spoiler runner

Я тут подивився значить чергову вітчизняну комедію «Коли ти розлучишся?» і, знаєте, можу сказати що це новий рівень для української крінжкомедії, бо цей фільм фактично є аналогом терміну нейрослоп.І, до речі, доволі буквально, бо ця комедія реально починається з всратого ШІшного відеоряду, а те що відбувається далі здається, що взагалі писав чатджипіті під якимись важкими наркотиками. Фільм рандомний в плані сюжету, реально дуже непередбачуваний, але це не комплімент взагалі. В фіналі фільм взагалі заходить на територію «Місії Неможливої» із змінами обличчя, але тут це зроблено настільки божевільно і всрато, що я який час не міг в це повірити.Загалом сюжет тут відверто ідіотський – Цимбалюк і Хижняк одружуються (імена їх персонажів немає сенсу запамʼятовувати), але в останній найбільш відповідальний момент Цимбалюк розчиняється в повітрі і наречена Хижняк сильно ображається, та йде в розніс. Після цього дія переноситься з Одеси в Болгарію, а вже там починається блядський цирк з конями, яхтами, шпигунами, попсовими піснями і фірмовим для українських крінжкомедій гімняним продактплейсментом.Окремо варто відзначити кількість жартів та згадок шоу «Холостяк» – тут автори максимально спробували витиснути все з історії Цимбалюка на «Холостяку». І якщо ви будете пити чарку міцного при кожній згадці цього, то десь до кінця фільму будете в дрова.Коротше, еволюціонує наша крінжкомедія, ще от тільки тільки вона стояла на плечах колишніх квнщиків, а от вже доросла до того, щоб стати нейрослопом. Сподіваюсь, наступний фільм буде називатись «Коли ти заплатиш аліменти», і він вже повністю буде згенерований ШІ, бо ну а шо, тут і так ніхто не напрягався майже, так навіщо взагалі тягнути до виробництва живих людей.

Якщо дивились цього тижня новий епізод «Ейфорії», то побачили там гігантську Сідні Свіні, яка приходить «в гості» до свого підписника на онліфансі. Так от це ж очевидний омаж на стрічку «Атака 50 футової жінки» 1958 року, який я вчора і вирішив глянути.Фільм – це така типова наївна фантастика категорії Б з пʼятдесятих, і не те щоб сильно божевільна. Але сам сюжет доволі забавний, бо закручений він навколо таких явищ як страх супутників (в 1957 совєтський союз як раз перший запустив) і розлучення.Сюжет взагалі такий: багата жінка Ненсі Арчер переживає складнощі у шлюбі зі своїм чоловіком, адже той зраджує їй з новою коханкою. Якось на дорозі Ненсі зустрічає яскраву летючу сферу, що опромінює її, в результаті чого вона перетворюється на велетку. Чоловік же увесь час гуляє з коханкою і сподівається, що дружина склеїть ласти, щоб отримати в спадок маєток вартістю 50 мільйонів доларів (з врахуванням інфляції зараз би це було більше півмільярда доларів).Взагалі, от чого я не очікував, так це типово нуарний сюжет який поєднали із фантастикою. Якби не літаючі сфери та велетні, то був би типовий сюжет про жадібність та на що готові піти люди заради грошей.Фільм, звісно, застарів до неможливості, особливо у своєму зображенні жінок. Власне Ненсі тут ще до збільшення показана типу як нестабільна, бо в неї, бачите, емоційна нестабільність та схильність до вживання алкоголю. І якщо сприймати сюжет не прямо, а алегорично, то історія тут, мʼяко кажучи, тривожна, якщо знати як жінку доволі легко могли відправити в дурку в 50-х, бо вона якось там вирізняється на фоні інших. Ну тобто алкоголізм, депресія, тривожність – були цілком нормальними причинами для цього. Не буду явно спойлерити, але цікаво, що ближче до фіналу стрічка перетворюється на female rage movie, де Ненсі завдяки своєму гігантизму намагається добитись справедливості. Звісно в очах оточуючих вона виглядає ще страшніше, але тут велике питання чого боялось більше американське суспільство 50-х: велетки чи жінки, що «зірвалась» та шукає справедливості.

