Старий Лев

🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️Як продати будинок з привидами - Ґрейді Гендрікс 🌟сюжет: батькиЛуїзи і Марка трагічно гинуть в автортрощі. Тепер жінка змушена разом із «улюбленим» братом вирішувати питання спадщини, прибрати будинок та продати його. Та яке ж їхнє здивування, коли зʼясовується, що в домі мешкає справжнє зло…жанр: горормої враження: ой, що вам сказати…Спочатку я взагалі не сприйняла цю книгу серйозно. Мені здавалося, що це буде щось на кшталт кумедної історії з вайбом трилеру - і точно не настільки моторошне. Починала я читати зі скептичним налаштуванням, але яким же було моє здивування, коли, дочитавши половину книги глибокої ночі, я просто відклала її, бо стало по-справжньому страшно.У мене, напевно, як і в багатьох, є певний страх перед порцеляновими ляльками (і, можливо, клоунами 😇). Я не вірю в існування привидів, але ці ляльки - їхній погляд, застиглі обличчя - викликають у мене ще той страх.Судячи з назви, можна було б подумати, що в будинку просто живуть привиди. Але все виявилося набагато складнішим.Власниця цього будинку колекціонувала ляльок і маріонеток, створювала їх власноруч. І виявилось, що в деяких із них живе… душа. І коли головна героїня почала помічати, що ляльки рухаються, з’являються дивні написи, починають відбуватися страшні речі - це було реально стрьомно😱Десь після 70% книги почався справжній екшн. Події розгорталися дуже швидко, місцями - кіношно, навіть нереалістично. Це не зіпсувало враження, але змусило сприймати історію більше як фільм, ніж як книгу.Кінцівка мені сподобалася. Вона була очікуваною, але логічною і цілком задовільною.Я обов’язково прочитаю ще інші книги автора - цікаво, чи він у них також поєднує страх і атмосферу.4/5 💫#відгук_анасстеп

​​​​«Без вибоїн на шляху немає веселощів. Якщо бодай раз не передбачити, що відбуватиметься далі, життя стане цікавішим» «Моє життя з Волтерами» — Алі Новак Від «ВСЛ»456 с. 8,5/10 Кінне ранчо, підліткові проблеми, шкільне життя, будні у великій родині — мені подобається читати подібні історії. А ще «Моє життя з Волтерами», певно, втрапила в настрій, бо вона викликала в мене позитивні і теплі емоції. От як раз і хотілось чогось такого почитати. Це підліткова романтичні історія. Маємо одну дівчину та одинадцять хлопців під одним дахом. І все б нічого, та кілька з них — однолітки Джекі й ще дуже привабливі 😏 тож самі знаєте, що там починається — боротьба за увагу Джекі, звісно. Після трагічної події в родині 16-річна Джекі була змушена переїхати жити на кінне ранчо до родини Волтерів, які стають її опікунами. Дівчина все ще сумує, але тепер мусить вливатися в новий колектив у школі, шукати спільну мову з кожним членом нової сімʼї й навіть — будувати своє особисте життя. Не все вдається відразу, бо Джекі дуже зациклена на порядку й не любить сюрпризів і хаосу. Але дівчині довелось стикнутися з кількома сюрпризами, наприклад, що черга до душу може бути дуже довга, а у великій родині без розіграшів ніяк. Насправді Джекі довелось вливатися в нову родину, яка вже має свої правила, традиції, порядки. Тож спочатку це не дуже просто було, а хлопці ще й не особливо допомагали в цьому. І спостерігати за цими добродушними жартами, підколами, родинними взаємодіями — було якось тепло і цікаво. По атмосфері мені ця історія чимось нагадала книжки Дженні Ханн — такі ж теплі, зворушливі, добрі. А от по кількості привабливих і харизматичних хлопців — «Ігри спадкоємців» (але тут немає ігор, і хлопці не з багатої сімʼї). Як ви могли здогадатися, персонажів у книзі багато. Я переживала, що просто між цими хлопцями Волтерами заплутаюсь, але ні. Все було окей, а ще мені допомагав список Джекі, який вона склала для себе, як тільки приїхала на ранчо. Крім того, деякі герої книжки — ще зовсім маленькі (наприклад, 5-річні), і їм авторка не так багато давала простору для розкриття. Попри це, і вони вносили свою частку в створення атмосфери, наприклад, було весело спостерігати за хитрощами Джека й Джордана, іграми Бенні та Зака. Вони додавали якихось смішних моментів книзі, і атмосфери родини. Вілл (найстарший Волтер) взагалі випав і майже не розкритий. Це підлітковий романтичний роман, тож маємо тут щось типу любовного трикутника (але не зовсім). Не скажу, що романтична лінія була дуже насичена, несподівана, зважаючи, що Волтерів багато. Все було доволі очевидно. Хоча я думала, що може бути момент із використанням Джекі чи деяких спорів, але обійшлось 😅Події відбуваються на кінному ранчо, але насправді його не так багато тут показано, проте похід у стайні, валляння в сіні, поїздка на конях — це буде. Могло бути і більше атмосфери кінного ранчо, але в цілому мені сподобалось і так. У мене дуже позитивні враження від книжки. Вона підліткова, тож і теми та проблеми тут відповідні. Водночас ця історія про те, що навіть у складних обставинах можна знайти близьких людей, любов, заземлення.Кінець історії — дещо відкритий, але, думаю, можна здогадатися, як усе закінчиться 😏Це дебютна книжка авторки, яку вона почала писати в 15 років. Зараз же книга вже має навіть екранізацію на Netflix. 💭А ви вже читали або може дивились серіал? Любите історії про великі родина? #книжковий_відгук

