ЯВ - Язичницький Вісник

Весняне Рівнодення у римлян - ч. IIБагатоденне святкування Хіларій включало піст. Так адепти, готуючись до Дня Відродження Аттіса, утримувалися від "від зерна й усієї багатої та нечистої їжі, бо обидва вони ворожі душі" (за словами римського історика Саллюстія). Піст продовжувався під час ритуального зрізання дерева. Після цього відбувалося священне пиття молока, яке означало нове народження, повернення до Божественного Джерела.Весняне Воскресіння Природи Єдине з Воскресінням Бога Рослинності.Можливо, саме значення культу Аттіса повпливало на рішення християнського I-го Вселенського собору визначати дату святкування Пасхи в залежності від Весняного Рівнодення. Пам'ятаймо, що у свідомості римлян образ Христа розумівся як образ воскресаючого і помираючого бога, а християнство ввібрало у себе ряд античних містеріальних комплексів і магіко-ритуальних практик (не тільки від таїнств Кібели і Аттіса, але і мітраїстських та ін.), щоправда, без Глибинного Метафізичного Сенсу і Переживання Священного.ЯВ #Свята

Весняне Рівноденння у германців - ч. IУ наближенні Весняного Рівнодення розкажемо про традиції індоєвропейських народів, пов'язані із святкуванням Древнього Язичницького Святодня.У германців назва цього Свята має спільний корінь із теонімом Богині Зорі, Весни та Пробудження Природи Остари (Еастри). Спільнокор. до цього імені є нім. Ostern та англ. Easter - слова, якими західні християни позначають Пасху. Спільну семантичну основу із теонімом "Ostara" мають гр. "Еос", санскр. "Ушас" та балт. "Аустра" - імена Богині Зорі. Від цього ж слова походять такі позначення Сходу як англ. "East", нім. "Ost", швед. "Öster" та ін.Я. Ґрімм пише:"Таким чином, Остара, або Еастра могла бути божеством зорі, висхідного сонця; її поява приносила із собою радість і благодать; усе це могло легко узгоджуватися і з днем воскресіння християнського Бога (...)Вважалося, що на Великдень, коли на землю повертається весна, серед скель і гір можна побачити одягнених у біле дівчат; імовірно, це відгомін культу давніх богинь" ЯВ #Свята

Опублікуємо деякі питання з чату:Добрий день! Я маю відносно слабке уявлення про «сектори відповідальності» Богів у словʼянському пантеоні, але хотів би спитати хіба для третьої функції у словʼянській міфології не пасував би більше образ Богині Лади чи можливо якогось іншого Божества плодючості, бо наскільки мені відомо Мара це Богиня зими, смерті, моменту переходу з світу живих у володіння Велеса, а той самий Фрейр та Сарасваті не відповідають аналогії з Марою на відміну від умовної Лади наприклад, чи можна більше дізнатись про це? Слов'янський пантеон зберігає індоєвропейську трифункційну систему у вигляді такого осмислення:1. Влада Правна і Магічна - Велес, Віщий Бог Смерті.2. Сила Військова і Фізична - Перун, Бог-Громовик.3. Плодючість - Марена, Ярило (Молодий Лик Велеса) та Інші Духи Родючості.Образ Марени це Лик Великої Богині - Володарки над Життям та Смертю, Родючістю та Потойбіччям. Він завжди амбівалентний, завжди пов'язаний із Хтонічними, Акватичними та Лунарними Ієрофаніями, у Яких Розкривається Єдність Дихотомії Життя-Смерть. Тому Велика Богиня шанується і як Дарителька Божественних Вітальних Сил, Сексуальності, Плодючості, так і як Божественне Джерело Смерті, Війни і Руйнації.Богиня Смерті - Жіноча Іпостась Духу Безодні, Велеса. Тому на балто-слов'янському просторі також відомий (особливо поширений у литовців) теонім "Віелона" - слово, яке має спільний корінь із іменем "Велес". Корінь *wel має відому семантику Смерті, Прихованого, Потойбіччя.У свою чергу корінь *mar/*mor, який є семантичним ядром імені "Марена", має значення Смерті та Родючості. Звідси, напр. римський теонім Бога Війни та Плодючості Марса та кельтський теонім Великої Богині Морріган.Образ Богині Лади, якщо й дійсно був у слов'ян, маловідомий. Чимало інформації про цей образ справедливо вважають плодами т.зв. "кабінетної міфології". При цьому надважливо пам'ятати, що Всі Жіночі міфологічні образи є Ликами Єдиної Великої Богині.ЯВ

