Статистика telegram channel - @rudabook

🌟Еліс Вокер «Барва пурпурова»«Роман розповідає історію Селлі — темношкірої жінки з півдня США початку ХХ століття, яка зростає в атмосфері насильства, приниження та мовчання. Через листи до Бога, а згодом до сестри Нетті, вона поступово знаходить власний голос, підтримку інших жінок і внутрішню силу» Я справді розумію, що це дійсно важлива й знакова книга в момент публікації. І так, вона дійсно підіймає багато суспільних питань, тут є навіть потужний феміністичний меседж. Але, але… для мене ця історія залишилася ближче до нейтральної, нажаль, мені було просто по пурпуру, що станеться з героями далі. Було цікаво, так, але я не співпереживала, і емоційно залишилася нейтральною… 🟣Перша частина роману (хоча це умовно, бо він не ділиться на частини, просто Селлі пише для себе листи до Бога, а потім, в умовно другій частині, листи до Нетті і навпаки) сильна. Тут змальовано багато колоритних жіночих персонажів, які знаходить спосіб постояти за себе. 🟣Авторка прикольно поєднує феміністичні ідеї з темами ЛГБТ культури, жіночої сексуальності, домашнього насильства та сили сестринства. 🟣Окремо, я для себе відмітила лінію стосунків Селлі з Богом. Через цю лінію, авторка обережно показує, як расизм і сексизм впливають навіть на образ Бога у свідомості людини.✖️умовно друга половина книги з листами Нетті з Африки починають займати дедалі більше місця на сторінках і всі ці проблеми темношкірих жінок відсуваються на другий план. Оповідь стає не такою динамічною… чи що, просто щось в ній зникло.Сестри пишуть ніби у порожнечу, невідомо отримали вони листи чи ні... І так, попри цікаву історію про афроамериканців, які повертаються до Африки, місіонерство, культурне зіткнення….коротше сюжетна лінія Селлі просто почала губитися через навалу інформації про місіонерську діяльність Нетті…Ну і фінал теж залишив змішані відчуття. Ні, я не хотіла, ну може трохи, щоб всі страждали, але на мій смак, це вже пурпурові соплі булиАле не дивлячись на це рекомендую прочитати роман. 🟣Це хороша історія про досвід темношкірих жінок в першій половині 20 століття в США І до того ж це важлива книга в контексті фемінізму. Тому пройти повз точно не вартоРуда стерлядь про книжки

🌟«Мюнхен» Роберт ХаррісЯ давно хотіла почитати Харріса, люблю я таке з реальним історичним підґрунтям. Тож замовила дві його книжки. Без розпродажів, без уцінки, без позначки пошкоджений чи повернутий товар. Звичайна покупка. Купила та й поставила на полички для відповідного настрою📖Палітурка з перших хвилин дала мені зрозуміти, що вона планує почати окреме життя від текстового блоку. Вона буквально намагалася відпасти.📖Сторінки це взагалі окрема історія. Частина з них хвиляста, ніби книжку мокнули в ванну або вона побувала в спа. І це стан нової книжки. Не моя волога квартира, не пролитий чай, не апокаліпсис зі снігу й дощу на вулиці.🕯Те, що книжка дожила до фіналу, це, я переконана, заслуга вищих сил і моєї щирої молитви.І якби це був розпродаж або брак питань би не було. Але це повноцінна покупка. Тож у мене є питання до якості.Тепер навіть трохи боюся діставати другу книжку автора і перевірити, як вона себе почуватиме після 2–3 розгортань.⏺Тепер про сам роман. Він крутийПодії розгортаються навколо Мюнхенської угоди 1938 року.29–30 вересня 1938 року лідери Великої Британії, Франції, Німеччини та Італії підписали угоду, яка дозволила Німеччині анексувати Судетську область Чехословаччини. Саму Чехословаччину фактично не допустили до переговорів.Уже в березні 1939 року Німеччина окупувала решту Чехії. А за рік почалася Друга світова війна.