ЖУРНАЛ "ЩУР" | #Інформ

«Створюючи в ході російської революції комуністичний Третій Інтернаціонал, більшовики не приховували своєї надії на те, що революційні події в інших — більш розвинених — країнах світу допоможуть їм розв’язати власні проблеми й суперечності. Про це писав і Карл Каутський, який також, особливо на початку, визнавав драматизм ситуації, в якій опинилися Володимир Ленін та його однодумці: «особливо дорікати більшовикам за те, що вони очікували європейської революції, не можна. Адже й інші соціалісти також її чекали». Захоплення влади в Петрограді восени 1917 року частково ґрунтувалося на цих розрахунках. Але що робити, якщо ці очікування не справдилися? «Наші більшовицькі товариші поставили все на карту загальної європейської революції. Коли карта була бита, вони змушені були піти шляхом, який ставив перед ними нерозв’язні завдання. Без армії вони мали захищати Росію від могутнього й безжального ворога; створити режим добробуту для всіх за умов загального розкладу й зубожіння. Чим менше було матеріальних та інтелектуальних умов для того, до чого вони прагнули, тим більше вони були змушені замінювати відсутнє застосуванням голої сили диктатури, і тим швидше, чим більше зростала опозиція проти них у народних масах. Звідси неминуче — диктатура замість демократії».Логіка більшовиків була цілком протилежною. Європейської революції не слід чекати — їй треба сприяти. І перемога на «західному напрямі» необхідна, зокрема, для того, щоб розв’язати проблеми, на які вказував Каутський. Так міркували і Ленін, і Микола Бухарін, і Левко Троцький. Але якщо не вдається досягти швидкого успіху, потрібно вибудовувати політичну стратегію на тривалий час. А це означає, що комуністичні партії інших країн необхідно ефективно контролювати, спрямовуючи їх на розв’язання спільних завдань, так чи інакше пов’язаних із ситуацією всередині Росії.Світовий комуністичний рух перетворювався не лише на закордонне крило радянської партії та інструмент зовнішньої політики СРСР, а й відповідно реструктуризувався. Відсутність внутрішньопартійної демократії ставала цілком природним наслідком поставлених завдань, оскільки об’єктивно не було про що дискутувати — всі основні тактичні й стратегічні повороти руху визначалися в Москві.«Не слід забувати, — визнає, як завжди прагнучи до об’єктивності, Йозеф Шумпетер, — що Комуністичний інтернаціонал виник в атмосфері наближення битви не на життя, а на смерть. Багато з того, що згодом набуло іншого змісту, наприклад централізоване керівництво, яке має необмежену владу над окремими партіями і позбавляє їх будь-якої свободи дій, могло тоді здаватися цілком виправданим». Те саме стосується й інших авторитарних заходів, ухвалених під час революції вже у внутрішній політиці та сфері господарського управління.Справа навіть не в самому авторитаризмі, який, на жаль, у ході історії постійно виявляється найзручнішим і найшвидшим, а часто й єдиним способом вирішувати навалилися проблеми в надзвичайних обставинах, а в тому, що подібні тимчасові заходи мають тенденцію переростати в інститути, які постійно функціонують і відтворюються (достатньо згадати, що знаменита радянська держбезпека зародилася саме як «надзвичайна» комісія з боротьби з контрреволюцією та бандитизмом, але не зникла після закінчення Громадянської війни та придушення антибільшовицьких заколотів), а також безліч людей, зацікавлених у збереженні саме такої структури управління.Проблема авторитаризму полягає зовсім не в тому, що він нібито не працює, а якраз у тому, що подібні заходи працюють — і часто працюють навіть дуже добре. Настільки добре, що скасувати й подолати їх у міру просування суспільства до розв’язання нових завдань виявляється вкрай складно», – Борис Кагарлицький.

