tainka

Ці люди, що вирвались з-під окупації чи тікали від рашистів, кинувши все.. не дозволяють про них писати і говорити.Взагалі вони як оголений нерв, що реагує не лише на слова, а навіть на погляди і жести...Я інтуїтивно намагаюсь не боляче спілкуватись з ними, але контролюю кожне слово.Бо бачу, що прості слова, якими ми висловлюємось не задумуючись, можуть ранити.І мені не хочеться добавляти їм ран.А хочеться берегти, захистити кожну.Радію їхній довірі і дозволу допомогти, бо інколи ці люди, як їжаки - такий захист проти всього світу.Класно, що в нас в кожному районі чи на кожному березі Дніпра можна знайти простір та організації, що підтримують такі родини і намагаються допомогти.Просто люди розгублені і не завжди в курсі куди звертатись.Там проводять якісь зустрічі, майстер-класи, розмови з психологами.І жінки навчаються щось робити руками, а потім захоплюються тим квілінгом чи вишивкою, малюванням і готові дарувати свої вироби, ділитись красою.Інколи це схоже на подарунки дітей - такі ж щирі і радісні.І головне приймати це так само з повагою і вдячністю.Бо їм нема чим ділитись зараз.. А так хочеться...Пишу і плачу, згадуючи ці моменти.Так не було б, якби кляті рашисти не напали на нас...Всього цього б не було...Але вгадайте, кого в більшості клянуть ці люди, які бігли від окупації і лишились без нічого, бо їх хати розбомблені чи окуповані?Думаєте головного окупанта? Чи нашого лідора, що розмінував кордони і пустив орду вбивати і знищувати Україну?Ні, не їх.. Не їх...Хоча я стараюсь не чіпляти такі теми в розмові, але інколи мене ними "винагороджують" за допомогу.І я навчилась тихо, ніжно і швидко говорити фактами. Інколи мене навіть "чують"... Але рідко, пробити стіну зведену марафоном не просто.Люди продовжують вірити популістом, і навіть розчаровані діями цієї влади будуть обирати новийє ліцца з військових чи валантьорів, які вміють гарно обіцяти.А ще в Києві все частіше чую фразу: "пабєдіт адін із Вов" в різних варіаціях.І після цього майже завжди йде сміх безкарності.Технології продовжують працювати.І інколи опускаються крила...І я думаю: "Навіщо це все?!"Та зустрічаю справжніх.Обнімаємось. Обговорюємо. Діємо. І все по новій.До Перемоги.А про все інше ми подумаємо потім, коли хоч трішки збільшиться ресурс.Мені пощастило зібрати досить велику бульбашку однодумців.Та на Різдво, як в Європі, прийнято чистити свій простір.Вони викидають старовинні меблі, а ми...Ми дивимось, як ті меблі підбирають рашисти і хваляться потім в тирнеті, як їм пощастило...Нелюди однаково легко та з задоволенням пишуть про те що вкрали щось в Україні і про те, як лазять по помийках Європи і збирають речі викинуті іншими.Нагадують мені крис - все їм потрібно, нічим не гнушаються.Ми чекаємо до нового року ще один сильний обстріл.Вчора військові виклали фото збитого в Києві російського шахеда і там була дата виготовлення 9/12/2025 - новенькі... Тільки зроблені.Мабуть все ж закінчуються в них "залєжи" старої зброї.Та налагоджено випуск нової теж смертоносної...Такі собі думки перед новим роком...А що у вас?#Дубровська 29.12.2025 Київ

І навіть потім, під двома ковдрами я ніяк не могла заснути, бо мене колотило і навіть гарячий душ (все таки відновили водопостачання) і чашка какао на ніч не допомогли.Просто на нервовій системі надто кепсько відображаються сильні вибухи.І постійне очікування небезпеки теж.Одна дівчина написала мені що мріє побачити китів.А я знаю куди її відправити.В мене є особливі місця, де можна надивитись на це диво.Розповім якось. ЦЕ буде окрема історія. А може й не одна.Хочу вам порекомендувати одну книгу.Зараз, коли на вулиці холодно і рано темніє, вона стає просто необхідна.Я насолоджуюсь і розтягувала цей кайф на довше, бо з чистим захватом читала не лише кожну сторінку, а навіть кожну строку.Поєднання нашої культури, традицій, сили, віри і любові - чудовий мікс "Казок баби Гавришихи".Купуйте своїй малечі любого віку, бо навіть в 40+ ця книга стане однією з улюблених.І подарує впевненість в можливостях, в Перемозі, в тому, що Україна буде завжди.