Підліток мовчить. Це протест чи захист?Мовчання підлітка часто тривожить батьків сильніше, ніж відкрита сварка. Коли дитина сперечається, грюкає дверима, говорить різко, принаймні зрозуміло, що між вами відбувається. А мовчання залишає дорослого наодинці з припущеннями.«Він мене зневажає».«Вона щось приховує».«Йому байдуже».«Мабуть, сталося щось серйозне, а він не говорить».Тривога зростає, і батьки починають ще наполегливіше розпитувати, пояснювати, вимагати відповіді. Саме в цей момент підліток закривається ще сильніше.Мовчання може виглядати однаково, а внутрішньо бути зовсім різним. 📍Іноді мовчання є протестом. Підліток відвертається, дивиться в телефон, коротко кидає «нормально», «не знаю», «угу». За такою поведінкою може стояти спроба відстояти хоча б якусь окремість: «Не тисніть на мене. Не вирішуйте все за мене. Дайте мені простір».Якщо дорослий у цей момент починає «витягувати» розмову, мовчання перетворюється на боротьбу за владу. Чим сильніше батьки наполягають, тим важливішим для підлітка стає право не підкоритися.✅ Тому можна спокійно позначити: «Я бачу, що зараз розмова не йде. Зробимо паузу, але до цієї теми ми повернемося». Дорослий не тисне, однак і не робить вигляд, що питання зникло.📍Інше мовчання виникає як захист.Підліток не сперечається, не нападає, не грюкає дверима. Він ніби зменшується, закривається, уникає погляду, намагається якомога швидше завершити розмову. Він уже чекає, що його не почують, а почнуть оцінювати, виправляти, переконувати або пояснювати, чому він неправий.У такій ситуації мовчання означає не «мені нічого сказати», а радше «говорити небезпечно». Не обов’язково тому, що в родині відбувається щось жорстоке. Іноді достатньо багатьох попередніх розмов, у яких підліток щоразу відчував, що його досвід одразу розбирають, спростовують або перетворюють на виховний урок.✅ Тут важливо не домогтися негайної відвертості, а знизити тиск. Дати зрозуміти: «Я не буду зараз тягнути з тебе відповідь. Але мені важливо знати, що з тобою. Коли зможеш, ми поговоримо». Завдання дорослого не зламати захист, а не зробити його ще міцнішим.📍Є й третій варіант: підліток може мовчати через перевантаження.Школа, конфлікти, нове середовище, вимоги, тривога, постійний потік інформації. Настільки багато напруження, що на пояснення просто немає сил. Часто підліток сам може не розуміти, що з ним відбувається, і не мати слів, щоб це сформулювати.✅ Якщо підліток уже перевантажений, він не здатен одночасно витримувати власні переживання і відповідати на тривогу дорослого. Пауза тут потрібна для того, щоб повернутися до розмови тоді, коли з’явиться трохи внутрішнього ресурсу.❓Перед тим як знову починати розмову, батькам корисно запитати себе: 📎я зараз справді хочу зрозуміти дитину чи просто якомога швидше отримати відповідь? 📎я говорю з дорослої позиції чи з власної тривоги? 📎мої слова допомагають контакту чи підліток під їхнім тиском закривається ще більше?Мовчання не завжди потрібно ламати. Спочатку варто зрозуміти, що саме за ним стоїть.🌱Якщо це протест, не перетворювати розмову на війну.🌱Якщо це захист, зменшити тиск і повернути відчуття безпеки.🌱Якщо це перевантаження, дати паузу, але не кинути тему назавжди.Доросла позиція полягає в тому, щоб залишатися поруч, витримувати невизначеність і не втрачати напрямок розмови.
