Статистика telegram channel - @rudabook

Для чого я читаю нонфікшн? Для того, щоб всім розповідати цікаві факти… наприклад, про дні тижня, а чом би й ні 😎«Семиденний тиждень виник, найімовірніше, в єгипетській метрополії Александрії. Спочатку це був винахід астрології: греки й римляни знали сім планет, котрі, як вважалося, обертаються навколо Землі… Астрологи твердили, що кожним днем керує конкретна планета…планети йдуть одна за одною в порядку, що його досі збережено в деяких європейських мовах (Сатурн — субота, Сонце — неділя, Місяць — понеділок, Марс — вівторок, Меркурій — середа, Юпітер - четвер, Венера — п'ятниця)…». «… Англійські назви днів тижня вигадали германські племена, які проживали на території Римської імперії й запозичили її системи підрахунку часу. 🪐Оскільки в германців не було бога, який виконував би аналогічні до Сатурна функції, назву цього дня — Saturn's day, Saturday — було запозичено без змін. 🌛Дні Сонця й Місяця (Sun's day i Moon's day) перейшли в нову мову просто та безболісно. 🌪А от Марса замінили на власного бога війни Тіва (Tiw's day = Tuesday), 🌪Воден замінив Меркурія (Woden's day = Wednesday), 🌪Тор — Юпітера (Thor's day = Thursday), 🌪Фріг — Венеру (Frigg's day = Friday). Італійці (lunedì, martedì, mercoledì, giovedì, venerdì, sabato, domenica), французи та іспанці зберегли латинські назви днів тижня в більш-менш первісному вигляді, але язичницький день Сонця замінили на 🙏Божий день (domenica, dimanche, domingo). А от у Візантійській імперії дні тижня повністю християнізувалинавіть тепер греки просто нумерують їх, і тільки для суботи (шабату) та неділі (Божого дня) мають окремі назви. Таку саму схему прийняли португальці. Руда стерлядь про книжки

🌟Євгенія Кужавська «Боги мого краю дуже люблять кров»👩Це було… естетично, от прям максимально естетично. У якийсь момент мені здалося, що ця книжка написана виключно заради естетики. 🃏Напівтемні бібліотеки, промені сонця, що ковзають по мереживу сукні, квіти у вазах, стіни академії…Але. Сюжету як такого майже нема. Ми просто варимося в цьому відчутті, шо от-от щось станеться, от-от прийдуть батальйони червоних, от-от усе перевернеться, от-от усе зміниться назавжди… І десь на цьому фоні відбуваються загадкові вбивства, за якими, можливо, стоять культисти.🙎‍♂І знаєте що? двіжуха з розслідуванням починається десь сторінці на 200… і навіть це слово тут трохи перебільшення я і про розслідування і про двіжухуПо факту це все ж таки книжка не про події, а про стан. Про атмосферу. Про естетично змальоване життя в непростому історичному часі.👩Тому так, читати варто, але не чекайте драйву чи швидкого розвитку подій. Тут усе повільно, плавно, місцями навіть занадто повільно🍷Я б порівняла цю книжку з вином у вінтажному келиху в напівтемній вітальні, освітленій свічками в канделябрах десь у старовинному палаці. Закрутила, та?😉Сюжету там, як того вина 100-150мл, чисто роздразнити рецептори. Зате естетика… просто топчик Руда стерлядь про книжки

*вівця для привернення уваги Сьогодні натрапила на одну цікавезну штукенцію, а саме про найстаріший кінофестиваль у світі 💮Ага, ага, бієнале. У 1933 році відкрили автомобільний міст Ponte della Libertà (Міст Свободи). Тоді він називався Littorio. Там дуже довга історія, якщо коротко, то це від охоронців давньоримських політиків. Вони носили фасції (зв’язки лозин із сокирою), які символізували владу та порядок.Муссоліні зробив цей символ головним знаком фашизму і тому в ті часи все державне називали «літторіо», щоб підкреслити зв'язок режиму з величчю Стародавнього Риму зменшена і звужена історія від стерляді💮Ага, так шо там, бієнале…тож до моста можна було добратись до Венеції лише потягом або човном. Це було невдобнєнькоА тут міст. Ну інший же рівеньАле… ага, Муссоліні. Принцепі до чого це все я пишуПопри те, що ідея фестивалю належала графу Giuseppe Volpi та Luciano de Feo я хз яка там правильна транслітерація, тому хай буде такпроте до 1942 року головна нагорода називалася «Кубок Муссоліні».💮І цензура були настільки сильною, що французи в знак протесту створили альтернативу більш відому, як Cannes Film Festival Ну а далі вже після 2 світової все масово очищалося від політики і у 1949 році з’явився символ, який ми знаємо сьогодні як «Золотий лев».От так вотРуда стерлядь про книжки