Зв'язок індоєвропейського та тюрко-монгольського пантеону ІНа індоєвропейському міфо-релігійному просторі, за гіпотезою Ж. Дюмезіля, була виокремлена трифункційна структура пантеону, що включає в себе:І функція - влада правна та магічна (Божество Світлого та Темного Сакрального, Віщий Бог Смерті)ІІ функція - влада військова та фізична (Бог Громовик)ІІІ функція - образи Богів плодючості, покровителів ремесл. У пантеоні кожного і-є народу прослідковується зазначена структура, як, наприклад, у германській традиції Вотан\Тюр - Тор - Фрейр, у балто-слов'янській Дієвас(Див)\Велняс(Велес) - Перкунас(Перун) - Мара, у ведичних аріїв Варуна\Мітра - Індра - Сарасваті. Першу функцію розділяють Боги Світлого і Темного Сакрального. Небесний Батько, Божественне Проявлення Світлого Сакрального, майже у всіх і-є традиціях сприймається як deus otius (Бог відпочиваючий). Образ Творця набуває пасивності та трансцендентності, що пов'язано із виснаженням під час Творіння. За основними космогонічними міфами Творіння Розкриває і Завершує Бог Смерті, Першопомерлий. Він - Володар над Світом Померлих, Покровитель Жерців, Бог Таємних Магічних Знань та Темного Сакрального.До другої функції відносять Бога Громовика, Який є відокремленим з часом Образом Атмосферного Божества від Небесного Батька. Третю функцію займають Божества Плодючості, нерідко Велика Матір.Тюрко-монгольський пантеон, який належить до урало-алтайської групи, також відносять до трифункційної структури, хоча, на відміну від і-є, Образ Небесного Батька Тенгрі не є пасивним, що пов'язано із кочовим способом життя та шануванням правителя як ієрофанії Небесного Сакрального. За функціональною структурою його зображають так - Тенгрі\Ерлік-хан - Ульгень - Умай.ЯВ

Міф про сходження Інанни в Пекло Інанна, Велика Богиня в шумерській міфології, за однією версією міфу сходить в Пекло до Сестри Ерешкігаль, Володарки Світу Померлих, з метою перейняти Владу над Обителлю Мертвих. Інанна на шляху до Царства Володарки Померлих проходить Сім Дверей, Сторожі Яких поступово знімають вбрання Богині, тож Інанна дістається Палацу Ерешкігаль нагою. Ерешкігаль направляє на Богиню Погляд Смерті і Та застигає. Після довготривалих випробовувань Інанна повертається до Світу Живих шукати Собі заміну в Царстві Мертвих, за указаннями Сімох Суддів Пекла, Ануннаків, та обирає Свого Священного Чоловіка Думузі, Який у Її відсутність не тужив за Богинею, а насолоджувався Владою над Ереном. Після цього Образ Молодого Думузі перетворюється на Помираючого та Воскресаючого Бога, Який пів року проводить в Обителі Мертвих.Цей міф розкриває Величне Таїнство Смерті як природний та необоротний етап Космічного Циклу, після Якого настає воскресіння, що забезпечує Єдність Дихотомії Життя та Смерті. Символізм наготи Інанни в Царстві Ерешкігаль означає безсилля Великої Богині Любові та Родючості запобігти або відмінити Смерть. В Обителі Мертвих володарюють непорушні закони. Цей міф розкриває Глибинний Священний Сенс: після кожного Акту Творіння слідує ритуальна Смерть.ЯВ