ПІДЛІТОК ОБІЦЯЄ І НЕ РОБИТЬ ДОМАШНІ СПРАВИВи просите винести сміття, пропилососити кімнату, сходити в магазин або зробити якусь домашню справу.Підліток каже: «Так, зараз», «Я потім», «Я пам’ятаю».А потім не робить.Спочатку батьки нагадують спокійно, потім із роздратуванням.Потім роблять самі, бо сміття стоїть, їжі немає, підлога брудна.І зривaються, бо відчувають: «Він знову проігнорував прохання».📍У домашніх справах є важливий момент: якщо підліток не робить свою частину обов’язків, наслідки падають на інших.Тому тут потрібен зрозумілий порядок.1️⃣ Не просити кожного разу зановоЯкщо домашня справа повторюється постійно, вона не має щоразу звучати як нове прохання.Не так:❌ «Може, ти винесеш сміття?»❌ «Ти не міг би пропилососити?»Краще так:✅ «Винести сміття - твій обов’язок щодня до 20:00».✅ «Ти пилососиш квартиру кожної суботи до обіду».Тобто не прохання з настрою, а домовленість. 2️⃣ Домовитись не “колись”, а конкретно.Фраза «я зроблю» майже нічого не означає.Для підлітка це часто звучить як: «Я зроблю, коли згадаю, коли захочу, коли мені буде зручно».✅ Тому дорослий уточнює: 📎«Коли саме?»📎«У який день?»📎«Як ти сам собі нагадаєш?»📎«Що робимо, якщо ти знову забув?»Не для контролю над кожним рухом, а щоб справа перестала висіти в повітрі.3️⃣ Прибрати безкінечні нагадуванняЯкщо батьки нагадують десять разів, відповідальність поступово переходить до них. Підліток уже не тримає справу в голові.Він чекає, що дорослий нагадає, підштовхне, розсердиться, а потім якось усе вирішиться.✅ Тому краще домовитись так:«Я нагадаю один раз. Далі це твоя справа».4️⃣ Якщо не зробив - справа не зникаєЦе дуже важливо.Не зробив - не означає, що тепер мама зробила, посварилась, і тема закрита.📌Домашня частина обов’язків має повертатися до підлітка.Наприклад:🔹«Сміття я винесла, бо його не можна було залишати на ніч. Але твоя частина не зникла - сьогодні ти миєш посуд після вечері».Або:🔹«Ти не сходив у магазин, хоча ми домовлялись. Тоді завтра ти береш на себе покупки після школи».Не як помста, а як повернення внеску в спільний побут.5️⃣ Особисте - після спільногоУ підлітка можуть бути свої справи, телефон, ігри, друзі, відпочинок. Але вдома має бути простий порядок:спочатку твоя частина для спільного життя, потім особисте.Це може звучати так:🔹«Пограти зможеш після того, як винесеш сміття».🔹«Підеш гуляти, коли буде зроблено те, про що ми домовились».🔹«Я не забороняю тобі відпочивати, але домашні справи спочатку».Це не покарання, це порядок життя в домі.🟢 Коротко: домашня відповідальність повертається, коли:✔️ є конкретна справа;✔️ є конкретний час;✔️ є менше нагадувань;✔️ справа не зникає, якщо підліток її не зробив;✔️ особисте не витісняє спільне.Підліток може забути, може опиратися, але якщо вдома є послідовний порядок, йому поступово стає зрозуміло:моя частина обов’язків у цьому домі має значення.
Останні кілька днів страшні новини йдуть так щільно, що в якийсь момент психіка просто перестає це витримувати.Ти читаєш одну новину, ще не встигаєш якось усвідомити її, а вже з’являється наступна. Руйнуються будинки, гинуть люди. Дівчина, яка вже не станцює свій випускний вальс. Діти, які залишилися під завалами. Юна дівчина, яка закінчила інститут і мала стати лікаркою. Фотографії, історії, обличчя, деталі, від яких стискається серце.І навіть якщо це відбувається не з тобою прямо зараз, це все одно відбувається поруч. У твоїй країні. З людьми, які так само мали плани на літо, на життя. З людьми, чиї квартири мали бути місцем безпеки, а не місцем смерті.Сьогодні я відчула, що не можу працювати так, як планувала. У мене були зовсім інші наміри: записати відео, написати корисний текст для батьків про підлітків. Але сьогодні я не маю того стану, з якого можна спокійно говорити про спілкування, домовленості й підлітковий вік.І я знаю, що не одна така.