Там це не написано так прямо, як пишу зараз я, але це відчувається.Постійно, ненав'язливо, але переконливо.Радію що купила цю книгу на Книжковій країні і маю автограф автора.Радію, що взяла читати її саме зараз, коли ночі надто довгі і страшні.А повинні бути добрі, лагідні, романтичні і святкові.А які у вас є мрії крім Перемоги?Що б ви хотіли побачити?Виверження вулкану? Китів? Водоспади? Ягуара?Напишіть в коментарях.Ви ж в курсі - озвучені мені мрії збуваються.Є у вас святковий настрій?#Дубровська 28.12.2025 КиївГраюсь з ШІ... Такі фото виходять... як з тої книги, що радила прочитати ))

Є в мене клієнт, що майстерно забив дружині баки своєю "любов'ю і прийняттям" і вона розповідає про нього, аж очі світяться.Такий він хороший і любить її такою як вона є.В них декілька дітей, і вона вдягає їх в секенді не тому, що немає грошей, а тому що "Вова сказав, що вони все одно ростуть, то навіщо витрачати шалені гроші на тряпки" (ім'я змінила).Вова ж їй сказав, що вона і так красива, тому їй не потрібні креми, і ходити на манікюр, і в перукарню.Вона швидко постаріла.Занадто швидко.Але очі світяться коханням і вірою в свого єдиного.У Вови свій бізнес і коханка, з якою вони подорожують.Для дружини всі подорожі "по роботі", звісно.Але вона вірить і в неї та в дітей нема закордонних паспортів.А Вова був вже десятках країн.І перший паспорт старшій дитині оформив лише, коли вона вирішила поступати навчатися за кордон.Бо тоді були пільги для біженців-українців і дівчинка вирішила, що спокій без повітряних тривог і нове життя загартують її перед майбутнім і подарують справжні студентські роки.Вова трохи посперечався, бо не хотів витрачатись на це.Але дівчинка поступила самотужки і сказала, що готова там працювати, щоб облаштувати собі проживання.Єдине що просила - купити їй ліжко, матрац і постіль в гуртожиток.Вова виділив ці гроші і в той же місяць полетів з коханкою в Домінікану лікуватись від стресу.Дружину просить щоб "присікала максимально ці дитячі вибрики".Є ж дім просторий в Києві.Ну навіщо оці виїзди і витрати.Насправді не задоволений, що можуть перетнутись тепер, бо студенти багато подорожують - в ЄС є досить дешеві квитки на літаки.І Вова не хоче "ходити оглядатись", бо стільки років його все влаштовувало.Він виїзний зараз. І часто так буває що при сильних обстрілах Києва його немає в місті.А дружина його береже і "не хоче грузити" своїми панічними страхами.Бо він же стільки для них робить.Вона хотіла працювати - має 2 вищі освіти і була гарним спеціалістом у своєму напрямку.Та "Вова сказав, що буде ревнувати" і вона відмовилась від роботи, присвятила себе чоловіку і дітям.Собі майже нічого не купує - я інколи дивлюсь на її взуття і відвожу погляд.А вона розуміє і каже щось таке:- Ну для кого мені виряджатися? Вова мене і таку любить. Він такий ніжний. І інколи мені здається, чим більше дір на моєму одязі - тим він вдячніший, що я економно веду господарство.Я вже знайшла і миючі дешевші.І парфуми не купую, косметикою не користуюсь.Він любить все натуральне.Та добре, що погодився купити пралку і посудомийку. Так набагато легше.Вона навчилась стригти дітей і себе сама.Вона вдягається в старі Вовині речі, або доношує за дітьми.А Вова забронював собі з коханкою Мальдиви після свят - щоб дешевше.І купив коханці чергову шубку.Доки дружині каже не виходити на вулицю в сильний мороз.Інколи люди живуть подвійне життя.А інші люди в силу любові і довіри не бачать правди.Чи не хочуть бачити.Бо краще почуватись коханою і єдиною, ніж зрадженою і не потрібною.Вірити можна в кого завгодно і у що завгодно...Це може бути ваш свідомий чи не свідомий вибір, бо зараз такі технології, що дозволяють запросто одурманити навіть дуже розумних людей.Знайти больові точки/тригери і станцювати на них канкан.Людям хочеться вірити в хороше.І в тих кого любиш і довіряєш.Та не всі гідні поваги і довіри.Та не мені це говорити - в мене проблеми з довірою давно.І як я не борюсь з цим - не лікується.Особливо після таких от зустрічей і розмов.Коли я знаю правду.Але вона може vбити...#Дубровська 26.12.2025 Київ