⏺В романі події змальовується з двох перспектив: британського молодшого секретаря премʼєр міністра Чемберлена і німецького перекладача МЗС Німеччини, який має власні сумніви щодо політики режиму.Тобто ми одночасно всередині британської дипломатичної машини та в атмосфері Німеччини, де не всі підтримують агресивний курс.Автор добре передає:✨страх повторення Першої світової,✨суспільну втому від війни,✨кулуарні інтриги,✨нервову атмосферу переговорів.Але образ Чемберлена тут доволі романтизований. Не наївний політик, який повірив Гітлеру, а стратег, що намагається виграти час і відтермінувати катастрофу.І це цікава інтерпретація. Адже історики і досі сперечаються: чи була Мюнхенська угода лише проявом політики умиротворення💫, чи спробою дати Британії час на переозброєння💫 чи взагалі катастрофою💫Ближче до фіналу автор трохи знімає ідеалізацію і ситуація з Чехословаччиною показана трагічною і безвихідною. А всі союзники постають у вельми негарному світлі. І це додає історії реалістичності.✨Тож, книжка мені справді сподобалась. Атмосферна, напружена, інтелектуальна. Якщо любите історичні події, дипломатію, політичні інтриги та відчуття неминучої катастрофи то дуже #раджу.Просто, можливо, читайте обережно.І тримайте корінець. і сторінкиРуда стерлядь про книжки

«Бахмут» Мирослав ЛаюкФіксувати те, що відбувається тут і зараз це не просто потрібно. Це критично важливо.Я дуже ціную такі книжки. І «Бахмут» саме з таких де автор зафіксував в моменті те що бачив і чувАле не все тут так добре. По черзі. 🧬Перша частина дійсно сильна. Вона повністю відповідає назві й передмові. Живі репортажі та інтерв’ю, від яких виникає відчуття, ніби стоїш поруч. Розмовляєш із військовими, дснсниками, людьми, які не хочуть покидати своє місто, і навіть з полоненими.Автор рухається вздовж лінії фронту й дуже точно змальовує портрети🧬Це тексти більше про людей, ніж про жахи, які вони пережили. Більше про побут під час війни, взаємовідносини. І саме цим ці історії і чіпляють.А далі щось змінилося. Пішла друга частинаПісля репортажів починається умовне «добити потрібну кількість сторінок». Розповідь про саме місто ще лягає в загальну канву, але роздуми автора про волонтерство в Ірпені ніби з іншої книжки. Вони не погані. Просто не тут.💙І ще ці вкраплення посеред текстів, які виглядають так, ніби автор раптом згадав якийсь епізод з лінії фронту і вставив його хоч десь. Бо першу частину вже не хочеться переписувати.А далі ще щось згадав і вирішив прокоментувати від себе, свої думки з приводу написаного та побаченого на фронті💙А потім знову перекинув увагу на щось інше Повторюсь. Створюється відчуття, що просто добивали обсяг. Особливо історія коли автор щось написав, а його чи то редактор чи хто там, запитав «що він хоче цим сказати», і автор довго копирсається в тому, «а дійсно, що ж?» і закінчує все це чимось типу, ось така прикольна у мене розмова була 😑Окремо про фото. Вони гарні. Але мені ось цікаво вони чорнобілі бо це художній задум? Чи питання вартості друку? Бо знаючи Ukraїner, дешево це точно не про них.🧬Тож для мене найсильніше в цій книжці саме репортажі. Після них, в другій частині, складається враження, що в текст просто зібрали все, що було. Написано добре, але цілісності загальної картини немає.Проте перша частина дійсно варта прочитання🧬Руда стерлядь про книжки

