Чи потрібні страждання, щоб Бог простив?Ні, Бог абсолютно вільний. Він може прощати як хоче й коли хоче, йому не треба для цього щоб хтось страждав.У старому Завіті покаяння супроводжувалося жертвами. Іноді жертвою були тварини. Ніде Господь Бог не заповідає нанесення страждань тварині. Адже Бог любить тварин, очевидно. Тварина заколювалася без ритуалу, бо це необхідно, щоб її зготувати в їжу. Страждання ніколи не були частиною ритуалу.У Новому Завіті Христос, Бог Істинний від Бога Істинного, прощає вільно й коли захоче ще до своїх страждань чи без страждань ним прощеної людини. Це суперечить деяким моделям та теоріям спасіння, де Христос мав постраждати, щоб ублажити гнів Отця. Бо якщо Бог вільний та прощає з любові, то для чого потрібна смерть на Хресті?Христос постраждав і вмер на Христі, щоб преобразити людську природу, перемогти пристрасті, через свою смерть знищити смерть. Хресна смерть є необхідною умовою Воскресіння та Вознесіння, які не є епілогом чи додатком, але критично важливими Божими діями для нашого спасіння. Не обмежуймо безкінечну тайну Божої любові своїми теоріями та моделями.
Є такий жанр: усяке дивне від журналістів про християнство до Пасхи. Священик для журналу "Тиждень" говорить, що Ісус Христос можливо жив до 40+ років. Це звісно краще, ніж “нове заборонене євангеліє, яке перевертає уявлення про християнство”, але не дуже, хоч з посиланням на святого Іринея.Звісно, ми прочитали святого Іринея, який стверджував, що Ісус мав жити до старого віку, щоб освятити (рекапітулювати, ми про це говорили тут https://t.me/philosophical_orthodox/752) собою й цей період життя. Однак, він боровся з гностиками, які стверджували, що Ісус вчив лише рік. Святий не просто сказав, що він вчив три роки, як навчає Євангеліє від Іоана, але пішов у крайність і сказав, що він вчив багато років, аж до 50. Що ж, це хронологічна особливість самого святого Іринея, яка не є універсальним. Церква, очевидно, тримається іншої хронології.Однак, теологічна ідея про рекапітуляцію є дуже цінною. Просто Христове освячення життя не мусить слідувати хронологічному ладу. Христос освятив усю людську природу, піднісши її у Святу Трійцю, сівши праворуч Отця. Для цього Він мав втілитися, постраждати, воскреснути та вознестися, а не прожити усі можливі відведені людям роки.Й загалом, коли чуєте “Церква традиційно завжди вчила, що, але…” чекай біди.
Секулярний історик Том Голланд вважає, що автентичність Євангелія є беззаперечною. Вивчаючи походження Ісламу, він припускав, що він має схоже походження до християнства. Однак, це виявилося не так, бо глибина та деталі життя Мохамеда є ілюзорними, адже вони були записані майже 200 років по факту. Однак, читаючи св. Павла він продовжував дивуватися наскільки близько той писав після життя та смерті Христа. Дуже-дуже близько."Кажуть ми знаємо дуже мало про Ісуса, що може навіть Він ніколи не існував. Це абсолютно не так! Зважаючи ким є Ісус, число джерел про Нього, число алюзій до нього, впродовж існування імперії є дуже значним. Мені здається, що історія, яку розповідають євангелісти, така екстраординарна. Й вислови такі екстраординарні. Й арка Страстей така екстраординарна, що здається невірогідним, що чотири людини, з яких не усі є бодай великим літераторами, могли це усе придумати. Звідки це усе взялося? Якщо ви кажете, що це взялося не з автентичних традицій, то у деякому сенсі ви просто тягнете кота за хвоста. За приницом леза Окхама здається набагато більш вірогідним, що книги Євангелія розповідають екстраординарні речі про екстраординарного Чоловіка, та усі екстраординарні речі, які Він говорив, та Його екстраординарна поведінка у розвитку подій до Його смерті. Адже це просто ким Він був! Він був такий екстраординарний, що Його слова запам’ятали."https://www.youtube.com/watch?v=hPjWV0HHWt4
