Статистика telegram channel - @spoilerrunner

А я вчора відволікся від нуарів та вирішив подивитись "Шляхи Слави" Стенлі Кубрика, і це все ще до біса актуальне кіно.В двух словах про сюжет: в часи Першої світової французький начальник корпусу спускає наказ штурманути укріплений Мурашиний пагорб. Задачу вішають на головного героя полковника Дакса, і від початку зрозміло, що вона приречена на провал. "Шляхи Слави" цікаві та актуальні з багатьох точок зору. Можна провести історичні паралелі з сучасністю. Або ж подивитись на те, як майстерно фільм змінює свою жанрову природу. Чи здивуватись тому, факту що Кубрик не було й 30, коли він зняв цей фільм.Найцікавіше ж це те, як цьому фільму приписують антивоєнний посил, чи то що фільм показує "безглуздість війни" (від цього терміну вже просто нудить, коли читаєш західні медіа чи відгуки простих людей). Натомість Кубрика наглядно показує наскільки бюрократія, а ще в ширшому сенсі система здатні спотворювати людей. В цьому фільмі це показано на прикладі армії, однак це могла бути будь-яка інша система. Поганому генералу плювати на солдатів, так само як і поганому ректору плювати на студентів чи поганому керівнику плювати на керівників. Коротше, фільм про те, як влада дегуманізує. Просто в фільмі Кубрика в ролі декорацій Перша світова, а отже її драматичний пафос буде вищим, ніж схожий сюжет в цивільному житті. Не скажу, що це кіно повністю вдале, все ж таки далі у своїй кар'єрі Кубрик досяг ще більшої майстерності та перфекціонізму, однак, "Шляхи слави" все що дуже добре збереглись, а актуальність її тематики можливо навіть збільшилась.

Сьогодні за календарем #Noirvember у нас нуар або неонуар, який радить улюблений режисер. По щасливому збігу обставин як раз подивився такий, а саме "Blow Out" або ж "Прокол" Браяна Де Пальми, який ну дуже любить Квентін Тарантіно та навіть називав його одним з кращих фільмів коли-небудь зроблених. І воно, насправді, і не дивно, адже деякі режисерські прийоми Тарантіно взяв безпосередньо з цього фільму. Щоправда в кого тільки Квентін не "брав". Втім "Прокол", як на мене, це справжній режисерський майстер-клас, який дійсно треба передивлятись неодноразово, щоб зафіксувати та насолодитись всіма трюками, прийомами та техніками, які використав Де Пальма в стрічці. Останній же надихався в першу чергу "Розмовою" Френсіса Форда Копполи та "Фотозбільшенням" Мікеланджело Антоніоні (тут навіть в назвах очевидний омаж "Blow Up" => "Blow Out").Ну і слід все ж трохи написати про сюжет: герой Траволти звукорежисер Джек (в фільмі він називає себе soundman) записує звуки для фільму в нічному парку і стає свідком жахливої аварії — авто падає у воду, і Джеку вдається врятувати від утоплення незнайому жінку. А далі в кращих нуарних традиціях виникають проблеми, загадки та підозри. Взагалі це кіно і для мене могло б стати одним з найкращих, але мене страшно вкурвлює акторська гра Ненсі Аллен, де вона страшно і дуже бісяче переграє. На момент знімань, до речі, була дружиною, ви не повірити, Браяна Де Пальми. Попри цей невеличкий мінус "Прокол" все ще залишається суцільним візуальним задоволенням з одним з найбільш гірких, але неймовірно красивих фіналів в кіно. Останньою тезою я як раз погоджуюсь із Квентіном Тарантіно повністю.