Другий сезон Шибайголови закінчився тиждень тому (і він цілком ок), але Марвел на свіжі дріжджі вирішили випустити окремий спешл про Френка Касла: «Каратель: Останнє вбивство».Сюжет тут доволі простий: Френк помстився всім, хто був причетний до вбивства його сімʼї (або як він думає) і тепер переживає серйозну екзистенційну кризу включно із купою галюцинацій. Все настільки погано, що Касл планує самогубство, однак на обрії зʼявляється особа, що хоче помститись самому Френку і травить на нього різноманітних найманців. Ну коротше такий собі ремейк «Джона Віка 3», де більшу частину епізоду Френк крошить в мʼясо різноманітних відморозків.Враховуючи природу Френка, виходить справжня кривава баня в Маленькій Сицилії. Але за рахунок серіального хронометражу дивитись це цікаво, тим паче й арку він проходить важливу. Цікаво тут те, наскільки методи Касла в нинішні часи здаються навіть більш адекватними, ніж методи Шибайголови з його прощенням. Враховуючи той хаос, з яким стикається Каратель, радикальні силові методи видаються більш адекватними, ніж милосердя Метта Мердока.Втім особливо цікаво подивитись цей спешел в парі із другим сезоном Шибайголови, про який я, до речі, написав в добірці серіалів для УП Культура.

Нічого не очікував від другої частини "Мортал Комбату", але цей фільм не працює навіть як хороша розвага, радше викликає відчуття великої халтури.На відміну від першої частини нарешті показують той самий смертельний турнір, але майже всі бійки поставлені в якихось абсолютно огидних сіджиайних декораціях, ще й поставлені якось ну дуже безідейно. В новому фільмі додали Карла Урбана, але він тут не грає, а відбуває роль на автопілоті та і в бойових сценах настільки очевидно, що працює не він, а дублер чи каскадер, що навіть придивлятись не треба. Сюжетно тут повтор "Мортал Комбату" 1995 року, але цього разу сценарист очевидно надихнувся останніми частинами "Месників", де підгледів динаміку між Таносом, Гаморою та Небулою, тільки тут приблизно те ж саме між Шао Каном, Кітаною та Джейд. Найсмішніше, як злили головного героя попередньої частини Коула (якого не було в іграх) — в чомусь таки це робота над помилками, бо він був абсолютно нецікавий. Загалом, звісно обидві частини нового "Мортал Комбату" програють двом частинам з дев'яностих, попри те, що в останніх відповідні часу спецефекти, які зараз без сміху вже складно дивитись. Але як раз ті фільми хоча б знімались на натурі або у фізичних декораціях, а не на зеленці, та і сцени там хоча б контрастні, а не якесь зелено-сіре сіджиайне мило. От є в новому "МК" просто бійка в ямі з шипами, що вилазять з підлоги, і вигадати щось більш ліниве прям складно. Та блін, в "МК" 1995 року під час бійки могли змінюватись декорації, як, наприклад, в битві Джонні Кейджа та Скорпіона, де починають вони в лісі, а продовжують вже в пеклі якомусь.І що мене ще дивує, так це якесь навмисне бажання ускладнити сюжет, додати якісь макгафіни, за якими ганяються герої та лиходії. От шоб шо? У вас вже є серйозні ставки — турнір, на якому вирішується доля Землі, нащо ускладнювати? Та сфокусуйтесь ви на турнірі й все потому. На підготовці героїв, на бійках, на бойовій хореографії. Є в фільмі підкол в сторону Кіану Рівза, і виглядає він жалюгідно, бо Кіану дохріна трюків та хореографії виконував сам, та і постановка боїв у "Джонах Віках" завжди була на висоті, а в "МК2" вона відверто слабка.Коротше, не витрачайте гроші, не повторюйте мою помилку, бо фільм відверто паскудний і зачепитись в ньому нема за що.

А ще вирішив потроху розгрібати свій вотчліст на леттері (хоч не те, щоб він був великий), і от глянув фільм "Вбивця шьоґуна". Мені його не так давно порекомендували, а потім ще й під час перегляду повної версії "Вбити Білла" побачив, що його як раз дивиться Наречена. Тож нарешті дібрався. Цікаво, що фільм взагалі є поєднанням двох японських фільмів Lone Wolf and Cub: Baby Cart at the River Styx та 12 хвилин Lone Wolf and Cub: Sword of Vengeance, обидва 1972. А взагалі Lone Wolf and Cub — це ціла серія японських фільмів про самурая-одинака із дитиною, які своєю чергою є екранізаціями однойменної манги. А в 1980 вийшла ось ця комбінована англомовна версія в Штатах, над якою працював Роберт Г'юстон, а прокатувала всю цю історію компанія Роджера Кормана New World Pictures. Взагалі цікаво, що оригінальну мангу навіть хотіли пару разів екранізувати в Голлівуді. В нульових, наприклад, за цю справу брався Даррен Аронофськи, але не зрослось із правами. В десятих за проєкт наче брався Джастін Лін, а якісь продюсери навіть змогли домовитись про права. Але, знаєте, після перегляду можу сказати, що певною мірою голлівудська адаптація таки сталась — бо "Мандалорець" це ж буквально все те саме, тільки в далекій галактиці. Ну а що, Лукас надихався Куросавою, Фавро надихнувся історію самурая з дитиною. А сам же фільм — це такий класний ніндзясплотейшн із самураями, ніндзя, кімоно та літрами фейкової крові. Сам же "Вбивця шьогуна" попри свою експлуатаційну природу не надто легкий для сприйняття, не в останню чергу тому що оповідачем тут виступає саме малолітній син головного героя, який і сам не до кінця розуміє все, що відбувається навколо. Наприклад, мотиви вбивства дружини головного героя (подія з якої фактично стартує сюжет) так і залишаться не розкритими. Втім, абсолютно не дивно чому Тарантіно фактично зізнався стрічці в любові у своєму фільмі про помсту, бо фактично тема в обох фільмах однакова, і Квентін знайшов як раз чудову риму. Загалом, прикольне жанрове кіно і, можливо, якось як буде настрій треба взятись за оригінальну японську пенталогію. Якщо любите Японію, самураїв, ніндзя та історії по суворих бать, що захищають дітей з часів, коли це ще не стало мейнстрімом, то "Вбивця шьогуна" — мій рекомендасьон.