Не дивно, що «лідери мережі» рано чи пізно вступають у конфронтацію з «лідерами корпорації». Те, що вже стало майже анекдотичною ненавистю програмістів до Білла Гейтса, — це аж ніяк не лише результат заздрості менш успішних колег до більш успішного (хоча й це, безперечно, має місце). Передусім це — прояв на рівні повсякденної свідомості конфлікту двох принципів. Професіонали добре усвідомлюють, що їхні колеги, які піднялися до вершин бізнесу, — далеко не найкращі у своїй професії.Білл Гейтс і давньоєгипетський жрець єдині в одному: і той, і інший виправдовували свої привілеї «знанням».Однак у давньоєгипетського жерця була беззаперечна перевага перед Біллом Гейтсом: перший міг убезпечити свої знання від непосвячених, а другий — ні. Корпорація залежить від фахівців, які виконують професійну роботу, але позбавлені права її контролювати. Самі ж фахівці дедалі більше переконуються, що ті, хто ними керує, не мають жодних особливих якостей — вони нічим не перевершують тих, ким керують. Міф про «меритократію» розсипається на очах. «Мережева людина» вступає в конфлікт із «корпоративним лідером». https://telegra.ph/Meritokratіya-04-15

✊ Шановні друзі! Сьогодні продовжуємо серію наших матеріалів про видатних діячів української революційної культури. На часі нам згадати постать Василя Чумака - українського революційного поета-боротьбіста, який прожив недовге, але дуже насичене та яскраве життя.🪶 Василь Чумак, наряду з Гнатом Михайличенком, Василем Елланом-Блакитним та іншими, належить до забутої плеяди українських соціалістів-письменників, які померли молодими в часи революції (або незабаром після її завершення), а творчий їхній спадок був майже "вбитий" великодержавною контрреволюційною клікою Сталіна. Не зважаючи на деякі та вкрай обережні спроби реабілітації їх творчості після 20-го З'їзду, вони й досі, в добу вже незалежної України, залишаються маловивченими і великою мірою забутими.🇺🇦 Українська Соціалістична Ліга продовжує шлях повернення наших великих попередників-митців до трудового народу України, звертається до їх досвіду та популяризує їх творчий спадок.🪶Читати в Telegraph🪶Читати на Substack🪶Читати на сайті УСЛ 🚩 УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА ЛІГА🚩ВСТУПИТИ В НАШІ РЯДИ

«[...] Троцький вимагав:дисципліни, виконання наказів, залучення військових фахівців. Сталін спирався на місцеву недисципліновану вольницю, постійно не виконував наказів військового центру, не терпів Троцького як єврея. Леніну весь час доводилося бути арбітром, і Троцький різко нападав на Сталіна.[...] Троцький пустився в гостру філіппіку проти «бездушних партійних бюрократів, які кам'яними задницями душать будь-який прояв вільної ініціативи та творчості трудящих мас». Молотову, ім'я якого Троцький не називав, треба було промовчати і зробити вигляд, що мова йде зовсім не про нього, а ще краще схвально кивати головою. Замість цього він, поправляючи пенсне і заїкаючись, сказав: «Не всім же бути геніями, товаришу Троцький». [...] Троцький швидко розгадав праву сутність опозиції. Але тут його становище стало дуже скрутним. Якби він був безпринципним опортуністом, ставши на чолі опозиції й прийнявши її правий курс, він, як незабаром з’ясувалося, мав усі шанси на завоювання більшості в партії й на перемогу. Але цеозначало курс вправо, термідор, ліквідацію комунізму. Троцький був фанатичним істовідсотковим комуністом», — Борис Бажанов: «Спогади колишнього секретаря Сталіна».

