Статистика telegram каналу - @musakovska

Логотип телеграм спільноти - Юлія Мусаковська. Вірші. 2021-05-19

Юлія Мусаковська. Вірші.

Кількість підписників:
845
Фото:
17 
Відео:
 
Посилання:
28 
Категорія:
Блоги
Опис:
Мої вірші та переклади, текст і голос.

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Юлія Мусаковська. Вірші. - @musakovska

Запрошую, 11 грудня у Львові. Спеціальні гості: “Мертвий Півень”: https://www.facebook.com/share/13xziUNWz4/

Зображення до поточного посту у каналі "Юлія Мусаковська. Вірші." - @musakovska
170
24-12-04 17:24

I
ще не зима ще на гіллі тугий шепіт яблук
ще не зима ще ліси—переповнені храми
снайпере цілься у вутлий газетний кораблик
встромлений у гущавину панорами
будь милосердним нехай він загине відразу
серце з паперу горить та продовжує битись
чуєш ступають по вістрях дороговказів
троє білявих братів ці вигадливі вбивці
ще не зима ще обманюй тримай мене міцно
ще не зима зав'яжи мені очі туманом
нам ще до страти заледве залишився місяць
світ замерзає—горіти не будемо марно
дихай на зблідле чоло не послаблюй обіймів
швидко займуться кленові прострілені крила
скоро нам золото й попіл осядуть на вії
скоро зима зафарбує нас намертво білим
контури тіл наші губи і крики протесту
з шепотом яблук лісів до останнього слова
вписані щільно в глибини її палімпсестів
ми ще народимось ми заговоримо знову
2013
("Шепіт", з книжки "Полювання на тишу")

325
24-12-01 17:30

Беру участь у благодійному аукціоні зустрічей. Збираємо кошти на баггі для 3-ї штурмової. Аукціон завершується завтра: https://www.instagram.com/p/DCeXzJVtwC6/?igsh=N2oyaWpjZ3NqejF1

328
24-11-30 18:10

***
Перед світанком вона продирається в дім.
Виє. Лягає на груди, каже: ходім.
Дихає в темряві, наче ковальський міх.
Каже: візьму тебе чи когось із твоїх.
Перелічи незавершені справи, гріхи,
можна уголос, послухаю залюбки.
Всі дорогі імена називай досхочу:
я навмання до будь-кого прилечу.
Школена, спущена з прив’язі щодоби,
в ката на службі, здичавіла від ганьби.
Книга буття, де прописано кожен вдих,
cпалена поміж отих, українських книг,
там, де в посадці — розстріляний Бог нагий,
там, де не вознесуться жодні боги.
Віриш іще? — забиває слова, мов клинці,
довгими кігтями водячи по лиці.
Згущена ніч розвиднюється на відбій.
Люди людей бережуть замість богів.
Смерть відповзає й одного разу вночі
тих пожере, хто радів, що її приручив.
23.11.2024

597
24-11-23 18:23

***
В часі, коли хочеться тільки тиші,
у голові крутиться голос твій,
наче улюблена платівка;
кожен оберт — за порух пухнастих вій
над суворими очима розтинача.
Як воно — зазирнути в суть речей і не мати
жодного порятунку з цього знання?
Бачити чітко подобу кожного явища і не бути
в змозі його відвернути.
В часі, коли майбутнє зовсім не проглядається,
у пітьмі проступають білі обриси завтра —
смішного надувного човна.
Але над морем вже виріс червоний місяць
кінця світів.
Чи веслуватимеш зі мною?
Куди ми встигнемо доплисти?
2024

524
24-11-22 19:04

***
Швидко-швидко перебирає вервицю слів,
наче боїться не встигнути їх сказати,
загорнути голос в суху кору,
висікти на ще живому стовбурі
повідомлення наступним поколінням,
подорожньому, коли прийде у спа-
сенний цей край, благословенний,
що позбудеться нарешті сумних повторів.
Адже саме для того промовляються
всі топоніми, імена й позивні
в унісон, голосами, наповненими
смутком і захватом, любовʼю й болем –
раз по раз виливається через край.
Наче на рятувальних ношах виносять
історію, вцілілу і зафіксовану.
На мʼяку траву, повз онімілий натовп,
де ніхто вже й не сподівався.
Вона розплющить очі й примружиться
від різкого світла.
Згадає все.
2.11.2024

768
24-11-02 21:11

Майже виняток у цьому каналі: анонс. 2 листопада - Івано-Франківськ, запрошую.

Зображення до поточного посту у каналі "Юлія Мусаковська. Вірші." - @musakovska
837
24-10-29 16:39
***
Цьогоріч відпускати осіннє тепло
надто боляче — наче зриваєш зі шкірою.
Так самотньо любові ще не було
між надією й вірою.
Полудневі хвилини в’язкі, як глей:
хочеш зрушити, й кроки схожі на подвиги.
Перелітне серце — пташа мале —
завмирає від подиву.
В павутинні заплуталась нитка життя,
ще напрочуд міцна, але натяг сильнішає.
І мережива над головою летять,
обертаються віршами.
Бачиш: небо розтяте вогненним мечем,
день тече непоправною втратою.
Як не встигнеш поцілувати в плече —
я отам догорятиму.
#каміння_і_цвяхи
3900
24-09-17 14:40

Говорила тільки з деревами,
їхньою шелестливою мовою.
Ніхто, каже, крім вас мене, любі, не розуміє.
Відкриваю рот, а з нього чути тільки шелех.
Дивлюсь, а в зіницях ніби колихається гілля.
Стою, і ніби листя з мене опадає,
що навіть не встигло пожовкнути.
Осипається, летить, притуляється до землі —
як на тому боці, де він лежить,
звідки не можуть його забрати.
Де тільки дерева бачать і знають,
щось йому шелестять.
А він чує, що це я з ним говорю.
Він чує —
обманюю себе,
щоб останній листок не злетів.
11.09.2024

1200
24-09-12 14:57

*** 
бути у цьому літі собою,
з губи витирати піт,
пити зі склянки шепіт прибою, 
любити кого не слід 
 
гострий камінчик з п’яти виймати,
кричати у шумі хвиль,
красти вогонь придорожніх маків,
для тих, кому бракне сил 
 
списа ламати об дні похмурі, 
співзвуччя шукати скрізь,
сіяти вітер і жати бурю,
затерши землею поріз 
 
зброю обравши не скласти зброю,
триматись втрачених меж,
бути у цьому літі собою —  
щоб осінь сталася все ж 
 
#БогСвободи

1600
24-08-21 09:43