Старий Лев

❤️Мей Корланд — П’ять зламаних клинків❤️Покидьки всякі, скажені собаки, свині пʼяні, повії драні, бандити і роми, ховайтесь додому. Тремти, рогуль, іде патруль! Квартальний патруль — охорона порядку, від бурʼяну прополемо грядку.❤️Ця легендарна фраза із відповідним музичним супроводом лунала в моїй голові не один раз під час читання "клинків".Як ви вже зрозуміли, книга мені дуже сподобалась, давайте трошки про сюжет.❤️Події відбуваються у Юсані, вигаданій країні, найближчим відповідником якої у нашому світі є Корея.Країною править король, а королю підзвітні четверо графів, які, своєю чергою, керують чотирма регіонами.Король Джун вже порядком усім піднадоїв, але усунути його не так вже й просто, адже корона робить його майже безсмертним. Графи організовують змову і відправляють на виконання неможливого завдання отаку-от компанію:Злодійка, найманий кулак, шпигун, убивця, вельможа і принц-вигнанець — ми разом складаємо зграйку брехунів. ❤️Кожен має свої мотиви для вчинення державної зради.Злодійка Ері шукає схвалення батька, найманий кулак Ройо має заробити гроші аби витягнути близьку людину з в'язниці, шпигун Мікаель мріє про свободу для окупованої Юсаном батьківщини, убивця-отруйниця Сора прагне визволити себе та сестру з рабства, вельможа-син графа Тіюнґ закоханий у Сору і планує повстати проти батька, а принц-вигнанець, ну з ним і так все зрозуміло.❤️90% книги наш загін самогубців тримає курс на столицю, з'ясовує стосунки, притирається одне до одного й паралельно намагаються не двинути коні до для ікс.Персонажі розкриваються поступово, дехто не розкриває своїх справжніх мотивів до самого фіналу. Якщо на початках ще плутаєшся у кількості героїв та їх POVах, то десь після 20% все стає на свої місця.❤️Це хороша, захоплива й доволі жорстока історія. Розділи тут супер короткі, а події несуться як я на нову пошту між київськими тривогами. По-хорошому, книга заслуговує на тверду четвірку, але оскільки вона вивела мене з нечитуна і просто розважила у такий непростий час я поставила їй 5 на гудрідзі. ❤️Дуже чекаю продовження й авжеж раджу.#книжковийвідгук #пʼятьзламанихклинків

