевої покоївки) відходять на задній план, коли в сюжеті зʼявляються аномально розлючені дракони, контрабандисти, прокляття древніх руїн та підступні місцеві чиновники.

«Місто Сонних книжок» глузує з усіх аспектів літературної галузі: написання (включно зі страхом порожнього аркуша й курсами creative writing), видання, читання, зберігання, продаж, вивчення.Життя мешканців вигаданої країни Цамонії обертається навколо друкованого слова. Ця пристрасть обʼєднує різні біологічні види, підносить на пʼєдестал і наражає на небезпеки.Головний герой отримує у спадок геніальний рукопис і вирушає до столиці на пошуки загадкового автора – з надією навчитися хоч краплі тієї майстерності.У своїй одіссеї він натрапить на мафію, магію, монстрів, древні механізми й живі міфи. Невеличке стімпанкове камео «Франкенштейна» також виглядає дуже доречним 😉 Вальтер Мерс не тільки створив повноцінний фентезійний світ з історичним контекстом, десятками рас, соціальних ритуалів і винаходів, але й добряче побавився зі словотвором, щоб дати назви всім витворам своєї фантазії.І при цьому «Місто…» залишається зворушливим романом виховання про втрату дитячої наївності та здобуття життєвого досвіду.