🌟«Італійські черевики» Геннінґ МанкелльВ пориві розчистити книжкову поличку знаходжу книжки, про які я вже давно забула.🐻«Зима на початку ХХІ століття. Старший чоловік піднімається з ополонки й зауважує на кризі жінку з ходунцями. Хто вона? Як вона сюди потрапила?» Я була впевнена, що це трилер. Але ніт, була дуже здивована бо налаштувалася саме на трилер Ну шо ж, нє то нєКнижку я дочитала вчора, але досі не дуже можу зрозуміти свої враження від неї. 😉Складається вона з 5 частин, 3 з них мені сподобались, їх я прочитала за один вечір, а інші дві були на диво фігові.І проблема не в написанні, і навіть не в сюжеті, а в мотивації героя. Просто я в фіналі не повірила подіям.😉Загалом тут класно прописан 66-річного чоловік, хірург, що порвав з карʼєрою майже в її розквіті, добровільно переїхав на острів у Балтійському морі, який колись належав його дідусю і бабусі. живе відлюдником, і єдиний його звʼязок зі світом то поштар, що плаває між островами, розвозить пошту, їжу і перевозить людей до когось в гості😉Все швиденько розгортається без затяжних роздумів, заплутаних флешбеків і довгих діалогівА от останні 2 частини то таке. Все якось занадто. І герой з легкістю виходить зі своєї зони комфорту і. Екцентричність персонажів зростає до таких масштабів, що втомлює. Але ці 2 частині маленькі, і це плюс😉Тому враження максимально суперечливе. Десь 3,5 😉Руда стерлядь про книжки

Мені здається, це повинно бути щось цікаве 1506 рік, Чосон. Король Йонсан перетворив країну на пекло — палить книжки, забирає землі, викрадає жінок для своїх розваг. Сімнадцятирічна Ісиль думала, що заможність її родини убезпечить від королівського свавілля. Аж поки не прийшли за її старшою сестрою Суйон. Тепер дівчина готова на все — навіть ризикнути життям, пройшовши через небезпечні землі до столиці, аби врятувати рідну сестру. Принц Дехьон роками спостерігав, як його зведений брат топить Чосон у крові й хаосі. Він знає: єдиний спосіб зупинити цього звіра на троні — державний переворот. Але це гра, де довіра коштує життя, а одна помилка означає смерть. Коли доля зводить Ісиль і Дехьона, між ними спалахує ворожість і недовіра — проте спільна мета виявляється сильнішою. Разом вони наважуються на змову, яка або змінить історію Чосона, або знищить їх обох. Ціна 450 грн, сюжет інтригує; головне, щоб вся ця двіжуха з державним переворотом не скотилась до банального коханнячка з історичними декораціями….Руда стерлядь про книжки

