Статистика telegram channel - @politpediaa

🇺🇸Трампізм без Трампа: як MAGA прозрівають🗣У всьому цьому дійстві останнього часу є, втім, і великий позитив. Він полягає в тому, що трампістський табір MAGA не просто розколюється – він буквально поступово перетворюється на антитрампістський. І це, особисто мене, не може не тішити.Імпульс цьому, безумовно, задав Маск, який першим переконався, що в його боса немає жодної ідеології чи стійких переконань – є лише сильна жага до влади та панування над іншими.Хоча Ілон досить швидко «здався» (що не дивно для людини, бізнес якої цілком побудований на державних дотаціях), сам факт того, що популізм – це зовсім не ідеологія, а, як слушно зазначив мій колега з «Гамбіту Трампа», всього лиш передвиборчий інструмент для приходу до влади, починає, по мірі відступу рудого від постулатів America First, доходити до немалої частини вже, можливо, колишніх трампістів.➡️Практично миттєво значна частина тих, хто бачив у Трампі месію, здатного збудувати Америку їхніх мрій, суворо дотримуючись партійної програми, усвідомила, що він таким взагалі-то і не є (та й жодної партійної програми, окрім побудови автократичного режиму, тупо не існує).А є він типовим автократом із замашками абсолютного монарха, слова й бажання якого – закон. І, як будь-якому авторитарному лідеру, Трампу потрібні не ідейні соратники, а покірні виконавці його волі. Карлсон, Грін, Беннон – усі вони були йому потрібні лише доти, доки були ультралояльними та служили його меті: приходу до влади та її цементування.➡️Після досягнення мети саме такі ідейні стають першими в черзі на «утилізацію» – одразу після (а можна і разом) відкритих політичних опонентів. Адже саме ці ідейні люди згодом починають ставити незручні запитання та обурюватися, коли їхній ідеалізований лідер діє не так, як вони очікували. (Достатньо згадати долю того ж Гіркіна в москві)Єдине, що погано для Трампа, – те, що усвідомлення відсутності у нього месіанства приходить до цих людей зарано. У той момент, коли Донні ще не встиг остаточно зламати всі американські інституції та вибудувати власний режим. А з огляду на медійність цих людей та вибори до Конгресу, що відбудуться вже за рік, це може добряче попсувати йому нерви вже зовсім скоро. Але це – не наша з вами проблема.🇺🇦Наша з вами вигода – в тому, що в ультралоялістській бульбашці, у яку рудочолий себе добровільно занурив, усе менше місця залишається для найвідбитіших представників його оточення – майже всі з яких відверто антиукраїнські. Навмисне ігнорування Тулсі Ґаббард у питанні Ірану – людини, яка мала б доносити до президента позицію спецслужб, – та публічне глузування з Такера Карлсона – яскраві докази цього.Замість них «пальма першості» в цій бульбашці може поступово перейти до тих, кому вона й мала належати – (зловісному Deep State) поміркованих системних функціонерів, як той же Марко Рубіо, який хоч і не є відкритим союзником України, та принаймні не є її ворогом – на відміну від Ґаббард.➡️Тобто, якщо саме такі люди, як це було під час першого президентства Трампа, оточуватимуть його тушку, шанс зберегти хоча б розвідувальну допомогу і отримати доступ до закупівель американського озброєння (зараз його фактично не існує, бо усі наші запити ігноруються) – є. І він вищий, ніж будь-коли (про пряму допомогу або санкційний тиск мріяти все одно не варто – Трамп є Трамп, його змінити важко.)Зрозуміло, що оточення рудого ніколи не було й не буде сталим (це просто не в його природі). Але вже зараз видно: Рубіо – чи не єдиний, хто навчився активно діяти та просувати позитивні для США рішення, мімікруючи під ультралояльну тусовку. І саме це, зрештою, може його неабияк наблизити до шефа, що не може не тішити.🇺🇦POLITpedia

Bloomberg: США виступають проти зниження граничної ціни на продаж московської нафти до $45, як це пропонують ЄС та Велика Британія. Наразі вона встановлена на рівні $60 за барель, і Вашингтон не відступає від цієї позиції.І от що ми маємо за підсумками майже піврічного перебування Трампа при владі:➡️Відсутність нових санкцій проти москви. Їх запровадження адміністрація Трампа всіляко відкладає, паралельно намагаючись переформатувати механізм так, щоб мати змогу самостійно, без участі Конгресу, визначати, кого і за що карати, та чи карати взагалі.➡️Відсутність нових серйозних пакетів озброєння для України. Більше того – відбулося згортання логістичного хабу в Жешуві, через який раніше забезпечувалося постачання. Україна навіть не має змоги придбати системи ППО. Частину компонентів, передбачених контрактами для України, взагалі перенаправлено на потреби Ізраїлю та військ США на Близькому Сході.