На Різдво я приїхала до батьків - сімейне свято, коли всі разом.Дванадцять страв з любов'ю розставлені на столі.А я підвела з кутею.Минулого року купила в магазині біля дому, і вона була така смачнезна, що й вдома не завжди виходить така класна.Цього року понадіялись на мене, я чесно пішла в магазин та на вигляд то була зовсім інша страва..- Ви не міняли повара з минулого року?Дівчатка не знали. Перепитували одна в іншої, і виявилось, що змінили.- Яка різниця, там все по ГОСТу - сказала мені продавчиня.Але я стріляний горобець, тому одразу відповіла:- Ееее, ні! Різниця є. ЦЕ був шедевр, ніде в інших магазинах мережі не було такої смакоти. Вашу кутю приїздили купувати з усіх районів, а Київ балуваний.І повар робила і робила її постійно, бо попит був шалений.Я взяла здорову чисту банку, щоб купити куті і вистачило на всі свята.Але банка поїхала до батьків порожньою.Лише невеличкий судочок куті, яку прийшлось дозаправляти всім, бо "по ГОСТу" вона ніяка...Зранку в телеграм-каналі нашого містечка дивилась графік відключень світла і побачила, що на площі, де стоїть ялинка і вертеп за ніч розбили близько 40 прикрас.І люди розстроєно коментували, що це ждуни-нелюди, бо нормальна людина в Святий Вечір таким би не займалась.Хтось написав, що діти зовсім втратили береги, але більшість одразу почала захищати дітей, бо вони ростуть патріотами, на відміну від деяких дорослих.Я, як завжди, зранку відправилась до аптеки.Коли їду до батьків, то думаю про подаруночки їм, і забуваю ліки.Тому лишаю тут (щоб були), але вони закінчуються теж.І після аптеки забігаю в місцеву пекарню за багетами.- Є багети?- Ой, ні будуть за пів годинки мабуть..Трішки розстроєна, бо вже налаштувалась купити хлібчик.Планую походити по магазинах і повернутись.Аж тут:- Є багети! Тільки витягли з печі!!- Дайте мені 2!!!Я аж танцюю від щастя, доки дівчина намагається відліпити мої гарячущі багети від паперу, на якому вони пеклись.Дістаю тоненький світловідбивний наплічник, що завжди зі мною, пакую туди це ароматне диво і...Уявіть: мороз мінус 9 на вулиці, все місто вкрито інієм, небо наче поділене на 2 частини - з однієї сонечко і неймовірне блакитне небо, з іншої суне темна синя хмара і люди дивлячись на неї кажуть: "Буде сніг!", а я йду в довгому пальто, під ним тепла кофта, шарф, щоб не змерзнути, а на спині наплічник з гарячими багетами. Вони трохи стирчать назовні, але в мене відчуття, що мене обнімає хтось добрий, щирий і теплий.Не очікувала що через стільки одягу в шалений мороз я відчуватиму це тепло.Я потім заходила в інші магазини, і йшла досить далеченько додому.А хлібчик грів мою спину, наче обіймами.І пахкотів на всю вулицю!Чим для вас пахне гарячий хліб?Достатком? Добробутом? Щастям? Вірою?Ніжністю? Любов'ю? Турботою?Завжди йду повз Алею Героїв і дякую хлопцям за життя, за свята, за хліб і мрії.Їх обличчя посвітліли після літнього сонечка, що випалює все і витравлює фарбу на фото.Молоді і не дуже чоловіки тепер навічно в небесному строю.Обнімаю подумки кожного.І через ці теплі багети на мить здається, що і вони обнімають мене навзаєм.Донесла хлібчик ще теплим.Хрустка темного золота скоринка і теплюща м'яка серединка - це окремий кайф.Тонесенько ріжу масло Рошен, а далі туди ідеально все - можна просто посолити і покласти листячко петрушки чи слайс огірка/помідора, або солоненької рибки чи ікри, або навіть варення - все буде богічно.Бо теплий хрустко-м'який хлібчик доречний до будь якої страви.Батьки знову накрили на стіл.Мама розкладає мої покупки.У ворота стукають діти - прийшли колядувати.Не дарма я купила вчора цукерок і наміняла грошей.З Різдвом, Україна! Хай цей рік принесе лише добрі новини і події. Щастя, миру на наших умовах і назавжди, здоров'я всім!!Боже, бережи Україну і ЗСУ!#Дубровська 25.12.2025 Київська обл.Світлина 2017 року. Я була фіналісткою першого конкурсу Міс Туризм і ми були неймовірні у вишиванках від Оксана Полонець в Дубаї. Я ще не знала скільки горя ми переживем і не посивіла...

