spoiler runner

Нарешті дочекався нового епізоду "Дому дракона" (перші 2 я глянув ще місяць тому) і чим далі дивлюсь, тим більше дивуюсь, бо від книги "Вогонь і кров" серіал вже навіть не відходить, а відстрибує з кожним новим епізодом.Серіал безумовно радує як масштабом так і акторськими робота, але оригінальну історію він перекручує настільки, що реально з'являється відчуття фанфіку, і не найкращого, при чому. Минулого року Мартін публічно розсварився із шоураннером Раяном Кондаллом стосовно всіх змін, які останній зробив останній, а також Джордж написав про те, що кожна зміна буде відлунюватись ефектом метелика. Власне так воно і відбувається.Попри те, що попередні два сезони мені здебільшого подобались, певні рішення авторів серіалу дають лавинообразний ефект, тобто на початку зміна здається непомітною, але чим далі, тим більше вона впливає на історію, і автори серіалу явно переоцінили свої здібності та амбіції написати краще ніж Джордж. Але краще не вийшло і логіка серіалу в 3 сезоні остаточно скотилась в прірву. Але напишу про одне конкретне рішення, яке мені надзвичайно не подобається, а саме ось цей фокус з взаємним гуманізмом та повагою Рейніри та Алісент. Їх так званий зв'язок дійшов вже до карикатурного абсурду — тобто з обох сторін жінки втратили найближчих людей, але все одно спілкуються наче подружки у яких сварка відбулась. Мені взагалі не сильно подобається відбілювання обох героїнь, бо зробили ледь не з кожної святу мученицю, коли в книжках вони, звісно, не були конкретно лихими, але за кожною був вагон вад та амбіцій, і, головне конфлікт одне з одною. В першому сезоні мені сподобалось, що їх зробили подругами, бо я одразу зрозумів, якою буде подальша динаміка — вони перетворяться на ворогів, а ця підліткова дружба надасть конфлікту додаткової глибини. Але в другому сезоні конфлікт запнувся, і, здавалось, після смерті Джейса та Отто мости між жінками мають бути спалені, але ні, вони як ні в чому не бувало продовжують теревенити. При тому, що в першому сезоні Алісент без зайвих думок кидалась із ножом на Рейніру за те, що сину око викололи. А тут вона вже спокійно говорить про те, що старших синів можна списувати в утиль. Для мене Танець Драконів завжди був історією про те, як жага до влади та амбіції з обох сторін приводять до кривавої громадянської війни, що ледь не винищує дім Таргарієнів під нуль, і призводить до вимирання драконів. Але Кондалл і компанія вочевидь вирішили, що першоджерело потребує переосмислення, яке робить акценти на геть інших речах, і від цього страждає вся історія.Звісну буду дивитись далі, бо як мінімум в плані видовища все ще дуже непогано, та і той же третій епізод про транзит влади вийшов цікавим з точки зору подачі, але те, куди ведуть цю історію далі мені подобається все менше із кожною новою серією.

Глянув минулого тижня нову стрічку Олівії Вайлд "The Invite" або як переклали у нас "Сусіди зверху" і прям отримав задоволення.Це доволі камерна історія про подружжя Джо (Сет Роген) і Анжели (Олівія Вайлд), які в кінці робочого дня очікують на візит від іншої пари Піньї (Пенелопа Крус) та Крука (Едвард Нортон). Для Джо запрошення сусідів є неочікуваним і не те щоб приємним — ті постійно шумлять та занадто гучно займаються сексом, хоча Анжела із захопленням обговорює оргазми Піньї. "Сусіди зверху" — англомовний ремейк іспанського фільму "Sentimental" 2020 року, який ще до 2026 року обріс ремейками в Італії, Швейцарії, Франції та Південній Кореї, ну і зараз всіх наздогнали американці, що скоріше говорить не про кризу голлівудських ідей, а про успішність оригінального фільму Сеска Гая та його п'єси, на якій він заснований. І, безумовно, допомагає також і камерність історії, адже події стрічки відбуваються протягом одного вечора в одній локації — відтворити подібний фільм нескладно. Господи допоможи, але я вже передчуваю українську крінж версію цього кіно, де на головні ролі візьмуть Юрія Горбунова, Ольгу Сумську, Дантеса та Ксенію Мішину (можете в коментарях написати свій варіант для вдалого або максимально крінжового квартету).В фільмі Олівії Вайлд, звісно, головна козирна карта це акторський склад, в якому, можливо, наслабшим елементом є Сет Роген, бо це чергова для нього роль невротичного чувака з різноманітними проблемами. Героїня Вайлд вийшла дещо більш випуклою на фоні екранного чоловіка як раз за рахунок того, що в Олівії на відміну від Сета немає такого затяжного амплуа. Втім, цікаво і те, що до цього Роген зняв Вайлд в одній з найкращих серій серіалу "Студія", а от тепер вона йому повернула боржок.