Меллстрой про необхідність праці для людини, цифрову залежність, низькооплачувану роботу кур’єром та епідемічну депресивність сучасної цивілізації кризисної неоліберальної моделі пізнього капіталізму.У праці Еріха Фромма «Марксівська концепція людини» у V розділі під назвою «Відчуження» Фромм пише:«Для Маркса процес відчуження відбувається у праці та поділі праці. Праця для нього — це живий зв’язок людини з природою, творення нового світу, включаючи творення самого себе (зрозуміло, інтелектуальна діяльність, мистецтво, як і фізична діяльність, — також є працею).Але з розвитком приватної власності та поділом праці праця втрачає характер вираження людських творчих сил. Праця та продукти праці набувають самостійного буття, незалежно від волі та планів людини.«...Предмет, вироблений працею, її продукт, протистоїть праці як якась чужа істота, як сила, що не залежить від виробника. Продукт праці є праця, закріплена в якомусь предметі, уречевлена в ньому, це є уречевнення праці», – Маркс К., Енгельс Ф.Праця стає відчуженою, бо вона перестає бути частиною природи робітника, і тому робітник«у своїй праці не утверджує себе, а заперечує, відчуває себе не щасливим, а нещасним, не розвиває вільно свою фізичну та духовну енергію, а виснажує свою фізичну природу та руйнує свої духовні сили». Тому робітник лише поза працею не відчуває себе відірваним від самого себе. Тому в процесі виробництва робітник ставиться до своєї «власної діяльності як до чогось чужого, що йому не належить. Діяльність виступає тут як страждання, сила – як безсилля, зачаття – як кастрація, власна фізична та духовна енергія робітника, його особисте життя (бо що таке життя, якщо воно не є діяльністю?) – як спрямована проти нього самого, від нього незалежна, йому не належна діяльність», – Маркс К., Енгельс Ф.Доти, доки людина відчуває до себе таке відчуження, одночасно й продукт праці перетворюється на «чужу» їй силу, що стоїть над нею. У цей самий час усе її ставлення до чуттєвого зовнішнього світу перетворюється на таке ж відчужене: людина сприймає цей світ як чужий, ворожий, що височить над нею».Журнал "Щур". Читати.

Найвища культура мислення, здатність витримувати без роздратування й істерики «напруження суперечності», здатність знаходити їй предметне, а не словесне розв’язання, тому завжди і виявляється в умінні полемізувати із самим собою. Чим відрізняється діалектично мисляча людина від недіалектично мислячої? – Умінням наодинці з собою, без наявності «зовнішнього опонента», зважувати всі «за» і всі «проти», не чекаючи, поки ці «проти» зі злорадством не підсунуть їй опоненти.Тому культурно мисляча людина і виявляється завжди добре озброєною в суперечках. Вона заздалегідь передбачає всі «проти», враховує їхню вагу і значення та готує контраргументи.Людина ж, яка, готуючись до спору, старанно і упереджено колекціонує лише «за», лише «підтвердження» своєї несуперечливої тези, завжди програє. Її б’ють із несподіваних для неї боків. А їх тим більше, чим старанніше вона шукала «підтвердження», чим старанніше заплющувала очі на ті реальні «сторони» речі, які можуть слугувати підставою для протилежного погляду.Інакше кажучи, чим однобічнішою (абстрактнішою і загальнішою) є той «безсумнівний» для неї тезис, який вона чомусь віддає перевагу, тим «безсумнівнішою» і «абсолютнішою» стає та істина, яку вона втовкла собі в голову як «несуперечливу».Саме тут і проявляється вся підступність «абсолютних істин». Бо чим істина «абсолютніша» і «безумовніша», тим ближче вона до фатального моменту свого перетворення на власну протилежність. Тим легше опонентові обернути її проти неї самої, тим більше фактів і підстав можна висунути проти неї, – Евальд Ільєнков.