Куштуєш схрещену з бананом, мандарином, кавуном, папаєю, помідором, динею і т.д. Це дивовижно.Це так круто, коли люди займаються фруктами, життям, а не війною.Їм пощастило не мати в сусідах нелюдів...Моніторю телеграм-канали, де пишуть куди летять ті кляті ракети.Моніторю, щоб розуміти коли буде жахливо і морально підготуватись до цього.В ванні в мене розкладне кріселко, м'яка подушечка під дупку і ковдра - накритись, бо вся ванна обкладена плиткою і при вибухах, то все розтрощиться і поріже мене. А ковдрочка може якось захистить.. хоч трішки..В моєму районі нема справжніх бомбосховищ..І підвали не пристосовані для виживання.Тому так.Наші керманичі "граються в вибори", щодня викидають на гора якийсь треш.То голосування в Дії, то одноразовий закон про вибори.Їм весело і по-приколу хакнути країну ще раз.Ніколи не думала, що телевізор переможе навіть коли війна і так страшно, що повинен вмикатися мозок.На вулиці все світліше.Чомусь коли світає не віриться, що може бути щось погане.Бо ж світло завжди виганяло темряву.Бо ж перші півні відганяли зло в наших казках...А зараз зло відганяє ППО і наші Воїни, що не дають ракетам і шахедам вбивати цивільних.Не розумію кількості ракет - бо монітори постійно пишуть і пишуть, куди вони летять.І здається їх така величезна кількість.. А можливо то одні й ті самі..Випила каву.А на болотах піднімається ще один літак, заправлений смертю..Перед Різдвом нечисть біснується.Боже, бережи Україну і ЗСУ.Хотіла поставити фото в вишиванці від ШІ під якимось хорошим текстом.Але нелюди влізли і в це.- Хай їм грець! - казала моя бабуся, щоб не лаятись.Отак би прокинутись, а рашисти зникли... І більше не буде війни...Наївне бажання.. Як і віра в те, що в росії мало грошей на війну, мало ракет, мало людей і техніки.Достатньо, щоб нас знищити... Але не скорити!Все буде Україна.Я вірю.Тільки ж якою ціною...Хочеться зробити перекличку по містах, але це небезпечно.Та так було б важливо почути:- Миколаїв - живі!- Одеса - в нормі!- Запоріжжя - не дочекаються!- Кривий Ріг - тримається!- Дніпро - тут!- Харків - відбились!- Суми - перші ворога зустріли і літак його підбили (прямо віршами готова писати)- Житомир - ми за мир, але без немитих!- Кроп - все ок.- Херсон - ПОМСТИМОСЯ!!!і т.інш.#Дубровська 23.12.2025 Київ

- Я їхала в готель на березі Київського моря і мріяла, що він нарешті зробить мені пропозицію! 8 років ми були разом! ВІСІМ!!!І ті всі оксамитові коробочки - я впевнена була, що там прикраси і жадана обручка.Що він нарешті зрозумів, що не може без мене і хоче бути мій...Але ні. Він купив подарунки для себе. Так часто було.Він дарував мені сексуальну білизну, яку я повинна була одразу вдягати і їхати з ним кохатись, куди відвезе.Або пательню, щоб я смажила йому м'ясо.Або парфуми, що збуджують його, а мене так бісив цей аромат...- Коли його забрали оформлювати в ЗСУ, я проплакала ніч. Підключала знайомих, але свята - хто поїхав, хто не хотів тим займатись, хто не міг.Перерила всі коробочки і не знайшла обручки та вговорювала себе, що вона в нього в кишені.Потім ми з подругами вирішили, що якби була в кишені, то зробив би пропозицію прямо на дорозі.Потім ми з подругами вирішили, що він просто користувався мною, але не любив.Потім ми з подругами вирішили, що мені потрібен психолог і нормальна робота.Я нарешті завела собі кота, бо завжди мріяла, але коханий не хотів котячої шерсті на одязі.І потім все було...Психолог якось холодно і просто розклала все по поличках.Я була зручною і безвідмовною - на таких не одружуються.Мене в цих відносинах використовували, як атрибут успіху.Через декілька місяців на роботі мене підвищили і нове керівництво зацінило розум і креативність моїх ідей.Тепер пропонують їхати за кордон, очолювати там філію нашої фірми, відповідати за розвиток напрямку, який я придумала сама.Я вже була там, придивилась квартиру і навіть домовилась, що мені можна забрати з собою кота.Шукаю орендарів для своєї квартирки, де стільки спогадів не про мене.Він інколи телефонує.