Третю частину данець також знімав для того, щоб віддати борги, тому ця тема нікуди не зникла. Залишився і психологізм, хоча порівняно з другою частиною його поменшало. Натомість у «Дилері 3» стало значно більше жорстокості, цинізму та насильства – це, без перебільшення, найкривавіша частина трилогії. За рахунок цього жанр стрічки зміщується від кримінальної драми у бік трилера. Цьому так само сприяє обмеження часом – у першій частині Рефн давав герою тиждень часу, у другій вже трохи менше, а третій у Міло на все про все є тільки доба. Такі рамки добре ущільнюють дію, але обмежують опис портрета героя.Попри сумніви данського режисера друга частина стала гітом в національному прокаті, та була досить високо оцінена критиками. Третя ж не змогла здобути такої популярності — данці були незадоволені великою кількістю персонажів-емігрантів. Данська ж мова в третьому фільмі взагалі не є домінуючою, в той час як персонажі розмовляють шаленою кількістю мов: від турецької та албанської до польської та англійської. Подібне мовне різнобарв’я можна побачити хіба що в новому серіалі данця “Копенгагенський ковбой”.І хоч третя частина не стала популярною на батьківщині Рефна, у світі її прийняли набагато тепліше. Сам режисер вважав її кращою з трилогії та навіть планував зняти ще одне продовження з Мухаммедом, ще одним другорядним героєм трилогії, що мав стати головним героєм “Дилера 4”. Однак виконавець ролі Ільяса Аджак був засуджений до 7-річного ув'язнення, тож трилогії не судилося стати квадрилогією.Третя ж частина “Дилера” на довгі 18 років буде останньою роботою Рефна на батьківщині, аж доки на початку 2023 року не вийшов “Копенгагенський ковбой”. Збори другого та третього “Дилера” дозволили данцю віддати борги за “Страх Ікс” і нарешті взятись за нові, ще більш амбітні проєкти.

Шукав вчора собі фільм під "chinatown mood" і вирішив глянути стрічку "Night moves" Артура Пенна з Джином Гекменом в головній ролі."Нічні ходи" - доволі цікавий неонуар з класичною зав'язкою - головного героя, приватного детектива Гаррі Мозбі наймає колишня акторка Арлін, щоб знайти свою зниклу доньку. А паралельно з цим шлюб головного героя починає тріщати по швах. "Нічні ходи" цікаві в першу чергу не сюжетною інтригою, а самою атмосферою середини сімдесятих в Штатах із атмосферою зневіри та безвиході. “There should be a law”“There is”"He was the only man around who got nicer as he got drunk. lt may not sound like much to you, but believe me, in these parts, it's a good deal."“Who’s winning?” “Nobody, one side’s just losing slower than the other.”Ось декілька цитати з цього фільму, які доволі непогано показують його атмосферу. Взагалі "Нічні ходи" доволі добре написане кіно, з купою класних цитат, які добре врізаються в пам'ять.Звісно, головий козир стрічки - Джин Гекмен в головній ролі, який чудово втілює роль нуарного детектива з сімдесятих - розгубленого, терзаного сумнівами та розбитого. Він, по суті, є втіленням загального розчарування, яке з'явилось в Штатах, і яке в свою чергу вилилось в багатьох фільмах Нового Голівуду.Загалом, якщо шукаєте атмосферу безвиході та розчарування для #Noirvember, то "Нічні ходи" буде гарним вибором.

Подивився перші дві серії "Плурибусу", нового серіалу від Вінса Гіллігана і шо хочу вам сказати — згадав чортяка Вінс добрі деньки часів "Ікс-файлів" і зробив дуже прикольний сай-фай.Я не сильно слідкував за промокампанією шоу, але мені здалось, що вона була доволі мінімальною, і не дарма, бо навіть зав'язку серіалу не сильно хочеться переповідати.Але скажу декілька речей не про сюжет. Перша — Рей Сігорн, яка і в "Краще дзвонити Солу" була чудовою тут просто сяє в головній ролі. Друга — бюджет Гіллігану видали цього разу хороший і це відчувається, тож картинка тут ледь не кіношна. Третя — окрім того, що приємно знов побачити сайфай від Вінса, він вже в перших епізодах піднімає одразу ж декілька цікавих ідей, тому серіал буде цікаво дивитись не тільки заради сюжету (а він тут все одно інтригуючий), але й тому, які паралелі з нашою реальністю можна провести. Тож якщо ви, раптом, як я, хіба що бачили постер до серіалу та короткий синопсис — ідіть дивитись. Тільки не очікуйте нового "Брейкін Беду" чи "Сола", бо цього разу Гілліган повернувся до витоків.

