Статистика telegram channel - @psychoanalytic_fields

Фройд. Про початок аналізу (1913) 1/2Колись мій викладач радив після завершення навчання на магістратурі перечитати Фройда, щоб повернутись до витоків. Сьогодні переглянув коротку статтю про те, як Фройд прямо радить починати роботу з новими пацієнтами. У ній йдеться про "дрібʼязкові", практичні речі, що саме по собі не є аж дуже притаманним Фройду. Поділюсь тезами про поняття випробувального аналізу і його мети, питань часу та грошей, озвучення основних правил аналізу, а також відповіді Фройда на типове питання пацієнтів, яке кожен з аналітиків чув: "скільки буде тривати робота?"Випробувальний термін аналізуФройд не зважав на особисту зацікавленість потенційного пацієнта психоаналізом, як і зрештою на його скептичність чи критичне ставлення до методу. Він розумів, що будь-яка впевненість і позитивні очікування сприятливих результатів лікування можуть розвіятись при появі першого серйозного опору у зустрічі з неврозом. Те саме стосується і скептичного налаштування до аналітичної процедури. Натомість для нього важив "випробувальний" термін аналізу, який тривав 2-3 тижні (Фройд працював інтенсивно: 3 зустрічі на тиждень він пропонував відносно здоровим пацієнтам). Навіть випробувальний термін вважався аналізом і мусив підпорядковуватись основним правилам, які повідомлялись не більше і не менш, аніж потрібно для того, щоби пацієнт продовжував свою оповідь. Траял-період аналізу Фройд проводив не тільки для того, щоби оцінити мотивацію, інтерес та здатність витримувати опір пацієнта, але й з діагностичною метою – йому потрібно було зрозуміти, чи має він справу з "трансферним" неврозом, а чи з інтровертованим (шизофренією). Пацієнти, які відкладали термін початку лікування, не вселяли довіри у Фройда. З його досвіду – такі пацієнти не повертались, а мотив відтермінування старту аналізу він вважав раціоналізацією наміру. ПерехрестиКоли до Фройда звертались друзі або родичі з проханням вилікувати когось з їх родин, то Фройд добре розумів, що це лікування може коштувати йому дружби, а тому був обережним і готовим на таку жертву лише тоді "коли неможливо було знайти заміну, яка б викликала довіру". Тут процитую того самого викладача, який нещодавно на конференції сказав: "якщо я починаю роботу з пацієнтом, то я гратиму на його боці". Принцип виділеного часуФройд пропонував пацієнту визначену годину зі свого графіку. Ця година належала повністю пацієнту, і він ніс відповідальність навіть якщо нею не користувався. На критику такого підходу Фройд відповідав, що по-іншому не існує способу практикувати психоаналіз. Якщо бути менш жорстким, то зʼявляється надто багато випадковостей чи інтеркуррентних хвороб. При мʼякій політиці випадкових скасувань накопичувалось так багато, що це могло провокувати відчуття загрози матеріальному існуванню. «Тільки після багатьох років практики психоаналізу зі суворим дотриманням принципу виділеного часу, по-справжньому переконуєшся у значенні психогенії у повсякденному житті людини, в поширенні симуляцій хвороб і в тому, що не існує такої речі, як випадковість.» #статті

Не знаю, як такий цікавий факт пройшов повз мене раніше, але ви знали, що сліпі люди ніколи не хворіють на шизофренію? У світі не зареєстровано жодного випадку, щоб сліпа від народження людина мала такий діагноз.Спочатку вчені думали, може, річ просто у ймовірності - шизофренія і сліпота трапляються відносно рідко, і математично складно, щоб прям два діагнози разом збіглися. Але потім вони зрозуміли - ні, є ще більш рідкісні хвороби, і там є збіги.Остаточного пояснення цьому феномену, як я розумію, поки що немає. Є гіпотези. Одна гіпотеза говорить, що у сліпих людей відбувається гіпер-компенсація - певні частини мозку в них «сильніші», бо «натреновані» через сліпоту. І це захищає від розвитку психозу.Інша гіпотеза говорить, що відсутність візуальної інформації не дає змоги розвинутись якимось психотичним процесам, коли потрібно, щоб стався збій між зіставленням «внутрішньої інформації» із «зовнішньою інформацією». У сліпих людей зовнішньої візуальної інформації немає, і тому такий збій неможливий.Жахливо цікаво. Причому, такий «протекційний механізм» є тільки у сліпоти. На глухоту він не поширюється. Тільки зір чомусь важливий.Janina Breidaka