➡️Відсутність публічного осуду москви на міжнародному рівні – як у форматі G7, так і в ООН. Навпаки – свідоме гальмування та протидія таким ініціативам.➡️Кілька абсолютно беззмістовних телефонних розмов американського очільника із кремлівським лідером, які лише призвели до його релегітимації в очах світу – і нічого більше.І перелік цей – хоч і з менш гучними прикладами – я можу продовжувати ще довго. Але генієм, щоб скласти все до купи, думаю, бути не варто.Перша новина від Bloomberg – для тих, хто досі вірить у якийсь «хитрий план» США, які щось там порішали з саудитами й тим самим, знижуючи ціни на нафту, намагаються вибити з-під москви й без того хиткий фінансовий ґрунт.Як бачимо – не порішали і не могли б, поки у Вашингтоні сидить людина, яка щиро дивується, чому це путіна не люблять, якщо під час Другої світової путін (руда голова так і каже) втратив 51 мільйон людей, зате всі люблять Німеччину й Японію. (Чому так?)Я просто вкотре веду до того, що якби Трамп справді хотів завдати удару по москві – зараз найкращий момент. Її економіку лихоманить, фронт витискає останні ресурси заради захоплення кількох сотень метрів. Тут тільки пни і конструкція завалиться, але Донні, очевидно, цього не хоче.Тим часом ізраїльсько-іранська війна починає підносити ціни на нафту у стратосферу. І це лише посилюється нахрюками з іранського боку щодо перекриття Ормузької протоки, через яку експортується нафта майже всіх арабських нафтових-монархій, що буквально стає ратівною соломинкою для москви.Єдиний плюс у цій ситуації – добрий копняк під європейську дупу. Нинішня позиція Вашингтону – найкраща нагода для Європи здобути суб'єктність. І я дуже сподіваюся, що у Мерца, який потрохи починає крокувати у цьому напрямку, все справді вдасться.🇺🇦POLITpedia

🇺🇸🇲🇽Що там з заворушеннями у СШАПросто не міг оминути ситуацію у двох, по суті, головних синіх (демократичних) штатах – Каліфорнії та Нью-Йорку, де відбуваються жорсткі сутички між американськими силовиками й нацгвардійцями з одного боку та протестувальниками з іншого.Одразу скажу, що підтримувати людей з мексиканськими прапорами, які трощать американські вулиці – затія так собі, адже такі їх дії лише грають на руку Трампу, а ніяк не проти нього.Ці люди буквально дають йому привід сказати: «Ось бачите, про що я вам казав. Ці мігранти – зло, вони ненавидять Америку, і їх треба позбутися. Тому я все роблю вірно».Зараз Білий дім на всю кричить про заколот проти США, а не про звичайні протести. Це важливо, бо таке формулювання дає можливість Трампу використати Insurrection Act 1807 (Акт про повстання), який дозволяє федеральному уряду вводити війська у штати без дозволу губернатора.Крім того, Трамп постійно наголошує, що губернатори не можуть забезпечити належного виконання законів, що дає можливість встановити федеральний контроль над правоохоронною системою штату. Тобто Вашингтон зможе змусити місцевих силовиків підкорятися його структурам, а не губернатору.Це ще не узурпація влади, бо президент, як би не хотів, фактично не може усунути губернатора штату, замінивши його на якусь лояльну особу, але це сильно розв'язує руки Вашингтону.Тепер федерали можуть разом із каліфорнійськими копами "вінтити" всіх, хто їм просто не подобається, і починати – під законним та морально-етичним схваленням з боку нажаханої громадськості – масові депортації (чого і хоче Донні).Губернатор, у принципі, може увійти в клінч із федералами і просто відмовитися виконувати їхні вимоги, те саме наказавши робити й своїм місцевим силовикам та нацгвардійцям (це в його повноваженнях), але уявити, що з цього вийде, навіть важко.Щоб зламати волю місцевої влади до спротиву, у рудого вже потроху починають кричати й про можливість зменшення або блокування федеральних трансферів (дотацій, грантів, інвестицій) штатам – що в теорії могло б призвести до фінансової кризи і необхідності "йти на поклін" у Вашингтон. От тільки з Каліфорнією такий прикол навряд чи спрацює – через те, що вона не є дотаційною, а навпаки годує федеральний центр.Єдине, на що в такій стрімко розвиваючійся ситуації може сподіватися місцева влада – Конгрес та американські суди, через які можна визнати федеральні дії незаконними та такими, що порушують 10-ту поправку (про права штатів). Але зараз ці гілки влади буквально атрофовані після минулих атак на них з боку чинної адміністрації, і сподіватися на їхню суб'єктність особливо не доводиться.Тобто ми з вами буквально спостерігаємо, як Трамп, використовуючи всі доступні йому ресурси – політичний та економічний тиск, масову дискредитацію губернаторів і використання федеральних структур – намагається ламати через коліно ще один із головних американських стовпів – федералізм. І американці, та ті, кого він назвав їхніми головними ворогами, активно йому в цьому допомагають. А що з цього вийде – побачимо.🇺🇦POLITpedia