Хотіла щось сьогодні таке написати… але вирішила, що мої рефлексії окрім мене нікому не цікаві. Всі дорослі люди й так мають список, куди донатити, а гарні й влучні слова вже сказали.Тому про прочитане.Енн Редкліфф «Італієць»Події розгортаються в Італії XVIII століття. Молодий аристократ закохується в дівчину загадкового походження, але його родина категорично проти цього союзу. На шляху закоханих — інтриги, змови, викрадення, монастирські таємниці та моторошна постать священника, за якою стоїть значно більше, ніж здається. Це готичний роман про кохання, страх, моральний вибір і силу правди. Почну з ложки дьогтю⚪тут є одруківки. Вони ніц не критичні, і процентів 97, що я б їх не помітила (відсутність пробілу між словами, крапки всередині слова чи то крапка замість літери «і», фігня різна, коротше). Але книжку я читала по ночах.💡І мій мозок, вступивши в злочинну змову з магнієм й мелатоніном, вирішив, що «священ.ник» то є «священний Ник». Саме Ник через «и». І ось питання: хто той Ник, мене почало мучити🤦Коротше, книгу я закрила і пішла спати. На ранок ніяких проблем зі «священником» не було. Але просто майте на увазі, що опечатки тут є.⚪Тепер про книжку. Вона прекрасна і все. Я просто кайфанула, читаючи її. Не побоюсь сказати, що вона прекрасний представник свого часу. І, так, враховуючи час написання, від деяких діалогів і дій героїв хочеться закотити очі. Але ж очікувано. Як їм ще там поводитися?А загалом тут є всі атрибути гарного роману того часу: ⚪гарна, невинна, благородна красуня з тяжкою таємницею; ⚪благородний, багатий, добрий і відважний закоханий красень; ⚪сімʼя цього красеня, яка бачити не хоче цю «ніщєбродку». ⚪Інтриги. ⚪Священна інквізиція. ⚪Духи, що не духи. ⚪Таємниці. ⚪Всі плачуть, страждають і, звісно, знаходять щастя.І це так добре написано, що ти просто пливеш сторінками. Атмосфера Італії, Неаполь, монастирі, темні коридори, змови, фатальні рішення, ну усе як треба.Тож гарна книжка. Приємно її читати. І я неймовірно рада, що купила її. Бо що? Правильно, імпульсивні покупки найкращі.Коротше #раджу ❤️Руда стерлядь про книжки

Читаю зараз класичний готичний роман Енн Редкліфф «Італієць» (1797) і натрапила на надзвичайно атмосферний опис (отой шо на фото)Головний герой вслухається у «глухий шум Везувію» та спостерігає «раптові спалахи полум’я» на нічному горизонті.І в якийсь момент я замислилася. Бо діючий вулкан, гул лави й спалахи в нічному небі в мене більше асоціюються з Етною, а не з Везувієм. Але, це вже моя особиста асоціативна пастка 🙂 бо Етна таке показує, а Везувій ні, на щастя, на щастя ні не показує Загалом я дуже люблю готичну літературу бо тут описи природи завжди слугують меті. А не вставляються аби було.Але повернімося до вулкана. Чи справді вулкан «гуде»?Так! ❤️Магма, що рухається під землею, створює низькочастотний гул. У певних місцях його не лише чути його буквально відчуваєш тілом. Ні з чим незрівнянні відчуття❤️У кратері постійно лопаються гігантські газові бульбашки, створюючи ефект далекого грому.Особисто я такого грома й не чула, але у моєму житті було не так багато вулканів оце так зізнання😅Везувій унікальний. Повірте. Будь-який вулкан викликає захоплення. Але Везувій це дещо особливе Це стратовулкан. Гарне слово, яке означає, що він не просто «розливає лаву» він буквально плюється вивергається сумішью газів і попелу що рухаються зі швидкістю понад 100 км/год і температурою до 700°C. Саме така штука і «законсервувала» Помпеї.🕸Під час катастрофи 79 року н. е. верхівка стародавнього гіганта Монте-Сомма буквально злетіла в повітря. Усередині неї згодом виріс той конус, який красується сьогодні.🦋Зараз Везувій мовчить уже понад 80 років (з 1944-го).Сьогодні в «червоній зоні» навколо вулкана живе близько 600 000 людей і це найбільш густонаселений вулканічний регіон у світі.🦋І ще одна деталь, яка мене особливо вразила:У часи написання роману Везувій був надзвичайно активним. За три роки до виходу книги, у 1794 році, сталося потужне виверження, яке знищило місто Торре-дель-Греко.Тож коли авторка описувала «глухий шум» і «спалахи полум’я», це не лише готична метафора а ще й цілком сучасна для того часу реальність.Якось так 🎀І нагадую про розіграш. Дозвольте нам подарувати вам книжку Руда стерлядь про книжки

