Статистика telegram channel - @spoilerrunner

ВІДКРИТО ПРИЙМАННЯ ЗАЯВОК НА УЧАСТЬ У 8-Й ПРЕМІЇ «КІНОКОЛО»Лауреатів 8-ої Національної Премії кінокритиків «Кіноколо» оголосять у листопаді 2025 року.Розпочато приймання фільмів, а також робіт про кіно. Подати заявку можна до 24 вересня 2025 включно через форму на сайті Київського тижня критики. До розгляду Комітетом премії допускаються ігрові, документальні та анімаційні стрічки, що були вперше показані в Україні в період з 1 жовтня попереднього року по 31 жовтня 2025 року. Але, у зв’язку з обмеженими можливостями для кінотеатрального прокату й фестивальної дистрибуції, спричиненими повномасштабним російським вторгненням, до розгляду приймаються також твори, що не були публічно продемонстровані в Україні, але були завершені після 1 січня 2024 року. Не можуть бути висунуті на здобуття Премії роботи, які подавалися на неї раніше. Національна Премія кінокритиків «Кіноколо» —щорічна премія, заснована у 2018 році, яка визначає досягнення українського кінематографа та діячів кіноіндустрії за останній рік від імені спільноти кінокритиків України. Премія присуджується в 11 номінаціях: за Найкращі повнометражний ігровий фільм, короткометражний ігровий фільм, документальний повнометражний фільм, документальний короткометражний фільм, анімацію, режисуру, акторку, актора, сценарій, а також у категоріях «Відкриття року» (за найкращий дебютний фільм) та «За досягнення» (відзнака висунутих дійсними членами Комітету українських авторів робіт про українське чи іноземне кіно, а також закордонних авторів робіт про українське кіно, опублікованих або публічно представлених у період 1 серпня 2024 року – 31 липня 2025 року).Переможців Премії визначає Комітет Національної премії кінокритиків. До його складу входять кінокритики та кінознавці, які є членами Спілки кінокритиків України та/або ФІПРЕССІ. Наразі комітет нараховує 60 членів і членкинь. Лауреати Премії обираються шляхом голосування у два етапи. Спочатку серед списку усіх кандидатів, які відповідають умовам Премії, члени комітету обирають номінантів. Під час другого етапу проходить голосування для визначення переможців, які оголошуються під час церемонії нагородження Премії. У 2024 році головною нагородою за найкращий повнометражний ігровий фільм — була відзначена стрічка «Сірі бджоли» Дмитра Мойсеєва, у 2023 році — «Ля Палісіада» Філіпа Сотниченка, у 2022 — «Памфір» Дмитра Сухолиткого-Собчука, у 2021 — «Стоп-Земля» Катерини Горностай, у 2020 — «Атлантида» Валентина Васяновича, у 2019 — «Додому» Нарімана Алієва, у 2018 — «Донбас» Сергія Лозниці.Співорганізаторами та засновниками Премії «Кіноколо» є Асоціація «Сприяння розвитку кінематографа в Україні — дивись українське!», Спілка кінокритиків України, та компанія «Артхаус Трафік».

"28 років по тому" мені прям сподобався — класний, по-хорошому олдскульний шлях героя, з купою цікавих дрібниць в середині. Денні Бойл разом із сценаристом Алексом Гарландом алегорично розповідають в фільмі як і про нещодавні події, як от ковід чи брекзіт, так і про давню історію Британії. Острів Ліндісфарн, де живуть головні герої в комуні незаражених, взагалі непересічне місце, адже тут із незапам'ятних часів стояв монастир, і саме з нього почалась вікінгська навала на Британські острови. Мешканці острова в фільмі в першу чергу треновані лучники і це теж дань британській історії — в Столітній війні англійські довгі луки вважались надзвичайно ефективними, тож ця зброя стала певним символом англійців. Власне Бойл і не соромиться робити монтажні вставки зі старих фільмів чи хронік, щоб підкреслити паралелі з історією. При цьому, "28 років по тому" по своїй суті є казкою, при чому казкою саме в класичному розумінні (а не діснеївському) — це дивовижна, часом доволі моторошна, історія про прийняття смерті. І, чесно кажучи, скучив за такими історіями. Окрім цього фільм місцями виглядає ну дуже розкішно. Буду чекати продовження, тим паче, що в фінальній сцені Бойл як раз натякає, що далі буде показувати іншу сторону Британії.