Я нічого не розповідаю, бо не звикла ділитися з ним. Його це ніколи не цікавило. А він питає...- Коли я говорила з психологом, я була впевнена, що ми кохаємо один одного - стільки ж років разом.А потім вона запитала: що він зробив заради тебе? Від чого відмовився, що хотів, але обрав тебе, твої почуття, забаганки, вибір?Які його дії показали його кохання?І я згадувала, згадувала, згадувала.Багато всього.Радісного, світлого, щемкого.Але психолог знов і знов показувала - він обирав лише себе.Не твої улюблені квіти, не ті країни, про які ТИ мріяла, не ті кольори, що ти хотіла, а ті, що його збуджували і т.інш.Я називала це компромісом, а вона пояснювала, що компроміс, це коли обидва поступаються, а не постійно ти.- Я почала дивитись на наші відносини мозком, а не серцем.І я боюсь тепер зустрічі з ним. Бо він воює, я не маю права казати йому правду.Воїнів потрібно берегти...Він їде в Київ (насправді вже приїхав) і вірить, що напередодні Різдва стаються дива.І впевнений, що він все ж заслужив на найкраще в світі диво.Номерів на свята в тому готелі, що він намріяв нема, тому він просив мене щось знайти інше.Але майже всюди все заброньоване, або коштує вже просто шалені гроші.Прислав мені фото де його чепурять в барбершопі з пластирями навколо брів і ватними паличками у вухах і ніздрях.- Тільки не ламінуй вії! - пишу з посмішками.Я інколи люблю оце перетворення чоловіків на мімімішечок.В нього все розплановано по хвилинах.Квіти забрав, оно вони позаду майстра в гарній такій коробці, а бант чоловічій, як звик.Він не читає мене, та все ж деякі дані про них я кардинально змінила.Щоб не впізнали героїв цієї історії, бо раптом там буде щасливе продовження?Життя складна штука.І зі сторони інколи зовсім не "видніше".І навіть, коли думаєш мозком, серце може все змінити на раз.Якщо ще лишились почуття.Якщо не остаточно зламана віра.Я не напишу продовження цієї історії.В усякому разі в найближчий час.Війна все змінює.І всіх змінює.Після вибухів ми стаємо слабшими, старіємо, здоров'я летить скачками...Але одночасно ми стаємо і сильнішими - бо не здаємось.Бо живемо не як нам диктують немиті, а так, як ми собі плануємо.Звісно з поправкою на війну.Звісно не так ідеально, як могло б все бути.Але ЖИВЕМО, кохаємо, працюємо, робимо вибір щодня і мріємо.

Забираю зранку в іншого турагента відмовні квитки на потяг до Варшави для моїх клієнтів.П'ємо каву, бо мій тиск ніяк не хоче підніматись, і я як зомбі йду і намагаюсь не впасти.Розповідаю скільки бачу зараз знову "какаййа раззніцца" в усіх сферах.Як мрію про боксерські рукавички для лобешніка "падпішим капітуляцію в 2026" (с)Як агенти запросто обговорюють що й досі "работайю с дєвачкай с маскви", бо гроші не пахнуть.І розумію, що знайшла собі ще одну небайдужу душу, яка так само реагує на все що болить.Яка адекватно розуміє, що відбувається і готова не тікати з країни, а робити все, щоб ми перемогли.Щоб не плакати починаю розповідати, як чморила рашистів на відпочинку.Як згадала їхню мову і втиралась в довіру.А потім казала, що ми їх мову знаємо. І що вони можуть нам довіритись.А ми знайдемо спосіб як їм вкоротити віку.Бо пробачити то все нереально.І рашисти ставали зляканими і милими.І намагались зникнути чимскоріш.А моя нова знайома сміялась:- Ти так проникливо дивишся в очі, коли кажеш, що останнє, що вони побачать, будуть твої очі, що зафіксують їхню cм.е.рть, що я задивилась в них сама.В тебе класні очі.Це дійсно прекрасно, що вони їх бачитимуть, бо це так красиво...Ржем.Розказую, як все більше людей підхопило естафету і лякає нелюдів в інших країнах.Показую скріни, де вони перелякано питають в чатіках чи не кидаються на рашистів українці, чи не б'ють при зустрічі, чи не кусаються?І відповідь українця:- Ми гімно не їмо, то ваша звичка!Обнімаємось на прощання.Їду додому, бо поки є світло і інет ще багато справ.- Таких як ти мало! - каже мені нещодавно високий красень-військовий. - Ти розумієш що відбувається, допомагаєш Армії і не зазомбована телевізором...