У багатьох зараз тривога виходить за звичні межі. Не хочеться брати телефон у руки, бо вже страшно відкривати новини, і водночас неможливо його не відкрити.У такі дні ми стикаємося з кількістю болю, яку неможливо спокійно обробити. Психіка не створена для того, щоб безкінечно пропускати через себе смерть дітей, зруйновані будинки, нічні удари, фотографії загиблих і чужі історії, які не відчуваються як чужі.Якщо ви сьогодні плачете, завмираєте, злитеся, не можете зосередитися, відчуваєте важкість у тілі, тривогу, безсилля або бажання сховатися від усього світу, це реакція на реальність, у якій занадто багато смерті, страху й руйнування.І особливо важко, коли ви мама. Коли поруч є діти, побут, справи, чиясь потреба у вашій присутності.Тому сьогодні хочу написати про те, що можна зробити в такий день, коли страшних новин стає забагато.✅ Перше - не вимагати від себе звичайної продуктивності.Коли психіка отримує занадто багато страшної інформації підряд, вона перевантажується. Всередині йде невидима робота: витримати, усвідомити, не розпастися від безсилля, не потонути в тривозі, не втратити контакт із собою.Тому, якщо є можливість, знизьте планку на сьогодні. Залиште найнеобхідніше, а те, що може почекати, нехай почекає.✅ Друге - зупинити нескінченне добирання подробиць.Можна сказати собі: я вже знаю достатньо, щоб розуміти, що сталося страшне. Мені не потрібно добирати жах новими фотографіями, відео, подробицями й коментарями. Я можу повернутися до новин пізніше, але зараз мені потрібна пауза.✅ Третє - зробіть одну маленьку дію для життя.Приготуйте їжу. Погодуйте тварину. Обійміть дитину. Напишіть близькій людині.На фоні великого горя це може здаватися нічим, але психіка тримається саме через маленькі повторювані дії.Неможливо звикнути до страшних новин: до загибелі дітей, зруйнованих будинків, нічних ударів, чужого горя. Неможливо і не потрібно звикати, ніби це просто частина життя.Але можна вчитися не руйнуватися щоразу до самого дна. Можна вчитися вимикати новини, коли всередині вже немає місця для ще одного удару. Можна плакати й при цьому пити воду. Можна боятися й усе одно бути поруч із дитиною.У такі дні нам не потрібно ставати сильними й нечутливими. Нам важливо залишитися живими всередині.Бережіть себе сьогодні. І якщо вам дуже важко, не залишайтеся з цим наодинці.❤️
Останнім часом у мене багато зустрічей із батьками, і я знову бачу дещо, про що хочу сказати окремо.Дуже часто батьки приходять до психолога не лише з питанням про дитину. Вони приходять ще й із важким внутрішнім питанням до себе: «Де я помилилася? Що я зробила не так? Чому я раніше цього не помітила? А раптом я вже чимось нашкодила?»І мені в цей момент дуже хочеться трохи зупинити людину.📌 За багато років практики у своєму кабінеті я не бачила поганих батьків.Я бачила розгублених батьків, втомлених, наляканих. Іноді дуже вимогливих до себе. Іноді таких, які довго трималися самі й тільки зараз зрозуміли, що їм потрібна допомога.Я бачила людей, які чогось не знали; не одразу зрозуміли, що відбувається з дитиною; не знайшли потрібних слів. Не змогли вчасно відрізнити підлітковий протест від болю, втоми чи тривоги.Але це не робить батьків поганими.У батьківстві взагалі неможливо все знати наперед. Неможливо завжди одразу розуміти, що стоїть за поведінкою дитини. Особливо тоді, коли дитина росте і змінюється.І коли батьки приходять і кажуть: «Я не розумію, що відбувається, допоможіть мені розібратися», я бачу людей, яким не байдуже і які дуже люблять своїх дітей.⚠️ І дуже гірко, коли дорослий уже бачить, що дитині погано, що стосунки руйнуються, що вдома всім важко, але продовжує робити вигляд, ніби нічого не відбувається.✅ А якщо ви помічаєте складність і шукаєте, як допомогти дитині, це привід трохи заспокоїтися й почати розбиратися з позиції: «Я не все розумію, але я хочу зрозуміти. І я готова бути поруч зі своєю дитиною не тільки тоді, коли все легко».