Нестерпна легкість книги БуттяСвята Церква у піст читає книгу Буття, бо це базове чтиво для християн, початок безпервної історії Христа.Про Буття 15 уже говорили, але переглянемо ще трохи цей дуже важливий розділ:1) Після цих подій було слово Господнє до Аврама у видінні [вночі], і сказано: не бійся, Авраме; Я твій щит; нагорода твоя [буде] дуже велика. - Аврам щойно переміг царів та визволив свого родича Лота. Господь явився йому у видінні, нам треба позбутися уявлення про якийсь голос в небі, який говорить з пророками. Христос, Боже Слово, приходить до них та говорить “лицем до лиця”2-3) Аврам сказав: Владико Господи! що Ти даси мені? я залишаюся бездітним; розпорядник у домі моєму цей Єлиєзер із Дамаска. І сказав Аврам: ось, Ти не дав мені нащадка, і ось, управитель мій спадкоємець мій. - Тут Аврам мучить сумнів, яка буде велика нагорода, якщо він не має нащадка? І який сенс у ній, якщо рід його припиниться, а спадкоємцем буде чужий Єлиєзер?4-5)І було слово Господа до нього, і сказано: не буде він твоїм спадкоємцем, але той, хто народиться з лона твого, буде твоїм спадкоємцем. І вивів його геть і сказав [йому]: подивися на небо і порахуй зірки, якщо ти можеш порахувати їх. І сказав йому: стільки буде в тебе нащадків. - Господь же вказує, що Аврам таки матиме нащадка, Єлиєзер лишиться з носом. Господь показує зірки. Й це варто розуміти подвійно: як опис кількості, бо план долучити до Церкви усі народи, був з самого початку, це не вигадка християн. А також як опис якості: діти Авраамаві будуть немов зорі на небі, тобто ангелами, які сяятимуть вірою, як потім напише св. Павло в посланні до Филип’ян: щоб вам бути бездоганними й чистими, дітьми Божими‚ непорочними серед непокiрного й розбещеного роду, в якому ви сяєте, як свiтила у свiтi. 6) Аврам повірив Господу, і Він поставив йому це в праведність - Аврам довірився Богові. Аврам через вірність був праведним. Бути праведним означає чинити правильно у вірності Богові. Праведність, отже завжди приходила через вірність ще до обрізання. Отже, Бог у старому та новому Завіті це той самий Бог, немає ніякого розриву, а наша православна віра це та сама віра що й у патріархів Авраама, Ісаака та Якова.#читаючи_Тору
«... даровані нам великі й дорогоцінні обітниці, щоб ви через них стали причасниками Божого єства» (2 Петра 1:4). Як і ікони, вчення про божественні енергії, захищене святим Григорієм Паламою, не є якимось додатком до віри, а є центральним та невід’ємним елементом вчення та спасіння. Православна Церква єдина зберегла шлях спасіння, отриманий апостолами. Найкраще, що є у православ’ї, — це Ісус Христос, і сенс нашої релігії — у реальному поєднанні з Богом. Це поєднання можливе завдяки божественним енергіям, тобто благодаті, дії Бога у світі. За апостолом Павлом, ми покликані бути співпрацівниками Божими, постійно узгоджуючи свою дію (енергію) з дією Божою, свою волю — з Його волею. Справа може називатися доброю настільки, наскільки вона бере участь у Божій дії. Ніколи не величаймося і не вважаймо себе добрими людьми, бо один Бог добрий. Але наші справи можуть бути добрими, якщо вони є співпрацею з Божою справою. Спасіння — це процес на все життя, це велика праця, до якої покликаний кожен християнин у своїх обставинах. У цій праці ми не самі, адже буквально кожен наш подих пронизаний Святим Духом. Світло Христове просвічує все. Молімося за друзів та ворогів, постімо, даваймо милостиню. Берімо участь у Таїнствах. Стараймося чинити волю Божу в усьому.