"Місія неможлива: Фінальна розплата" мені, як не дивно, сподобалась. Так, це не найкраща частина франшизи, і далеко не ідеальний фільм. Навіть ідеальним блокбастером її складно назвати. Однак, магія Круза все одно працює.Цього разу Том Круз разом із режисером Крістофером Макуоррі спробували заднім числом пов'язати геть не всі фільми франшизи — від флешбеків ріже око, а сюжет вишитий білими нитками. І це мабуть головна проблема фільму. Не те, щоб в "Гантіані" події попередніх фільмів зовсім не впливали на майбутні, але "Фінальна розплата" аж із шкури лізе, щоб бути справжнім гранд-фіналом. Хоча цінність "Місій" завжди була в тому, що вони були більш менш автономні одна від іншої. В цьому франшиза була схожа на Бондіану (особливо крейгівську), тому іронічно що Круз із Макуоррі наступили на ті ж граблі. І все ж таки, велика різниця між франшизами в тому, що Бонда можна замінити, а от Ганта — ні. Складно уявити когось на місці Круза, хто буде настільки відчайдушно ставити на кон своє життя заради карколомного трюку. Так само складно у всесвіті "Місій" уявити когось на місці Ітана Ганта в черговій частині остаточно перетворюється вже навіть не на супергероя, а на міфічного героя, який заради людства готовий жертвувати собой, і не готовий жертвувати близькими. "Фінальна розплата" звісно сильно просідає під власною вагою та надмірністю, однак в моменти екшену це все ще приголомшливий атракціон. Чого коштує лише сцена під водою, яку можна дивитись саму по собі, як короткометражне німе кіно. Шкода, що не вийшло створити переконливого антагоніста — цю проблему восьма частина успадкувала від попередньої. Та й лихий ШІ використаний не настільки ефективно, як в "Розплаті". Найіронічніше, що головна інтрига фільмі зовсім не в сюжеті, а в тому, чи дійсно це фінальна її точка. Бо поки 63-річний Том Круз зможе виконувати власні трюки, доти "Гантіана" може продовжуватись.

"Південний парк" нарешті повернувся з новим сезоном і цього разу Метт Стоун і Трей Паркер здається пішли ва-банк.Після грандіозної угоди з Paramount на півтора мільярди доларів вийшов прем'єрний епізод 27 сезону, який є жирнючим троллінгом Трампа. Минулого разу, коли Донні став президентом, Паркер і Стоун декілька сезонів збирали раму, і хоч і троллили Трампа, але не напряму. Цього ніякої іншомовності. Трамп це Трамп, він новий коханець Сатани (попереднім був Саддам Хусейн) і в нього є малий піструн. Не скажу, що сам епізод по собі смішний та цікавий, але як затравка до всього сезону — це прям те що треба. Бо цікаво буде спостерігати далі як відреагує Білий дім (наче припікати там вже почало), чи буде суд, на який Стоун і Паркер фактично викликають Донні, ну і наскільки цього разу реальність переплететься із вигадкою. Моя повага Стоуну і Паркеру, бо вже майже 30 років роблять шоу, і все ще чудово відчувають як варто пожартувати. Цього разу це дуже товстий троллінг, і, думаю, Трамп на нього поведеться.