- Таких як я - мільйони! - впевнено кажу йому я.- Так кажеш, що я знову починаю в це вірити. І тоді легше йти на війну. Бо розумієш, що за таких людей можна і ризикувати. А за ті шлунки... Спльовує.Я його розумію.Я тепер часто розумію все без слів.Без пояснень.Наче я і не блондинка геть..Бо я й не білявочка.. Я сива..Почала дивитись фільм "Остання відпустка".Почала, бо фільми в мене займають кожен не менше тижня.Не маю часу дивитись довго, тому дивлюсь по 3-7 хвилин за раз.І це розтягується на декілька днів точно.Закликаю всіх їхати на кордони заздалегідь.Бо прорахувати скільки тепер займе дорога досить складно.І бережіть себе.Та не забувайте про страховки.Деякі країни почали вимагати їх при кожному перетині кордону в кожного пасажира.І можуть вас не впустити, якщо не матимете полісу.А поліс можна придбати в мене.Це швидко і не дорого (до 60 років лише 1 долар/євро в день, потім трішки більше).Здається я все ж захворіла..А може це упадок сил.. бо мене колотить і я постійно хочу спати.Тільки що отримала посилку з Запоріжжя. Дістаю з такою турботою запаковані баночки дивовижного варення і плачу...А потім ще й лист...В мене тепер є вареннячко з Запоріжжя від пані Аліни 3 банки:з гострим перцем "зимова казка" (хочу порівняти з тим, що робить мама з перцем і грушами, правда в неї то "соус" теж смачнезний),в'ялені сливи (дуже хотіла скуштувати одразу)і варення з груш, хоча я солодке не люблю, але до сиру і горішків думаю буде супер.Тепер думаю чи везти на дачу і пробувати всією родиною, чи частинку лишити, а раптом заскочать мої військові, щоб було чим пригостити, і як стриматись і не приговорити ті сливи самій прямо зараз.Бо баночка крихітна, але виглядають так, що тікаю з кухні, бо почну куштувати прямо на ніч )) Коротше здається я одужала )) Бо вже й потанцювала. І пішла робити ванну з пінкою.Якщо туди капнути декілька крапель оливкової олії, то шкіра буде наче змазана м'яким кремом.А якщо краплі лляної олії, то будете пахнути, наче вилили на себе олію з оселедця )))Тихої ночі, Україно.І лише добрих людей і новин.Ще декілька днів і день ставатиме довшим.#Дубровська 20.12.2025

Я не знаю, що пережили всі ці люди.Мій дідусь пройшовши 4 концтабори все життя не міг наїстися...І постійно йому було мало їжі, кілограм, сантиметрів.- Приїзди до нас - ми тебе відкормимо-нагодуємо! В двері не пролізеш! - це були його постійні слова.Бо любов вимірялась їжею. Піклування і захист - теж.Люди, що втратили все, теж хочуть мати СВОЄ.Особливо нове.І там теж багато всього.. І неприйняття певних кольорів, і тем для розмов, і навіть словом можна зачепити, образити чи довести до сліз.Потрібні психологи і обережні люди.І потрібні друзі.Справжні, чесні, розуміючі.Дуже потрібні.Думаю...В нас вже були досвіди з обмінами речами..Можливо варто щось таке зробити саме для таких людей..Принести смаколики, взуття, одяг, книги, подовжувачі, світильники, ковдри і все що необхідно, щоб пережити цю зиму.Але дуже велика проблема з приміщенням, з оповіщенням, з часом...Більшість переселенців працює з ранку до ночі.І більшість благодійників теж.Такі часи.Звісно сама я це все не потягну.І мені потрібні ваші поради і участь.Зі мною наразі зв'язуються керівники фондів і центрів.Будемо спілкуватись, вирішувати, що можна зробити.З героїнею мого посту ще не спілкувалась - не встигла.Сподіваюсь вона не відмовиться від допомоги.Хоча бачила, що їй важко.Морально важко.Ми всі мали своє життя, здобутки, перемоги.І ті люди, що втратили все - не навчились бути іншими.Їм так само як і нам важко просити, і довіритись важко, і очікувати та не дочекатись - може взагалі стати останньою краплею.Я думаю про те, що допомогти одній людині легко.От наприклад я чи хтось інший написав і люди зібрались і допомогли.Але...Таких родин мабуть сотні тисяч.І ми не вирішимо цю проблему точково.Пам'ятаю приліт шахеда в багатоповерхівку (один з перших) і прилетіло ведучому телемарафону та іншим людям.Публічній особі, яка і так не бідувала, обдурюючи населення з телевізора - швидко назбирали грошей на допомогу.