Статистика telegram каналу - @musakovska

Логотип телеграм спільноти - Юлія Мусаковська. Вірші. 2021-05-19

Юлія Мусаковська. Вірші.

Кількість підписників:
813
Фото:
15 
Відео:
 
Посилання:
26 
Категорія:
Блоги
Опис:
Мої вірші та переклади, текст і голос.

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Юлія Мусаковська. Вірші. - @musakovska

***
І ось ти стикаєшся з ворогом своїм лице в лице,
в оливному саду, на піску, білішому за кістки твоїх померлих.
Що скажеш йому? Надламаний горіх біля воріт росте,
нові гілки випускає, немов багнети, що його перемелють.
Донька твого ворога танцює під ніжним вивихом лози.
Птахи повернулись відновлювати розорені гнізда.
Сусід-кулеметник приїхав цілий — хіба здригається від грози
і часом серед ночі кричить, як чайка, пронизливо.
Коли свого ворога безпомилково у юрбі впізнаєш,
поцілив би — та слів або куль не видобути зненацька.
Повзуть блакитними поручнями пахощі бузини та яєчні,
а поміж них іще один гострий запах — ненависті.
Червона спека розпростує чіпкі клешні крабові,
обмацує натільні хрести, а на них — столітня іржа.
Донька твого ворога викидає ніжку дитинно, незграбно.
Танцює, і очі — ягоди,
з яких чавлять вино
у пору врожаю.
2019
#БогСвободи

402
24-07-08 20:20

***
А ми ще триваємо, ще чіпляємося за життя,
як пізні квіти у жовтні, що вперто не відцвітають:
червоні, рожеві та жовті. Палкі, безтямні.
З камінними стеблами й пелюстками зі сталі.
Приймімо — це вічна робота: рости і цвісти,
сплітатись гілками колючими у негоду,
лягати у ґрунт, щоб оновлювалися світи,
щоб легше наступним було робити роботу.
І сходити знову — зійдемо чи ні, хтозна?
По вірі воздаться, ніхто відповісти не зможе.
А сіль на пелюстці — то моря тонка сльоза
Такі тонкосльозі зробилися, боже-боже.
Оплакати любих — не вистачить ста морів.
Триматись корінням землі й світити щосили
нам слід. Як троянди і мальви із тих країв,
де квітнуть аж до зими. Неминуче красиві.
23.10.2023

1700
23-10-24 18:31

***
На четвертий день нарешті дійшла до моря.
Сахалась чайок, наче птахів Хічкока —
реальність буває куди жахливіша.
Що ти маєш для мене, море,
чим мене подивуєш?
Гладенькими камінцями, білими баранцями
хвиль,
качками, які рибалять при березі
в погідний день?
Спокійний — яких не буває вдома.
Ці пряничні хатки з присмаком гіркоти:
зірвані трояндові, шипшинові голови, листки,
притиснуті до бруку важкою рукою дощу,
розбита яблучна плоть.
Та що ви знаєте про проминання?
Про те, як цвинтар поглинає село,
закінчується рід,
як смертю смерть привертають
і відвертають.
Як прокидатися в ранок,
знову не дораховуючись живих.
Птахи кричать — немов оплакують найдорожчих.
Ні, цей крик взагалі ні на що не схожий.
Прориває тонку ширму, на якій намальовані
море,
чайки,
задбані давні руїни,
червоні дахи —
з протилежного боку,
з боку реальності.
12.10.2023

1800
23-10-12 18:17

ІІІ
Залишила мені любові
в непрочитаному повідомленні
дрібку,
таку солону.
Мушу розтягувати
аж до наступної зустрічі,
де не пройдемо одна крізь одну,
шурхотячи
шлейфами спогадів:
сміху,
турбот,
одкровень,
безкінечних дискусій і суперечок.
Хто розпочне знову цю розмову,
обірвану на пів подиху,
як павутина шовку
на колючім кущі?
/я так любила тебе а ти
будеш за мною плакати
коли я помру/
Птаху плачу тріпотливу в грудях ношу.
Мокрі кросівки у цвинтарних бур'янах.
Ти обіцяла сестрою не називати —
зайва патетика.
Там, вже на іншому, безсловесному березі
будемо обійматися досхочу.
серпень 2023