Друга частина текста Ахтара щодо травми географічного переміщення. Через два роки [пацієнтка-імігрантка] зізналася, що часто крала журнали з приймальні: «Просто щоб мати їх назавжди на випадок, якщо щось з вами трапиться». Для відпусток вона брала більше, «щоб вистачило для читання перед сном, поки ви не повернетесь». Я сприйняв це все як базове середовищне забезпечення [environmental provision] (Winnicott, 1956) і особливу форму холдингу, якої вона потребувала, і яку справді взяла для себе. Це не підлягало сумнівам чи інтерпретації до тих пір, поки, роками пізніше, вона сама не почала про це замислюватися. [...]Правильна технічна позиція з такими пацієнтами, на мій погляд, — дозволити подібним «мікророзігруванням» тривати дуже довго, якщо не безкінечно. Аналітичну жадібність до інтерпретації слід стримувати, а широкі, стабілізуючі цілі такого ставлення пацієнтів до неживого аспекту клінічної ситуації слід поважати більше, ніж потенційну деконструкцію їхнього ставлення.#переклад #психоаналіз

Деякі аналітики мають досить спартанські кабінети, хоча, безумовно, голі стіни можуть викликати стільки ж проєкцій, як і полиця, переповнена книгами. Доречним у цьому контексті є спостереження Курца, що Фройд заповнив кожен пустий куточок у своєму кабінеті красивими та цінними речами, щоб компенсувати самотність, яку він відчував, сидячи за пацієнтом.Я також замислювався над великою кількістю книг, картин і скульптур у кабінетах психоаналітиків і дійшов висновку, що за це відповідальні чотири фактори. По-перше, більшість аналітиків — є культурними людьми, обізнаними в гуманітарних науках, і схильними до чогось естетичного; культурні артефакти представляють їхнє автентичне існування. По-друге, більшість аналітиків ідентифікують себе з Фройдом і, таким чином, переносять деякі атрибути його кабінету в свої. По-третє, проведення довгих годин за зачиненими дверима, слухаючи конфлікти та біль, мобілізує потребу (як здорову адаптацію, так і маніакальний захист) оточувати себе об'єктами мистецтва. Зрештою, наявність таких речей в кабінеті видає несвідому силу в процесі терапії. Таким чином, фізичні речі аналітика набувають тотемічних (Freud, 1912-13) і шаманських (Kakar, 1997) атрибутів.Salman Akhtar. The Geography of Meanings (2018)#цитата

Про сприйняття часу в індустріально розвинених країнах, де час поступово перетворився на товар, і в неіндустріальних країнах, де цього не відбулось:У перших моменти, що минають, були схоплені, названі, виміряні та продані. Подібно до води, час залили в лоток і заморозили в льодяні кубики визначеної довжини. Кожен кубик має свою ціну, залежно від розміру. Найм робочої сили, функціонування виробничих ліній, оренда власності — все стало залежним від часу і пов'язаним з генерацією капіталу. Ефективність і пунктуальність стали майже синонімними. Так народилося те, що я називаю часом розуму або часом грошей. І навпаки, не індустріалізовані країни, де літаки, поїзди, телефони, факси та електронна пошта не створювали швидкого доступу до інших, і де виробництво товарів не захопило спільноту, початок і кінець різних соціальних зібрань визначався залежно від прибуття учасників та поблажливого підморгування богів і пір року. Дія починалася лише тоді, коли баланс лібідо-агресії в соціальній матриці зсувався на користь першого. Це те, що я називаю часом серця або часом любові.Salman Akhtar. The Geography of Meanings (2018)#цитата