​​Ну шо ж глянув "M3GAN 2.0". Ну це така спроба зробити "Термінатор 2" для зумерів. Але цікаво інше, ще пару років тому наткнувся на конспірологічну теорію про те, що зараз через Голлівуд активно просувається ідея того, що в ШІ немає нічого поганого, що мол не так воно все страшно. Здається це було як раз в той час, коли вийшов "Творець" Гарета Едвардса — той фільм і без шизотеорій можна було сприйняти як агітку за ШІ. Але конспірологія конспірологією, але ідея про "дружбу" з роботами стає все більш помітною. Та конспірологічна теорія, яку колись читав, була як раз про вплив великих корпорацій, які таким чином просувають на рівні підсвідомості думку що ШІ не страшний, і таким чином просувають свій продукт. І, чесно кажучи, я в такий підхід вірю, бо тут же все як в "Інсепшені" Нолана — за купою спецефектів, твістів, трюків та драмою там Лео з командою намагались продати просту ідею, щоб син вирішив продати компанію батька. І з фільмами про ШІ або в яких він є в тій чи іншій ролі. Сиквел "M3GAN" як раз добре накладається на цю конспірологію. Всього два роки тому нам показали божевільну куклу, яка раптом вирішує бунтувати. А в сиквелі вона вже перевиховується, а глядачу вкладають розжовану як пюреху думку, що "ми відповідаємо за тих, кого приручили створили". І що ШІ страшний лише, якщо ми будемо його виховувати як скотиняки, а якщо ж будемо з ним як гарні батьки, то і він з радістю принесе склянку води на смертному одрі. Ну, коротше, Меган погана була в першому фільмі, бо її авторка була хріновою "мамою" для неї, а от в другому всі повиправлялись і Меган в тому числі. В усьому іншому сиквел не багато чим по суті відрізняється від оригіналу, хіба що стало більше екшену і Іванна Сахно тепер роболиходійка. Але це все ж те саме кіно категорії "Б", але цього разу якесь не дуже і дотепне.

​​Хто давно підписаний на канал, знає, що я палкий шанувальник таланту Ніколаса Кейджа і без всякої іронії вважаю його одним з кращих акторів сучасності.От нещодавно подивився минулорічного «Серфера» — історію безіменного чоловіка, який понад усе хоче покататись на серфі в місці де він колись зростав. Але місцева банда серфінгістів із замашками сектантського культу стає йому завадою. І звісно герой Кейджа стає одержимим, що повільно зводить його з розуму.«Серфер» правда лише на поверхні є типовим фільмом, де Нік Кейдж is going mad. Режисер Лоркан Фіннеган пропонує не просто подорож одержимістю, але й досліджує природу спільнот як таких, ну і обгортає все кислотно-сонячний візуал. Так стрічка перетворюється у гру з глядачем, якому потрібно відстрілювати, що з показаного реальне, а що ні. Враховуючи те, що Кейдж неодноразово знімався в кіно зі схожим контекстом, то у «Серфера» навіть зʼявляється метаіронічний ореол. Правда це все одно далеко не найбожевільніший фільм з Кейджем, однак доволі гідний представник епохи «кейджессансу» який умовно почався від фільму «Менді» Паноса Косматоса.

Онлайн-прем'єра фільму «Polemos»Короткометражна стрічка «Polemos» стала продовженням співпраці 12-ої бригади спеціального призначення «Азов» НГУ з відомим українським брендом одягу RIOTDIVISION.Раніше RIOTDIVISION спільно з «Азовом» випустили лімітовану колекцію одягу, в якій творці концепції разом із художником Олегом Семаком спробували візуалізувати в принтах на одязі тяглість традиції опору тираніям в українській військовій культурі. «Polemos» став спробою поглибити цей задум, розкривши його у кіно.Будучи оммажем картині Інгмара Бергмана «Сьома печатка», яка обігрує класичний середньовічний сюжет, «Polemos» розвиває цю історичну ретроспективу спробою торкнутися метафізичного виміру екзистенції воїна, який постійно зустрічається зі своєю смертю. Перманентна присутність смерті в житті воїна, їхня боротьба і своєрідний діалог, у фільмі показані через шахову партію, яку ведуть герої з одним і тим самим супротивником. Невипадковою є і сама назва фільму — Polemos — втілення боротьби, протистояння, війни у давньогрецькій міфології, яка, за Гераклітом, «одних творить рабами, а інших — вільними».Авторами ідеї та сценарію картини стали представники «Азову» Юлія Хорос та Валентин Дзюбенко. Ролі воїнів зіграли бійці «Азову»: Дмитро «Жах» Кіров, Ілля «Кроулі» Колесніков, Валерій «Шаман» Семенюк, Сергій «Геймер» Олійник та Руслан «Шторм» Єрємєєв. Також у фільмі знявся актор Слава Ніконоров. Оператором картини виступив військовослужбовець «Азову» Руслан Богдан. Режисер — Євгеній Брукс, який залучив до знімального процесу продакшн Neutrino. Продюсери стрічки — бренд RIOTDIVISION та його керівники.Авторами саундтреку стали співачка, фольклористка та художниця з костюмів Марія Квітка, електронна продюсерка Nastya Vogan та віолончеліст Артем Замков. Саунд-дизайн фільму — Андрій Нідзельський.«Polemos» був відібраний до програм 18-ти міжнародних кінофестивалів в різних країнах світу, зокрема в Україні, Швеції, США, Індії, Франції, Аргентині, Бразилії та ПАР, і здобув низку відзнак та нагород. Фільм присвячується всім полеглим бійцям «Азову» та всім воїнам, які віддали життя в бою за незалежність України.Заповнити анкету | Фінансова підтримка | Telegram | Instagram | YouTube | Twitter | Facebook | TikTok | WhatsApp