Знаєте, от чим далі дивлюсь новий сезон "Ейфорії" тим більше у мене відчуття, що дивишся насправді пародію на серйозне драматичне шоу. Бо чим далі, тим більш натужними стають сюжетні ходи.Уявіть собі, що от в серіалі з'являється новий сюжетний поворот із кротом в організації. В нормальному шоу це означало б, що на глядачів чекають ну бодай один два епізоди напруги, де кріт буде намагатись не видавати себе. Сем Левінсон же плює на всі правила і вирішує, що, а давайте влаштуємо викриття одразу, в тому ж епізоді. І це ще не все. Перебивається цей твіст ще "неочікуваним" та "шокуючим", так, щоб точно не було нудно. Не кажу, що такі неочікувані твісти чи співпадіння не мають права на життя — он в ледь не в кожному сезоні "Фарго" Ной Гоулі щось подібне провертає, але Левінсон не Гоулі, і тому від нього все це відчувається як дешева імітація якихось інших, більш культових серіалів від HBO. Чого вартує тільки епічне викриття по надутим губам.І от чим далі, тим менш серйозно все це сприймається, але от як пародія (така ненавмисна) в цілому піде. Я, звісно, додивлюсь новий сезон, бо мені здається, що все це тільки квіточки, а ягідки Левінсон ще припас на фінал.Ну а вам як новий сезон? Дивитесь взагалі чи ні? І які загалом враження?

Поки у нас в повторний прокат виходять "Сутінки", я от вирішив подивитись один з ранніх фільмів Кетрін Бігелоу — вампірський горрор в антуражі вестерну "Майже Стемніло".За сюжетом простий хлопчина Калеб (Едріан Пасдар) закохується в дівчину Мей (Дженні Райт), однак та виявляється вампіркою. Вони проводять ніч разом і Мей кусає Калеба, щоб навернути, тож останній приєднується до її групи на чолі з вампіром-конфедератом Джессі Хукером (Ленс Генріксен).Фільм, насправді, не те, щоб пропонує який супер оригінальний сюжет — це доволі прямолінійна романтична історія в антуражі американського Півдня з ковбойськими шляпами та придорожніми барами, і ось цей жанровий мікс, мабуть, підкупає найбільше. Слід, до речі, відзначити, що "Майже стемніло" зображує вампірів в серйозному ключі, без висміювання та сатири, і, насправді, доволі непогано вписує їх в типове американське буття, бо місцеві вампіри є волоцюгами, близькими до байкерів, тож цілком успішно подорожують від міста до міста. Взагалі атмосфера тут близька до ранніх сезоні "Надприроднього" і легко уявити, що за подібними вампірами потім будуть полювати брати Вінчестери. Ну і, звісно, доволі легко прочитати той страх, на якому Бігелоу будує свій горор — "Майже стемніло" в першу чергу лякає благополучного американськкого підлітка потенційними наслідками його бунту і чим чреватий вибір байкерського або волоцюжного життя. Коротше, вампіри тут є в першу чергу відображенням якогось соціального страху чи тривоги. Тому якщо ви любите вампірське кіно і, як і я, пропустили "Майже Стемніло", то однозначно рекомендую, тим паче, що тут дійсно дуже вайбова атмосфера американського півдня вісімдесятих, як завжди харизматичний в ролі лиходія Ленс Генріксен, а також дуже прикольний синтовий саундтрек від гурту Tangerine Dream.

