Статистика telegram channel - @notevskyi

Підозра Шабуніну – шкідливий крінж. З якого боку не подивись. Вчора навмисно взяв паузу, щоб подивитись на розвиток ситуації в динаміці і якусь додаткову інформацію. Краще, на жаль, не стало. Юридично. Шабунін – військовослужбовець. Його відрядження було офіційно оформлене, в якому він отримував стандартну зарплату військовослужбовця. Без «бойових» виплат. В рамках якої кримінально-правової школи це можна витлумачити як ухиляння від військової служби і шахрайство з грошовим забезпеченням – мені невідомо. В комунікації ДБР фігурує використання авто в особистих цілях, але лише в комунікації – в підозрі чи інших процесуальних документах авто не фігурує. Можливо, зʼявиться пізніше. Це вже хороший маркер «неупередженості» слідства. Кожен мінімально обізнаний в волонтерській справі знає, що передача авто конкретному військовослужбовцю без постановки на баланс в/ч – стандартна і легальна практика з десятка причин. За такою самою логікою можна оголосити сафарі на тисячі військових і посадити цілу бригаду, якщо не корпус, але за дивним збігом обставин першопроходцем став саме Шабунін. Політично. Навіть якщо повірити, що якісь елементи підозри можуть бути обґрунтовані, то в те, що її активували без політичного мотиву – повірити неможливо. Бо з тисячі таких же потенційних фігурантів обрали того, хто системно пісочить владу. Головний український сірник для суспільного вибуху – криза справедливості – нікуди не дівся. Зрив призначення керівника БЕБ і підозра Шабуніну лише цю кризу розпалюють. Критики влади від цього менше не стане – навпаки, це ще більше віддалить від влади громадянське суспільство, яке і без того дало захмарний кредит довіри зі значно ширшим карт-бланшем, ніж звикло. Поляризація, поглиблення недовіри, образ влади як репресивної машини, а не лідера нацспротиву. Це все, чого ви досягнете. Це нашкодить владі, можливо, фатально, але що гірше – нашкодить усім і найбільше державі. Бо українці завжди стійко виносили соціально-економічні і навіть військові труднощі, але ніколи не мирились з політичними переслідуваннями і кризою справедливості. Безпеково. Російська стратегія – виснажити нас і зневірити. Терор, обстріли, полювання на цивільних, нічні атаки і руйнування – все для того, щоб ми втомились, здались і посипались. У цих умовах суспільство повинно бачити в державі джерело своєї сили. Розуміти, за що воно бʼється. Держава таким чином відповідає: ми бʼємось за те, що нічого не зміниться; за ручні правоохоронні органи; за вибіркове правосуддя; за покарання критиків. Можливо, когось в урядовому кварталі це і мотивує битись. Для решти суспільства – це більша зневіра, ніж терор від шахедів. Приміточка: мені глибоко і особистісно неприємний Шабунін і його команда з їхньою публічною риторикою, політичним лобізмом і медіа-кілерством. Я вважаю його активність останніх пару років деструктивною і шкідливою. Мене виводять їхні методи боротьби з владою, за якими вони не бачать межу між боротьбою з державою. Але моє особисте ставлення вже не має значення, бо нам посилають сигнал: «Ми можем прийти за кожним». Сьогодні за тим, хто тобі не подобається. Завтра – за твоїм другом. Післязавтра – за тобою. Це не ті сигнали, які я хочу бачити від своєї влади. Вони несуть набагато більше шкоди і деструктиву ніж усе, за що мені може не подобатись Шабунін. Найкраще, що влада може зробити для нас і для самої себе – поховати цю справу, дати їй розсипатись, відчепитись від своїх критиків і не повторювати дурних помилок. Вони надто дорого коштують. Особливо зараз.

