«Болотяна дружина» мене приємно вразила.Містична родинна драма з екологічним лейтмотивом. Пʼятеро братів і сестер, у кожного своя «роль», травми і прагнення, а навколо чи то темна магія, чи наслідки психічних хвороб предків. Родинна Геддеслі має давній і непорушний пакт з болотом: підтримувати екосистему, не пускати чужинців, не розгалужувати свій рід. І кожне покоління віддає тіло померлого патріарха в обмін на «болотяну дружину» – жінку з водоростей, що стає матірʼю нових дітей.Але є й інший погляд на ситуацію: що як усе це омана, аб’юз і апофеоз чоловічого нарцисизму та егоїзму? Що відчувають болотяні дружини? А їх діти, які не належать жодному зі світів на 100% і живуть в ізоляції? Як далеко можна зайти в небажанні порушувати традиції – аж настільки, що стеля почне буквально падати на голову? Очевидні й паралелі з «Падінням дому Ашерів».І найголовніше, кінцівка зовсім не «цукрова» і не рівняє всіх під одну мірку. Моральний камертон штука індивідуальна, єдиний висновок – кров усе ж таки не водиця.