Статистика telegram каналу - @musakovska

Логотип телеграм спільноти - Юлія Мусаковська. Вірші. 2021-05-19

Юлія Мусаковська. Вірші.

Кількість підписників:
857
Фото:
16 
Відео:
 
Посилання:
26 
Категорія:
Блоги
Опис:
Мої вірші та переклади, текст і голос.

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Юлія Мусаковська. Вірші. - @musakovska

***
В часі, коли хочеться тільки тиші,
у голові крутиться голос твій,
наче улюблена платівка;
кожен оберт — за порух пухнастих вій
над суворими очима розтинача.
Як воно — зазирнути в суть речей і не мати
жодного порятунку з цього знання?
Бачити чітко подобу кожного явища і не бути
в змозі його відвернути.
В часі, коли майбутнє зовсім не проглядається,
у пітьмі проступають білі обриси завтра —
смішного надувного човна.
Але над морем вже виріс червоний місяць
кінця світів.
Чи веслуватимеш зі мною?
Куди ми встигнемо доплисти?
2024

217
24-11-22 19:04

***
Швидко-швидко перебирає вервицю слів,
наче боїться не встигнути їх сказати,
загорнути голос в суху кору,
висікти на ще живому стовбурі
повідомлення наступним поколінням,
подорожньому, коли прийде у спа-
сенний цей край, благословенний,
що позбудеться нарешті сумних повторів.
Адже саме для того промовляються
всі топоніми, імена й позивні
в унісон, голосами, наповненими
смутком і захватом, любовʼю й болем –
раз по раз виливається через край.
Наче на рятувальних ношах виносять
історію, вцілілу і зафіксовану.
На мʼяку траву, повз онімілий натовп,
де ніхто вже й не сподівався.
Вона розплющить очі й примружиться
від різкого світла.
Згадає все.
2.11.2024

561
24-11-02 21:11

Майже виняток у цьому каналі: анонс. 2 листопада - Івано-Франківськ, запрошую.

Зображення до поточного посту у каналі "Юлія Мусаковська. Вірші." - @musakovska
693
24-10-29 16:39
***
Цьогоріч відпускати осіннє тепло
надто боляче — наче зриваєш зі шкірою.
Так самотньо любові ще не було
між надією й вірою.
Полудневі хвилини в’язкі, як глей:
хочеш зрушити, й кроки схожі на подвиги.
Перелітне серце — пташа мале —
завмирає від подиву.
В павутинні заплуталась нитка життя,
ще напрочуд міцна, але натяг сильнішає.
І мережива над головою летять,
обертаються віршами.
Бачиш: небо розтяте вогненним мечем,
день тече непоправною втратою.
Як не встигнеш поцілувати в плече —
я отам догорятиму.
#каміння_і_цвяхи
3600
24-09-17 14:40

Говорила тільки з деревами,
їхньою шелестливою мовою.
Ніхто, каже, крім вас мене, любі, не розуміє.
Відкриваю рот, а з нього чути тільки шелех.
Дивлюсь, а в зіницях ніби колихається гілля.
Стою, і ніби листя з мене опадає,
що навіть не встигло пожовкнути.
Осипається, летить, притуляється до землі —
як на тому боці, де він лежить,
звідки не можуть його забрати.
Де тільки дерева бачать і знають,
щось йому шелестять.
А він чує, що це я з ним говорю.
Він чує —
обманюю себе,
щоб останній листок не злетів.
11.09.2024

1100
24-09-12 14:57

*** 
бути у цьому літі собою,
з губи витирати піт,
пити зі склянки шепіт прибою, 
любити кого не слід 
 
гострий камінчик з п’яти виймати,
кричати у шумі хвиль,
красти вогонь придорожніх маків,
для тих, кому бракне сил 
 
списа ламати об дні похмурі, 
співзвуччя шукати скрізь,
сіяти вітер і жати бурю,
затерши землею поріз 
 
зброю обравши не скласти зброю,
триматись втрачених меж,
бути у цьому літі собою —  
щоб осінь сталася все ж 
 