Є для вас важлива петиція.Я випускник Києво-Могилянської Академії. Біля Могилянки є сквер між Спаською та Костянтинівською вулицями. У нього досі немає офіційної назви. Могилянська спільнота зареєструвала петицію назвати його «Сквер Героїв-Могилянців». На честь студентів, випускників, співробітників і викладачів академії, полеглих у російсько-українській війні. З 2022 року за Україну віддали свої життя Богдан Радченко, Даниїл Євтушенко, Євген Олефіренко, Микола Рачок, Василь Мельничук, Павло Причепа, Валентин Демʼяненко, Гліб Іванов, Біжан Шаропов, Валерій Сенько, Іван Рибитва, Олександр Поліводський, Євген Квасков, Євгеній Осієвський, Остап Оністрат, Остап Бринський, Святослав Голда, Денис Олексієнко, Антон Смірнов, Олександр Вітковський, Дмитро Шпирин, Олександр Стасевич, Дмитро Сінченко, Сергій Рибак, Михайло Щетинін, Артем Дробот, Леонід Боримський. Комусь із них не було і 20 років. Тут можна почитати про них детальніше. Підпишіть, будь ласка, петицію про вшанування їхньої памʼяті.

❤️Війна принесла Україні не лише втрати й виклики, але й нові можливості; українська зброя довела свою ефективність у бою й користується попитом. У 2022 році Україні вдалося виробити власного озброєння на $920 млн. Натомість, у 2024 році цей показник збільшився вдесятеро. За словами очільник Мінстратпрому Германа Сметаніна, Україна має потужність для виробництва озброєння на $34 млрд щороку. Проте фактично фінансування вистачає лише для виробництва зброї на $13,8 млрд.Українські виробники здатні виробити більше, ніж держава може і хоче законтрактувати.Тож вийти на міжнародний ринок озброєння для України — це не лише шанс зробити країну впізнаваною, а й зміцнити економіку. Поки Трамп намагається дістатися до наших надр, маємо шукати варіанти для нарощення експорту. Бути не ресурсним придатком, а країною, яка виробляє та продає технології. Настав час відкрити контрольований експорт озброєння. Це дасть гроші, це дасть інвестиції, це дасть можливості для посилення нашого власного війська, це дасть престиж та вплив у світі. Не зерном та металом єдиними!

А ще сьогодні пройшло засідання Київради. Ну, спробувало пройти. Костянтин Богатов: «Виглядає так, що сьогодні Київрада остаточно втратила свою функціональність для міста.Сесія планувалася, як то кажуть, «адаптивна», тобто без гострих земельних питань. Здавалося що всі перейнялися і безпрецедентними результатами обшуків в КМДА (уся верхівка земельного блока під арештом), і головне важкими новинами на міжнародному фронте.Планувалося вшанувати Героїв Небесної сотні, показати єдність перед новими зовнішніми викликами і проголосувати щось просте і логічне, що не викликає питань в цей складний час.Але не так сталося, як гадалося.Фракція «Евросолідарність» виступила зі зверненням стосовно утисків свого лідера П.Порошенка (кейс санкцій РНБО минулого тижня). Питання зрозуміле, кожна фракція час від часу відпрацьовує завдання з гори, тем паче в питанні санкцій проти попереднього президента дійсно є про що поговорити. Але зал цього не підтримав, точніше питання підтримали тільки ЕС і Удар, а цього виявилося недостатньо. На мій погляд саме сьогодні підіймати питання звернення до Президента, Кабмину і ВР стосовно «утисків опозиції» і «узурпації влади» це грати на руку тим, хто нас намагається прямо зараз лишити нас суб’єктності і знищити нашу країну. Тому і я особисто це не підтримав.На цьому можна було би зупинитися, це не в перше і не в останнє, коли зал КМР не підтримує «політичні звернення», але ЕС пішло далі і заблокувало трибуну. Сесія завершилась не розпочавшись.Це були факти, а далі мої припущення.Така поведінка головного органу самоврядування столиці в купе з безконечними корупційними скандалами дає шикарний пас Військової адміністрації брати владу в місті в свої руки. То, на що останнім часом скаржилася представники фракції більшості – узурпація влади новим керівником КМВА Тимур Ткаченко, стає насущної необхідністю, бо якщо більшість КМР хоче гратися в велику політику, то хтось повинен керувати містом.»P.S.: за трибуною заступник Кличка, лідер фракції ЄС, фігурант розслідування Бігус.Інфо (це все 3 в 1), якого Кличко відсторонив з посади, але відсторонялка в Києві працює погано. Якби ж тільки лише вона.

