Статистика telegram channel - @politpediaa

Не знаю, чи є сенс показувати це притомним людям – таким, як ви, хто мене читає і хто з самого початку цього цирку з перемовинами, який нарешті завершився й у якому москва остаточно скинула маски, усе прекрасно розумів. Але ще раз повторю – Кремль ніколи не прагнув миру – лише повного підкорення України. Тепер це вже декларується офіційно (раніше теж, якщо що).Учора про це говорив сам путін, знову завівши свою шарманку про "буферну зону". Сьогодні це повторив такий собі генерал Соболєв, наголосивши, що мета так званої "СВО" – створення Союзної держави москви, Білорусі та України (вона такою і була завжди). А добив усе нині Лавров.Приховувати їм щось уже немає сенсу, хоча вони й раніше не дуже це робили, відкрито й публічно завжди заявляючи про цілі СВО, в основі яких фактичне знищення української державності. Саме на цьому я неодноразово наголошував останні місяці, бо багато хто про це чомусь забував.Зараз, коли Сполучені Штати Дональда Трампа фактично вийшли з конфлікту й перестали бути його стороною, а Європейські санкції як серйозну загрозу в кремлі не сприймають – доти, доки це не передбачаютиме повного припинення експорту нафти через Балтику та відмову від їх енергоносіїв – гратись у перемовини ніхто там більше не збирається. Саме тому, що логічно, від ватиканського формату вустами Лаврова вже теж відмовились.Далі – як і було – тільки війна. Довга й кривава. І якщо ви думаєте, що все завершиться якимось договорнячком, коли в москви вичерпаються ресурси, мушу вас засмутити: ні, не завершиться. Це максимум буде пауза перед наступним раундом.І зараз це почали публічно визнавати не лише в Україні, а й на Заході. Ця війна з нами – надовго. І поки існує такий сусід, він намагатиметься нас знищити, а ми – вижити. Це сувора реальність. Ми не можемо втекти від неї, але можемо зробити все, що в наших силах, аби її змінити: щоб кожна спроба ворога стала для нього настільки болісною й дорогою, що перед наступною він мав би сто разів подумати над тим, чи треба це йому.Тож, як і завжди: допомагайте армії, бережіть себе та своїх близьких! Лише так ми вистоїмо перед тим, хто хоче нас знищити.🇺🇦POLITpedia

🇪🇺🇭🇺Про позбавлення Угорщини права голосу🗣Думаю, ви мали бачити новину, що 27 травня Рада ЄС планує обговорити можливість позбавлення Угорщини права голосу згідно зі статтею 7 Договору про Європейський Союз (ДЄС).Там все не так райдужно, як може здатися на перший погляд. Це буде вже восьме слухання, адже сама процедура проти Угорщини була запущена ще у вересні 2018 року.А найголовніше – ця процедура має купу підводних каменів, адже залежить від доброї волі інших країн-членів. І механізм її виглядає так:➡️Спочатку процедура запускається за ініціативою Єврокомісії, Європарламенту або третини держав-членів (у випадку Угорщини – вже давно запущена).➡️Потім йде перше голосування – Рада ЄС має більшістю у 4/5 країн визнати, що існує явна загроза цінностям ЄС.➡️І тільки потім – фінальне голосування, де вже усі держави (крім тієї, яку судять) мають проголосувати одностайно, щоб позбавити країну права голосу.Як ви розумієте, зібрати одностайну кількість голосів усіх членів Союзу в нинішніх умовах практично нереально.➡️Тобто є умовна Словаччина з Фіцо, який теж не дуже відповідає цінностям ЄС щодо свободи ЗМІ, боротьби з корупцією тп. – і чудово це розуміє. І от його треба прогнути проголосувати проти такого ж, як він, Орбана. Це буквально стане прецедентом і загрозою для нього самого, бо досі жодну країну ще не позбавляли права голосу.Та й крім Словаччини є ще умовна Австрія, а можливо, й наберуться інші, хто може завалити процес, як і в попередні рази.➡️Тому це радше один із інструментів тиску на Орбана, на додачу до заморожування доступу до європейських грошей. Але в теорії це все ж може його налякати і змусити, нехай із огидою, погоджуватись на нові пакети допомоги для нас та санкції проти москви. Та знову ж таки, це лише в теорії.🇺🇦POLITpedia