«Білий Попіл» Ілларіон Павлюк🎞️ дуже містичний і насичений екшоном детектив. Павлюк пише книги, як сценарії до фільмів чи серіалів. вони моментально починають крутитися у тебе в голові й так хочеться, щоб колись ці екранізації стали реальністю♥️ тут і гумор, як коли Тарас втікав від переслідувачів всіма можливими й неможливими шляхами, а гонитва нагадувала класичні комедійні погоні з гепанням нападника по голові чимось важким. і містика з Вієм, різною чортівнею, релігійним фанатизмом і поганськими кривавими обрядами. і, звісно, детективна лінія, але така динамічна і з такими лютими поворотами, що навіть маючи здогадки просто сидиш і насолоджуєшся подорожжю😉 я взагалі нічого не знала про книжку і трохи здивувалася коли побачила, що тут події розгортаються у 19 столітті. але одразу занурилася в атмосферу того часу бо написано дуже вайбово. це вже не просто київський детектив приїздить до маленького села розслідувати вбивство (десь я вже це чула...), а детективна історія в сеттингу тисяча вісімсот якогось-там рокупрочитала на одному диханні, але мені тут очевидно не було реальної магії, а у "пітьмі" вона для мене була. та навіть без магічного реалізму тут вдосталь містичних елементів 📖4/5 😉#пишу_відгуки

✨️"Вітаємо на цвинтарі амбіцій..."✨️"Тут нема нічого, чого б не виправили банка фарби і атомний вибух.""ОДИН ДЕНЬ"ДЕВІД НІКОЛЛС"ВСЛ"Хотіла щось типу Саллі Руні - отримала. Тільки більш емоційний варіант.«Один день» — це не просто роман про кохання. Це глибока, щира й дуже реалістична історія про дорослішання, вибір і втрати. Девід Ніколлс майстерно розповідає про Емму й Декстера, які після випадкової ночі знайомства вирішують залишитися друзями. Щороку автор повертає нас до одного й того самого дня, щоб показати, як змінилося  життя головних героїв — кар’єра, стосунки, мрії, розчарування, нові шанси.Роман чудово передає атмосферу плину часу. Ми бачимо, як герої ростуть, помиляються, закохуються в інших, але продовжують шукати одне одного. Це історія про те, що життя рідко складається за сценарієм, а щастя часто виявляється поруч, просто ми не завжди готові його побачити.Ніколлс пише з гумором і теплотою, водночас не уникаючи болісних тем — невпевненості, втрат, самотності. У книзі багато впізнаваних ситуацій: страхів, сумнівів, мрій. Саме це й робить її  живою.Після прочитання «Один день» залишається тихий емоційний післясмак. Ця книга нагадує: один день може змінити все, а всі люди, яких ми зустрічаємо, залишають у нашому житті відбиток, навіть якщо ми цього не очікуємо.✍️ Кому сподобається: тим, хто любить правдиві, емоційні історії про стосунки, дружбу, вибір і другі шанси.🚫Недоліком для мене був місцями розтягнутий текст, що трохи уводив мою втомлену свідомість від сюжету. 🎬Фільм екранізовано. Тому я вчинила тут также, як з романом "Друг": почала перегляд паралельно з прочитанням. Але фільм ще дивлюся. До речі, теж гідна екранізація. Напишу пізніше окремо про нього.#Один_день#ДевідНіколлс#ВСЛ#бібліотекаJilli #978/10#книжкова_мегерочка