Бо про цю родину написали інші відомі люди. І їхня красива вітальня з прикрашеною ялинкою, що впала - на фото відомого фотографа облетіла світ.А прості люди, що теж лишились без квартир, бо все згоріло - не мали таких друзів.Хоча їм теж необхідна була допомога.І можливо більш суттєва.І я не переживаю, що комусь дістанеться більше.Я просто дуже хочу, щоб кожен кому необхідна допомога міг її отримати.Держава не думає про цих людей.Але наші люди думають про все і завжди знаходять рішення.Мені дуже гріють душу ваші коментарі з готовністю порадувати цю пані.Наші люди дійсно неймовірні!Мені так пощастило знайти всіх вас і акумулювати якимось чарівним чином на своєму аккаунті.Дякую кожному і кожного обнімаю.Але ще раз прошу втриматись і не писати мені в особисті.Як тільки буду готова повідомити вам куди можна присилати-привозити речі чи обговоримо інші дії - я напишу.Є в мене деякі задуми.Але потрібно переговорити з певними людьми.Дякую за підтримку.І бажаю всім тихої ночі та лише добрих новин.Сьогодні в перукарні дізналась, що пити гарячу воду (а я дуже люблю, тому й таскаю всюди свою термокружку) потрібно лише сидячі, а не йдучі чи стоячи.Бо тоді ця вода затримується в шлунку і робить там дива )) І ми худнемо, бо запускаються певні процеси, що налагоджують роботу внутрішніх органів.А інакше ця вода йде в ноги, а це вже зовсім інша історія ))Не знаю чи правда.Бо коли тобі роблять щось з волоссям ти буваєш дивний.От я настільки кайфую, що в мене мурахи по шкірі, і я туди приходжу саме за цим.Пам'ятаєте були такі смішні масажери для голови, коли від палички розходились такі промінчики з проволоки, і ними занурювались в волосся і весь світ ставав на паузу.Бо це було легко і божественно водночас...А деякі пані, коли їм роблять щось з волоссям, починають розповідати різні історії чи премудрості )))І я невільно слухаю все це.Хоча насправді хотіла б тиші і музики.І щоб пахло кавою і квітами.А красиві дівчата робили тобі зачіску і масаж.

- Навіщо мені говорити? Кого цікавить, що ми пережили??!!Її очі втомлені і безжальні, в першу чергу до себе.Ми пішли пити каву, бо в цій жінці стільки болю, що мені здається, він капає на підлогу, коли вона йде, вихлюпується з неї.І я запросила побути разом, пригощаю кавою.А вона мене береже і не віддає свій біль.Страшна історія. Про окупацію і тих, кого вважала добрими сусідами, що здали їх родину ворогу і переселились в їх квартиру.Катування, біль, але найстрашніше, коли не знаєш, що з найріднішими.А нелюди знають це і знущаються щоразу даючи іншу інформацію "інфа сотка".В неї багато шрамів і повне несприйняття власного тіла - бо над ним познущались немиті і їй неприємно навіть торкатись його."Навіть мити його гидко" - каже вона і в мене щипає в носі, і я стискаю її руку, а вона, віднімає її сполохано.І потім каже:- Ви така світла - не хочу, щоб вимазались об мене...І я кажу, що вона теж світла! Що нелюди не зробили її темною чи брудною - не в їх силах.Що наше внутрішнє світло і воля не кориться їм.Вистачило ж в неї сил вирватись і приїхати в Україну!!!Я просто не знаю ще, що кажу...Яким довгим і страшним був її шлях в Україну.Як тут було важко без грошей, документів, домівки, друзів...Як чиновники добивали, замість того, щоб підтримати..Як вбивали радість, що повернулась на нашу землю...В мене повні очі сліз, але я намагаюсь триматись.І замовляю тістечко, бо солодке повинно якось порадувати цю жінку, що стільки винесла на своїх плечах.Обіцяю їй сукню для корпоративу - нарешті знайшла роботу і колектив дуже підтримує, але відмовлялась від свята, бо і настрою нема і вдягнути нічого...Домовляюсь з подругами і купуємо їй чоботи - гарні такі, замшеві, високі, НОВІ і СВОЇ!!Вона відтаює...А я думаю, що ще потрібно сумочку і прикрасу на шию чи браслет.Вона каже:- З вами і київська мряка стає сонячною! Дякую за зустріч, мені давно не було так тепло...І витирає сльози.