Трохи традиції про отця нашого АвраамаАвраам проти ідолів, яких майстрував його батько в УріКнига Ювілеїв розділ 12з давньоефіопської українською перекладеноІ було у сьомий рік шостого тижня, сказав Аврам до Тераха, батька свого, так сказав йому: «Батьку!». Той відказав: «Тут я, сину мій». Й Аврам сказав: «Яка поміч та радість нам від цих ідолів, яким ти поклоняєшся та падаєш ниць перед ними, адже нема на них жоднісінького духа, бо глухість вони. Вони — помилка серця. Не поклоняйся їм!Поклоняйся Богові небесному, який посилає дощ. Й росу посилає на землю, та робить усе на землі, та усе створив Словом. Та усе життя перед Ним.Чому ти поклоняєшся тим, які не мають духа на собі, бо діло рук вони, та на плечах їх носиш, та немає від них тобі допомоги, але радше лиш сором величезний тим, хто їх робить, та гріх серця тих, хто їм поклоняється? Не поклоняйся їм!».Й відказав йому: «Я теж знаю це, сину мій, та що вчинити з людьми, які наказали мені служити перед ними? Та може, скажу їм правду, то вб’ють мене, бо душі їх прагнуть до них, щоб поклонятися їм та славити їх. Тихим будь, сину мій, щоб не вбили тебе». Та мовивши це, говорив до двох братів своїх, та розгнівалися вони на нього, й він тихим був.[…]Ось року шістдесятого життя Аврама був тиждень четвертий. У його четвертий рік піднявся Аврам уночі та підпалив дім ідолів, та підпалив усе всередині дому, та не було чоловіка, який би знав це. Та повставали серед ночі та хотіли врятувати богів своїх з вогню. Та поспішив Харан, щоб рятувати їх, та зайнявся вогонь на ньому, та загинув в Урі Халдейському перед Терахом, батьком своїм, та поховали його в Урі Халдейському.Та вийшов Терах з Ура Халдейського та сини його, щоб йти у землю Лібана та у землю Ханаану, та замешкав у Харані. Та замешкав Аврам разом з батьком своїм у Харані на два тижні років.
Еволюція у Писаннях?Одним із модерних припущень є еволюціонування думки. Тобто релігія розвивається.Чи про це говорять Писання, чи є розвиток нашого зв’язку з Богом?Господь з’являється неодноразово Аврааму, Авраам з Ним їсть, п’є, торгується та розмовляє як із другом. Поступово з кожним поколінням Авраамової родини вона віддаляється від Бога, тож у часи Йосипа Бог з’являється йому хіба у снах. З Мойсеєм Господь говорить на горі лицем до лиця. Слава Божа замешкає на Ковчезі свідоцтва. Господь як скеля слідує за подорожніми у пустелі, допомагає при завоюванні Ханаану, але врешті покидає Ізраїль, бо той невірний Йому. Народи стають випробуванням для Ізраїлю, щоб схиляти його до покаяння.Слава Божа замешкає на Ковчезі, потім у храмі, але первосвященник лише раз на рік може бачити її. З Вавилонською неволею Ковчег забрано, й у другому відбудованому храмі Святеє Святих порожнє, і Слава не сходить. Спочатку, голови сімей були священниками. Через гріхи священство звужується до племені Левія, через подальші гріхи племені Левія сан первосвященника звужується до лінії Финеєса. Звичайний ізраїльтянин ніколи не зайде у святе місце, бо воно призначене для священників. До часу Христа священство тримає корумпована секта саддукеїв, які до священства не мають стосунку. Писання розказують не історію еволюції релігії, а цикл відпадання та покаяння, який є історією нашого життя, кажучи чесно, й поступової віддаленості від Бога. Втілення Господа, як блискавка, змінює все — ми як люди не еволюціонували до Втілення чи якось на нього заслужили, це Бог з небес послав нам благодать з любові до нас. "Не нам, Господи, не нам, а імені Твоєму дай славу з милости Твоєї."