Отримала посилку від Видавництва Старого Лева 🌟Буду поступово показувати що там в мене. Перша книжечка — "Вівці цілі" від Євгенії Кузнєцової 🐑"Навіть коли здається, що час застигає, а земля зупиняється, приходить зима. Сіріє небо, шелестять висохлі трави, мерехтять гірлянди під гул генераторів — більше для світла, ніж для свята. Люди живуть війну як уміють, роблять свій вибір, як можуть: відпустити чи хай там що, аби свої були цілі? Чи стане серця для любові у темну добу? У засніжених очеретах Дніпра, на спустілих вулицях, що стікаються з пагорбів до траси, у темних хатах, де поріг обсипають маком від нечисті, а душі померлих приходять за Різдвяні столи, Яна переступає через дірку в паркані і вплутується у дилеми, де немає ані правильних запитань, ані відповідей, але є Максим, непевність, любов і вівці." Читала вже її "Драбину", тож приблизно знаю, чого очікувати і під якій настрій я це буду читати. Спойлер — коли захочеться посміятися 😸 Ну і звісно взимку. Може в цьому році вже вийде з сезонним читанням, принаймні кілька зимових книг в мене чекають на поличках ❄️#кт_поповненняКниготерапія📗Підписатись

​​«Доля — це така тварюка, яку потрібно наздогнати, міцно схопити обома руками і добряче потрясти, доки вона не віддасть тобі все, що ти хочеш» «Непрохані поради для вбивць від Віри Вон» — Джессі Сутанто Від «Старого Лева» 408 с. 9/10 Цю історію робить особливою головна героїня — Віра. Дуже символічно, адже саме вона стала особливою і для решти персонажів. Віра стала каталізатором розвитку сюжету і тією, хто навколо себе збирає людей і створює затишок. Вона — 60-річна власниця невеликої чайної у Чайна-тауні у Сан-Франциско. Типова китайська мама, вихована за старими традиціями. Любить чаї, прокидатися вранці і мала б бути півнем, а не свинею. Її життя доволі розмірене, аж поки в своїй чайній вона не знаходить труп. Віра упевнена, що поліція не зможе розплутати цю справу, тож береться розслідувати її сама. Зрештою, крім детективки, вона стає ще й свахою. Цей детектив для мене не був типовим. Це була радше просто затишна історія, в якій є ось цей детективний елемент. Віра не експертка і її знання базуються на серіалах, вона не допитує свідків, не висуває теорії. Але проводить свої слідчі дії так, що в неї майже відразу, на відміну від поліції, зʼявляється чотири підозрюваних. Хто винуватець в цілому можна зрозуміти. Я здогадалась десь за сто сторінок до фіналу, а більш кмітливі читачі, можливо, зроблять це і раніше. Та все одно було цікаво, бо ця книга більш ніж детектив. Вона про віднайдення себе, свого покликання, родини. Маємо кілька головних героїв, які поступово розкриваються, і стають близькими як Вірі, так і нам. Тож з кожною сторінкою підозрювати когось із них стає все складніше.Віра дуже допитлива і вперта, а ще наполеглива. Якщо вона щось вирішила, то так і має бути. У решти просто немає шансу не послухатися. Тож зрештою і кожен герой розкривається перед Вірою і або виправдовує себе, або навпаки додає ще більш підозр. Цікаво, що в цій книзі навіть не саме вбивство є центром. А взаємостосунки між героями. І я б навіть сказала, що все в більшій мірі крутиться саме навколо них. Що буде з Джулією тепер, а як же Олівер? Чи Сана пробачить Рікі? А Тіллі погодиться все ж, що він не Тілберт? Ось так поступово історія закручується все більше і більше. А вбивство стало тим, що обʼєднало всіх цих людей разом. Що мені ще сподобалось, то це атмосфера чайної та того, як Віра описує свої чаї, з якою любов’ю вона це робить. Цікаво теж, як сама Віра бачила свій заклад і яким його побачили інші. А ще я вбачаю в книзі символізм в тому, як до кінця книжки змінюється чайна Віри і сама Віра. А ще, звісно, смачна їжа. Тут їй теж багато уваги приділялось і ось ці посиденьки створювали атмосферу затишку і родинного тепла. У цій книзі поєднались: ▪️cozy-детектив та харизматична головна героїня; ▪️комедійність та душевність; ▪️сила турботи та віднайдена родина. Думаю, книга сподобається тим, хто любить почитати і детективні історії, і затишні романи про стосунки людей, а ще, звісно, чай і добре поїсти. Більше фото книги — додаю в коментарі до цього посту 👇💭А ви читали цю книгу, як вам? Плануєте? Любите більше cozy-детективи чи більш моторошні, схожі на трилери? #книжковий_відгук