​​Подивився "M3ган", ще в червні, але от щось не доходили руки написати про нього. Я взагалі люблю фільми про штучний інтелект, та і не дарма більше ніж десять років тому хотів писати дипломну по філософії ШІ. Тоді трохи не склалось, і тема всього диплому стала ширшою, а от філософії ШІ дістався останній розділ. Тим не менш декілька фільмів я там успішно згадав, як от того ж Блейдраннера, чи Термінатора. В кіно, правда, ШІ зображується зазвичай доволі однобоко. На один фільм "Вона" Спайка Джонза буде десять сюжетів про "і повстали машини із ядерного вогню". Але якісно прописати, чому і як це взагалі відбувається можна дуже зрідка зустріти. Ну і "М3ган" в цьому сенсі не виключення — робот-лялька магічним чином отримує свободу волі та починає нищити кривдників "своєї" дівчинки. І звісно стрічка в цьому абсолютно передбачувана, ну тобто зайспойлерити можна хіба що людині, яка взагалі не бачила фільмів про повстання машин. Рятує "М3ган" її відверто "бешна" суть, тобто, це такий горрор про ляльку для нового покоління. А М3ган стає своєрідною спадкоємицею Чакі, з поправкою на те, що тепер корень зла лежить не в магії та ритуалах вуду, а магії технологічній. Так, звісно, фільм і підв'язується до проблем цілком реальних, як от втрата близьких чи виховання дитини, але дивитись без посмішки це кіно складно, бо все тут занадто стереотипне. Якщо є буллі, то звісно такий, що автентично впишеться до половини творів Стівена Кінга. Якщо є корпоративні начальники, то звісно ж недалекі та жадібні. Якщо сусідка, то звісно ж надоїдлива та вперта. Ну і самоіронічність фільму закладена на поверхні, так що смішного в стрічці більше ніж страшного. Загалом, "М3ган" звісно зірок з неба не хапає, але у фільму взагалі немає таких амбіцій, це дійсно доволі непоганий приклад сучасного кіно категорії "Б" і не бачу сенсу його за це якось сварити.