МФ 5:20 “якщо праведність ваша не перевершить праведности книжників і фарисеїв, то ви не ввійдете до Царства Небесного.”Фарисей був праведний, а митар був колаборантом, який обдирав людей на користь римлян і на свою користь. Фарисей коректний у своїй поведінці, та у слідуванні Торі. Саме тому, ця притча і має такий приголомшливий ефект.Фарисей, утім, надимався та величався. Він звертає увагу на грішника, щоб лиш повеличатися. Він не припускає можливість його покаяння взагалі. Фарисей радий був би якби той, з іншими колаборантами та окупантами, пішов в безодню аду. Він вдячний Богові, що він живе побожне життя. Але це побожне життя для нього самого. Не для Бога. Та й для митаря, це лиш один епізод його життя, але він правильно позиціонував себе, смиряючись. Що має бути далі? Дії як щире покаяння. Перед цим Церква читала історію про Закхея, який є реальною ілюстрацією притчі. Закхей мав скрушене серце, але не зупинився на тому. Він застосував вимогу Тору до себе (вертати вкрадене вчетверо Вихід 21:1) і ще додатково пообіцяв віддати половину вбогим. Таким чином, його праведність перевершила праведність фарисеїв та книжників, як і казав Христос. Ми маємо дивне уявлення, що Новий Завіт є полегшенням вимог порівняно зі Старим. Та ні, Бог нас кличе перевершувати Закон. Тож, перевершуємо, брати та сестри.
“Дякую, що я не такий як оті темні: молюся українською, постою, в принципі, коли заманеться, бо я маю свідому віру, та доначу…” Фарисей чинив побожно. Постував та підтримував громаду, вірогідно вів спосіб життя за Божою Торою, як її розуміла його секта. Однак, молячись, він вчепився до митника, який собі нікому не заважав у куточку. Він каже, “дякую, що я не такий…”. Вдячним Богові теж добре бути, але варто розуміти, що причиною не є “я”. Від того, щоб я був людиною з дна пекла відділяє лиш милість та любов Божа. Бог спасає мене від гріха, яка ж тут моя заслуга? Я лиш співпрацівник. Як я смію величатися над іншим? Тому виправдався фарисей менше, ніж митар.Подивімося на молитву св. Єфрема: “Духа ж ціломудрості, смиренномудрості, терпеливості й любові даруй мені, рабу Твоєму.” З Скарба життя приходять усі блага.Ми не повинні судити інших, особливо про духовний стан інших (та й про духовний стан себе самого не варто). Ми можемо почати уявляти наче ми на високих щаблях духовного пізнання чи дуже вже побожні, але маємо пам’ятати, що ми найперші з грішників, і ніякі ми не високодуховні.
Закхей у деревáхДля людини не надто природно жити у гіллі. Думаючи про якості дерева, ми радше хочемо наслідувати їх вкоріненість, твердість, стійкість. У гіллі немає спільноти, мешканець гілля відривається від світу, вже належить до неба, як пташка.Італійський письменник Італо Кальвіно написав роман Il barone rampante про шляхтича, який раз відмовився їсти суп з равликів та оселився на дереві, щоб нога його не ступила на землю. Поселившись у гіллі, він обрав індивідуалізм, утім, не відкинувши суспільство. Він не ізгой і не відлюдник. Врешті, він навіть кохає. Він обирає свободу у суспільстві на власних правилах.Закхей був великим грішником, бо оббирав людей як липку. Крім того, він був низенький, як пеньок, тож, почувши про наближення Господа, він заліз на смоковницю. Він піднявся над юрбою, щоб побачити Бога.Що значить побачити Бога та принести йому покаяння? Це означає, як Закхей, не обирати індивідуальність чи свої правила. Це означає співпрацювати з Богом. Закхей поновлює справедливість, покаявшись, віддаючи гроші покривдженим та бідним. Тоді спасіння приходить у його дім, каже Бог, який вже сидить у його домі.Закхей піднявся на дерево не щоб звеличитися чи поринути у абстракцію “духовного” життя, але щоб зустріти Бога втіленого. Спустившись, він приносить конкретний та обчислювальний плід покаяння, який, утім, росте у необчислювальну вічність.
TGLIST.COM.UA