🌟Мішель Турньє «Вільшаний король»Є книги, які складно оцінити. І не тому, що вони геніальні чи провальні, а тому що це… велика каструля, в яку накидали все, що тільки знайшлося.Саме так я відчула цю книжку, бо тут багато всього. Надто багато.Я довго не могла вирішити чи це 2/5 чи 4/5? 🌟У підсумку зійшлося на 3🌟. Бо я губилася. У знаках. У вирі думок. У символах. У цій надмірній демонстративній ерудиції.✨Головний герой автомеханік, власник автомайстерні з Парижа, Тифож. Який долею випадку підчас другої світової з полону, як французький військовий, потрапляє на службу до третього рейху. Автор змальовує Тифожа в двох крайностях: або це велетень-гігант, такий добрий захисник дітей, або… педофіл. І так, ця неоднозначність не інтригує вона дратує.Серйозно. Мене це дуже кумарило.Книга поділена на частини, і це рішення для мене було невдалим і провальним ✨«Нотатки лівої руки» тобто щоденник, який Тіфож починає писати, коли ламає праву руку, є дуже вдалі. Це живо, це особисто, це затягує.А ось частини від третьої особи це вже щось не те.А потім це сусідство щоденника й опису від третього лиця… ну такоє.✨Початок дуже сильний.Він дуже привабив мене. Ця неоднозначність героя….Ти не знаєш, хто він… чи то чудовисько чи мученик? Захисник чи насильник?Поступово мій запал згасав.Оповідь від третьої особи не змогла мене втримати. Роману, на мою думку, бракує єдності. Це ніби різні книги, зшиті докупи.✨І ще тут забагато авторської ерудиції. Реально.Таке враження, що автор дуже хотів показати, скільки він знає. Ну ми віримоМіфи, символи, філософія, алюзії, усе це цікаво, але коли воно тисне то стає дуже важко це все сприймати. У книзі багато бридкого. І я зараз не лише про натяки на педофілію.Мисливство. Я не люблю описи того, як люди вбивають тварин. Не люблю і все.Описи какашок. Так, я розумію, що автор ю хотів донести. Але… блін.Коледж, де вчився Тифож, змальований настільки мерзко, що це буквально фізично неприємно читати.✨Це дуже ерудована книга. Складна, символічна, багатошарова.Але я її не оцінила.Можливо, це саме той випадок, коли текст «великий», але не мій.Руда стерлядь про книжки

🌟«Викреслена» Міха МаццініВажка книжка. Дуже важка.Весь час в мене було відчуття, що драми тут забагато. Автор зробив сильну й болісну річ.📌Особисто мені здається, що ця історія прицільно б’є саме по жіночій аудиторії. Тут зібрані найпотужніші тригери, які найбільше відгукнуться жінкамКнижка побудована на реальному факті, про який я до цього не знала взагалі: 26 лютого 1992 року Міністерство внутрішніх справРеспубліки Словенія викреслило з реєстру громадян 25 671 особу.Більшість із них досі не має статусу. Після здобуття незалежності держава вирішила, навести лад в реєстрах. І щось в цей момент пішло не так💔Люди, які жили в країні, працювали, платили податки, народжували дітей, зникли з реєстрів. Без попереджень і без пояснень. Юридично вони більше не існувалиГоловна героїня Зала приїжджає в пологовий будинок народжувати. Народжує здорове немовля, і коли, здавалося все вже позаду з’ясовується, що її не існує.Вона ніхто. Без прав. Без захисту.📌Вона навіть не може бути зі своєю дитиною, на яку вже дивляться як на «нічийну» і потенційно придатну для нової родини.