Останнім часом у мене багато зустрічей із батьками, і я знову бачу дещо, про що хочу сказати окремо.Дуже часто батьки приходять до психолога не лише з питанням про дитину. Вони приходять ще й із важким внутрішнім питанням до себе: «Де я помилилася? Що я зробила не так? Чому я раніше цього не помітила? А раптом я вже чимось нашкодила?»І мені в цей момент дуже хочеться трохи зупинити людину.📌 За багато років практики у своєму кабінеті я не бачила поганих батьків.Я бачила розгублених батьків, втомлених, наляканих. Іноді дуже вимогливих до себе. Іноді таких, які довго трималися самі й тільки зараз зрозуміли, що їм потрібна допомога.Я бачила людей, які чогось не знали; не одразу зрозуміли, що відбувається з дитиною; не знайшли потрібних слів. Не змогли вчасно відрізнити підлітковий протест від болю, втоми чи тривоги.Але це не робить батьків поганими.У батьківстві взагалі неможливо все знати наперед. Неможливо завжди одразу розуміти, що стоїть за поведінкою дитини. Особливо тоді, коли дитина росте і змінюється.І коли батьки приходять і кажуть: «Я не розумію, що відбувається, допоможіть мені розібратися», я бачу людей, яким не байдуже і які дуже люблять своїх дітей.⚠️ І дуже гірко, коли дорослий уже бачить, що дитині погано, що стосунки руйнуються, що вдома всім важко, але продовжує робити вигляд, ніби нічого не відбувається.✅ А якщо ви помічаєте складність і шукаєте, як допомогти дитині, це привід трохи заспокоїтися й почати розбиратися з позиції: «Я не все розумію, але я хочу зрозуміти. І я готова бути поруч зі своєю дитиною не тільки тоді, коли все легко».