Дібрався нарешті до "Нареченої!" Меггі Джиллегол і залишився із суперечливими враженнями. З одного боку фільм не назвати якимось нудним, навпаки він добре розважає, а з іншого — не зрозуміло нащо було знімати цілий фільм про одну доволі просту ідею.Меггі Джилленгол в "Нареченій!" вирішує відновити справедливість і вивести на перший план героїню Джессі Баклі, яка в стрічці існує під різними іменами, але зрештою залишається саме під іменем Нареченої. Посил режисерки при цьому настільки простий і прямолінійний, що не до кінця розумієш, а навіщо знімати про цю історію аж цілий повнометражний фільм. Джилленгол в "Нареченій!" по повній програмі займається феміністичним ревізіонізмом, відтворює різноманітні кліше з 1930-х, створює яскраві музичні номери, і дає головному дуету Джессі Баклі та Крістіану Бейлу відірватись по повній програмі. І от наче на папері воно має працювати, однак, щось у фільмі відчайдушно не ліпиться, наче в нього вирішили запхати з півдюжини різних ідей, однак об'єднати їх в одне висловлювання так і не вийшло.Стосунки монстра Франкенштейна або просто Френка з Нареченою наче є центральними, і завдяки грі Баклі та Бейла, в них навіть віриш, і, насправді, місцями цей дует повсталих з мертвих претендує на статус ікон (от цікаво, чи будуть парочки наряджатись цього року в них на Геловін), однак режисерка наче сама не може визначитись, що вона хоче про ці стосунки сказати, адже то глядачам пропонують емансипативні ідеї, то навпаки все зводиться до думки, що всім варто "знайти свого монстра". І знову ж таки, проблема не в тому, що якась із цих ідей правильна чи не правильна, а в тому, що Меггі Джилленгол сама не може з ними визначитись, і фільм в результаті лихоманить від цієї невизначеності.