В #Noirvember захотілось згадати нуарний епізод одного з моїх улюблених ситкомів "В Філадельфії завжди сонячно".В 14 сезоні автори серіалу, які тут грають і головні ролі, вирішили зробити епізод в стилі нуар, який називається "Прибиральник завжди миє підлогу двічі" і відсилає до роману "Листоноша завжди дзвонить двічі" та його екранізацій, в цьому випадку це відсилка саме до класичного фільму 1946 року. Сюжет епізоду дійсно доволі нуарний, але із фірмовим "сонячним" прибабахом, власне більша частина гумору епізоду побудована на тому, що головні герої ведуть себе та говорять як персонажі нуарів сорокових, але то тут, то там ситкомне божевілля серіалу бере верх. Ну а сюжет тут такий. Протагоністом виступає прибиральник пабу "Педді" Чарлі (Чарлі Дей) починає розслідувати загадкове "діарейне отруєння" свого друга і сусіда Френка (Денні Де Віто), і це розслідування виводить його на рокову жінку — Офіціантку (Мері Елізабет Еліс). І хоч епізод стилізований під нуар, сама історія є класичним схематозом від героїв "Філлі", де і так всі звично зраджують та підставляють заради власної вигоди. Звісно, сам епізод краще працює, якщо ви знайомі із серіалом та його персонажами, бо в епізоді достатньо "running jokes", як от те, що Чарлі жре котячий корм чи сама поява персонажа Цвіркуна, арка якого є, мабуть, найбільш деградаційною за всю історію серіалів. Але при цьому в епізоді вистачає і стьобу і над нуаром, як таким, тож якщо ви не дивились серіал, деякі жарти вам все одно можуть зайти.P.S. До речі сьогодні день, коли слід писати про неперевершенного фатального чоловіка, так от Чарлі в епізоді — ледь не ідеальна пародія на таких героїв.

Ну, якщо листопад ідеально підходить для нуарів, то жовтень, як на мене — час горорів та слешерів, я як раз останні люблю більше. І от був чудовий привід показати дружині перші три "Крики".Я взагалі "Крики" люблю і за постмодернізм, який в дев'яностих все ще відчувався свіжо, і за комедійність, і за детективну інтригу в кожному новому фільмі. І от під час чергового перегляду, помітив доволі цікаву штуку в цих фільмах — майже всі жертви в них допускають одну просту помилку, а саме починають тікати від убивці. І як би зрозуміло, що Крейвен в цьому ключі віддає шану класичним слешерам, де вбивці часто мають якусь надприродню сутність. Однак, в "Криках" вбивці завжди є звичайними людьми, і якщо в першій частині ще можна списати все, на те що мочать тупих підлітків, то далі питань виникає більше і більше. Бо за маскою гостфейса зазвичай не якийсь там мега асасін чи Джон Вік, а відносно звичайна людина без особливої підготовки, і коли хтось наважується дати вбивці опір, останній не ілюзорно відгрібає. Але з фільму в фільм люди тут продовжують тікати. І от іронічно це дивитись саме зараз — американське кіно, нехай і між рядків, показує тобі ідею, що від вбивці треба відбиватись. Але в реальному житті американці то тут, то там пропонують українцям саме стратегію втечі від вбивці, в арсеналі якого не тільки зброя, а в першу чергу шантаж та залякування. І, можливо, саме тому жертви гоустфейса і тікають, бо стратегія залякування на них подіяла. Але чому "Крик" і вчить, так це тому, що втеча дорівнює смерті, а боротьба дає шанс на виживання. Коротше, відправляйте мене на зустріч з Трампом, покажу йому своє бачення "Криків", проведу необхідні паралелі. Бо кіно Донні точно любить, не дарма ж навіть захотів відновити в'язницю на Алькатрасі після перегляду "Втеча з Алькатраса".