Коли 11-річна дитина каже: «Мені подобаються дівчата» або «Я, мабуть, гей»Останнім часом я часто чую від батьків тривожні питання про дітей 10–12 років.Батьки помітили фразу, листування, жарт, сильну симпатію до дитини своєї статі і в дорослій голові одразу складається велика картина: «А раптом моя дитина гей?», «А раптом донька любить дівчат?», «Що тепер робити?»І тут найнебезпечніше — реакція дорослого.Дорослий часто чує це не як слова дитини, яка тільки входить у підлітковий вік, а як остаточну заяву дорослої людини про свою ідентичність. І тоді вмикається паніка: допити, сарказм, висміювання, заборони, спроби терміново «пояснити, як правильно».А в 11 років усе набагато тонше.Це вік, коли дитина тільки починає уважніше відчувати себе, своє тіло, свою окремість, свою схожість і несхожість з іншими.Іноді це симпатія до представника протилежної статі, іноді - до представника своєї статі. І це НЕ про дорослу сексуальність у тому сенсі, в якому її розуміють батьки. Це більше про ніжність, дружбу, захоплення, потребу бути схожою, потребу в близькості, пошук себе.Дитина може сказати: «Я люблю дівчат». Але це не завжди означає те саме, що означала б така фраза з уст дорослої людини.Сучасні діти дуже рано зустрічаються з темами, до яких їхня психіка ще не завжди має достатньо зрілості. Але вони ще не завжди можуть відділити інформацію від власного досвіду, дорослі поняття від дитячих переживань, цікавість від сформованої ідентичності. Тому дорослому важливо не поспішати.Не треба робити вигляд, що ви нічого не почули, якщо дитина сама принесла цю тему. Але й не треба перетворювати це на сімейну катастрофу.Дитині потрібна не лекція про «нормально» і «ненормально», не допит і не перелякані очі мами. Їй потрібен дорослий, який витримує розмову.Спокійно - означає без приниження.📌 Коли дитину висміюють за перші симпатії, дорослий б’є не по «темі орієнтації». Він б’є по довірі. А потім батьки дивуються, чому підліток закрився і шукає відповіді де завгодно, тільки не вдома.Фраза дитини про симпатію - це запрошення залишитися поруч у періоді, де дитина сама себе ще не знає остаточно.У когось такі переживання можуть бути частиною пошуку, який з часом зміниться. У когось вони можуть виявитися важливою частиною особистості. Ми не можемо і не повинні вирішувати це за дитину наперед.Але ми точно можемо не травмувати її в момент, коли вона торкається дуже вразливих тем.Можна запитати м’яко: «Що ти маєш на увазі, коли кажеш “люблю”?» «Ти хочеш просто поділитися чи тобі важливо розібратися?»Такі питання не штовхають дитину в готову відповідь. Вони допомагають їй думати про себе без паніки.⚠️ А от чого точно не варто робити - сміятися, передражнювати, соромити, лякати, читати листування, влаштовувати перевірки й забороняти дружбу лише тому, що дорослому стало тривожно.Полове дозрівання - це не тільки про тіло, це ще й про образ себе, близькість, межі, сором, цікавість, перші сильні прив’язаності й пошук мови для того, що всередині ще не оформилося.Якщо дитина сказала щось, що вас налякало, спочатку зупиніться. Не відповідайте з паніки, не робіть із першої розмови суд, допит або спектакль.🌿 А якщо ви не знаєте, як говорити з дитиною про такі теми, краще прийти на консультацію, ніж говорити з тривоги й потім шкодувати.Дитині дуже потрібен дорослий, поруч із яким не соромно дорослішати.
Сьогодні Україна відзначає День батька.💙💛Зараз це свято не може звучати легко, бо тема батька в Україні сьогодні дуже непроста. У багатьох дітей тато не поруч, багато чоловіків на війні, багато родин живуть у розлуці. Є діти, для яких батько вже ніколи не повернеться додому.Тому говорити про батьківство тільки святковими словами зараз неможливо. Але саме тому про батька дуже важливо говорити.Для хлопчика батько є образом чоловічого способу бути у світі. Для дівчинки - головним чоловічим образом, через який вона потім багато що буде розуміти про світ, стосунки й себе.І навіть якщо батька було мало, навіть якщо він не вмів говорити про любов словами, навіть якщо його вже немає поруч, щось від нього все одно залишається в нас.Воно проявляється у способі думати, у ставленні до роботи, у любові до певної справи, у талантах, у звичках, у тому, як ми тримаємося в житті. Те, що батько колись передав, може довго жити всередині й поступово проростати.Я хочу привітати всіх батьків.❤️🌿Нехай батьки будуть живими, здоровими й поруч зі своїми дітьми. 🌿Нехай у дітей буде можливість любити тата, пишатися ним і виростати з відчуттям, що в їхньому житті була сильна, тепла, важлива батьківська присутність.