Додивився третій сезон "Гри в кальмара", вже встиг почути і почитати, що він мов найгірший серед трьох, але як на мене він десь такий самий як і попередні два. Просто хайп та перший подив пройшов, і нарешті на серіал всі більш менш почали дивитись тверезо. А він насправді ніколи і не був таким геніальним, як писали про той же перший сезон. І от в третьому сезоні, який насправді є другою половиною другого, всі ті самі проблеми, що і в попередніх. От є найцікавіша сторона серіалу — власне самі смертоносні ігри та як в них себе проявляють різні герої. А є все інше, і оце все інше, будь то лінія детектива, чи шпіонки в лавах організаторів, дуже хочеться перемотати, бо ну є стійке враження що тебе просто відволікають від головного. В принципі ще після другого сезону здалось, що продовження було зайвим. Ну або якщо його робити, то вже зовсім з новими персонажами, в новій локації та новими іграми. Тому натяк про те, що буде "Американська гра в кальмара" — не найгірша ідея. Тим паче там можна робити ігри на ерудицію, де половина учасників буде відвалюватись на питаннях про географію та історію. Ну і щоб не спойлерити сюжет, мабуть варто поговорити про ігри, як цього разу не настільки цікаві як першому. Якщо там були доволі різні випробування і на витривалість, і на терпіння, і на обережність, і на вміння працювати в команді, то цього разу якось все спростилось до рівня Містера Біста — або випробування на фізуху або чергова варіація дилеми вагонетки.Ну і критика капіталізму від шоуарннера Хвана Дон Хьока як була поверхневою із закосом на вумняк, так такою і залишилась. В новому сезоні він розбавляє її гуманізмом з біблійними замашками, і намагається довести, що люди не все будуть робити за гроші, але цей момент доволі маніпулятивний. Тут пора використати спойлери: за сюжетом одна із конкурсанток вагітна і звісно ж вона народжує під час гри, потім вилітає через поранення, і немовля залишається із 456 гравцем. Все драматично підвищує ставки, а багатії в масках, що дивляться гру вирішують, що буде цікавіше, якщо немовля в грі залишиться як гравець. Ну звісно таке рішення ламає суть гри. Хван Дон Хьок вирішує додати натужного гуманізму максимально дешевим способом, який не в'яжеться з усім показаним раніше. Тобто перед нами чисто маніпулятивний хід. Сподіваюсь, американці, коли будуть робити свою версію, зроблять висновки та виправлять помилки серіалу, але навіть якщо за чутками у керма буде Девід Фінчер, я не сильно очікую якоїсь геніальності, бо, чесно кажучи, все давно вже було сказано і показано в "Королівській битві" Кінзі Фукасаку 2000 року, і за чверть століття тут можна хіба що вигадати якісь нові цікаві ігри.

​​Глянув вчора "Фінікійську схему" Веса Андерсона, і якось навіть нічого не відчув крім нудьги. Якщо "Французький вісник" розчарував, а "Астероїд-Сіті" відверто вибісив, то "Схема" залишила мене абсолютно байдужим, і ані Бенісіо Дель Торо, ані Майклу Сері, ані Мії Темплтон цього не змінити. Говорячи про фільмографію Веса Андерсона останніх років, рано чи пізно приходиш до думки, що з кожною роботою він все більше відривається від реальності, і на етапі "Фінікійської схеми" зв'язок вже остаточно втрачений. Андерсон наче і намагається знову говорити про теми дорослішання, сім'ї та батьківства, але чим далі, тим менше йому віриш, бо це просто черговий повтор.Найбільше "Фінікійська схема" (та інші останні роботи Веса) нагадує новорічний шабаш під назвою "голубий вогник" по телевізору, коли кожен рік втомлені зірки приходять відпрацьовувати гонорар та зміну, щоб потім знайти собі цікавішу роботу. Проблема в тому, що Вес настільки затаскав прийом з зірковими камео та ролями, що ти більше не бачиш персонажів, тільки акторів у нових образах. О, Білл Мюррей в образі Бога, о, Бенедикт Кембербетч зі смішною бородою, о, Генкс і Кренстон баскетбольні фанати. Логічне питання, яке виникає, а чи будуть останні фільми Андерсона працювати без цього зіркового попурі? Ну і Бог з ними з цими зірками, а чи є щось сказати нового самому Весу? Візуальний стиль його законсервувався, і вже не замиловує, а просто дратує. Кволий сценарій розвалюється на окремі епізоди, і Андерсон сам все більше стає схожим на компілятора тіктоків, ніж на досвідченого режисера, хоча ще декілька років тому він дратувався, через тренд, де його всі копіювали. А от і "Схема" відчувається як набір натужно зібраних епізодів, які погано в'яжуться між собою, де вже не допомагає ані стилізація, ані зіркові камео. Взагалі, ще з "Вісника" у мене виникла думка, що Андерсон став таким собі "Марвелом для синефілів" — ти прекрасно знаєш, що очікувати від цього кіно, на ньому доволі легко відпочити та розважитись. Різниця в тому, що Марвел все ж кіно суто розважальне, де авторські амбіції можуть проявлятись хіба що всупереч, а тут Вес Андерсон сам себе зробив рабом форми та передбачуваності, хоча вочевидь він завжди мав і амбіції автора з великої літери. Але те, що раніше виділяло техасця з плеяди інших режисерів, стало пасткою де він поступово тоне, от тільки на відміну від головного героя "Фінікійської Схеми" Жа Жа Корди, в Андерсона немає свого Бйорна, який його звідти витягне.