Інша ж екранна пара у вигляді Пенелопи Крус та Едварда Нортона значно переграє своїх візаві. Воно і не дивно, адже якщо Роген та Вайлд відведена роль "нормісів", то Нортон і Крус давно переросли такі речі як норма, а отже є набагато розкутішими та вільнішими за господарів.Власне на цьому контрасті й існують "Сусіди зверху" і саме з нього народжується комедія, але мені хочеться похвалити Олівію Вайлд за те, наскільки добре вона володіє темпоритмом стрічки, та наскільки вдало їй вдається змінювати тональність, бо фільм дуже чітко ділиться на три акти, кожен з яких відображає якийсь геть інший настрій (або одразу декілька), і от Вайлд дуже класно між цими настроями перемикається як режисерка. Загалом, подібна камерна драмеді не є якимось новим або проривним явищем в кінематографі, радше просто доволі вдалий приклад того, як його можна втілити на великому екрані в 2026, бо це, по суті, вічна класика. Чи то 50 років тому назад можна було зняти подібний фільм, чи так само в 2076 можна буде зняти щось подібне. Можливо Олівія Вайлд і не зняла щось фундаментальне, але, як на мене, "Сусіди зверху" вийшли хорошим драмеді, із класними акторськими роботами (наприклад, це краща роль Нортона за років десять мінімум), хорошим темпоритмом і непоганою режисурою.

Подивився я тут «Народного месника» від майстра категорії Б (або навіть Г) Уве Болла і трохи охєрєл.Почнемо з того, що фільм став поверненням закенселеного Армі Гаммера – перераховувати всі звинувачення тут не бачу сенсу, бо їх було чимало, втім більшість стосувались сексуального насильства. І це важливо в контексті цього фільму, бо Гаммер зіграв такого собі Бетмена увеболлівського розливу – месника, що бореться в першу чергу із мігрантами в Європі, але і окрім цього несе справедливість в маси. Наприклад, є тут сцена де головний герой бачить в барі двох чоловік, що підмішують своїм супутницям наркотики, але герой Гаммера міняє стопки місцями і рятує дівчат. Враховуючи звинувачення в сторону Армі, в цій сцені зʼявляється якась лиха іронія.Але годі про Гаммера (до нього ще разок повернусь), бо це в першу чергу творіння Уве Болла, який тут викладається на повну силу по антиемігрантській темі в Європі – дія в стрічці відбувається просто «в Європі», де всі, правда, розмовляють виключно англійською, але на показане місто геть не схоже на британське. Сам же фільм починається зі сцени де, чорношкірий мігрант вбиває молоду матір (європейку) на очах в її сина, а далі антиемігрантський пафос Болла тільки зростає, де нам показують псевдодокументальні рілзи, де простий народ захоплюється Народним месником, особливо американці, що раз за разом кажуть «от би і нам такого в Америці», що ще більш іронічно, враховуючи, що Штати – країна мігрантів від свого створення.Ну а далі відбувається дешевенький увеболівський екшон, купа штучної крові, та конспірологічно-моралізаторські промови головного героя американця, що прагне навчити європейськів самосуду над мігрантами, бо ані судова, ані поліцейська система не працює. Взагалі таке враження, що Уве Болл надихався фільмом «Брат 2» Балабанова (тут навіть є схожа сцена в суспільному транспорті), як мінімум з точку зору ресентименту. Якщо там Даніла Багров літав в Америку провчити тих клятих піндосів і навчити силі правди, то головний герой Майкл Сандерс —американець, що вчить європейчиків соєвих демократії та самосуду. Окремий момент, від якого я не міг позбутися увесь перегляд, що Гаммер в цьому фільмі пиздець який схожий на Навального, тому я не здивуюсь, якщо він його колись навіть зіграє, якщо вестерни любителі росопозиції вирішать, щось таке зняти. Але це такий абсурд, коли американець із зовнішністю мертвого російського опозиціонера ходить і вбиває емігрантів направо і наліво.Загалом же, в плані подачі свого фільму Уве Болл не зраджує собі і видає тверду «беху», яка націлена в одне з найболючіших питань сучасної Європи, яка є ідеологічною антитезою стрічки Аґнєшки Голланд «Зелений кордон», де зрозуміти мігрантів пропонували через універсальний гуманізм, Болл же навпаки закликає відмовитись від гуманізму заради збереження Європи, але сприймати його всерйоз складно, бо це Уве Болл, бо істини він пропонує на рівні вовчих цитат, бо маніпулює настільки відверто, що навіть російські пропагандисти могли б ним захопитись. Ну і, до речі, не можу цього довести але і відчувається стрічка саме як російська пропаганда рівня фільмів про кримський міст – і пафос схожий, і методологія. Може там і є справжній російський слід, а може і нема, але щось є в мене великі сумніви, що Уве Болла вдасться «відкрити очі» Європі, а Армі Гаммеру відродити акторську карʼєру.