А потім питає, чи можна мене обійняти і довго-довго стискає мене в обіймах, а я тримаю її сильно-сильно, наче наповнюючи своїм теплом, силою, незламністю і вірою в найкраще.- Я ще вас і на море відправлю! - обіцяю.Вона давно мріє про море.А в нас є дешева автобусна Болгарія по ранньому бронюванню.І можна платити маленькими часточками щомісяця.Ми плануємо на осінь.І порахували, що їй вистачить, якщо дадуть все ж таки обіцяну 13ту зарплату.Прощаємось.Я потім йду темними вуличками свого міста, повз генератори, що гудуть рівним гулом, висвітлюючи клаптиками мій Київ, і думаю, що недарма я пішла на цей захід, відмінивши зустрічі, наче мене щось туди кликало і вело.І скільки ще таких жінок і родин...І як всім допомогти....І що сукні варто віддати 2, а не одну.Бо це вдвічі більше радості!А мої сукні завжди всім приносили удачу.Дякую дівчаткам, що долучились до моєї ідеї про чоботи.Їй так красиво в них і одразу змінився і вигляд і постава.Дякую клієнтам, що інколи кидають мені гроші "на добрі справи" і я можу робити крихітні дива, для тих, кому вони так потрібні.Нам потрібні якісь організації для тих, хто втратив все і намагається в нас тут вижити.Якісь заходи підтримки, де ми можемо ділитись з ними своїм майном і теплом, обіймами, дружбою, часом і смаколиками.Ці люди потребують тепла, уваги, участі і нашої сили.Вони пройшли страшні випробування і інколи тримаються з останніх сил.Кожен з нас може стати їм опорою, а може й останньою краплею, що переповнить їх безнадією.Тому зараз потрібно бути гранично дбайливими і обережними в спілкуванні.Бо ми не знаємо, що пережили ці люди, з якими ми говоримо, чи яким на моменті відмовляємо в допомозі.Дякую Центру Гендерної рівності, запобігання та протидії насильству за вашу роботу в Києві.За підтримку жінок, що чекають рідних з війни, за підтримку родин ВПО і тих хто живе в окупації та війні, за намагання відновити моральний стан. За психологічну підтримку і людяність.Це дуже важлива робота, і жаль, що ви можете охопити-відновити так мало людей.

Я мовчу. Зараз не до турів.Це так цинічно, придумувати все нові і нові схематози, щоб лише отримувати прибуток з усього.Доки ми ще живі.І те що мої клієнти на нервах - нормально. Ненормально миритись з тим, що відбувається і мовчати. Ця влада називає себе креативною.Вивезли родини в інші країни, в безпеку і творять криворізький бєспрєдєл.Тягнуть нас в росію, ставлять Конституцію на паузу, передають неякісну зброю підрозділам, що не підтримують зе.Гопніки 95 кварталу (в Кривому Розі чомусь всі райони розбиті по кварталам і ті носять лише числові назви: 95,44 і т.д.)Наче комусь лінь було видумувати назви.І просто нумерували об'єкти.Навіщо я про це пишу?Мабуть тому, що знаю багато чудових людей з Кривого Рогу, які на своє місто кажуть часто: місто наркоманів, гопніків і преЗЕдента.Але продовжують любити своє місто і намагаються зробити його кращим, комфортнішим, захищеним і вільним.Вони так само як і інші пакують передачі на фронт, відправляють своїх чоловіків і батьків на війну, чекають плюсики від них, радіють повідомленням.Саме там, в Кривому розі мені вперше в житті подарували 2 відра тюльпанів )) І я везла їх в Київ. І люди думали, що на продаж, а я везла собі для настрою.І досі згадую і мимоволі посміхаюсь.Хоча ніде правди діти, деякі знайомі звідти перестали спілкуватись, коли зрозуміли, що я не підтримую Бубочку. І їх і досі не попустило.Штошшш )) Як то кажуть.Надто багато в нас отруєних телевізором.Люди-інфантили, що дозволяють іншим керувати своїм життям.І таких допускати до влади - найстрашніше.Знаєте як перевірити чи буде в дитини ще рости нога? ))От вмію я переключити увагу )Якщо прикласти ступню дитини до його ж руки, п'яткою там де згин від ліктя і пальцями до долоні, то ви побачите...Блін, нашо я почала це писати?? Розповісти-показати можу, а написати ні.Якщо до згину кисті руки (долоні) лишається простір - то нога ще ростиме. Якщо ніт - то це вже й лишиться постійним розміром.Хух.Я це зробила )) Перевіряйте.В мого сина так і було.Зафіксувалось ))) А у вас шо? ))#Дубровська 16.12.2025 Київ