Головний плюс у публічному жабогадюкінгу між Маском і Трампом – це те, що він поступово, крок за кроком, може почати хитати трон рудого монарха, який узявся за надто багато справ одночасно – і майже в усіх зазнав провалу.Це буквально може почати руйнувати ту монументальну вертикаль, яку рудочолий вибудував у Республіканській партії, де МАГА-крило захопило владу.Бо коли на фоні цього (плюс економічні наслідки тарифів і тд.) ставатиме зрозуміло, що політичне майбутнє деяких конгресменів залежить від Трампа не так, як вважалося раніше, і що демонстрація ультралояльності до нього може, навпаки, поховати їхні кар’єрні перспективи, МАГА-хвиля поступово може почати відходити в минуле. Пальму першості через що можуть перехопити або більш досвідчені, помірковані республіканці (знову), або молоді перебіжчики з трампістського табору, які розчаруються у своєму лідері. (Тут усе залежатиме від того, хто виявиться спритнішим – або кому тупо більше пощастить)Позитив для нас у тому, що на тлі всього цього дійства конгресмени, передусім республіканці, можуть нарешті стати тими, ким і мають бути – незалежними політичними акторами, які керуються не волею президента, а тим, що вважають правильним для своєї країни (ну і кар'єри, звісно).Цей процес не буде швидким, і не може таким бути. Але з наближенням наступних виборів до Конгресу, які відбудуться вже за рік, ми цілком імовірно зможемо побачити перші зрушення. (Або Маска і усіх нелояльних тупо задавлять – це ж Трамп, тут усе можливо)

Судячи з виразів облич делегації рф, присутності турецької сторони як арбітра та тривалості переговорів, історичних лекцій та переможних бравад про «вічну війну» цього разу не було.Була суто технічна зустріч з обміном мирними меморандумами, погодженням обміну полонених (єдиний та найбільший позитив у цьому) та домовленостями про подальші домовленості. Поки зміст московського меморандуму ми не побачимо, говорити щось предметне про нього не має сенсу.Є сенс поговорити про те, як швидко шапкозакидницькі настрої у таборі ворога зникають, як тільки їм дають по цій самій шапці.Так було й у 2022 році після першого «Стамбула», коли стало очевидно, що «спєциальная воєнная опєрация» повністю провалилася, як казав класик.Так є і зараз, коли значна частина стратегічної авіації рф – одного з ключових елементів її ядерної тріади – одномоментно втратила десятки бортів, а з ними й вагому частину міжнародного престижу та інструменту ядерного шантажу москви.Проблема лише в тому, що як тоді, так і тепер, переговори не несуть жодної реальної політичної цінності.Перший «Стамбул», який дехто досі згадує як «втрачений шанс швидко завершити війну», був тим самим фарсом, що й нинішній – тільки обставини тоді були трохи іншими.Щоб домовлятися, обидві сторони повинні не лише прагнути цих домовленостей, а й бути налаштованими на діалог та поступки. Такого бажання наразі немає – в обох сторін, через впевненість у тому, що вони ще можуть боротися і рано чи пізно ворог паде.Ці домовленості – звичайний фарс і вистава, влаштована обома сторонами винятково для роздутого его Трампа. Саме тому факт такого зухвалого та максимально болісного удару під дих москві ми не можемо використати в рамках переговорів, які, повторюсь, у серйозній площині не існують.Ні тоді, ні зараз, які б болісні удари ми не наносили москві, поступатись, поки є сили вести боротьбу, вони не будуть.Але ми можемо використати медійний ефект такої події для впливу на американську аудиторію, якій буквально у прямому ефірі продемонстрували, що Україна має такі карти, про які у Вашингтоні й мріяти не могли – і здатна зробити для роззброєння одного з головних геополітичних супротивників США більше, ніж зробила сама Америка за весь час їхнього протистояння.Реакції Трампа на це ми поки не бачили. Але знаючи його характер, любов до сили і до тих, хто її демонструє, можна припустити, що принаймні в питанні продажу нам зброї – що вже не виглядатиме як спонсорування сторони, яка програє (у його парадигмі ми саме такі) – може статися позитивний для нас зсув.Про санкції мовчу – поки триває вистава, їх точно не буде. А там, побачимо.