САМОТНІСТЬ ДИТИНИ В ЕМІГРАЦІЇЄ речі, які дорослі помічають не одразу.Дитина ходить до школи, вчить мову, ніби звикає, у неї є житло, безпека, телефон, зв’язок зі старими друзями. Зовні може здаватися, що життя більш-менш налагоджене, але всередині може бути зовсім інше: немає СВОЇХ людей поруч.Немає тих, з ким можна бути собою без пояснень. Немає спільних жартів, звичного кола, відчуття, що тебе десь чекають і обирають.Батьки бачать, що дитина сидить у телефоні, не хоче знайомитися, відмовляється від гуртків, злиться або знецінює всіх навколо. І дуже легко тоді подумати: «Він просто не старається», «Вона не хоче адаптуватися», «Ну не можна ж весь час жити минулим».Але за цим може стояти не лінь і не впертість.📍Може стояти втрата середовища, сором через мову, страх бути зайвим, біль від того, що старе життя продовжується без тебе, а нове ще не стало своїм.🎙В аудіо я говорю про те: ⛳️чому самотність дитини в еміграції - це не дрібниця, ⛳️чому фраза «ну знайдеш нових друзів» часто не допомагає, ⛳️як ця самотність може виглядати в поведінці і ⛳️чим батьки можуть підтримати дитину, не тиснучи на неї ще сильніше.📌 Це аудіо для батьків, чиї діти опинилися в іншій країні й ніби «адаптуються», але при цьому залишаються дуже самотніми всередині.
Часто на консультації я відчуваю себе перекладачем між дитиною і батьками.Батьки приходять з запитом: дитина не слухається, грубить, лінується, нічого не хоче, не вчиться, сперечається.Це дуже втомлює. Коли вдома щодня конфлікти, сльози, опір або мовчання, батькам уже не до тонких пояснень. Їм хочеться одного: зрозуміти, що з цим робити і як нарешті припинити цю боротьбу.📌 Але поведінка дитини - це тільки верхній шар.⚡️Те, що виглядає як лінь, іноді буває страхом почати й знову не впоратися.⚡️Те, що батьки сприймають як грубість, іноді є способом захиститися, щоб ніхто не побачив розгубленість, сором або біль.⚡️Те, що здається капризом, може бути тривогою, з якою дитина ще не вміє обходитися.⚡️Те, що виглядає як «він просто не хоче», іноді означає: «я не знаю, як», «мені страшно», «я вже не вірю, що в мене вийде», «я не витримую цього напруження».Саме тому я не дуже люблю швидкі поради у стилі: «дитина не слухається - що сказати, щоб послухалась?» Це спроба прибрати симптом, не розуміючи, звідки він взявся.Звичайно, батькам важливо знати, як говорити, де ставити межі, як реагувати на грубість, відмову, сльози чи істерики. Але якщо ми бачимо тільки поведінку, ми часто починаємо боротися не з тим.Ми тиснемо там, де дитина вже не справляється.Соромимо там, де їй і так соромно.Вимагаємо зібратися там, де всередині багато страху.Караємо за те, що насправді є сигналом: дитині важко.Це не означає, що будь-яку поведінку потрібно виправдовувати. Ні. Межі все одно потрібні.✅ Але межі працюють зовсім інакше, коли дорослий розуміє причини небажаної поведінки.Тоді ми вже не просто змушуємо дитину «поводитися нормально».Ми починаємо бачити її стан, її напруження, її страхи, її спосіб захищатися або просити про допомогу так, як вона поки що вміє.Саме з цього починаються зміни.Сьогодні на вебінарі я буду говорити про дитячу тривожність і про те, як вона виглядає в реальному житті: у навчанні, спілкуванні, конфліктах, відмовах, сльозах, роздратуванні, «ліні», грубості й постійному «не хочу».Якщо ця тема для вас зараз актуальна, ви можете приєднатися до вебінару за посиланням 👉https://grp.in.ua/zoostrich/de85DN