А тепер давайте трохи детальніше про "Супергьорл" — бачив вже, що фільм називають провальним, найгіршою супергероїкою останнього часу тощо, і я з цим взагалі не погоджуюсь, хоч проблеми в цього фільму є і не побачити їй вкрай складно.Власне основних проблем в фільмі дві: абсолютно ніякий лиходій та паскудний візуал стрічки. Про лиходія багато не напишеш, бо він взагалі схожий на слугу справжнього антагоніста, який так і не з'явився. Ну от уявіть якби в останніх двох "Месниках" головними антагоністами були посіпаки Таноса, а останнього взагалі не було б в фільмі.Ну а друга проблема стосується усього й одразу, що впливає на візуал: тут якась ну відверто погана кольорокорекція, дефолтна графіка, дуже невигадливий продакшен-дизайн — от бар в космосі, наприклад, нічим не відрізняється від земного окрім сіджиайних іншопланетян. І Але за Міллі Олкок в ролі Кари Зор-Ел все ще приємно спостерігати попри ці проблеми, бо і роль їй дуже пасує, і вона гарно вжилась в образ дівчини, що намагається втопити горе на дні чарки. Взагалі, її передісторія можливо найкраще, що є в стрічці, і я навіть задумався, що можливо було б краще сфокусуватись саме цьому замість клішованих космопригод та бійок із космогадами. Бо її життя на Криптоні, а потім адаптація на Землі та віднайдення рідні у вигляді Супермена набагато цікавіші за те, що в фільмі є.А сюжет тут насправді крутиться навколо життя Крипто, якого Кара увесь фільм намагається врятувати, що структурно вийшло непогано, адже для неї песик є прямим і ледь не останнім зв'язком із втраченим домом. Взагалі, от тут навіть цікаво буде порівняти реакції іноземних глядачів та наших, бо кому як не українцям легко зрозуміти Кару та її біль по втраченому дому.Загалом же не така вже й погана стрічка вийшла — може це і не найкращий атракціон, але все ще атракціон і після спекотного літнього дня фільм може бути хорошим відпочинком, щоб не навантажувати голову. Але, в принципі, з такою ж легкістю фільм можна і пропустити, особливо якщо ви бачили багато супергероїки, то все це точно десь вже бачили.P.S. А ну і Момоа — ідеальний Лобо, але його мало.