🇵🇱🗳Остаточні результати виборів у Польщі Правопопуліст Кароль Навроцький від партії «Право і справедливість» (ПіС) переміг на президентських виборах у Польщі.Незважаючи на більшість екзитполів та соціологічних опитувань, які прогнозували перемогу його опонента Рафаля Тшасковського, Навроцький здобув навіть трохи більше ніж 1% переваги – 50,89% проти 49,11%.Найкращі сподівання не справдилися.🇵🇱Польщу очікує ще складніший період протистояння між урядом і президентом – період, що, в умовах активної підготовки москви до агресії проти східного флангу НАТО, навряд чи принесе країні щось добре.🇪🇺Для Європи обрання правопопуліста та євроскептика в одній із найбільших країн її східного флангу – це серйозний удар по зусиллях із кооперації та спробах об’єднати континент у бодай щось схоже на єдиний політичний конструкт (угорці вже радіють).🇺🇦Для України, хоч і не йдеться про повне припинення польської допомоги (цього точно не буде), настає період суттєвого похолодання відносин із сусідом, з продовженням практик блокади кордону, але вже за наявності підтримки на рівні президента, подальшою політизацією теми Волинської трагедії та історії наших країн загалом, і подібних, досить неприємних речей.Проти нас також грає той факт, що під час передвиборчої кампанії Зеленський приїхав до Польщі та зустрівся лише з одним із кандидатів – Рафалем Тшасковським (програв). Це тоді спричинило політичний скандал у Польщі та звинувачення у втручанні у вибори (якась вже трагікомічна класика для президента – ставити не на того).Навроцький навряд чи це забуде. А враховуючи специфіку українсько-польських відносин, ключову роль у яких відіграє саме рівень взаєморозуміння між главами держав, це матиме значні наслідки.

🗳🇵🇱Трошки про вибори у ПольщіВже завтра, 1 червня, у сусідній і дуже важливій для нас Польщі відбудеться другий тур президентських виборів, на яких поляки обиратимуть нового лідера країни.👤І хоча роль президент там сильно обмежена, ця посада все одно передбачає значний вплив на політику країни, представляючи її на міжнародній арені, підписуючи закони або накладаючи на них вето, яке можна подолати лише 3/5 голосів Сейму (276 депутатів). Це важливо, адже у правлячої коаліції на сьогодні лише 248 мандатів.За крісло змагаються два кандидати: лівоцентрист Рафал Тшасковський від правлячої "Громадянської платформи" та правопопуліст Кароль Навроцький від опозиційної "Право і справедливість".Докладніше про їхні політичні погляди та позиції щодо України – у великому й змістовному відео мого колеги Дениса Сігая на його YouTube-каналі. Але якщо дуже коротко та спрощено:🇵🇱Тшасковський – типовий лівоцентрист. Він орієнтується на прозахідний, проєвропейський і пронатівський курс, підтримує демократичні цінності, екологічну повісточку і тд. Хоч його ставлення до України доволі стримане, він продовжуватиме нинішню політику Польщі, спрямовану на підтримку Києва, у тісній співпраці з прем’єром Туском. Для нас це кращий варіант.🇵🇱Навроцький – типовий правопопуліст. Його риторика зорієнтована на проамериканський, радше протрампівський курс, традиційні цінності, євроскептицизм і націонал-патріотизм. Для України це гірший варіант: він гостро акцентує увагу на темах Волині та УПА, виступає проти вступу України до НАТО, загалом має значно прохолоднішу позицію щодо Києва. Підтримку він, найімовірніше, не припинить, але відносини суттєво погіршаться. Крім того, сама Польща може стати менш стабільною через постійне протистояння між Сеймом і президентом.