Давайте так, щоб без маніпуляцій. Справа не в шашликах. Виступ Зеленського про шашлики це настільки огидне ганьбище, що мене самого передьоргує як згадую, хоча і субʼєктивно вважаю несмаком тикать в це в 2025. Але і громадяни, і опозиція мають повне право це згадувати. Справа в Сергії Ківалові. Це людина, відповідальна як голова ЦВК за фальсифікацію виборів 2004 року і проголошення Януковича президентом, з чого почалась Помаранчева революція. Це автор закону Ківалова-Колесніченка про русифікацію України та знищення української мови. Це ректор університету, який зганяв студентів на антимайдан і відраховував учасників Революції Гідності. Це номінант медалі Пушкіна за «великий вклад у збереження, популяризацію російської мови та культури», яку йому вручив Владімір Путін. Це автор статті «Пора готовить Конституцию Одесской области», де він закликав до відокремлення Одещини. Це депутат від Партії регіонів, який голосував за диктаторські закони. Це людина, яка цілком ймовірно готувалась стати гауляйтером Одещини в разі окупації України, що наша розвідка анонімно підтверджувала ЗМІ ще в 2022 році. Сергій Ківалов, як і купа інших його спільників, це велика системна проблема. Він мав бути покараний ще в 2014 році. Відповідальність за його безкарність лежить на вертикалі Петра Порошенка і потім вертикалі Володимира Зеленського, які вирішили, що вигідніше дати дах і використовувати в своїх цілях. Як і ще дуже багатьом персонажам. Це перший рівень проблеми. Він важливіший. Другий рівень проблеми, який лише посилює перший — легітимізація таких персонажів моральними авторитетами і кумирами суспільства. Одна справа якісь приколи з фотками чи навіть диплом на ничку. Інша справа — впрягатись за них. Мені реально не ок, що колишній головком ЗСУ, одне з облич війни і нині посол України в Британії публічно відстоює своє право на дружбу з Ківаловим.

От уявіть, ви Марко Рубіо. Все життя займались політикою, будували собі карʼєру. Були молодим і успішним сенатором. Балотувались в президенти в дитячому для США віці 43 роки, стояли на класичній республіканській платформі. Ви — ворог авторитарних режимів, захисник вільного світу від Китаю, Ірану і Росії, справжній консерватор-рейганіст. Всю експертизу побудували в сфері зовнішньої політики і національної безпеки, працювали в профільних комітетах Сенату. Але в ваш зоряний час в політику вривається руда мавпа і кількома твітами ставить вас на розвилку: або вдягати клоунського капелюха, або припиняти свою карʼєру. І ви, плекаючи президентські амбіції, приймаєте нові правила гри: впрягаєтесь за президента Трампа, зраджуєте собі, змнюєте свої позиції на 180 градусів залежно від ноги, з якої піднявся Вождь, перевзуваєтесь у повітрі, щоб отримати бодай якусь посаду. За відданість і дива еквілібристики вас роблять Державним секретарем США, як пишуть американські ЗМІ — кандидатом у наступники Трампа. Але до 2028 треба дожити і зберегти свою актуальність. І ось ви, Марко Рубіо, досвідчений сенатор, молода зірка Республіканської партії, шанований експерт в зовнішній політиці і національній безпеці, спускаєтесь з трапу літака Держдепу з важливою державною місією: залякати Панаму і ні разу не заржать в розмові з її президентом, що Трамп реально погрожує вам вторгненням. Але треба триматись в тонусі, бо вам ще редагувати програмну статтю на наступний ранок, де ви обґрунтовуєте стратегічний інтерес США навести порядок в Південній Америці і помиритись з Мадуро замість приборкання тоталітарних антиамериканських режимів, які розвʼязують війни і штовхають планету до Третьої світової. Тож перед сном ви знімаєте клоунського капелюха, змиваєте грим і тихо плачете перед дзеркалом, сподіваючись, що все це буде не марним.