А ще вчора глянув на допрем'єрному показі стрічку "Я не залізна" режисерки Мері Бронштейн, яка в оригіналі називається "If I Had Legs I'd Kick You" — і це той рідкий випадок, коли оригінальна назва здається більш безглуздою ніж українська адаптація, хоча як на мене фільму набагато більше, що в оригіналі, що в адаптації підійшла назва а-ля "Діра".За сюжетом тут Лінда (Роуз Бірн) піклується за своєю донькою, в якої є якісь таємничі проблеми зі здоров'ям (цей аспект поступово розкривається в фільмі), і при цьому намагається впоратись із побутовим пеклом — їх квартиру затоплюють сусіди зверху, в результаті, чого в стелі формується демонічна діра. До того ж Лінда намагається дати ладу власному ментальному здоров'ю, паралельно з цим допомагаючи своїм клієнтам, адже сама працює психотерапевткою."Я не залізна" — фільм, який хочеться назвати "motherhorror", адже фільм показує на прикладі життя головної героїні, наскільки це важка праця, особливо, коли на тебе звалюється величезна кількість проблем одночасно. Думаю, що десь в ерефії фільм можуть навіть забанити на підставі того, що він пропагує нездорове материнство чи взагалі є пропагандою чайлд фрі. В будь-якому випадку, це дійсно доволі нестерпне кіно, яке важко дивитись, і яке залишає після себе доволі неприємний післясмак, але думаю, що так і задумано. Але мені здається, що з багатьма елементами Мері Бродштейн таки перемудрила — деякі метафори тут занадто очевидні, а загравання з містикою чи навіть трохи з горором відчуваються зайвими і додані наче лише для того, щоб підкреслити приналежність стрічки до А24. Хоча б і без них буття матері на межі виглядає не менш нестерпно. За що стрічку дійсно можна і варто хвалити, так це за роботу Роуз Бірн — буду щиро здивований, якщо вона не потрапить в шортліст Оскара. Також варто відзначити операторську роботу Крістофера Мессіни — фільм дуже сильно зафіксований на крупних планах, і Мессіна дуже добре створює ледь не клаустрафобічну атмосферу для глядача, який "перебуває" дуже близько до головної героїні.Не скажу, що це прям жахливе кіно, але його складно дивитись і не через те, що воно погано зроблене — сама тематика є непростою, і точно залишає важкий осад після перегляду.

Трохи із запізненням, але ловіть #кінокритичнийдайджест за 13.10.2025 — 19.10.202510 прем'єр Київського тижня критики, які не варто пропускати — Альона Шилова. Суспільне КультураГоворимо з Йоакімом Трієром про інтимність «Сентиментальної цінності» та роботу з Ренате Реінсве та Ель Фаннінг — Єлизавета Сушко. DTF MagazineРежисер Йоакім Трієр: «Я з третього поствоєнного покоління, але досі під впливом речей, про які непросто говорити» — Алекс Малишенко. LBЗастряг між Бергманом та Чеховим: “Сентиментальна цінність” Йоакіма Трієра — Ігор Кромф. LBКраса сумніву: новий фільм Паоло Соррентіно «Благодать» — Дмитро Десятерик. LB«Ми живемо у світі, де існує зброя, здатна знищити цивілізацію». Розмова з командою фільму «Будинок з динаміту» — Наталія Серебрякова. Skvot MagВід "Енні Голл" до "Щось та віддаси": як Даян Кітон переосмислила жіночі ролі в Голлівуді — Альона Шилова. Суспільне Культура"Гра в кальмара" для невибагливих: рецензія на фільм "10 блогерят" — Ярослав Підгора-Гвяздовський. УПІсторія реабілітації воїнів, що стала красивим фільмом. Рецензія на "Друге дихання" — Ярослав Підгора-Гвяздовський. УП

Ах, Соррентіно, Соррентіно, ти був так близько до того, щоб зробити прям цукерку. Але все зруйнував нескінченний фінал в дусі "Володаря перстнів", тільки там він підбивав підсумки усієї трилогії, а тут Паоло вирішив, шо надо прям потягнути максимально. При цьому не скажу, що фільм мені прям не сподобався. Насправді, після спецпоказу "Партенопи", який я представляв на початку лютого, мені було складно повірити, що Соррентіно зможе покращитись, але в нього дійсно вийшло. "Благодать" як на мене на шкалі творів Соррентіно ближче до його серіалів про молодого та нового Папу, і така тональність та подача мені набагато більше до вподоби ніж сентиментальщина типу "Партенопи". До речі, цікаво, що в "Молодому Папі" Соррентіно передбачив першого понтіфіка-американця, а от в цій стрічці, схоже передбачає першого чорношкірого, і враховуючи кількість християн-католиків в Африці, не здивуюсь, якщо і це "передбачення" здійсниться.Загалом, фільм по міркам Соррентіно непоганий, як на мене, і основні мої претензії лише до непомірно роздутого фіналу, де фільм ну раз п'ять дає вигляд, що зараз закінчиться і ніяк не закінчується.#ктк2025