🌦 "Записки синоптика" Наталки Діденко - книжка, яку сама погода змусила мене відкрити саме сьогодніЩе вчора всі ми гуляли в сукнях та шортах, а сьогодні вже полізли в комору по теплі худі й легкі осінні куртки. Ну і коли ще читати "Записки синоптика", як не в такий день? 😅До того ж у мене з Наталкою Діденко вже давно склалися такі собі робочі односторонні стосунки 😂 Через роботу я майже щодня бачу її дописи й дуже часто саме за її прогнозами пишу новини про погоду. Тому, звісно, повз цю книжку пройти не могла🌬 Що тут взагалі всередині?Це не книжка з сухими прогнозами й термінами. Тут погода - лише відправна точка для історійВітер, туман, сонце, дощ, сніг, спека - кожному явищу присвячена невелика професійна довідка, де все пояснюють дуже просто й зрозуміло. А поруч - історія з життя авторки, пов'язана з цією погодоюІ Наталка Діденко розповідає їх так, ніби ви сидите десь удвох за кавою і вона просто згадує: "А от був у мене колись такий випадок..." ☕️Саме цей стиль мені сподобався найбільше - дуже живий, теплий, самоіронічний і місцями неймовірно смішний☀️ Історії, які я вже запам'яталаНаприклад, весілля подруги авторки відбулося 7 січня, коли температура опустилася приблизно до -20°C. А вже наступного року в той самий день було +7°CІ це так прикольно показує погоду як окрему пані з характером, яка сьогодні вирішила морозити тобі носа, а завтра така: "Та тримай весну посеред зими" 😂Або історія про жінку в літаку з величезним чорним крислатим капелюхом, яка, на думку авторки, просто ЗОБОВ'ЯЗАНА була летіти до Рима гуляти десь біля моря. Капелюх був настільки величезним, що сусідам доводилося буквально ухилятися, коли вона повертала голову 😭І таких маленьких життєвих замальовок тут багато🌧 Трошки ностальгіїУ книзі чимало спогадів про 80-ті, 90-ті, 2000-ні, тому, думаю, для тих, хто добре пам'ятає ці часи, вона буде ще більш ностальгічноюДля мене частина цих історій уже звучить як щось із дуже далекого минулого 😅 Але навіть я ловила себе на цьому теплому "ой, а я ж теж таке пам'ятаю"Особливо на згадках про довоєнний Київ і допандемійне життя. Час, який колись здавався абсолютно звичайним, а зараз читається вже зовсім інакше🌪 Ще й справді щось дізналасяОкремий плюс - пояснення погодних явищБо я людина, яка регулярно пише фрази на кшталт "оголошено жовтий рівень небезпечності", але саме завдяки цій книжці нарешті нормально розклала для себе по поличках, що жовтий - це лише перший і найнижчий рівень, далі є помаранчевий і червоний 😂Тепер хоча б знатиму, ЩО САМЕ Я ПИШУ 🙈І загалом дуже прикольно нарешті розуміти трохи більше про всі ці циклони, вітри, тумани, дощі та інші речі, які ми бачимо щодня, але рідко замислюємося, як вони працюють🎨 І окремо - оформленняКнижка дуже гарна!Мені сподобалося, як тут візуально обіграли різну погоду - спеку, пустелі, вітер, холод. І всередині вона теж дуже приємно оформлена: хочеться розглядати, гортати й читати даліЗагалом "Записки синоптика" для мене виявилися дуже теплою, смішною і затишною книжкою. Наче трохи нонфікшн про погоду, трохи мемуари, трохи збірка життєвих історій - і все це написано так, ніби синоптикиня просто стала вашою хорошою знайомою й вирішила потравити байкиДуже раджу, особливо зараз, коли погода буквально сама створює атмосферу для цієї книжки 🍂А ви взагалі дивитеся прогноз погоди чи живете за принципом "вийду на вулицю - там і побачу"? 😂Автор: Наталка ДіденкоВидавництво: ВСЛСторінок: 160Серія: одиночнаОцінка: 10/10🌟 #Відгукнапрочитане | Зачитана

Дочитала «Звичайні надзвичайні» в День пам’яті захисників і захисниць України ❤️‍🩹Вийшло ненавмисне символічно, бо памʼятати — це, мабуть, передусім бачити за словом «захисники» живих людей: ким вони були, що любили, про що мріяли, чого боялися, над чим сміялися. ✨ Ця збірка містить 12 історій, які раніше виходили як журналістські матеріали Рустема Халіла в «Українській правді». ✨ І хоч тут висвітлюється досвід війни, книжка не перетворюється на протокол описів операцій, техніки чи переліку військових термінів. Це не сухі перекази бойового шляху, це передусім історії про людей, у чиє життя прийшла війна. Про те, ким вони були до неї, як опинилися у війську, чого боялися, що втрачали, до чого доводилося пристосовуватися, як поруч із постійною небезпекою залишалися жарти, дружба, бажання, амбіції, любов до своєї справи й думки про життя після війни.🤍 Якісь історії розчулюють, якісь — викликають захоплення, від якихось стає боляче. Так цікаво побачити на сторінках книжки розмову з людиною, чиє відео колись завірусилось в мережі (так, я слабка людина, так, я плакала, коли вперше побачила тікток про виховательку дитячого садочку, яка збила російську ракету — те «Наташа, попала» викликало в мене не до кінця обґрунтовану лавину емоцій, і якби я зараз переглянула його ще раз, то плакала б знову). 📚 Про якісь із цих історій я раніше чула в новинах (наприклад, про розвідника, який під час операції у відкритому морі випав із човна і плив 14 годин, сподіваючись, що побратими його не залишать), а якісь — якимось дивним чином пройшли повз мене (не знаю, чому про снайпера, який здійснив найдальший постріл у світі, я дізналась лише з цієї збірки). Але кожна з історій просто неймовірна. І так, ця збірка незаконно коротка (144 сторінки — це що таке взагалі?). 12 історій у настільки невеликому обсязі означають, що з кожною людиною ми проводимо вкрай мало часу — іноді текст закінчувався, а мені хотілося ще, дуже хотілось 🐸Книжку обовʼязково варто читати — купуйте, дуже раджу.#звичайні_надзвичайні_рустем_халіл#відгуки_chornobrova_karooka