Європейці таки ввели 17-й пакет санкцій, який передбачає удар по московському тіньовому нафтовому флоту та фінансовому сектору. Британці теж до них доєдналися.Це вже великий плюс і доказ того, що мої найбільші страхи щодо розмови Трампа з путіним не справдилися – рудий не заборонив західним лідерам діяти, а лише сам собі зв’язав руки.Мінус лише в тому, що ЄС ввели досить старий пакет санкцій, який і так планували погодити вже певний час тому. Тобто жодного стосунку до нещодавно анонсованих "страшних" колективних санкцій він не має (максимум – символічний).Проте європейці дають зрозуміти, що зараз перейдуть до розробки нових, ймовірно, саме цих "каральних" санкцій за відмову москви від перемир’я (чому вони, анонсувавши раніше, досі їх не розробили – питання відкрите).І от тут уже виникають інші запитання:А) Чи буде це справді щось дієве – на кшталт банальної, але максимально дієвої заборони московським чи пов’язаним із ними судам проходити через данські протоки в Балтійському морі (а це до третини всього московського експорту), чи просто черговий пакет, який буде неприємним, але аж ніяк не критичним?Б) Якою буде реакція Трампа на такі дії європейців, у яких він, як учора дав чітко зрозуміти, участі брати точно не буде і у яких бачить негативні сигнали для позитивного ведення переговорів?Сподіваюся, що відповіді на все це – бажано позитивні для нас – ми побачимо вже незабаром.🇺🇦POLITpedia

🇺🇸🇷🇺Розмова Трампа з путіним – радше плюс, ніж мінусПропоную трохи відійти від наслідків чергового "найкращого у світі інтерв’ю" американського лідера для близького йому FOX News, де журналіст бомбардував Трампа питаннями про тиск на путіна, вивівши його на бредові заяви про "Київ за 5 годин", "поганого Зеленського" та інші антиукраїнські тейки.➡️Натомість звернімо увагу на інше: як справедливо зазначає Битя, це інтерв’ю було ще до стамбульських перемовин і прозвучало на емоціях у відповідь на питання інтерв'юєра, які зачепили самолюбство рудого.Саме самолюбство Трампа, на яке зараз тиснуть з усіх боків і яке розбивається об сувору реальність – небажання путіна йти на мир, який би дозволив вже Трампу зберегти обличчя, – і є ключовим фактором у цій історії.➡️Трамп, який після публічного приниження від друга валоді – котрий тупо проігнорив його ж погрози й не приїхав особисто у Стамбул, натомість приславши делегацію, вплив якої та доступ до тіла в рази менший, ніж у носія сакрального чемоданчика, – твердо вирішив: путін хоче тільки його говорити тільки з ним. Лише він здатен змусити свого друга піти на мир.Але ця впертість грає з ним злий жарт – Трамп сам себе заганяє у слабку позицію, з якої буде важко вибратись. Він буквально по максимуму пов’язує весь мирний процес, якого де-факто не існує, із власною особою, роблячи успіх цього процесу віддзеркаленням свого політичного успіху як лідера наддержави.➡️Якщо путін знову відмовиться – а він, найімовірніше, таки відмовиться (судячи з риторики Рубіо, американці хочуть вже саме угоди, а не перемир’я) – це стане ще одним (не знаю, яким вже за рахунком), але досить чітким доказом, що валодя просто водить Трампа за ніс. І рудий, намагаючись домовитись із тим, хто його банально використовує, лише виставляє себе в очах світової спільноти слабким "сотрясатєлєм воздуха", що принижується лиш для того, щоб вчергове отримати відмову.Той факт, що це буде вже третя така розмова, лише додасть символізму черговій відмові. І, можливо, ми побачимо в дії правдивість приказки: "Бог любить трійцю". А можливо, й ні – це ж Трамп, тут логіка практично не працює)🇺🇦POLITpedia