🌟Кріс Гедфілд «Посібник астронавта з життя на Землі»Прекрасна книжка, і зовсім не нудна, що дуже важливо🌑Автор ще з 9-річного віку хотів бути астронавтом і впевнено рухався в цьому напрямку. Взагалі люблю, коли люди, які горять своєю справою, можуть легко і доступно розповідати про складні речі.Загалом мені здається, що астронавт це чи не найромантизованіша професія у світі 🌑Зрозуміло, що зараз із розвитком соцмереж багато чого можна дізнатись із офіційних сторінок, YouTube і т.д., але все одно слово астронавт викликає купу питань.У книжці є багато цікавого про самі польоти та підготовку до них, і доволі багато про психологію та взаємодію всередині NASA.Одним словом дуже цікаво.🌑Від себе скажу, що мені ще цікаво, як зараз усе це працює на рівні співпраці. Бо попри жорстку риторику і санкції через війну, NASA та рашкаскосмос продовжують співпрацювати.Міжнародна космічна станція технічно неможливо розділити бо російський сегмент відповідає за корекцію орбіти та паливо, а американський за електроенергію та життєзабезпечення.🌕Також, десь читала, що програма обміну місцями триває і американські астронавти літають на «Союзах», а російські космонавти на SpaceX Crew Dragon.Співпраця з Європейською космічною агенцією, так дійсно, фактично припинена. Наприклад, якась місія мала летіти на російській ракеті здається до Марса, тепер готується до запуску вже без участі росії 🌕NASA готує заміну МКС, деякі компанії розробляють приватні орбітальні станції. І приблизно до 2030 року, коли МКС виведуть з експлуатації, агентство буде орендувати місця на приватних станціях.Тому так, мені це все цікаво, але не скажу, що я прямо глибоко розбиралась ув всій цій каші, більше щось десь підчитувала, дивилась уривками.🌑Але на фоні книги воно сприймається ще цікавіше, коротше точно #раджуРуда стерлядь про книжки

🫢З такою політикою кожен день на роботі а я точно не в nasa заграв би новими фарбами… бойовик із легкою ноткою екзистенційної кризи🥳Як то кажуть Vae victis Головне шоб не повбивали одне одного «…для астронавта здатність сприймати критику не як особисту образу — це одна з найголовніших навичок виживання……У NASA всі критики. Сотні людей роками регулярно оцінюють нашу роботу. …наші помилки розглядаються під мікроскопом, щоб ще більше людей дізналися про них: «Ви тільки подивіться, що зробив Гедфілд! Щоб більше ніхто так не робив!»……Розбори польотів - це наріжний камінь організаційної культури NASA, який перетворює це місце на кошмар для людей, які не люблять засідань……кожен може прокоментувати, як вона виглядала з його точки зору, тож якщо ви десь припустилися помилок, десятки людей могли вказати на них і перерахувати всі негативні наслідки ваших дій.Це робиться не з метою публічного відчитування, а для нагромадження колективної мудрості. Тому ніхто й ніколи не реагує на помилку словами: «Нічого страшного, не картай себе за це»….…Проте деколи критика буває особистою і, навіть якщо конструктивна, може зачіпати за живе...» Руда стерлядь про книжки

🌟Аббас Бейдун «Осінь без провини»Дочитала я це вночі…Автор тут таке накрутив, що якби десь ще й інопланетяни за ручку з перевертнями вийшли, я б навіть не здивувалася.⭐️В центрі подій маленьке ліванське селище неподалік Бейрута. У родині, де росте хлопчик Гассан, батько в пориві злості душить свою дружину теж мені Отелло Родина чоловіка його виправдовує, кажуть, що застав жінку на зраді. Сам чоловік збігає кудись закордон, а хлопчика віддають родичам матері.Зав’язка непогана. Але це тільки фабула, а вот далі починається тягомотіна.🌺🌺По-перше, стиль. Враження, що автор сам не вирішив, що це буде. Перша половина книжки написана листами Гассана до кузена. Читаються важко і, чесно, не дуже цікаво. Потік свідомості без чіткої структури.🌺🌺По-друге, десь на середині раптово з’являється магічний реалізм. Здрастє, неочікувано, але хай буде. До героя який уже і не зовсім хлопчик, чи то хлопчик, який у нього вік, я так і не второпала починають говорити сережки його покійної матері. Передають її думки, щось коментують по сьогоденні… І якби вся історія далі розгорталась у цьому напрямку ну було б оригінальненько. Можна було б цікаво розкрити тему її життя і смерті. Але ніт🌺🌺По-третє, листи раптово обриваються, і починається текст від імені інших персонажів. У форматі якихось уривчастих нотаток з робочого зошита автора. Щось типу:Особа 1 бачила подію і зробила такі висновки.Особа 2 нічого не знає, але відчуває, що всі брешуть.Особа 3 помітила дивну поведінку особи 1.Цілісності картинки немає взагалі.Далі автор намагається запхати в книжку все і бідність сіл, і релігійні жорстокості, і насильство, і становище жінок… реально ВСЕЕЕЕ.⭐️І навіть головний герой, який всю книгу був ні риба ні м’ясо, а просто інертна маса, раптом різко відрощує зубки. Як? Чому? А хз. Бо так требаКоротше, таке. Не буду брехати було цікаво дотягнути до кінця, просто щоб зрозуміти, що там взагалі відбувається. Але загалом книжка на трієчкуРуда стерлядь про книжки