Космогонія в шумерській міфологіїШумеро-акадська Першоматір, Змієбогиня Намму, яку ототожнювали з Первинними Водами, породила Бога Неба Ан та Велику Богиню Кі - уособлення Чоловічого та Жіночого початку, Які злилися в Священній Ієрогамії та внаслідок Священного Акта створили Енліля, Бога Повітря.Згодом Небо і Земля розділяються: Ану підіймає Небо вгору, а Енліль забирає Свою Матір, Землю, вниз. Одним з теонімів Бога Вітру є Велика Гора, що набуває особливого сакрального сенсу в процесі Космогонії. Гора відома як ієрофанія сакрального центру - Axis Mundi, що неодмінно призводить до розриву рівней Буття.Золотий Вік або Першочаси шумери ототожнюють з Тільмунон, володарем Якого виступає Енкі, Який спить там зі своєю цнотливою дружиною Нінгірсу. Райське Буття завершується з'їданням Енкі квітів, замість того, щоб визначити їх Долю (задати Космічний Порядок), після чого розгнівана Нінгірсу перестає дивитися на Володаря Тільмуна "поглядом Життя", що призводить до Смерті Енкі та подальшого Його відновлення Богинею. Енкі виступає Першим Померлим, пройшовшим Посмертну Ініціацію через Смерть та подальше Відновлення. Також з'їдання квітів можна осмислювати як Самозабуття Своєї Природа та повернення до Глибин через Ініціацію.Зображення: Велика Матір Намму із зміїною головою ЯВ

3 Найхарактерніші риси Слов'янського Язичництва1. Індоєвропейське походженняТак саме індоєвропейський генезис слов'янської релігії визначає її космологію та осмислення Божественного, структуру пантеону і теоніміку. Ця риса не враховувалася багатьма дослідниками 19-го - поч. 20-го ст., що не дозволяло повноцінно та без редукціонізму пізнати духовну культуру наших Предків. У свою чергу розвиток індоєвропеїстики і феноменології релігії, порівняльний аналіз слов'янської етнорелігійної традиції із германською, римською, балтійською та ін. системами дозволив таким вченим-індоєвропеїстам як О. Гейштор, М. Гімбутас, В. Іванов та В. Топоров досліджувати слов'янське язичництво як повноцінну та багату етнічну релігію.2. АрхаїчністьБалто-слов'янське язичництво зберігає індоєвропейські теоніми та міфологічні комплекси у їх особливо древній формі, що пов'язано як із безпосереднім наслідуванням (навіть на територіальному рівні) архаїчних індоєвропейських культур (зокрема Ямної, яка знаходилася на території України і є витоковою для всієї індоєвропейської експансії). Так слов'яни називають Віщого Бога Смерті Велесом, Громовика Перуном, Небесного Батька Дівом, що успадковує древні імена *Welinas, *Perkwunos і *Dyeus у їх майже незмінній формі.3. Багата джерельна базаДійсно, не враховуючи на відсутність у слов'ян власне слов'янських писань дохристиянського періоду, слов'янський регіон багатий на народну творчість, яка нерідко зберігає архаїчні міфологічні комплекси (часто навіть без нашарувань християнських уявлень, які, втім, неважко виявити). Зафіксовані етнографами 19-го - поч. 20-го ст. народні обрядові дії наслідують язичницькій магіко-ритуальній практиці, а інколи і продовжують її. Тому застосування відповідної наукової методології (а не марксистсько-історичного підходу або редукції) відкриває у народних піснях елементи древнього богослужіння, а у фольклорі - міфологію.ЯВ