🇺🇸🇮🇷У Трампа на Близькому Сході намічається справжня перемога🗣Знаю, що тема Ірану та спроб Трампа фактично повернутися до ядерної угоди часів Обами (з якої сам же Трамп свого часу з радістю вийшов) може здатися вам не надто цікавою. Але оскільки цим перемовним треком нині керує пан Віткофф, його перебіг безпосередньо впливає й на переговори щодо нашої війни.Як повідомляє The New York Times із посиланням на іранські джерела, у Тегерані запропонували американцям проривну ідею: Іран не відмовляється повністю від ядерної енергетики, як того вимагає Вашингтон, але погоджується збагачувати уран лише до наднизького рівня у 3,67% – це рівень, достатній виключно для мирного використання. Згодом цей уран постачатиметься до інших арабських країн.➡️Основними отримувачами стануть ОАЕ (де вже є атомна станція, але немає дозволу на збагачення) та Саудівська Аравія. Їхні ж представники спостерігатимуть за дотриманням іранцями умов угоди. До групи спостерігачів можуть теоретично долучитися й американці.План, на відміну від угоди Обами, яка була розрахована на 15 років, не матиме терміну дії – він буде безстроковим. Це, як зазначає видання, дозволить Трампу заявити, що йому вдалося досягти значно вигіднішої угоди, ніж у 2015 році.🎬Якщо вам цікаво глибше зрозуміти, що це за іранська ядерна програма така і якою була угода Обами, рекомендую відео мого колеги пана Сігая на YouTube. Там усе розкладено по поличках – доступно й змістовно.🇺🇦Для нас ця іранська пропозиція важлива тим, що вона повністю контрастує з ідеєю пана Віткоффа, який зараз курує переговорний трек: передавати іранський збагачений уран до москви. Така модель вбудовувала б кремль у архітектуру можливої угоди й фактично надавала б йому роль смотрящєго, який би стежив, чи дотримуються у Вашингтоні домовленостей. (Про цей маразм я колись згадував)Інакше кажучи, якщо у новій ядерній угоді між США та Іраном взагалі не буде участі кремля, то й залежність Америки від позиції москви – залежність, яку пан Віткофф, можливо й не навмисно, але доволі послідовно вибудовував – стане мінімальною. А це, у свою чергу, розв’яже руки Трампа для тиску на друга Владіміра й зменшить потребу постійно його задобрювати.Єдине, що можу додати – слова щирої вдячності іранцям, які виявилися достатньо адекватною стороною та фактично не дозволили США потрапити у пастку московських хотєлок і постійних погроз не лише своєю, а й іранською ядеркою.Сподіваюся, близькосхідний вояж Трампа таки приведе до підписання нової угоди з Іраном. І тоді, теоретично, може розпочатися відкритий американський тиск на москву. Але це, знову ж таки, лише теоретично.🇺🇦POLITpedia

Але якщо відкинути жарти, повномасштабна війна між цими двома країнами, особливо після вчорашнього обміну ударами, виглядає так само малоймовірною, як і пряме протистояння не таких уже й територіально далеких від них ізраїльтян та іранців.Так, обидві країни мають величезний арсенал, так – ненавидять одна одну, але водночас обидві розуміють, що війна:А) буде жахливо кривавою і матиме більше мінусів, ніж плюсів (а це головне у рішенні починати війну);Б) виключно їхніх власних сил не вистачить для остаточної перемоги над ворогом.І якщо Ізраїль усіма силами, поки безуспішно, намагається втягнути США у ймовірний відкритий конфлікт з Іраном, то ні Пакистану, ні Індії особливо нема кого кликати на допомогу.Обидві країни мають величезні армії, численне населення й досить складну для ведення війни територію.Для всього світу такий конфлікт – максимально негативний сценарій: він призведе до серйозного переривання ланцюгів постачання (а саме в Індію зараз переважно тікають американські корпорації з Китаю), які й так зараз дуріють від тарифів Трампа. Ну і ціни на нафту вже трохи підскочили – що для нас, м’яко кажучи, не дуже добре.Особисто я, як і більшість, не підтримую жодну зі сторін у цьому жабогадюкінгу. Але до Індії, яка, по суті, його й почала – заради своїх внутрішньополітичних інтересів (там серйозні проблеми в правлячої партії, для якої стратегія "фортеці в облозі" є непоганим варіантом набрати політичні бали), діючи відкриту по-щурячому – перекриваючи води Інду для Пакистану (а від них залежить до 80% сільгоспвиробництва країни, що загрожує їй натуральним голодом), ще й наносячи удари по мечеті під приводом боротьби з терористами (може вони там і були ті терористи, але для набожних пакистанців такий удар – лютий тригер) – я починаю відчувати дедалі більшу неприязнь.Але це, звісно, моя суб’єктивна думка.