Зала опиняється поза законом і втрачає в момент всеІ тепер про те, чому під час читання мені було забагато всього. Оскільки я ніц про це не знала. То, хвала технологіям 21 століття, зокрема інтернету, пішла шукати ці події Автор перебільшує не саму подію, а її концентрацію. У реальності весь цей жах не завжди падав на одну людину як в книжці. У когось були проблеми з лікарнею, у когось з роботою, когось депортували, хтось роками жив нелегально. ❕У романі ж майже весь спектр можливих подій зібраний в одній жінці ❕й стиснутий у дуже короткий час. Так, я розумію це художнє згущення щоб ми, як читачі не могли відсторонитися.Так само в книжці перебільшений темп. Що я маю на увазі, у книжці життя Зали валиться за лічені дні. У реальності для багатьох це був повільний, і виснажливий розпад. спершу «помилка в документах», потім проблеми з роботою, далі лікарня, поліція...Ще одне ▫️ майже повна відсутність допомоги. 📌У романі система виглядає монолітною й абсолютно бездушною. Насправді ж були і лікарі, і соцпрацівники, і знайомі, і родичі, які допомагали неофіційно і офіційно. Але автор це прибирає, і показує не людські помилки, а насильство саме державного механізму.Навіть сюжет із ризиком втрати дитини емоційно викручений на максимум.📌Дітей не відбирали, масово так точно, але правова можливість для цього існувала, і загроза була реальною. Автор просто бере найгірший можливий сценарій і робить його центральною ланкою книжкиТому так, драми тут багато. ⚡Але це не вигадка з повітря. Хоча мені багато де, здавалося що автор намагається максимально видати емоції з читачів постійно нагнітаючи фарби. А я таке не дуже люблю.Загалом історія Зали досить показова, десь перебільшена, десь навпаки приглушена, але вона точно не вигадана з нуля.Книжка, точно не та, що швидко забувається. Знову ж таки #раджу але врахуйте що вона емоційно непроста. 🖌 Лише в 2000-х роках Конституційний суд Словенії визнав «викреслення» незаконним🟤Питання дійшло до Європейського суду з прав людини 🟤У 2012 році суд постановив, що Словенія порушила права людини🟤Були якісь виплати держави, але, кажуть мінімальні. До того ж, багато постраждалих емігрували або закінчували самогубствомРуда стерлядь про книжки

Адміністрація Дональда Трампа фактично знищує найбільшу наукову бібліотеку NASA. Останнім часом, саме такі заголовки в багатьох іноземних сайтах можна побачити.Оскільки багато хто маніпулює голосними заголовками, я вирішила трохи дослідити тему. Бо звучить це дуже не ок ✨Що це за бібліотека? По суті це архів знань, який не лише підтримував роботу дослідників і інженерів, а й містив у собі пам’ять про космічні місії від ери Sputnik до сучасності. В цій бібліотеці зберігалися десятки тисяч книг, журналів і документів про:😉космічні місії😉атмосферу й клімат Землі😉інженерні та наукові рішення, яким немає аналогівБагато з цих матеріалів:😉не оцифровані😉існують в єдиному примірнику😉містять дані, які досі використовують дослідникиЗакриття бібліотеки робиться під соусом оптимізації, перегляду бюджету і інших в теорії корисних речей які використовуються для породження якоїсь хрені.Книги й наукові журнали просто вивозять і списують. Що з ними буде далі - невідомо. Роблять це дуже часто без участі фахових бібліотекарів. Старі видання оголошують «застарілими», навіть якщо вони містять первинні наукові дані.Бібліотеку позбавляють приміщення. Фонди розпорошуються, доступ до них зникає.Приміщення бліотеки віддали на аутсорсинг.Головний меседж, що все є онлайн і нащо утримувати цілу бібліотеку Проблема в тому, що це неправда. Не все оцифровано.я звичайно не спеціаліст в тому наскільки цінні матеріали та і сама бібліотека і чому ж не все оцифровано, але звучить це все не здорово Активісти до останнього відстоювали бібліотеку, але рішення про закриття вже ухвалено Руда стерлядь про книжки