Під кількома останніми відосами і навіть трохи тут є коментарі, «а коли буде відео про Маркуса і ситуацію в 47 бригаді???». При чому так типу з претензією, чому досі не прокоментував і коли я це зроблю. Доповідаю: з ймовірністю в 90% — ніколи. Я чесно не розумію людей, які зараз коментують цю історію, дають свої оцінки, визначають правих і винуватих, і при цьому ніколи не були дотичні ані до 47-ї бригади, ані до армії загалом. Це історія про конфлікт конкретних військових у конкретній військовій частині. Якщо ви не були учасниками подій, не працювали зі сторонами конфлікту чи хоча би не перетинались із ними по службі — яку цінність має ваша думка? Так, озвучене Маркусом — це про совок і опір реформам, але це також і про персоналії і особистий конфлікт. А про всіх трьох дійових осіб — Маркуса, Шаламагу і Сака — я чув і багато позитивного, і багато критики. Від людей, яким довіряю, яких поважаю і які мають право на такі оцінки. З цих трьох у мене є досвід взаємодії лише з Маркусом: +- 10 хвилин спілкувались в грудні 2021. Три роки тому. Справив дуже приємне враження. Але більше ми ніколи не бачились і ніколи не спілкувались. Звідки мені знати, що відбувалось всередині бригади, які були внутрішні розклади, хто правий і хто винуватий? Звідки про це знати будь-кому взагалі не дотичному до війська? Для чого тут потрібна моя оцінка чи будь-якої іншої цивільної людини? Я знаю декількох людей, які служили або служать у 47-й бригаді і були там з моменту її створення. Нехай вони це і коментують, якщо вважають за потрібне. Ось, наприклад, прокоментував мій друг Богдан Тищенко, «талановитий молодий чоловік зі своїми приколами» із відео Маркуса. Почитайте краще його думку. Деяких із 47 бригади я, на жаль, знав. Наприклад, Олександра Сокоренка, який загинув минулого року в Оріхові під час контрнаступу. До речі, у нього сьогодні мав бути день народження. Він уже не прокоментує. Ця історія і про нього. І про всіх інших загиблих бійців. Не хочеться танцювати на їхніх кістках заради хайпу. 10% залишаю на те, що ця історія вийде за армійський контекст або за межі особистого конфлікту конкретних військових конкретної військової частини, і думка цивільного раптом тут стане доречною. Сподіваюсь, цього ніколи не станеться.

Жорстка заруба між путінським православним олігархом і представником Трампа з врегулювання російсько-української війни. Кіт Келлог, якого Трамп призначив відповідальним за завершення війни, окреслював свій план так: примушуємо обидві сторони сідати за стіл перемовин, караємо ту, яка відмовляється, даємо плюшки за готовність співпрацювати. Це в загальних рисах, бо офіційні конкретні деталі ще не презентувались. Константін Малофєєв, близький до Путіна православний олігарх, прокоментував це так: «Келлог приїжджає до Москви зі своїм планом, ми його приймаємо, а потім говоримо йому, щоб він ішов до біса, тому що нам нічого не подобається. Ось і всі переговори». Малофєєв, якщо що, це та людина, яка стоїть за вторгненням на Донбас в 2014 і появою Ігоря Гіркіна. Важлива людина в їхній імперсько-шизоїдній системі координат. Я чомусь думав, що команда Трампа цю заяву проігнорує, але недооцінив їх. Відповідь не змусила себе чекати. Кіт Келлог в коментарі Fox News: «Краще залізь назад до своєї коробки і зрозумій краще, хто такий президент Трамп. Тому що ти очевидно не розумієш, і ти точно розумієш, що таке Сполучені Штати Америки». Подобається 🤞