Відкрита онлайн-зустрічТривожність у дітей: як вона виглядає в реальному житті📆 9 червня, вівторок о 18:00Багато батьків думають, що тривожність у дитини - це коли вона “боїться і говорить про це”. Але насправді все часто виглядає зовсім інакше.На зустрічі розберемо, як тривожність проявляється в реальному житті - неочевидно, у поведінці та тілі дитини. Що розберемо: • як виглядає тривожність у дітей різного віку • неочевидні прояви: поведінка, емоції, зміни в характері • як тривожність проявляється у школі та садку• як тіло “говорить” замість слів (сон, живіт, голова, втома) • коли це варіант норми, а коли вже сигнал • коли варто звернутися до психолога і не чекатиЦя зустріч для батьків, які відчувають, що з дитиною “щось змінилось”, але не можуть зрозуміти що саме.🎤 Спікер(ка): Оксана Науменко - Дитячий психолог, консультант з дитячо-батьківських відносин, з досвідом роботи понад 20 років. Допомагає зменшити конфлікти, повернути контакт і стати для дитини опорою. Індивідуальні консультації та супровід, коли потрібен розбір саме вашої сімейної ситуації🧷Зустріч буде проходити на платформі ZOOM❣️Участь безкоштовна📌 Додайте в календар, щоб не пропустити👉 Посилання для участі публікуємо в день зустрічі в нашій спільноті:https://t.me/health_me_ua
Навчальний рік закінчився, а в деяких родинах замість полегшення з’явилося важке мовчання.Батьки дивляться на оцінки підлітка і не розуміють, як так вийшло.Дитина ніби вчила, не прогулювала. Мама теж питала, нагадувала, час від часу контролювала. І сам підліток очікував кращого результату, а вийшло значно гірше, ніж сподівалися всі.Мамі боляче: «Я ж дала йому більше самостійності. Він уже не маленький. Я не хотіла тиснути».Підлітку теж боляче: «Я старався. Я думав, що все нормально, а виходить, що я знову винен».Особливо непросто з молодшими підлітками.Вони вже дуже не хочуть, щоб із ними поводилися як із маленькими. Їм неприємно, коли мама втручається у шкільні справи так, ніби вони самі зовсім нічого не можуть. Їм може бути соромно, коли дорослі домовляються з учителями, пересаджують, уточнюють, перевіряють.Але при цьому вони ще не здатні самостійно втримати в голові всю складну систему навчання: дедлайни, контрольні, помилки, вимоги різних учителів, підготовку, перездачі, роботу над тим, що не вийшло.Дитина може вчити, але все одно провалюватися. Тому, що десь у цій системі не вистачило дорослої опори або зрозумілих орієнтирів.Наприклад, підліток може бути впевнений, що добре написав контрольну. А потім отримати низьку оцінку і так і не зрозуміти, за що саме. Де була помилка? Що не вийшло? Що треба підтягнути? Як наступного разу зробити інакше?Якщо цього розбору немає, дитина залишається не з досвідом, а з розчаруванням. І батьки теж.У таких ситуаціях легко піти в крайнощі.Можна занадто рано відпустити підлітка і чекати від нього дорослої самоорганізації, до якої він ще просто не доріс.А можна, навпаки, після поганих оцінок різко закрутити контроль так, що дитина почне захищатися від сорому, образи і відчуття, що її знову зробили маленькою.Після складного навчального року літо не має ставати покаранням, але й повністю неструктуроване літо не варіант.Перший час дитині справді потрібен відпочинок: не репетитори одразу після останнього дзвоника і не «тепер усе літо будеш наздоганяти».А потім важливо спокійно розібратися, що саме сталося.Де був провал: у знаннях, самоорганізації, контакті зі школою, контролі дорослих, завищених очікуваннях чи в тому, що дитина сама не зрозуміла, де помилилася.Завдання дорослих - знайти ту середину, де підліток поступово вчиться відповідальності, але ще не залишається сам на сам із тим, що йому поки не під силу.Якщо після навчального року ви дивитеся на оцінки, поведінку і не розумієте, що робити влітку - дати повний спокій, підтягувати навчання чи змінювати саму систему контролю - з цим можна прийти на консультацію.Ми розберемо саме вашу ситуацію: що провалилося, де дитині потрібен відпочинок, де потрібна м’яка структура, а де вже важливо не пропустити проблему.Якщо впізнали свою ситуацію, напишіть мені в особисті.https://t.me/Oksana_dpsy Я надішлю умови консультації.
TGLIST.COM.UA