ПосиланняФлоріан Гейєр – німецький лицарь XV-XVI століття, який під час Селянської війни став на бік повсталих селян. Він очолював «Чорний загін» і виступав проти влади князів та феодалів. Фрідріх Енгельс у праці Селянська війна в Німеччині розділі V пише: У Шепталі обидві селянські колони, об’єднавшись у «Світлий загін», прийняли дванадцять статей і організували низку набігів на замки та монастирі. Світлий загін налічував до 8000 осіб, у нього були гармати та 3000 рушниць. До нього приєднався й франконський лицар Флоріан Гейєр, який сформував Чорний загін – добірне військо, складене головним чином із ротенбурзьких та ерінгенських ополченців. [...] Ватажки почали радитися щодо того, чи не слід запросити на посаду воєначальника Геца фон Берліхінгена, «оскільки він міг би залучити на бік селян дворянство». Ця пропозиція зустріла схвалення; але Флоріан Гейєр, який побачив у цьому настрої селян і ватажків початок реакції, відокремився після цього зі своїм Чорним загоном від Світлого загону і, діючи на власний страх і ризик, пройшов спочатку область Неккара, а потім Вюрцбурзьку територію, всюди руйнуючи замки та попівські гнізда.

🚺 Шановні друзі! Продовжуємо вас знайомити з резолюціями 3-го Світового Конгресу МСЛ (ISL). Сьогодні хочемо поділитись з вами досвідом аргентинської секції по боротьбі з гендерно зумовленим насиллям всередині організації.✊ Капіталізм та патріархат деформують людську свідомість, і це, очевидно, відбивається на людських відносинах. Саме тому, нам треба боротись за свідомість учасників та учасниць наших організацій, долаючи наслідки застарілого способу виробництва. Ми відкидаємо механістичний матеріалізм, та, як послідовні діалектики, розуміємо вплив надбудови на базис: робітнича революція сама по собі не знищить патріархат, так само як робітник, вступаючи до революційної організації, автоматично не перестає бути сексистом.🔥 З іншої сторони, ми не можемо використовувати буржуазні практики правосуддя, які є застарілими та несправедливими. Ми, приєднуючись до товаришів з Аргентини, хочемо запропонувати нову модель — таку, яка буде заснована на відшкодуванні збитків та роботі з патріархальним мисленням, але, при цьому, з рішучими діями проти тих, хто не вважає за потрібне виправлятись.🇺🇦 Українська Соціалістична Ліга приєднується до зусиль МСЛ з гендерної боротьби та закликає читачів та читачок ознайомитися із запропонованою резолюцією, а також вступати в наші лави, щоб єдиним ударом долати капіталізм та патріархат.🪶Читати в Telegraph🪶Читати на Substack🪶Читати на сайті УСЛ🚩 УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА ЛІГА🚩 ВСТУПИТИ В НАШІ РЯДИ

✊ Шановні друзі. І знов ми згадуємо яскраві постаті наших попередників – видатних українських соціалістів сторічної давнини. На разі прийшов час нам згадати й видатного українського марксиста Андрія Річицького. 🔥 Він належить до тієї плеяди УНРівських діячів, які були вкрай незадоволені гальмуванням з боку Центральної Ради і Директорії УНР соціалістичних перетворень. Він чудово розумів що будь-яке національне визволення має йти пліч-о-пліч із визволенням соціальним. І будь яке гальмування кожного із цих визвольних векторів прирікає на поразку одночасно обидва. 🔗 Сталінська контрреволюційна система нищила будь-які паростки незалежного марксистського мислення, руйнувала будь-який дискурс, що був пов'язаний із самовизначенням українського народу. Андрій Річицький також загинув у горнилі сталінських репресій, а його наукова та теоретична спадщина лише зараз повертаються до нас. ✊ Українська Соціалістична Ліга шанує усіх наших великих попередників. Андрій Річицький по праву посідає своє почесне місце в сонмі наших великих пращурів та героїв-борців.🪶Читати в Telegraph🪶Читати на Substack🚩 УКРАЇНСЬКА СОЦІАЛІСТИЧНА ЛІГА