Раз-два в год мне звонит моя бывшая пациентка. Здравствуйте! - говорит она бодрым, немного мяукающим голосом, - это Лиза с паническими атаками! Я неизменно отвечаю - Я помню Вас, Лиза! Кстати, а когда у Вас последний раз была паническая атака? Семь лет назад (восемь, девять, десять) - отвечает Лиза. Время, как мы знаем, идет быстро. Лиза уже знает, что сейчас я ей задам вопрос, почему же до сих пор она определяет себя как "Лизу с паническими атаками". Лиза есть. Панических атак нет как нет. Но в самоопределение этой женщины слова "паническая атака" вошли прочно. Это часть ее индивидуальной психики. Расстаться с этой формулировкой нелегко.Вы скажете - она говорит так, потому что хочет, чтобы я ее узнал. И она мне вот сейчас скажет то же самое. Но, в принципе, ей уже пора привыкнуть к тому, что я ее помню. Для психотерапевта память - одно из орудий труда. Я помню, в каком возрасте ее отец ушел из семьи, когда умерла ее бабушка, я помню, когда она впервые поцеловалась с мальчиком, помню страшилки, которые ей рассказывали в детстве. Помню какие лекарства она принимала. Много чего еще.Иногда она говорит иначе: Это Лиза, у которой были панические атаки! - и смеется. Я должен похвалить ее, и хвалю. Вот ведь она учла мои пожелания! И я одобряю это стремление быть приятной для своего доктора. Хотя ничего она не учла. Сейчас ли, в прошлом ли, но панические атаки являются частью ее жизни.Вот старый одесский анекдот: едет поезд, на полке лежит Абрамович и стонет: Ох, как я хочу пить! Ох, как я хочу пить! Не выдержав этих стенаний, сосед идет к проводнику и приносит Абрамовичу стакан чая. Абрамович выпивает чай, говорит спасибо, ложится на полку и стонет: Ох, как я хотел пить! Ох, как я хотел пить!Страдание драгоценно. Это не такая вещь, с которой легко расстаются.Автор: Борис Херсонский

[Маємо] відмовитись від шкільної ілюзії, що вчитися — це коли ми дійсно робимо все так, як роблять наші вчителі. У такому випадку не виникне жодного власного стилю, а лише ксерокопія того самого стилю. Натомість щоб відбувся творчий акт, прояв власного голосу, власного таланту, покликання, створення індивідуального стилю, необхідно визнати порожнечу, що лежить в основі будь-якого творіння. Саме вона може викликати тривогу та гальмування. Чистий аркуш або тиша перед концертом є для письменника чи музиканта вираженням цієї порожнечі, яку жоден майстер ніколи не зможе заповнити. У цьому сенсі невдача — це не просто те, чого треба уникати, але й істотний досвід кожного процесу формування. Це імператив, який Беккет адресував насамперед самому собі: "Помиляйся знову, помиляйся все краще і краще". Тому що перформативний ідеал досконалості може зрештою породити лише гальмування або імітацію без творчості.Але як я можу відповідати недосяжному стандарту мого вчителя? Як я можу писати після Пруста, Джойса чи Маккарті, або як я можу малювати після Сезанна, Пікассо чи Кіфера?Як я можу писати пісні після Боба Ділана чи Де Андре? Або як я можу, простіше кажучи, у власному житті та творчості не бути розчавленим моделями, якими надихався? Монументальна ідеалізація майстрів схильна паралізувати нашу ініціативу, роблячи неможливим жест творчості. Якщо завжди необхідно робити за вчителями — адже самоосвіти, по суті, не існує — то так само необхідно не робити як вони, а знайти ту єдину недосконалість, яка характеризує наш власний стиль.Це те, що Лакан казав своїм учням, застерігаючи їх не наслідувати його: "Робіть як я, не імітуйте мене!"Massimo Recalcati. Non temete l’errore, fallite sempre meglio. Questo è il segreto#цитата@psychoanalytic_fields