А поки ми вели стрім, який виявився справді цікавим і запис якого буде на каналі «Міжнародного Аняме», у москві вустами лаврова зробили черговий фінт вухами для підлещування до Вашингтона, при цьому буквально ні в чому не поступившись:➡️Запевнили у готовності на якісь (!) поступки, щоб шукати баланс інтересів.➡️Згадали про скасування американських санкцій та зацікавленість Вашингтону у веденні бізнесу з москвою.➡️ Буквально подякували Трампу за визнання Криму, запевнивши, що не вестимуть переговорів про територіальну цілісність (одразу мінус пункт про заморозку по лінії фронту, бо якщо хтось забув, москва вважає своїми територіями Запорізьку, Херсонську, Луганську та Донецьку області).➡️Продовжили вимагати припинення постачання західної зброї нам, як основної вимоги припинення вогню.➡️Ще й культурно, наскільки це там узагалі можливо, відмовили американцям у передачі ЗАЕС.Тобто теоретично в "якісь" поступки входить питання української армії (без західної зброї), НАТО (ну тут уже американці – мінус) та західних сил (тут питання, але теж навряд). Коротше, жодних поступок...Не знаю, чи є сенс розписувати щось зі словами «а я казав», але ви самі можете побачити, що на головні (та і загалом будь-які) поступки, які пропонували американці, у москві йти не готові, скільки б адепти договорнячка на це не молились.Що на це скажуть у Штатах – побачимо, за словами Рубіо, вже наступного тижня. Але чесно скажу – надії на щось змістовне не маю, хоча буду радий помилитися.

Вчергове жахаюсь не рівню внутрішньої (тут усе і так зрозуміло), а саме зовнішньої комунікації нашої влади – особливо на тлі сьогоднішніх подій.Учора Зеленський зробив заяву з пропозицією принаймні припинити обстріли мирних об’єктів (в той час, коли такі обстріли наявні переважно лише зі сторони ворога). Сьогодні він її повторив вже після московських обстрілів.Але найголовніше, що прозвучала вона вчора вже після того, як путін відкрито визнав доцільність їх атак на цивільну інфраструктуру, якщо там можуть бути військові.З ночі й протягом усього дня москва демонстративно б’є саме по цивільних цілях. І все це – за день до саміту в Лондоні.У той же час наші знищують величезний склад боєприпасів у Володимирській області.Ось вам і "відмінний" фон напередодні завтрашньої зустрічі – і водночас готовий ґрунт для гучних заголовків на кшталт: «Після українських закликів утриматися від ударів по цивільних, москва продовжує нищити міста та вбивати мирних, поки ЗСУ знищують військові об’єкти ворога».Тільки бери й кричи про це з кожного закутка. Буквально створюючи дипломатичну розтяжку, яка ставить будь-які можливі американські ініціативи – і щодо примусу України до поступок, і щодо легітимізації московських завоювань (тут я про визнання Криму) – у надзвичайно незручне становище.Те саме і з тупіним, який своїм «великодушним» жестом великоднього перемир’я намагався зробити пас Трампу, але вже сьогодні остаточно зруйнував навіть своє кволе амплуа миротворця.Усе це треба було би максимально розкручувати для вестернів, які дуже люблять такі емоційні затравки. Але наша реакція – надто стримана.Так, вчергове звинуватили москву у небажанні миру, але це все. Ми справді багато так втрачаємо, хоча, можливо, просто я чогось не розумію.🇺🇦POLITpedia