🗒Опитування останніх днів фіксують мінімальний розрив між кандидатами (Тшасковський / Навроцький):Politico: 48% / 47%Opinia24: 47,4% / 46,3%Ipsos: 51% / 49%IBRiS: 49,1% / 48,1%CBOS: 50,3% / 49,7 %➡️Тобто, Тшасковський лідирує з мінімальною перевагою, яка не перевищує меж статистичної похибки. Але, що важливо, буквально у всіх опитуваннях, що є позитивним сигналом. Якщо ж взагалі заморочитись і проаналізувати результати першого туру та опитування щодо поведінки виборців кандидатів, які не пройшли у фінал (хто за кого голосуватиме), провівши нескладні розрахунки (з калькулятором), виходить, що Тшасковський може отримати приблизно 51,3% голосів, а Навроцький – 48,7%.➡️У будь-якому разі, як усе буде насправді – дізнаємось уже в понеділок, коли офіційно оприлюднять результати. Але враховуючи високу поляризацію польського суспільства та мінімальний відрив між кандидатами, ця боротьба буде максимально напруженою та цікавою до самого кінця. І вирішальною стане, як завжди, здатність кандидатів мобілізувати власний електорат та, перш за все, виборців, налаштованих проти опонента. Адже другий тур – це завжди голосування не "за" того, хто подобається, а "проти" того, хто не подобається.🇺🇦POLITpedia

Помічаю, що останніми днями, особливо після того, як ми надали свій переговорний меморандум західним партнерам (вимоги залишилися ті самі – повне перемир’я із залученням спостерігачів) публічно про це заявивши, чимало людей у нашому сегменті тг цікавляться: що ж там такого написали в москві, що вони хочуть передати це особисто?Щоб зрозуміти, що саме написано, чекати 2 червня – коли документ мають офіційно передати нашій стороні під час нового раунду у Стамбулі – особливого сенсу немає. Достатньо просто послухати слова постійного представника рф в ООН Василя Небензі, який останні два дні у турборежимі озвучує купу всього цікавого, куди і потрапила одна з основних вимог – з якою бігають адміністратори великих новинних каналів:➡️Припинення постачання західного озброєння та мобілізації в Україні на час дії перемир’я.Але перед цим, що багато хто упускає і на чому особливо наголошує Небензя, – обговорення та погодження параметрів і умов укладення миру, який має вирішити всі "першопричини війни".Тобто, перед початком перемир’я, на час якого ми маємо бути фактично роззброєні, ми повинні погодитися на капітуляцію.Саме тому меморандум з цією маячнею наразі не передається: адже якби його надали до початку другого раунду так званих переговорів у Стамбулі, усім стало б очевидно, що москва в жодних переговорах не зацікавлена – вони просто тягнуть час (це і так усі знають, окрім однієї людини).З цієї ж самої причини у москві й відкинули ідею присутності західних представників на перемовинах (так само і в перший раз було) – щоб ті буквально не почули й не побачили все на власні очі. Не здивуюсь, якщо під час зустрічі навіть нашій делегації не дозволять забрати примірник меморандуму – аби, не дай Боже, його не передали ЗМІ.І тут два варіанти: або за підсумками переговорів звинуватять нас у небажанні миру й публічно вийдуть із процесу (малоймовірно), або запропонують третій раунд з можливістю пролонгації під соусом "необхідності продовження консультацій", які не мають жодного сенсу, окрім як спроби усунути фактор Трампа, від якого це порочне коло і залежить.