Про вино ви вже прочитали ж? То ж можу шокувати фактами з нашого буремного світу?🟣Сьогодні прочитала про ВІЛ-села у Китаї.Загалом, я дуже вагалася, чи це розповідати чи ні…. Трохи розумію, що така увага це більш професійна, але я ніц про це не знала, хоча вважала себе нібіди так підкованою в епідеміології. Про бекграунд патофізіології, я взагалі промовчу.⚪️Усе почалося в Китаї з переходу до ринкової економіки. Коли державні субсидії для провінцій скоротилися, місцеві чиновники почали шукати швидкі гроші. І вони знайшли їх. Було б бажання, як то кажуть.Влада провінції Хенань запустила програму по збору плазми крові. І селяни масово потягнулися до мобільних пунктів збору крові бо там дають кошти за здачу крові, мізерні, але коштиТе, як відбувався процес, шокує своєю безолаберністю. От чесно, повірте підгуляному патофізіологу, це капец ❌У донора брали кров. ❌Кров кількох десятків людей змішували в одній великій центрифузі для відділення плазми. ❌Еритроцити, що залишилися (вже змішані від різних людей!), закачували назад у вену донорам, щоб ті швидше відновлювалися і могли здавати кров знову. Там ще була якась внутрішня фігня, що китайці не хотіли втрачати свою кров. Тому і повертали «кров»Це була ідеальна штукенція для поширення вірусу. Якщо бодай одна людина в черзі була інфікована всім капец.Інфікованими виявилися близько 300 000 людей. Цілі села перетворилися на хоспіси просто неба.Найстрашніше в цій історії не лише медична помилка, а системне приховування: ✖️Місцеві чиновники роками заперечували епідемію, щоб не псувати репутацію. ✖️Активістів переслідували та тримали під домашнім арештом. ✖️Журналістам забороняли в’їзд до сел, а лікарям ставити правильні діагнози💔💬Ви ж не будете відписуватися? Я все розумію, тут і день книгодарування і Святий Валентин…а я тут зі своїми ніц не романтичними фактами. Але, все буде колись, обіцяю. Руда стерлядь про книжки

Вітаю всіх і з днем книгодрукування і з днем святого Валентина ✨А ще, зрозуміла що хочу геть не святкову тему розказати. Але що я не людина? Почну з цікавогоА що окрім книжок, ладно і генетики, я можу цікавого розповісти, правильно про вино🩷Тож, якщо ви любити італійську винну продукцію то майте на увазі мега важливу штукенцію. Помітила це на просекко, і зараз це діє тільки на просекко, але планується поступове розширення Тож новий тип офіційного маркування для вин Prosecco DOC i DOCG. Я дуже довго не могла зрозуміти що ж зі звичним маркуванням відбулося а відбувся Консорціум захисту вин Prosecco DOC ж. Ось ключові особливості нового дизайну🩷QR-код: Це головне нововведення. Він дозволяє відсканувати марку і отримати доступ до «Цифрового паспорта продукту», що підтверджує походження та автентичність конкретної пляшки.Доречі це мега кпутезна штука. Стільки інформації про вино, ну прям ходи по магазину і скануй пляшки, така собі міні бібліотека у винному відділі 🩷На марці з'явилася тонка смужка в кольорах італійського прапора. 🩷Посилений захист: Нові марки виготовляються Державним монетним двором Італії (IPZS) з використанням технологій захисту, подібних до тих, що застосовуються для банкнот, я в шоке від цієї інформації, захист так захист, аби запобігти підробкам.Це маркування було офіційно представлене на виставці Vinitaly 2025 і стало масово з'являтися на пляшках саме зараз. Воно є символом якості та гарантією того, це справжній італійський продукт.#про_вино Руда стерлядь про книжки і