Ну що ж дібрався і я до «Обсесії» і мабуть тепер можна впевнено говорити, що в мейнстрімному кіно горор зараз – головний жанр. Далі будуть легкі спойлери до фільму.Памʼятаєте в діснеївському «Аладдіні» Джині каже головному герою, що він виконає будь-яке бажання, але є три виключення: він не може вбивати, не може воскрішати та не може змусити когось закохатись в іншу людину. От на останньому виключенні і побудована «Обсесія», коли юнак Беар загадує бажання, щоб його колега Нікі покохала його більше за все на світі. Що ж, бійся своїх бажань, як кажуть.Враховуючи мізерний бюджет стрічки дійсно вражає, як 26 річному режисеру Каррі Баркеру вдається не просто зробити класний жанровий фільм, а й потрапити в нерв покоління, і показати всю цю історію з дуже гідним саспенсом. В фільмі було декілька сцен, де я буквально знав, що зараз станеться, але від цього вони не стали менш лякаючими – якщо Баркер навчався саспенсу в Гічкока, то студент із нього, як мінімум, дуже уважний.Цікаво й те, що фільму вдається лякати на декількох рівнях. З одного боку вищезгаданий саспенс працює на відмінно, а з іншого стрічка Баркера працює лякаюче і на жіночу, і на чоловічу аудиторію. Беар, головний герой, тут виступає як типовий персонаж трагедії, бажання якого стають причинами подальших страждань. Нікі ж навпаки стає жертвою чужих бажань, і хоч саме вона стає основним джерелом горору, насправді саме їй співпереживаєш найбільше, адже вона опиняється в найстрашнішому кошмарі, де ти фактично втрачаєш власну свободу волі.Не скажу, що «Обсесія» ідеальне кіно, але враховуючи бюджет менше мільйону доларів, Баркер працює з тим що є. Хоча можливо подібна бюджетність навпаки йде в плюс стрічці, бо робить її приземленішою, а від того більш впізнаваною та лякаючою. Вражає, що головними фільмами останніх пару місяців стали горори дебютантів з ютубу: і «Обсесія», і «Залаштунки» при скромних бюджетах показують просто карколомні результати в бокс-офісі і є дзвіночками для голлівудських студій, що пора як мінімум подумати над тим, що високобюджетне кіно більше не є синонімом успіху. Більше того ситуація починає нагадувати кінець студійної системи в Голлівуді 60-х та початок Нового Голлівуду, коли глядачі втомилися від нескінченних довжелезних пеплумів з величезними бюджетами та довжелезним хронометражем на користь дешевших, але приземленіших фільмів, які говорять на болючі та знайомі для глядача теми. Не берусь стверджувати, що прямо зараз відбувається якийсь перелом в Голлівуді, але ж ви й самі бачите, що останніми роками саме горрор став центральним та успішним жанром в мейнстрімному кінематографі.

Глянув днями «Red Rock West» або «На захід від Ред Року» з Ніколасом Кейджем, Деннісом Гоппером та Ларою Флін Бойл і прям отримав задоволення.За сюжетом бродяга Майкл подорожує з міста до міста в пошуках роботи після звільнення з морської піхоти. Так він прибуває в маленьке містечко Ред Рок де придорожньому барі знайомиться із власником Вейном, який вирішує замовити головному герою свою дружину. Звісно і Вейн виявиться не таким простим, і його дружина, і по дорозі ще зʼявиться ветеран Вʼєтнаму Лайл, який також внесе свою долю хаосу в події стрічки.Що найприкольніше в фільмі «На захід від Ред Року» так це поєднання неонуару із неовестерном, бо сюжет тут типово нуарний, але сам сетинг типово вестерновий. І при цьому у стрічки є навіть трохи лінчіанських вайбів, бо головне тріо так чи інакше знімались у Лінча, але й без них фільм показує ту саму глибинку чи міжміський простір, який часто можна бачити в Девіда.Це кіно, насправді, справжній «hidden gem» ранніх девʼяностих, хоч свого часу він і не окупився. Тут насправді багато за що можна зачепитись, бо і Кейдж, і Гоппер, і Бойл видають дуже знакові перформанси; і насправді прикольна неонуарна історія, яка можливо десь і вгадується, але все одно може пару разів здивувати; також у фільма доволі бадьорий темпоритм і класний вестерновий антураж.Так що дуже рекомендую, якщо не бачили, запульніть собі хоча б до вотчліста – можливо згодиться під настрій чи наступний Noirvember.

А ще вчора глянув «На драйві» – такий собі мікс «Челенжерсів» та «Форсажу». З одного боку це кіно радує певною щирістю і доволі адекватним вплетеним контекстом війни в сюжет. З іншого гра акторів часом відверто просідає до рівня телемила, та до сценарію є питання, бо місцями написано все, як мінімум, просто дивно. Історія ця взагалі про харківських підлітків (і Харкова в фільмі багато), які в зруйнованому росіянами тц знаходять на паркінгу і місце, щоб поганяти і тачки, для того, щоб це зробити. Все це вони стрімлять в інтернет і, звісно, такі перегони одразу стають популярними, що вони будуть плани про те, щоб випустити власний мемкоїн, і на цьому розжитись грошима. А ну і паралельно ще розгортається любовний трикутник, де двоє пацанів западають на професійну гонщицю. Тут, звісно, слід згадати, що фільм не гидує продактплейсментом від банків до телеграм каналу труха. І десь продактплейсмент навіть не крінжовий (навіть не вірю, що пишу таке на цьому каналі), бо коли перегони головних героїв стають успішними, звісно зʼявляються спонсори. Але іноді він все одно заходить на територію наших крінжкомедій, і реклама трухи як раз в цей степ.Але якщо закрити очі на продактплейсмент, проблема у стрічки в тому, що вона ну пиздець яка нереалістична. І справа не в тому, що зумер підліток не може наваритись на крипті, а в тому що в фільмі занадто багато всього і самі підлітки настільки цілеспрямовані, що навіть коучі успішного успіху їм мають позаздрити. При цьому в більш тихі, вайбові моменти фільм реально дихає. Оці от підліткові мелодрами показані доволі непогано. Але замість того щоб надихнутись «Американськими Графіті» автори стрічки надихаються «Форсажем». І насправді трохи абідно за це кіно, бо підлітковий вайб намацаний наче вірно, ще й з контекстом війни навколо, але все перекреслює дуже нереалістичний сюжет.