#БогСвободи

1500
24-08-21 09:43

***
І ось ти стикаєшся з ворогом своїм лице в лице,
в оливному саду, на піску, білішому за кістки твоїх померлих.
Що скажеш йому? Надламаний горіх біля воріт росте,
нові гілки випускає, немов багнети, що його перемелють.
Донька твого ворога танцює під ніжним вивихом лози.
Птахи повернулись відновлювати розорені гнізда.
Сусід-кулеметник приїхав цілий — хіба здригається від грози
і часом серед ночі кричить, як чайка, пронизливо.
Коли свого ворога безпомилково у юрбі впізнаєш,
поцілив би — та слів або куль не видобути зненацька.
Повзуть блакитними поручнями пахощі бузини та яєчні,
а поміж них іще один гострий запах — ненависті.
Червона спека розпростує чіпкі клешні крабові,
обмацує натільні хрести, а на них — столітня іржа.
Донька твого ворога викидає ніжку дитинно, незграбно.
Танцює, і очі — ягоди,
з яких чавлять вино
у пору врожаю.
2019
#БогСвободи

1400
24-07-08 20:20

***
А ми ще триваємо, ще чіпляємося за життя,
як пізні квіти у жовтні, що вперто не відцвітають:
червоні, рожеві та жовті. Палкі, безтямні.
З камінними стеблами й пелюстками зі сталі.
Приймімо — це вічна робота: рости і цвісти,
сплітатись гілками колючими у негоду,
лягати у ґрунт, щоб оновлювалися світи,
щоб легше наступним було робити роботу.
І сходити знову — зійдемо чи ні, хтозна?
По вірі воздаться, ніхто відповісти не зможе.
А сіль на пелюстці — то моря тонка сльоза
Такі тонкосльозі зробилися, боже-боже.
Оплакати любих — не вистачить ста морів.
Триматись корінням землі й світити щосили
нам слід. Як троянди і мальви із тих країв,
де квітнуть аж до зими. Неминуче красиві.
23.10.2023

1800
23-10-24 18:31

***
На четвертий день нарешті дійшла до моря.
Сахалась чайок, наче птахів Хічкока —
реальність буває куди жахливіша.
Що ти маєш для мене, море,
чим мене подивуєш?
Гладенькими камінцями, білими баранцями
хвиль,
качками, які рибалять при березі
в погідний день?
Спокійний — яких не буває вдома.
Ці пряничні хатки з присмаком гіркоти:
зірвані трояндові, шипшинові голови, листки,
притиснуті до бруку важкою рукою дощу,
розбита яблучна плоть.
Та що ви знаєте про проминання?
Про те, як цвинтар поглинає село,
закінчується рід,
як смертю смерть привертають
і відвертають.
Як прокидатися в ранок,
знову не дораховуючись живих.
Птахи кричать — немов оплакують найдорожчих.
Ні, цей крик взагалі ні на що не схожий.
Прориває тонку ширму, на якій намальовані
море,
чайки,
задбані давні руїни,
червоні дахи —
з протилежного боку,
з боку реальності.
12.10.2023

2000
23-10-12 18:17

ІІІ
Залишила мені любові
в непрочитаному повідомленні
дрібку,
таку солону.
Мушу розтягувати
аж до наступної зустрічі,
де не пройдемо одна крізь одну,
шурхотячи
шлейфами спогадів:
сміху,
турбот,
одкровень,
безкінечних дискусій і суперечок.
Хто розпочне знову цю розмову,
обірвану на пів подиху,
як павутина шовку
на колючім кущі?
/я так любила тебе а ти
будеш за мною плакати
коли я помру/
Птаху плачу тріпотливу в грудях ношу.
Мокрі кросівки у цвинтарних бур'янах.
Ти обіцяла сестрою не називати —
зайва патетика.
Там, вже на іншому, безсловесному березі
будемо обійматися досхочу.
серпень 2023

2400
23-08-04 18:33