Заборона на передачу дронів Mavic для України та Європи, про яку повідомляє Bloomberg із посиланням на слова президента Зеленського, фактично діє ще з 2023 року. Тоді китайці запровадили її для обох сторін конфлікту – і для України, і для москви (там теж цьому обурювались).Як ми, так і рф продовжували отримувати ці дрони через різні мутки та схеми – паралельний імпорт, купівля частинами і тп.. Обидві країни згодом більш-менш адаптувалися: або збираючи мавіки по частинах у себе, або створюючи власні аналоги.Але зараз Китай вирішив діяти рішучіше – обрубав навіть можливість закупівлі окремих компонентів для зборки безпілотників, у виробництві яких він утримує світову першість.Інакше кажучи, Китай, на тлі абсолютно протилежної політики адміністрації Трампа, дедалі глибше залучається у війну – нехай поки і не напряму, але через контроль доступу до критичних технологій.І тут Зеленський, через матеріал Bloomberg, намагається донести до американців іще нещодавно очевидну істину: наша війна є ключовим елементом глобального протистояння між Заходом і Сходом – між США та Китаєм. І від її перебігу залежить майбутнє всього світу.Цю саму думку він намагається донести й через інші сигнали: від публічного підтвердження випадків полону китайських найманців до заяв про недопуск до післявоєнної відбудови України тих країн, які не надавали допомоги – фактично Китаю (це прямий випад у бік американців з якими підписали угоду про копалини).Та поки в Білому домі сидить людина, яка вважає Україну перешкодою, а Європу конкурентом, усі ці намагання зникають десь у безодні.🇺🇦POLITpedia

🇪🇺🇺🇸Незначний оптимізм останніх днів🗣З усього жаху останніх днів і тижнів є все ж невеликий, але позитив. Навіть декілька.➡️Перший плюс нам із вами підкинув Трамп, який своєю бездіяльністю вкотре змушує діяти інших – а саме Європу, яка завдяки йому знову розкачується й починає активно чухати усі місця, які можна і ні. У прискореному режимі думаючи, що ж їй робити в реальності, де США – не те що не друг, а прямий конкурент, який ще й хоче нашкодити.Тут я, звісно, про план Трампа ввести з 1 червня 50% тарифи на всі європейські товари. Це означає, що ні Орбану, ні Мелоні жодних поблажок не буде (хіба що вони раптом не вирішать вийти з ЄС заради торгівлі з США).Тому навіть найзатятішим євроскептикам доведеться – як би це для них жахливо не звучало – гуртуватись навколо Брюсселя. Того самого Брюсселя, який може приголубити таким необхідним траншем країну, чия промисловість страждатиме від американських мит.➡️А для нас головне, що європейці таки потроху починають суєтитись і шукати свою роль у тому, як збільшити рівень підтримки України – на фоні того, що Америка це робити більше не збирається.І їх дії на цьому фронті я не можу назвати якимись неправильними. Європейці діють прицільно й одразу на кількох напрямах:➡️Економічний тиск на москву: готуються нові санкції й механізми для відмови від закупівель московських енергоносіїв європейцями (зокрема Словаччиною та Угорщиною); обговорюється ініціатива на рівні G7 щодо зниження цінової стелі на російську нафту до $45 замість поточних $60 (а це трохи більше за собівартість (дуже і дуже неприємно для москви)).➡️Військова допомога нам: можливість закупівлі українського озброєння через Європейський оборонний фонд (посилить та збільшить нашу оборонку); опрацювання варіанту закупівлі для нас зброї у США хоча б за ринковими цінами (раніше ми купували зі знижкою).Так, фактор Трампа все ще присутній всюди. Він може і не погодити 45-доларову стелю на нафту, заваливши ініціативу G7, і заблокувати продаж нам американської зброї.➡️Але тут на арену виходить його друг Владімір зі своєю свитою, які, відчувши вольницю після самоусунення американців, скинули овечу шкуру й почали не лише кидатись войовничими заявами, а й запускати ракети та дрони – створюючи максимально антимирну картинку для всього світу, включно з американцями.Це все, разом із нещодавніми словами сенаторів про можливе голосування 27 травня щодо нового пакету санкцій (який навряд чи пройде без згоди Трампа), вже зовсім скоро почне тиснути на рудого – і дуже неприємно.➡️Усі бачили заяви республіканців Бейкона та Грема, відомих своєю проукраїнською позицією, які зараз активно закликають до дій. І те, що робить москва, потираючи ручки й оголюючи пазурі, лише додає ваги їхнім словам і звужує поле для маневру тим, хто досі розповідав про "нє всьо так однозначно" і "москва хоче миру".Я не кажу, що після всього цього Трамп одумається та дасть нам більйон рокетс (цього не буде), але кажу: на фоні такого тиску ймовірність успішності ініціатив Європи (і цієї стелі у $45, і закупівлі американського озброєння) кратно зростає.Сумно лише, що для того, аби хтось на Заході (та й у нас) нарешті почав чухатись, має статись якась дупа всесвітніх масштабів.🇺🇦POLITpedia