«Щоденник покоївки» 🌟це один з найкращих трилерів, які я читала останнім часом🤌🏻у центрі центрі сюжету молода жінка-покоївка, яка працює у заможних клієнтів.прибирає, а водночас уважно спостерігає за чужим життям.і одного дня вона натрапляє на таємницю, настільки небезпечну, що відтепер небезпека чатує вже на неї..сюжет постійно тримає в напрузі.часові лінії змінюються, розділи короткі, від різних героїв, що спонукає читати «ще одну сторінку».цікаво прописані персонажі, у кожного своя мотивація й приховані «скелети у шафі».авторка вміло розставляє гачки, на яких тримається інтрига, і змушує сумніватися у кожному.«Зовні люди можуть видаватися цілком звичайними, та досить пошкрябати їхній фасад – і під тим лиском завжди знайдеться якась таємниця..» у книзі піднімаються серйозні й болючі теми, від мовчання жертв насильства до тонкої межі між довірою та зрадою.багатошарова історія, що досліджує психологію героїв, приховані секрети та ціну, яку ми платимо за мовчання.однозначно рекомендую, + події відбуваються осінню✨10/10⭐️

Сьогодні, 5 вересня, у світі відзначають Міжнародний день благодійності 💙А ви знали, що книги можуть не лише розважати, надихати чи відкривати нові теми, а й допомагати робити добрі справи?У «Видавництва Старого Лева» є кілька видань, частину коштів з яких ми спрямовуємо на благодійність. Більшість із них ви вже добре знаєте, проте цього разу ми раді показати новинку, яку тільки-но здали в друк — книгу докторки Шіні Сомари «Енергія. Наука довкола нас» з ілюстраціями Луни Валентайн (переклад Божени Козирєвої).Це яскраве й пізнавальне видання пояснює, звідки виникає енергія, як вона змінює наше життя і як ми можемо використовувати її відповідальніше. У книжці знайдете цікаві факти, прості пояснення та безпечні експерименти для досліджень вдома 🔬⚡ Видано за підтримки Yasno 💛📖 Важливо: 20 грн від продажу кожного примірника ми перераховуватимемо на рахунок БО «Благодійний фонд Діти Героїв» — фонду, що надає довгострокову допомогу дітям, які втратили одного чи обох батьків унаслідок російської війни проти України.

Зі мною насправді ВСЕ ДОБРЕМоніка Гейзі моя оцінка:4✨Відразу скажу що багато хто буде плюватись на книгу, бо головна героїня бісяча. Але вона і має бути бісячою, бо має виражений нарцисизм. Не нарцисичний розлад, але перевагу таких рис в характері. Книга про те, як Меґґі (28 рочків) одного дня каже чоловіку «а давай розійдемось», а він такий «а давай». Ну і далі буде про те як вона переживає розлучення. І от чому мені була цікава ця книга – бо Меґґі переживає розлучення як нарцисичну травму, а не як втрату. Те що чоловік так легко її відпустив сильно вдаряє по її его, і вона намагається знайти спосіб полікувати поранене самолюбство. Способів вона знаходитиме багато, але жоден не допоможе. Нарцисична травма то як чорна діра, що туди не кинь – все зникне. Можна тільки навчитись з тим жити, навчитись жити в світі де для всіх інших ми не є центром всесвіту, і вони не повинні нам постійно щось давати і ставити наші інтереси вище за свої. Меґґі дуже важко з цим змиритись, тому більшу частину книги вона багато потребує від друзів, постійно шукає підтвердження своєї привабливості, знецінює багато класних людей, і відверто користується хорошим ставленням до себе. Вас таке бісить? А от мені з позиції професії дуже цікаво😅Але якщо дочитати до кінця то можна побачити доволі реалістично описані трансформації Меґґі. Вона піде до психотерапевтки і це мій улюблений розділ. Я так хіхікала як її дратує психотерапевтка та психотерапія в цілому. Але разом із тим вона вчиться користатись цим процесом в найкращу розумінні цього слова. Це і відрізняє клінічний нарцисичний розлад від нарцисичного характеру. Коли у людини розлад – вона не здатна взяти щось хороше від інших, коли вони самі те дають, бо мають величезну заздрість, що хтось може давати, адже самі так не можуть. Тому будуть знецінювати. Якщо вам цікава тема взаємодії дуже неідеальних людей – то раджу! #відгук@nevpokiy