🌟Павел Решка «Столик з видом на кремль»Ну шо його сказать, якщо воно конєшно…✨Я, чесно, навіть не знаю як це нормально прокоментувати. За великим рахунком для людей, не закоханих у рашку, тут нічого немає. Я то прочитала, але могла б і не читати і нічого б не втратила. Я зрозуміла передмову. Дійсно не зрозуміло що це за стиль і не роман, і не мемуари, і не репортаж. щось десь посередині…✨Так, я і досі вважаю що іноземці повинні читати про нашу війну, але ця книжка не про нас. Так, війна в Україні тут висвітлюється. Але це просто ще один симптом хворої країни, не більше.Тут дуже багато про життя на росії і про людей, які контактували з автором. Він як репортер довго там був, жив, спілкувався… і це відчувається. Але от питання, навіщо це читати нам? Ми все це знаємо.✨Загалом, я не розумію цю романтизаю іноземцями устрою рашки. Оцю їхню «загадачную душу», яку вони так люблять обсмоктувати. Як казав один наш сучасний класик, - «єбанутость руськой душі». І вони реально це сприймають як щось глибоке і унікальне, а не як проблему.І так, автор не прозрєвал від звірства рашки, він прекрасно все бачив і знав. ✨Просто в якийсь момент він переситився, зрозумів що навіть так звані «друзі» все одно підтримають всю цю політику. І навіть ті, яким все одно, і вони просто живуть в звичайному «не підтримуємо це все», насправді вони все одно люблять велікую і сільную расію, яка по іншому не може існувати. Бо вона ось така.Тому так, книга в цілому окей, вона про те, що росіяни інші і не потрібно всі ці європейські цінності на них чіпляти. ✨Ми це все вже і так знаємо. Нам не потрібна рефлексія на тему, що вся ця «руська романтика», - це повна лажа. Що за бомондом москви ховаються злидні.Тож тож. Не знаю. Читається легко, проте нічого такого нового. Ні про що. Руда стерлядь про книжки

Натрапила, гортаючи новини перед сном, на класний текст у The New Yorker про книжку «Professing Criticism» (інтерпретація і роздуми на тему)Ось дуже коротка вижимка тез, які мені найбільше сподобалися🌺критика колись була масовоюУ 19 ст і на початку 20 століття літературні критики писали для всіх. Їх читали дуже активно. Критика реально впливала на те, що люди купують і читають.🌺потім вона, критика, переїхала в університетиУ 20 столітті критика стала академічною дисципліною. Це дало глибину, але зробило тексти менш зрозумілими для загалу🌺критики втратили широку аудиторіювийшов парадокс бо критика стала «розумнішою», але менш впливовою. І її просто перестали читати поза університетами.🌺 з’явився новий тип критикиСьогодні роль критиків частково взяли на себе блогери, BookTube, TikTok, Goodreads…Прикольно, що в статті є думка, що академія знищила критику.Бо тепер це не про те «що варто читати», а радше про аналіз культури, ідей, контекстів.💛І от головне питання, яке ставили автори статті чи потрібна нам сьогодні складна, академічна критика — якщо більшість людей шукає просту відповідь: «ця книга варта мого часу чи ні?» Особисто на мене то зараз існують два напрями🌼так звана академічна критика🌼 блогериАвтори статті кажуть, що критика просто змінила роль і тепер це не про «що читати», а про «як це розуміти». І проблема не в тому, що критика стала складною, а в тому, що читачі досі чекають від критики простих відповідей.Руда стерлядь про книжки