Додивився четвертий сезон "Невразливого" і, в цілому, залишився задоволений — серіал в цілому мені подобається, але самі сезони сильно залежать від того, які саме арки з коміксів в них потрапляють.І левова частина сезону випала саме на Вілтрумітську війну — насичену та екшонову частину оригінального коміксу. Що порадувало, так це те, що серіал все одно цікаво дивитись, навіть попре те, що знаєш увесь сюжет наперед (десь так у мене було з 2-4 сезонами "Гри Престолів"). На щастя навіть для тих, хто читав комікс в серіали показають певні цікаві моменти, яких в коміксах взагалі не було, або ж вони там просто згадуються в діалогах (як от вбивство імператора вілтрумітів).Власне, друга половина сезону вийшла кращою за першу, бо не стільки тому, що це була війна з купою екшену, але тому, що це була цільна і нерозривна історія (серіал іноді все ж страждає від купи одночасних сюжетних ліній). Тобто Марк летить в космос і ми спостерігаємо саме за цими подіями, не відволікаючись на те, а що ж там на Землі. Традиційною слабкою сторону серіалу все ще залишається анімація і, я підозрюю, навряд чи вона радикально покращиться до фінальних сезонів, бо бюджет шоу іде на зіркову озвучку, а не на якість картинки. Але місцями (як от в фіналі) все ж "Невразливий" радує і хорошим візуалом.Загалом, доволі міцний сезон вийшов, не в останню чергу за рахунок того, що нам ще більше показали лор вілтрумітів та і нарешті показали Трагга, який вийшов навіть цікавішим ніж в коміксі — тут як раз вибір Лі Пейса вважаю прекрасним, бо завдяки своїй грі йому вдалось показати регента вілтрумітів менш одномірним і більш нюансовим. Хоч, підозрюю, що й сам Кіркман теж вніс певні корективи. Тож, якщо ви ще не дивились "Невразливого", то почати як раз не пізно — це якраз десь середина всієї історії. Тим паче, що це все ще не зовсім типова супергероїка. А якщо ви вже дивитесь, то навряд чи він вас розчарує.

Дібрався нарешті до "Нареченої!" Меггі Джиллегол і залишився із суперечливими враженнями. З одного боку фільм не назвати якимось нудним, навпаки він добре розважає, а з іншого — не зрозуміло нащо було знімати цілий фільм про одну доволі просту ідею.Меггі Джилленгол в "Нареченій!" вирішує відновити справедливість і вивести на перший план героїню Джессі Баклі, яка в стрічці існує під різними іменами, але зрештою залишається саме під іменем Нареченої. Посил режисерки при цьому настільки простий і прямолінійний, що не до кінця розумієш, а навіщо знімати про цю історію аж цілий повнометражний фільм. Джилленгол в "Нареченій!" по повній програмі займається феміністичним ревізіонізмом, відтворює різноманітні кліше з 1930-х, створює яскраві музичні номери, і дає головному дуету Джессі Баклі та Крістіану Бейлу відірватись по повній програмі. І от наче на папері воно має працювати, однак, щось у фільмі відчайдушно не ліпиться, наче в нього вирішили запхати з півдюжини різних ідей, однак об'єднати їх в одне висловлювання так і не вийшло.Стосунки монстра Франкенштейна або просто Френка з Нареченою наче є центральними, і завдяки грі Баклі та Бейла, в них навіть віриш, і, насправді, місцями цей дует повсталих з мертвих претендує на статус ікон (от цікаво, чи будуть парочки наряджатись цього року в них на Геловін), однак режисерка наче сама не може визначитись, що вона хоче про ці стосунки сказати, адже то глядачам пропонують емансипативні ідеї, то навпаки все зводиться до думки, що всім варто "знайти свого монстра". І знову ж таки, проблема не в тому, що якась із цих ідей правильна чи не правильна, а в тому, що Меггі Джилленгол сама не може з ними визначитись, і фільм в результаті лихоманить від цієї невизначеності.

Знаєте, ніколи не був фанатом "Ейфорії" і, чесно кажучи, нічого не очікував від нового сезону, але враження від першої серії дивні, наче дивишся геть інший серіал.Власне мені і в перших сезонах було важко зрозуміти, а про що цей серіал взагалі, то от після першої серії я взагалі не розумію, що хоче сказати шоураннер Сем Левінсон. Бачив уривки інтерв'ю про те, що він цього сезону вирішив зробити центральною темою пошук та прийняття Бога, але поки це відчувається тільки в сюжетній гілці Ру, та і то, якось так все в лоба подається, що аж якось соромно. Ще один доволі дивний момент полягає в тому, що деякі актори "Ейфорії" вже просто виросли з цих ролей, і зараз є доволі великими зірками, як мінімум це стосується Зендаї, Джейкоба Елорді та Сідні Свіні. І от знов вони повертаються до образів колишніх школярів, але таке враження, що за цей період часу якогось розвитку з ними геть не сталось. Виглядає це наче доросла людина повертається до батьківського дому і вдягає свої шкільні шмотки після пари років окремого життя — речі то ще сидять, але вже якось незграбно, та і мода вже не та. От так і з новим сезоном серіалу Левінсона. Звісно, цікаво буде потім подивитись, що з цього вийде після завершення сезону, який, скоріше за все, вийде фінальним, але якогось хорошого передчуття в мене немає.