Оце наткнувся на цю очевидно шішну картинку як альтернативу пам'ятнику Булгакову і подумав, що це було б ідеально.Ви запитаєте ну а чого саме Лінч і яке він має відношення до Києва?Ну по-перше, Лінч — геній, і чого б не вшанувати його? По-друге, Україну Девід підтримував та й в Києві бував (двічі), тож от вам і формальний привід. По-третє, це був би ще й красивий концептуальний жест — Андріївський сполучає верхнє місто з Подолом, нижнім містом, яке завжди славилось містикою, відьмами, чаклунством. А ще район, як не крути, з мистецьким колоритом. З особистого досвіду можу сказати, що саме на Подолі в Києві можна зустріти найбільш чудернацьких, лінчіанських персонажів. І от тут Лінч міг би бути чудовим монументом, який зустрічав би киян та туристів, що спускаються в нижнє місто, повне містики, мистецтва, сюрреалізму та контрастів. Ну і ви просто уявіть собі картинку: осінній Андріївський, вечоріє, листя потихеньку починають опадати на бруківку, а повітрі стоїть густий туман, який освітлюють вуличні ліхтарі. Ви спускаєтесь на Поділ, а десь вдалині вуличний музикант на синтезаторі грає легендарну вступну тему Твін Піксу від Анжело Бадаламенті ну чи вона просто грає у вас в навушниках, і от ви в цій атмосфері зустрічаєте монумент Девіду Лінчу. Якщо ви курите, то це ідеальний момент, щоб дістати цигарку (ні в якому разі не айкос чи елктродудку) і смачно затягнутись поряд із режисером. А після цього вас зустріне містично-бентежний світ Подолу з диваками, купою кабаків, хитрих двориків та кінотеатром Жовтень, де, можливо, як раз покажуть в ретроспективі один з фільмів Девіда, після перегляду якого ви замкнете символічне коло.

Цього тижня в тредсах і твітерах віруситься стрічка "Спочатку дами", тож звісно я пішов дивитись, що воно там таке.А історія це про Деніела — "альфача" та одного з керівників рекламної агенції, який є стереотипним мізогіном, і якому необхідно підвищити якусь жінку до керівної посади (бо він сам про це набрехав). Вибір падає на Алекс, яка пропрацювала в компанії 20 років, однак її постійно ігнорять, і підвищення нічого не змінює. В результаті після скандалу вона звільняється, а Деніел, переслідуючи її, врізається в стовп і опиняється в іншому всесвіті, де всім керують жінки. Тобто це класична історія перевиховання, де поганий мужик має зрозуміти наскільки страждають в реальному світі жінки. Ну і разом з цим показати якусь кількість гегів на тему. Хоч, насправді, гег в фільмі лише один, просто повторюється в різних варіаціях, а суть його приблизно така: а що якби жінки вели себе так само гидко як чоловіки? І на цьому все. Замість білизни для жінок "Вікторія Сікрет" білизна для чоловіків "Вікторс Сікрет". Замість "Дона Кіхота" — "Донна Кіхот". Замість еротичних журналів з напівоголеними жінками, те саме з чоловіками. І так далі. Повне віддзеркалення без рефлексії взагалі. Я не скажу, що сама ідея якась погана, але ось цей один жарт стрічки дуже швидко набридає, а далі виявляється, що окрім нього стрічка хіба що може запропонувати класичний ромкомовий сюжет. Воно б ще спрацювало, якби це був короткий метр, але в нинішній формі десь через півгодини просто з'являється бажання, щоб це кіно скоріше закінчилось. Знаю, що "Спочатку дами" засновані на подібному французькому фільмі "Je ne suis pas un homme facile" (і є підозра, що він цікавіший), бо ця стрічка так і не показує всі можливості свого концепту. Я вже десь ближче до фіналу подумав, що наскільки б фільм міг би бути кращим, якби в цей паралельний світ потрапив не тільки герой Саши Барона Коена, але й героїня Розамунд Пайк — конфлікт між героями виникав би набагато цікавіший, бо ми бачили б різні траєкторії персонажів, де один втрачав би своє владне положення і пристосовувався іншої ролі, а інша навпаки отримувала б владу та вплив. А далі навколо цього конфлікту можна будувати найрізноманітніші комедійні ситуації.Але загалом дуже нудне і поверхневе кіно, і, чесно, не розумію нащо його дивитись, якщо Ґрета Ґервіґ вже зняла не так давно фільм "Барбі", який по всім параметрам кращий за "Спочатку дами".

