Найвища культура мислення, здатність витримувати без роздратування й істерики «напруження суперечності», здатність знаходити їй предметне, а не словесне розв’язання, тому завжди і виявляється в умінні полемізувати із самим собою. Чим відрізняється діалектично мисляча людина від недіалектично мислячої? – Умінням наодинці з собою, без наявності «зовнішнього опонента», зважувати всі «за» і всі «проти», не чекаючи, поки ці «проти» зі злорадством не підсунуть їй опоненти.Тому культурно мисляча людина і виявляється завжди добре озброєною в суперечках. Вона заздалегідь передбачає всі «проти», враховує їхню вагу і значення та готує контраргументи.Людина ж, яка, готуючись до спору, старанно і упереджено колекціонує лише «за», лише «підтвердження» своєї несуперечливої тези, завжди програє. Її б’ють із несподіваних для неї боків. А їх тим більше, чим старанніше вона шукала «підтвердження», чим старанніше заплющувала очі на ті реальні «сторони» речі, які можуть слугувати підставою для протилежного погляду.Інакше кажучи, чим однобічнішою (абстрактнішою і загальнішою) є той «безсумнівний» для неї тезис, який вона чомусь віддає перевагу, тим «безсумнівнішою» і «абсолютнішою» стає та істина, яку вона втовкла собі в голову як «несуперечливу».Саме тут і проявляється вся підступність «абсолютних істин». Бо чим істина «абсолютніша» і «безумовніша», тим ближче вона до фатального моменту свого перетворення на власну протилежність. Тим легше опонентові обернути її проти неї самої, тим більше фактів і підстав можна висунути проти неї, – Евальд Ільєнков.