Давно не робила колажів. Аж тут надихнулась курсом, який тривав цілий рік в ЛПІ про «Моторошне в мистецтві та психотерапії».На серії семінарів ми шукали кращого розуміння того, що то таке Моторошне і що саме робить його Моторошним. Ми починали зі статті Фройда про Моторошне (1919 р), а потім як намистини нанизувались теми про жах, горор, огиду та перверзії, магію та ритуали, двійників, параною, травму і всяке таке інше закулісся нашої психіки. Усе те витіснене, що приходить в моторошних видіннях, фантазіях, снах та народжується в мистецтві.От і в мене народився колаж, в центрі якого розмістився персонаж картини «Місцевий», Олександра Короля (2023). Опис, який автор надає до картини:«Місцевий - це дух місцевості. Така собі мисляча субстанція, яка постійно перетікає і трансформується з одного образу в інший. Наче не може ще вирішити, на якому вигляді зупинитись, яку форму, тіло та обличчя прийняти остаточно. Випадково натрапивши на Місцевого, людина може відчути сум'яття, ознаки тривоги, раптову втому чи нудоту. Зазвичай подорожній не усвідомлює, з ким саме відбулась зустріч. І лише розпитавши про природу свого пережитого досвіду у найстаріших жителів тих місць, може почути у відповідь: «А, так то місцевий, не хвилюйся».Моторошне починається там, де закінчується Місцевий. Там де знайомі нам території психіки закінчується, і відчиняються двері у невідомі світи. Як писав Фройд: «Моторошне — це все, що мало залишатися таємним, потаємним, та видало себе; моторошне, насправді, не є чимось новим або чужорідним. Це, навпаки, щось давно відоме, відчужене від душевного життя під впливом процесу витіснення». Витіснене, що з'явилось у розломах нашої свідомості. «Моторошне - як тріщина в сокровенне» (О. Яскевич). І коли воно з'являється ми здригаємось від моторошного відчуття, так як щось начебто знайоме, місцеве, раптово перестає бути таким, а стає чужорідним, механічним та лякаючим, від чого холодок біжить по шкірі.Навіщо заглядати, розпізнавати та думати про Моторошне? Бо це невід'ємна частина життя, життя наших найпотаємніших страхів та інфантильних бажань. Яке, якщо в нього не заглядати, навалиться на нас усією вагою жахіття.Авторка: Тетяна Гриценко

Насичена лекція про гроші від Олени Медведєвої🔸 Ми навряд зможемо сказати, що таке гроші в принципі, хоча вони конституюють світ, правлять ним і є всебічним еквівалентом. За великим рахунком, ніхто точно не знає, що і скільки коштує, ніхто точно не володіє знанням про вартість своїх чи чужих товарів. Тобто гроші це щось, чому надається якесь значення.🔹 Уявимо, що аналітик встановлює сетінг і домовляється з аналізантом про суму, яка буде прийнятною для обох. Звичайно, ми можете спитати, що ця сума означає для вашого аналізанта, що він, приміром, може купити за неї. Це завжди цікаво, як прирівнюється терапія до інших значень грошей.🔸 Аналітик теж має зайти в ринок, стати об'єктом безупинної фінансової циркуляції. За що я вам маю платити? - питають люди. Тобто який прибуток я отримаю від терапії? І ми намагаємося пояснити, що та сума, яку ви платите, це еквівалент вашої й моєї роботи, вона має різні значення, і якщо ви відважитеся пройти аналіз, то зрозумієте, скільки їх буде, і про що вони мовлять. Психоаналіз терапія втрат минулих ілюзій, тож на це місце можуть прийти бажання, і саме бажання може бути прибутком, зміни можуть стати прибутком, втрата може стати прибутком. Тобто ми говоримо про сумірність.#дивимось_разом

БД: Я против нейтральности. Что я имею в виду? Позволь себе быть задетой, на секунду быть не нейтральной. Когда ты это себе позволяешь и думаешь: «Боже, а я бы врезала ему!» — это очень полезно. Не будь нейтральной, иначе получится мёртвый, плоский, автоматический анализ.После мысли «Я бы врезала ему!» можно задуматься — это я ужасна или он вызывает это во мне? Тогда ты сможешь ему это показать. Это так «просто». И вот почему это так важно — когда имеешь дело с любым видом агрессии или стремлением к разрушению — подумать, насколько это мазохистично. Насколько пациент вежливо и мягко старается тебя уничтожить? Насколько мазохизм вызывает в тебе садизм, жестокость по отношению к пациенту? Наверняка можно будет сказать: «Знаете, вы стараетесь... Вы ожидаете, что я буду враждебной, будто я и правда хочу вам врезать». Для пациента это часто что-то новое. Чтобы этому научиться, нужны годы, но это интересная и очень важная область работы.То же касается пациента, до которого трудно добраться. Можно подойти к этому аналогично. Меня интересуют не только слова, но и то, почему пациент говорит со мной именно так, именно в этот момент. Разве это не будет подсказкой, как ему лучше помочь? Мне кажется, что именно эта область у нас хорошо развита.Есть и то, что я очень не люблю — когда аналитик пытается описать, что его что-то затронуло и это связано с пациентом, и потому он об этом говорит, высказывает разные ассоциации. Я считаю, это полностью загрязняет анализ. То, что тут нужно — это не нейтральность, но также не загрязнение. Если ты чувствуешь себя сбитой с толку — используй это. Вот что я имею в виду. Используй это, но только для размышлений. И это очень трудно.#цитата