Вчора завершились "Хлопаки" і, як на мене, завершились нехай і очевидно, але нормально, попри те, що в інтернеті стосовно фіналу тони скиглення. "Хлопаки" ніколи не були прям дуже серйозним серіалом, і в ньому було багато сатири не тільки і не стільки про супергероїку, але і про сучасну американську культуру з її фокусом на зірках, одержимістю популярністю та безпринципністю корпорацій. В серіалі завжди було багато ідіотських, часом відверто огидних моментів, а сам сюжет не був логічним. От, наприклад, є ниття, що мол Хоумлендер не вбивав Біллі Бутчера та інших членів команди хлопаків в останньому сезоні — так він цього і в попередніх сезонах не робив, хоча можливостей було предостатньо. Так і що в цьому сенсі змінилось? Та нічого. Мене якось дійсно смішить факт, що від "Хлопаків" очікувався фінал рівня престижної драми а-ля "Сопрано" чи "Спадкоємців". Потрібно дякувати, що не вийшло фіналу "Гри Престолів" (але це складно перевершити).Сам сезон, звісно, вийшов неідеальним, і я не буду казати, що прям все вдалось. Деякі сюжетні лінії, як от вся історія із Солджер Боєм, вийшли безглуздими або доданими аби було (привіт персонажам "Гену V"). Та і в цілому враження, що серіал вийшов на свій пік десь в третьому сезоні, а ближче до фіналу просто видихся.Але слід віддати належне шоуранеру Еріку Кріпке належне за відчуття моменту — якщо в перших сезонах "Хлопаки" дійсно відчувались як гіперболізована сатира, то в 2026 серіал почав програвати реальності в абсурдності. Найкращий приклад, це увесь сюжет нового сезону про те, як Хоумлендер отримав феєричне одкровення про те, що йому треба стати богом. І от в серіалі показують пости в медіа, де Хоумлендер постає в образі Спасителя і Бога, а буквально за тиждень-два до того Донні Трапм постить себе в образі Ісуса. Або ж коли в серіалі засвітили золоту статую Хоумлендера, а до виходу цього епізоду в реальності вже з'явилась золота статуя Трампа. Звісно, Кріпке і не приховував, що Донні був основним джерелом натхнення для образу Хоумлендера, але дійсно забавно, як реальність шоуранера обігнала.В чому "Хлопакам" не було рівних так це в кількості мемів, які він генерував, і тут автори вже не втримались і навіть підморгнули фанатам — Хоумлендер прямо таки роздратований кількістю мемів про нього і хоче їх всіх забанити. А ще в новому сезоні не забули і про російсько-українську війну — тут вам і Солджер Бой, що жме руку хуйлу, і невдоволення віцепрезидентки Ешлі впертими українцями, що "не хочуть здаватись". І тут Еріку Кріпке хочеться подякувати, бо потроллив американську вату він прямо таки дуже добре.А сам серіал, насправді, все ж таки притримався однієї простої ідеї, яка була в ньому закладена від початку — попри всі обставини не втрачати моральний компас, не плутати чорне з білим, і що навіть якщо ти встиг натворити якоїсь дичини, ніколи не пізно виправитись. Власне, це серіал показував, і цим завершився. Врешті-решт, це також і прямолінійне висловлювання проти диктатури та авторитаризму, і про те, що навіть найбільш могутнього, самозакоханого диктатора все одно можна спинити. Українцям, думаю, як нікому не потрібно пояснювати привабливість цієї фантазії.