Збірка 11 фантастичних оповідань сучасних українських авторів - «Пісні світанку» 🏙️Видавництво: ВСЛ 🌟Жанр: збірка фантастичних оповіданьАвтори: Дарія Піскозуб, Павло Деревʼянко, A. Achell, Юлія Нагорнюк, Ірина Грабовська, Андрій Новік, Наталія Довгопол, Катерина Самойленко, Наталія Матолінець, Світлана Тараторіна, Володимир КузнєцовСерія: одиночна Рейтинг на Goodreads: 4,27✍🏻Раніше я думала, що не люблю збірки. Це поки лише моя друга, але я зрозуміла, що збірки це такі своєрідні демо-версії знайомства з стилем авторів. І я вже точно обрала багатьох авторів, чиї сольні книги тепер хочу прочитати🫣Також я думала, що «Пісні світанку» будуть збіркою світлих та теплих оповідань. Я ще ніколи так не помилялася😁 але які світлі оповідання в нашому сьогоденні?…📖Всі історії дуже різні за стилем, жанром, атмосферою. Десь це темне фентезі, десь моторошна містика, десь історія про війну, а десь про науку чи про музику💭Хоча ці історії дуже різні, всі вони несуть в собі якийсь підтекст… всі з них говорять про війну, втрати, страх, боротьбу, людську жорстокість та байдужість. Десь ці теми звучать прямо, а десь ховаються за фантастичними образами, міфологією та моторошними істотами. Але майже всюди можна зчитати алюзії на нашу реальність…✍🏻Про жодне оповідання я не можу сказати, що воно мені не сподобалось. Всі сподобались, просто щось більше, а щось менше відгукнулось…❗️А ось всі мої міні-відгуки на оповідання зі збірки: 1. Кордон. Дарія Піскозуб 2. Донька Марени. Павло Деревʼянко 3. Зорезнавці. А. Achell4. Кістяні голки. Юлія Нагорнюк5. Захисник живих. Ірина Грабовська 6. Голодна коса. Андрій Новік7. Змієвиця. Наталія Довгопол8. Пірʼя. Катерина Самойленко 9. Усі коралі на захист богині. Наталія Матолінець10. 1919. Легіон. Володимир Кузнєцов 11. Кант надії. Світлана ТараторінаА тепер мої топ-3 оповідання:🥇 «Голодна коса» Андрій Новік🥈 «Захисник живих» Ірина Грабовська🥉 «Кант надії» Світлана Тараторіна / «Кордон» Дарія Піскозуб🤔Тепер назва збірки мені теж здається влучною, бо після всього темного, страшного і болючого майже завжди залишається хоча б маленький промінь світла… і крізь темряву ми все одно шукаємо шлях до світанкуВисновок: «Пісні світанку» - дуже класна збірка сучасної української фантастики про актуальне Оцінка: 5/5🍷#відгуки@bookwinehome

«Видавництво Старого Лева» готує до друку нову книжку української письменниці, колумністки й журналістки Ольги Карі — збірку оповідань «Паперові ляльки. Як нас навчили не помічати насильства».«Збірка із тринадцяти оповідань “Паперові дівчата” — моя перша збірка художньої прози. Не есеї, не репортажі, не художні репортажі, а власне, оповідання з елементами автофікшну і ревізії колективних дівчачих спогадів. Що ж, я не дуже далеко пішла від дослідження моєї улюбленої часопросторової епохи 90-х, цього зламу історії, карколомного періоду викликів юності і болісного дорослішання. Це колективний портрет маленької недосвідченої дівчини, яка інтуїтивно споглядає світ, але вже відчуває біль, насильство, злий умисел, тільки от дитина ще не має достатнього вокабуляру, щоб дати всім тим страшним переступам і болісним явищам назви: педофілія, інцест, зґвалтування, алкоголізм, домашнє насильство — фізичне, економічне, психологічне, феміцид, газлайтинг, жіноча самотність», — розповіла авторка.@divochemedia

🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️🅰️📖 Книга: Гемінґвей нічого не знає✍️ Автор: Артур Дронь💌 Серія: одиночна🤩 Видавництво: ВСЛ 🌟⭐ Оцінка: 5/5Сюжет: це збірка короткої прози, у якій автор говорить про власний досвід війни. У текстах з’являються фронт, окопи, обстріли, госпіталі, побратими та втрати, але автор не обмежується лише описом воєнних подій. Тут багато роздумів про страх, смерть, віру, любов, надію та людські стосунки. Це дуже особистий погляд військового на повномасштабну війну..Жанр: сучасна прозаМої враження: ця книга - одна з найкращих, які я читала цього року.Тому що читати книжки про війну завжди складно. А особливо тоді, коли ти читаєш їх у теперішній час, коли сам проживаєш цю війну, просто кожен по-своєму.Боляче читати про кожного хлопця чи дівчину, які залишилися на війні або поклали своє життя за нашу державу. Боляче читати про знедолених дітей, жінок, братів, сестер, матерів. І ця книга особливо сильно б’є по емоціях, тому що автор не просто розповідає про війну - він показує внутрішні переживання, страх, біль і втрати людини, яка сама через це проходила. Книга невелика, але вона дуже щемка і болюча. Я навіть не можу порахувати, скільки разів плакала під час читання, тому що просто неможливо залишатися байдужою, коли читаєш про події, які для когось є не історією, а реальністю.Дуже важко було читати моменти, пов’язані з втратами. Вони залишаються в голові й після того, як перегортаєш останню сторінку.І водночас я дуже вдячна, що в нас з’являються такі книги. Книги, завдяки яким можна глибше пізнати цю війну, краще зрозуміти військових, їхні почуття та досвід. Вони допомагають не забувати, якою ціною нам дається кожен день.Тому для мене це однозначно книга з тих, які я буду рекомендувати до прочитання всім.#відгук_анасстеп

о сьомій тридцять чотири вечора Банзай усу ще спав, а тому не бачив, як на секунду ззовні до шиби його вікна прилипло чиєсь бліде обличчя. блискучі очі оглянули кімнату і так само беззвучно, як з'явилися, зникли в пітьмі ночі. 👾 «культ» любка дереша — штука, я б сказала, доволі контраверсійна, бо є у ній стільки провокативних тем, що сприймати їх поза контекстом історії не сильно й хочеться, але от в цій самій історії воно все якось дуже очевидно підходяще. містечко мідні буки і місцевий коледж зібрали в собі персонажів канонічно для такої історії колоритних. те, що починається з приїзду на практику студента біофаку, згодом перетворюється у макабричне марення всього містечка — такий собі цикл з передчуттям чогось поганого, який доведеться проживати, а от вижити доводиться не всім. (я дивуюся, як я не прокинувся від страху. може, мене тримали там зумисне?) маразм!...Я НЕ ВІРЮ В ТЕ, ЩО ЗІ МН перечитувати цю книжку було не менш цікаво, ніж читати її вперше. мабуть, через пару років я знову до неї повернусь, а потім колись ще. «культ» не даремно став культовою книгою укрліту, бо є в ньому не лише депресивність дев'яностих і тривожні жахи, не лише психоделічні візії й лафкрафтіанські мацаки, а й просто бєшений вайб українського андеграунду. тут або сподобається, або категорично ні. але обов'язково варто спробувать почитати дереша, якщо ще ні!!сьогодні цю його книжку радять у підбірках з книгами часів нашої незалежності, я раджу теж!