Грузини кожну нову ніч протестів організовані все краще, налаштовані все агресивніше, діють усе більш креативно. На сьогодні вже запланована певна координація з політиками, які спочатку були повністю відрізані від протестів. Як би ви не ставились до політиків в цілому, а без них нормальна демократична революція неможлива. Щоправда, все це працює як пропорційна відповідь на зростання жорстокості мусорів. Вони прям заряджені давить людей. Якщо я щось і недооцінював в Грузії весь цей час, то це силовий апарат Іванішвілі. Він у моєму уявленні був слабшим, ніж у Януковича, не кажучи вже про Лукашенка. Зараз той саме період, коли все тримається на морально-вольових. Міжнародна підтримка тут реально допоможе мотивувати грузин. Україна має задавати тренд: ми повинні офіційно виступити з невизнанням «виборів», узурпації влади, накласти санкції на Іванішвілі та керівництво Грузії і просувати це на рівні ЄС. Нам потрібно лідерство в цьому процесі. Це морально правильно і прагматично доцільно: втрачати нема чого, а в разі успіху – виграємо від цього і ми.

Перед сном. Гроші на війну в 2025 році в нас є, про це подбала і Україна, і чинна адміністрація США, і ЄС заздалегідь. Це кошти з заморожених російських активів як кредит від G7, і пряма допомога від ЄС, і довгострокові угоди з окремими країнами НАТО (ті самі «безпекові угоди», в більшості з яких прописані конкретні суми), і підняття податків. Ці цифри співставні з тим, що ми отримували в попередні роки з фінансуванням США. Важливо, що гроші з росактивів ми можемо використовувати на власний розсуд, у тому числі на закупівлю зброї. Іншими словами, в Трампа немає важелів тиснути на нас щодо миру за будь-яку ціну. Фактично, нас від американців цікавить лише зброя. Якщо він вирішить припинити безкоштовні постачання, то навряд чи відмовиться продавати нам американську зброю за ці самі кошти, бо це прибуток для США і «ділова розмова». Так триватиме щонайменше весь 2025 рік. Звісно, якщо він захоче і дуже впреться, то знайде як нам нашкодити, але думаю ці ризики прораховані і не змусять нас капітулювати 21 січня. З цією подушкою, співставною з ресурсами попередніх років, у нас є фізична можливість пройти 2025, покращити свої позиції перед майбутніми перемовинами і заходити в них із сильнішими позиціями. Це може мати ефект і на Трампа, який вважає, що телефонним дзвінком примусить кого завгодно до чого завгодно, і навряд чи захоче виглядати лохом, який не може нормально тиснути на якусь там Україну. Звісно, ключове — це ефективне використання всіх цих ресурсів, наша внутрішня спроможність змінюватись і мотивація. Про це багато написано і сказано, і в цих питаннях нема чого кивати на партнерів. Є наша домашня робота, яку за нас ніхто не зробить, і зараз саме час нею займатись. І поки влада тиснутиме на партнерів, щоб давали зброю, ми маємо далі тиснути на владу, щоб не кохала вола з реформами і посиленням України. Якщо і є позитив від перемоги Трампа, то це те, що вона має стати холодним душем і для Європи, і для нас самих. Треба зібрати раму і дожать те, що можемо — тоді і переговори проведемо краще, ніж від нас зараз очікують. Зневіра — зло. Зло треба бороти. Добраніч 🫶