У цей день, 11 лютого, східні слов'яни часів двовір'я святкували день християнського святого Власія Севастійського, народні уявлення про якого як про "коров'ячого бога" сформувалася внаслідок змішання у свідомості охрещених слов'ян постаті християнського діяча та міфо-релігійного образу Велеса.На місцях колишніх капищ Велесу нерідко будувалися храми саме Власію. У Ярославлі, наприклад, перша церква, побудована на місці святині Велеса, була присвячена святителю Власію.У "Основах язичницької теології" ми писали:Віщого Бога Смерті, Велеса, слов’яни називали “Скотьїм Богом”, що семантично тотожно санскр. Paśupati (पशुपति – “Володар скота”, “Пастух”) – теоніму Віщого Бога в індуїстській традиції, Шиви. Теонім Paśupati вперше зустрічається в Ріґведі в гімнах до Рудри (теж одне з імен Шиви). У мантрі om mṛgapāṇaye namaḥ Віщого Бога славлять як Того, Хто веде тварин.(...)Скот для індоєвропейців, як для кочових скотарів, мав особливу цінність. Звідси вживання слов’янами слова “скот” та германцями “fehu”, як у значенні власне “худоба”, так і у значенні “багатство”, “достаток”, “цінність”. Тому Віщий Бог Смерті шанувався нашими Предками і як Хранитель та Божественний Даритель Багатств, Скарбів. Ряд рідновірських громад святкують сьогодні Велесів День, не безпідставно (а опираючись на етнографічний матеріал) вважаючи період першої половини лютого пов'язаним із архаїчним культом Рогатого Бога. Ми, адепти Хаософського Монізму, шануємо цей день, а також усі дні нашого життя, кожен з яких жертвуємо Віщому Богу Смерті.Слава Язичницькому Відродженню!Слава Рідним Богам!Віщому Велесу - Слава!ЯВ #Велес

Продовжуємо розповідати про рекомендовану для дослідження язичництва (і релігії в цілому) літературу - скарбницю релігієзнавчого знання.Сьогодні коротко проаналізуємо фундаментальну працю М. Еліаде - "Трактат з історії релігій". Серед тем, які автор досліджує у цьому творі, виділимо особливо глибоко розглянуті питання:- Морфологія священного і полівалентність сакрального досвіду;- Уранічні, акватичні, солярні, лунарні і хтонічні ієрофанії, їх відображення у міфології;- Ієрофанії рослинності та їх зв'язок із календарними магіко-ритуальними комплексами, святами родючості;- Священний простір і час, символіка ієрофаній та їх амбівалентність.Прочитання і глибинне осмислення праці дає змогу усвідомити причини поступового заміщення культу Небесного Батька культом Громовика у індоєвропейських релігіях, зв'язок символіки Світового Дерева та образу Великої Богині, Сакральний Зв'язок Сонця із Інфернальними Ієрофаніями та ін.Одна з тих книг, яка сформувала Світогляд Язичницького Відродження.ЯВ #література

Хетам був відомий міф про викрадення Сонця Богом Глибинних Вод Аруною (теонім має спільний корінь із санскр. "Varuna"), який, ймовірно, споріднений із міфом про Викрадення Сонця Велесом у балто-слов'ян та семантично пов'язаними міфами про Врітру і Рахулу у індоаріїв. Так, згідно з міфом, після сварки Неба, землі та людського роду з Глибинними Водами (можливо, через відсутність жертвопринесень Акватичному Богу і забуття Древньої Мудрості). Тоді Аруна забирає Сонце у Води (=символ Хаосу, Божественного Непроявленного). Тоді Тешуб, Громовик, просить Свого Сина Телепінуса (можливо, образ людства в цілому) повернути Сонце.Телепінус одружується на Донці Аруни, Яка є Божественною Динамічною Енергією та Мудрістю, а Аруна отримує у придане Священні Божественні Жертви.Фотографія: образ Громовика, Який стоїть на бику (бик - поширений символ Уранічних та Метеорологічних Богів, а також символ жертви; пор. семантику символу бика у контексті культу Велеса, Одіна та Мітри), стела з Таль-Амару, 9 ст. до Р.Х.ЯВ #хети