3 Найхарактерніші риси Слов'янського Язичництва1. Індоєвропейське походженняТак саме індоєвропейський генезис слов'янської релігії визначає її космологію та осмислення Божественного, структуру пантеону і теоніміку. Ця риса не враховувалася багатьма дослідниками 19-го - поч. 20-го ст., що не дозволяло повноцінно та без редукціонізму пізнати духовну культуру наших Предків. У свою чергу розвиток індоєвропеїстики і феноменології релігії, порівняльний аналіз слов'янської етнорелігійної традиції із германською, римською, балтійською та ін. системами дозволив таким вченим-індоєвропеїстам як О. Гейштор, М. Гімбутас, В. Іванов та В. Топоров досліджувати слов'янське язичництво як повноцінну та багату етнічну релігію.2. АрхаїчністьБалто-слов'янське язичництво зберігає індоєвропейські теоніми та міфологічні комплекси у їх особливо древній формі, що пов'язано як із безпосереднім наслідуванням (навіть на територіальному рівні) архаїчних індоєвропейських культур (зокрема Ямної, яка знаходилася на території України і є витоковою для всієї індоєвропейської експансії). Так слов'яни називають Віщого Бога Смерті Велесом, Громовика Перуном, Небесного Батька Дівом, що успадковує древні імена *Welinas, *Perkwunos і *Dyeus у їх майже незмінній формі.3. Багата джерельна базаДійсно, не враховуючи на відсутність у слов'ян власне слов'янських писань дохристиянського періоду, слов'янський регіон багатий на народну творчість, яка нерідко зберігає архаїчні міфологічні комплекси (часто навіть без нашарувань християнських уявлень, які, втім, неважко виявити). Зафіксовані етнографами 19-го - поч. 20-го ст. народні обрядові дії наслідують язичницькій магіко-ритуальній практиці, а інколи і продовжують її. Тому застосування відповідної наукової методології (а не марксистсько-історичного підходу або редукції) відкриває у народних піснях елементи древнього богослужіння, а у фольклорі - міфологію.ЯВ