Ці люди, що вирвались з-під окупації чи тікали від рашистів, кинувши все.. не дозволяють про них писати і говорити. Взагалі вони як оголений нерв, що реагує не лише на слова, а навіть на погляди і жести... Я інтуїтивно намагаюсь не боляче спілкуватись з ними, але контролюю кожне слово. Бо бачу, що прості слова, якими ми висловлюємось не задумуючись, можуть ранити. І мені не хочеться добавляти їм ран. А хочеться берегти, захистити кожну. Радію їхній довірі і дозволу допомогти, бо інколи ці люди, як їжаки - такий захист проти всього світу. Класно, що в нас в кожному районі чи на кожному березі Дніпра можна знайти простір та організації, що підтримують такі родини і намагаються допомогти. Просто люди розгублені і не завжди в курсі куди звертатись. Там проводять якісь зустрічі, майстер-класи, розмови з психологами. І жінки навчаються щось робити руками, а потім захоплюються тим квілінгом чи вишивкою, малюванням і готові дарувати свої вироби, ділитись красою. Інколи це схоже на подарунки дітей - такі ж щирі і радісні. І головне приймати це так само з повагою і вдячністю. Бо їм нема чим ділитись зараз.. А так хочеться... Пишу і плачу, згадуючи ці моменти. Так не було б, якби кляті рашисти не напали на нас... Всього цього б не було... Але вгадайте, кого в більшості клянуть ці люди, які бігли від окупації і лишились без нічого, бо їх хати розбомблені чи окуповані? Думаєте головного окупанта? Чи нашого лідора, що розмінував кордони і пустив орду вбивати і знищувати Україну? Ні, не їх.. Не їх... Хоча я стараюсь не чіпляти такі теми в розмові, але інколи мене ними "винагороджують" за допомогу. І я навчилась тихо, ніжно і швидко говорити фактами. Інколи мене навіть "чують"... Але рідко, пробити стіну зведену марафоном не просто. Люди продовжують вірити популістом, і навіть розчаровані діями цієї влади будуть обирати новийє ліцца з військових чи валантьорів, які вміють гарно обіцяти. А ще в Києві все частіше чую фразу: "пабєдіт адін із Вов" в різних варіаціях. І після цього майже завжди йде сміх безкарності. Технології продовжують працювати. І інколи опускаються крила... І я думаю: "Навіщо це все?!"Та зустрічаю справжніх. Обнімаємось. Обговорюємо. Діємо. І все по новій. До Перемоги. А про все інше ми подумаємо потім, коли хоч трішки збільшиться ресурс. Мені пощастило зібрати досить велику бульбашку однодумців. Та на Різдво, як в Європі, прийнято чистити свій простір. Вони викидають старовинні меблі, а ми... Ми дивимось, як ті меблі підбирають рашисти і хваляться потім в тирнеті, як їм пощастило... Нелюди однаково легко та з задоволенням пишуть про те що вкрали щось в Україні і про те, як лазять по помийках Європи і збирають речі викинуті іншими. Нагадують мені крис - все їм потрібно, нічим не гнушаються. Ми чекаємо до нового року ще один сильний обстріл. Вчора військові виклали фото збитого в Києві російського шахеда і там була дата виготовлення 9/12/2025 - новенькі... Тільки зроблені. Мабуть все ж закінчуються в них "залєжи" старої зброї. Та налагоджено випуск нової теж смертоносної... Такі собі думки перед новим роком... А що у вас?#Дубровська 29.12.2025 Київ