14 березня, о чверть на третю пополудні, найбільший з живих мислителів перестав мислити. Його залишили одного лише на дві хвилини, а коли ми повернулися, то знайшли його в кріслі, який спокійно заснув — але назавжди.Смертю цієї людини завдано незмірної втрати як войовничому пролетаріату Європи й Америки, так і історичній науці. Прогалина, яку залишив відхід цього могутнього духу, незабаром дасть про себе знати.Подібно до того, як Дарвін відкрив закон розвитку органічної природи, Маркс відкрив закон розвитку людської історії: простий факт, який досі приховувався розростанням ідеології, що людство має перш за все їсти, пити, мати притулок і одяг, перш ніж воно зможе займатися політикою, наукою, мистецтвом, релігією тощо; що, отже, виробництво безпосередніх матеріальних засобів і, отже, ступінь економічного розвитку, досягнутого даним народом або протягом даної епохи, утворюють основу, на якій розвивалися державні інституції, правові концепції, мистецтво і навіть ідеї щодо релігії відповідних людей, і в світлі якої вони повинні, отже, пояснюватися, а не навпаки, як це було досі.Але це ще не все. Маркс також відкрив особливий закон руху, що керує сучасним капіталістичним способом виробництва, і буржуазним суспільством, створеним цим способом виробництва. Відкриття додаткової вартості раптово пролило світло на проблему, намагаючись розв'язати яку всі попередні дослідження, як буржуазних економістів, так і соціалістичних критиків, намацували в темряві.Двох таких відкриттів вистачило б на одне життя. Щаслива людина, якій дано зробити хоча б одне таке відкриття. Але в кожній окремій галузі, яку Маркс досліджував — а він досліджував дуже багато галузей, жодну з них поверхнево — у кожній галузі, навіть у галузі математики, він зробив незалежні відкриття.Такою була людина науки. Але це була навіть не половина людини. Для Маркса наука була історично динамічною, революційною силою. Якою б великою не була радість, з якою він вітав нове відкриття в якійсь теоретичній науці, чиє практичне застосування, мабуть, поки що неможливо було передбачити, він відчував зовсім іншу радість, коли відкриття спричиняло негайні революційні зміни в промисловості та в історичному розвитку взагалі. Наприклад, він уважно стежив за розвитком відкриттів, зроблених у галузі електрики, а нещодавно за відкриттями Марселя Депре.Бо Маркс був передусім революціонером. Його справжня життєва місія полягала в тому, щоб тим чи іншим чином сприяти поваленню капіталістичного суспільства та створених ним державних інституцій, сприяти звільненню сучасного пролетаріату, якому він був першим, хто змусив усвідомити його власне становище та свої потреби, усвідомити умови його емансипації. Боротьба була його стихією. І він боровся з пристрастю, наполегливістю та успіхом, з яким мало хто міг би змагатися. Його роботи: Rheinische Zeitung (1842), Paris Vorwarts (1844), Deutsche Brusseler Zeitung (1847), Neue Rheinische Zeitung (1848-49), New York Tribune (1852-61) і, крім них, безліч войовничих памфлетів, робота в організаціях Парижа, Брюсселя та Лондона, і, нарешті, увінчуючи все, створення великої Міжнародної асоціації робітників — це справді було досягнення, яким його засновник цілком міг би пишатися, навіть якби він нічого іншого не зробив.І, отже, Маркс був найбільш ненависною і найбільш наклепницькою людиною свого часу. Уряди, як абсолютистські, так і республіканські, депортували його зі своїх територій. Буржуа, будь то консервативні чи ультрадемократичні, змагалися між собою, звалюючи на нього наклепи. Усе це він відмахувався, наче павутиння, не звертаючи на це уваги, відповідаючи лише тоді, коли змушувала його крайня потреба. І він помер улюбленим, шанованим і оплакуваним мільйонами революціонерів-співробітників — від шахт Сибіру до Каліфорнії, у всіх частинах Європи й Америки — і я наважуюсь сказати, що, хоч у нього було багато супротивників, у нього навряд чи було одного особистого ворога.Його ім’я залишиться у віках, як і його робота.Промова Фрідріха Енгельса на могилі Карла Марксана Хайгейтському кладовищі в Лондоні. 17 березня 1883 року.