Не бачу великого сенсу аналізувати слова Трампа, Рубіо чи будь-кого ще.Просто ще раз повторю свої вже неодноразово озвучені думки: наближення якогось перемир’я чи "договорнячку" існує лише в головах, а точніше – у словах американців.Жодного інструменту, окрім військового, щоб змусити москву піти на перемир’я, у природі не існує.І, схоже, у Вашингтоні це нарешті усвідомили. Водночас прекрасно віддаючи собі раду у тому, що надавати Україні цей інструмент ніхто у них не збирається – як я і писав раніше.Обговорювати зливи Bloomberg про те, що американці пропонують залишити за москвою окуповані території й зняти частину санкцій, щоб та погодилася, навіть смішно. Принаймні тому, що у самій москві після кожної (!) такої заяви з боку американців про перемир’я чи бодай припинення вогню, одразу виходять і з серйозним обличчям заявляють: цього не буде – і близько.(До речі, я вже колись писав, що подібні умови кремлівські спецслужби їм радять категорично відкидати)Зрозумійте: оце формулювання – "якщо сторони не погодяться, ми умиваємо руки й ідемо далі", яке вже озвучили і Рубіо, і Трамп – це мед для вух усіх кремлівських дідів. Бо це буквально та мінімальна мета, якої москва і прагнула. Виведення США з війни – це перемога москви у всіх сенсах, для якої ще й не довелось робити абсолютно нічого. Навіть принижуватись – натомість принижувались самі американці, разом із НАЙВЕЛИЧНІШИМ У СВІТІ перемовником.Залишається лише чекати на обриси цього виходу. Варіанти, як на мене, такі:➡️Плюс-мінус усе залишиться як є: США продовжать постачання зброї за контрактами Байдена, надаватимуть супутникову розвідку та зв’язок, але при цьому вийдуть з усіх форматів підтримки України. (Ідеальний варіант)➡️США повністю обрубають будь-яку співпрацю з нами й переключаться на москву: відключать розвідку, заборонять купівлю зброї, знімуть частину санкцій з РФ і почнуть налагоджувати економічні зв’язки.➡️Буде якийсь гібрид із перших двох варіантів: умовний дозвіл нам на купівлю американської зброї, але зі зняттям частини санкцій з москви. (Ймовірний варіант)У будь-якому разі – це ганебна поразка Штатів, яка з самого початку виглядала абсолютно передбачуваною.Але нам від цього не легше.

На тлі китайської відповіді та роздумів про те, що може статися далі, впіймав себе на думці, що європейцям, які зараз активно думають, як би колективно підісрати відповісти Трампу — болісно для американців, але без втрат для себе — слід було б замислитися не лише над митами проти США, а над бар'єрами проти іншої сторони конфлікту — Піднебесної.Бо зараз, коли торгівельна війна між США та Китаєм офіційно почалася, а мости активно спалюються, для КНР єдиним способом мінімізувати втрати стане переорієнтація торгівлі на ще один великий і заможний ринок збуту — Європу.І єдине, що може захистити європейського виробника від конкуренції з творіннями мільйонів китайських дітей у підвалах, — це наднаціональний регулятор в особі органів ЄС (або американський флот, який заблокує Малаккську протоку, через яку проходить 60% китайської торгівлі — але це я вже забігаю наперед).Кажу про органи ЄС, бо всередині блоку надто багато гравців, які, заради власних інтересів, готові крутити дупою перед кожною зі сторін конфлікту. Тут і Мелоні, яка буде активно просувати ідею лояльності до США, і іспанці, які починають тягти ковдру на користь Китаю.