📖 Земля роду✍️ Марія Турчанінофф@starlev🏷сучасна прозаНеспішна та дуже атмосферна історія про хутір Невабакка та декілька поколінь родини, які змінюють одне одного. Історія родини тут тісно переплетена з природою навколоОсобливе місце в сюжеті посідають мочари — таємничі болотяні угіддя. І куди б зрештою не вела ця історія, усе неодмінно повертається саме до них.Книга поділена на розділи, кожен із яких присвячений окремому проміжку життя хутора та окремим героям, переважно жінкам. Історії дуже різноманітні за своєю тематикою, порушеними проблемами та формою викладу - деякі мені сподобались більше, деякі менше. Спершу зміна персонажів мене дещо відволікала, але згодом я зрозуміла, що це не має великого значення. Адже тут найважливіші саме мочари та хутір, які й пов'язують весь сюжет докупи.Мені сподобалося, як разом із плином часу змінюється й стиль самої розповіді. Окремо хочу відзначити описи природи - і масштабні краєвиди, і всякі дрібні деталі.Для мене історія максимально розкрилася саме наприкінці. "Земля роду" тут відчувається в усьому: у городині, яку простіше купити за безцінь, але важливо виростити самому, у запаху цвілі на старій постелі... Саме в таких деталях для мене проявилась "Земля роду"Моя оцінка: 8/10#Читацькі_нотатки_відгук

«Пісні світанку» нова українська фантастика@starlev 11 авторів та 11 оповідань 📖 Збірка відкриває різні фантастичні світи, але кожен твір має щось болісно-знайоме й особливе та розкриває тему «війни, яку не називають», бо у кожному всесвіті вона своя. ✍🏻 Я утримаюсь від детальних відгуків на кожне оповідання, бо зберегти межу й не заспойлерити в таких невеликих творах майже неможливо. Але я щиро раджу це видання тим, хто шукає підтримки та розуміння, що він не сам у тому, що відбувається навколо нас (і попри те, що такі теми важкі, тут є надія та світло, що для мене у творах дуже важливо) ✨🌛Автори не переносять сучасніть на минуле чи вигадане, вони красиво переосмислюють те, що, на жаль, нам знайоме, але кожен у свій спосіб (мені, наприклад, дуже сподобалось як Дарія Піскозуб показала, що цінувати близьких та памʼятати про них важливо, хоча з одного боку це надзвичайно боляче, а з іншого нагадування того, що ми пройшли й бережемо у серцях любов до цих людей) ☕️ Особливість короткої прози — вона багатоголоса, в ній приховане те, що знайоме читачу, адже він сприймає текст через призму свого досвіду; задум автора; підтексти та важливий сенс у розрізі сучасності. Якщо один твір для мене був про зросійщення, а інший про прийняття минулого й цінності близьких, то для інших ці тексти відображають щось, що болить чи знайоме саме їм. Тут 11 авторів, але попри різномаїття світобудов, оповідання були свого роду одним цілим емоційно. І, найважливіше, ця збірка залишила для мене надію, якої час від часу дуже невистачає.За це я дуже вдячна кожному автору, бо знайти опору — мати змогу підтримати не тільки себе, а й інших. Вона ідеальна для читання ввечері, коли не має сил, але хочеться поринути у нову історію й завершити її одразу, не розтягуючи на тижні. Зазначу, що це не збірка воєнних оповідань.👑 І це чудова можливість познайомитись з творчістью українських авторів. 💭 Чи читаєте ви оповідання? Можливо, любите твори когось з авторів збірки? «цей туманний сад» ✨🌛#відгуки_tmgarden

дуже захотілось перечитати «культ» дереша 👁️моє знайомство з автором відбулось два роки тому якраз із цієї книги, це був чудовий експіріенс. як же добре, що всл перевидали цю книжку в своїй гарній серії новітньої класики, ще й з класними ілюстраціями. цю книжку дереш написав у 16 років, вплів у неї концепти лавкрафтіанстких жахів і створив український постмодерний горор про психотропи, юнацьку закоханість та справжню химерію.Молодий вчитель біології Юрко Банзай прибуває до містечка Мідні Буки, що на Закарпатті. Герой стає викладачем у тамтешньому коледжі й одразу привертає увагу студентів своїм неформальним способом викладу матеріалу. Заняття Юрка скидаються радше на ексцентричні перфоманси, через які у звичайному навчальному закладі на нього б давно поскаржилися, але адміністрація коледжу не поспішає звільняти педагога… Гадалося б, цей зухвалий, цинічний та похмурий чоловік — справжній дивак, якому ліпше поїхати з Мідних Буків. Та згодом виявиться, що мешканці ідилічної на позір місцини за своєю природою не кращі за новоприбулого. радо повторно відправляюсь у цю психоделічну мандрівку!!читали щось у дереша? 👾