Ловець повітряних зміїв. Халед Госсейні #ВСЛКнига, яка не відпускає, про яку постійно думаєш, прочитавши чергові сторінки, а ще більше – дочитавши повністю💔Я намагалася ділитися з вами думками по мірі прочитання – ось тут був початок моїх вражень, вчора передостанній з дописів, ну а нижче👇 — до чого привели ці всі мої роздуми🥹«Амадока» Софії Андрухович (ось тут мій відгук про неї)  була видана в 2020, початок написання 2017, а задумала її авторка ще в 2014 (принаймні так каже Вікіпедія). Але все одно це набагато пізніше, ніж 2003 — рік виходу "Ловця повітряних зміїв"До чого це, спитаєте ви? Просто історія, розказана Госсейні в цій його книзі, мені надзвичайно перегукувалася з текстом Андрухович (і тому в таких випадках я перевіряю, що тут курка, а що яйце було написано раніше)Ну дивіться читайте-порівнюйте:1)в Амадоці є схожа історія про дружбу дітей, навіть такого ж віку 🤌2)так само батько однієї дитини прислуговував(хоч трошки) батьку іншої🫡3)в обох творах є описи-порівняння з жертовними тваринами і обидва ці описи мають дуууже безпосереднє відношення до головних героїв та певних подій🥺4)так само ці діти були надто близькими одне одному(в Ловці це рідні по крові, в Амадоці — це закохані)💔5)і найголовніше — в обох творах один з цих, таких близьких, героїв вбиває іншого, в одній з цих книг фігурально(за рахунок своїх вчинків), в іншій — на жаль, реально💔(хоча я довго не погоджувалася з таким вибором героїні Амадоки та й інших людей(бо це завідома відмова від боротьби за існування, трошки про це писала тут) і тільки зараз, перечитавши ту складну сцену, зрозуміла, що на той момент її мозок просто не витримав болі🥺)6)вже мовчу про етнічну та релігійну неприязнь на той час між українцями(християнами) та євреями(юдеями), описану в тексті Андрухович, та афганцями(сунітами) та хазарейцями(шиїтами) в тексті Госсейні (вибачте, якщо щось наплутала, але ж суть не в назвах, а у відносинах — між мешканцями одної країни, одного міста/села, ба більше, одного будинку або й сім’ї🥺)Може тому що в нашому суспільстві до сих пір можна зустріти несприйняття іншої віри, іншої національності, інакшості загалом🥹 (що часто призводить до непередбачуваних(а іноді і кривавих) наслідків💔), може саме тому, коли перед очима були слова хазарейський хлопчик, мій мозок читав єврейський🥺🤔До вищесказаного додам: незважаючи на те, що моє читання цього тексту Халеду Госсейні дещо розтяглося у часі, саме після неї я повірила — книгу на 400+ сторінок можна прочитати за день. Мені здається саме так я й зробила б з цією історією, якби мала відпустку чи повноцінний вихідний(від домашніх справ також😉). Або хоча б не клювала носом, коли бралася за читання біля 23-ї години🤷‍♀️, з сумом згадуючи, як колись в юності я могла читати практично до ранку💪Бо тоді ця історія точно не дала б мені заснути, поки не була б перегорнута остання сторінка. Та й ще довго після цього — якщо вірити першому реченню цього мого допису😉 Але принаймні в силу перших слів таких текстів, як ця книга, я тепер точно вірю🥹💔