2300
23-08-04 18:33

ІІ
Білява дівчина сяйнула
у натовпі
біля костелу єзуїтів —
так схожа на тебе,
ніби ти
прийшла на власний похорон.
От зараз підійдеш і запитаєш
іронічно:
Не зрозуміла,
чого це ви зібрались тут
без мене?
Сказали б — я би теж принесла квіти.
І взагалі це я завжди ходила
в чорних сукнях.
Ходила по гарячих вуглинах
босоніж,
підстрибом,
широким кроком,
на руках.
У кожного лишила щось в кишені:
усмішку чи сльозу,
пелюстку,
шип закамʼянілий,
вогняну кулю,
пірʼїну,
з якої виростає птах.
Так, я жива.
Це все була велика містифікація.
Не плачте, любі,
але, прошу вас, не розходьтеся.
липень 2023

1800
23-08-02 17:15

***
Все закінчується. В районі закрилась маленька пекарня.
Пережила ковід і блекаути, потім щось поламалося.
Я питаю себе: чи встигла ти дізнатись і засмутитись?
Ми заходили разом, купували завжди однакове.
Ти казала насмішкувато: ти ж краще знаєш.
Але в іншому ніколи мене не слухала.
Ось на місці пекарні — безлика нова їдальня.
А на місці твоєму не буде нікого іншого.
Залишається тільки твоя від’ємна присутність —
зараз вийдеш з-за рогу, махнеш золотистим прапором —
тут у парку на лавці, де запускали пальці в майбутнє,
тут, де ти об бордюр спіткнулась на переході.
Бо ж завжди кудись поспішала, завжди летіла,
наче все знала наперед —
всюди себе залишила.
1.08.2023

1700
23-08-01 19:20

***
Продавчиня квітів слухає Службу Божу по радіо
у крамниці, куди я ходжу купувати
троянди чи хризантеми.
Парне число.
Вам яку повʼязати стрічку — чорну чи жовто-блакитну?
На цьому питанні я завжди зависаю.
На волосині. Від того, щоб розридатися.
Колись купували тут квіти на весілля,
хрестини і дні народження.
Тепер білі, парне число, для тих,
які йдуть передчасно.
Смерть приходить по них
не з власної волі.
Так ніби їй приставляли дуло до скроні,
мучили її рідних в неї на очах,
терзали її дитину.
Як би інакше вона могла
таких світлих,
таких вогнистих забрати?
Цього разу в крамниці
довго роздивляюся каланхое:
чи виживе в темному місці?
Проповідь закінчується.
Відчиняються двері.
- Як ваші справи?
- Дякувати Богу.
Все було б добре,
якби не війна.
31.07.2023

1900
23-07-31 16:38

Аїді Ібішевіч
Не бачилися чверть століття.
І цілу вічність проговорили
по війну.
Три і пів року в облозі.
Півтора під ракетами і шахедами.
Діти — два струмки голосів, що неминуче сплітаються в один,
як наші досвіди.
Позаду мружаться будинки,
покусані шрапнеллю. Це було давно.
Місто твого дитинства,
скривавлене, вистояло
на перебитих ногах.
З навіки врослими у шкіру
трояндами,
рясними білими шипами надгробків,
дірками, тріщинами,
запаяними сонцем.
З несамовитою жагою
свята.
Ви це переживете, — кажеш ти. —
Життя триватиме. Все буде, хоча й по-іншому.
Вода біжить під міст, брунатна, каламутна —
то серце міста помпує кров,
і розбрідаються думки,
мов кошенята.
Онде петляє по даху
маленький чорний бог тут-і-тепер.
Переживемо,
але не всі із нас.
Обіймемося — до побачення.
“You’re still alive, she says. Do I deserve to be?”
І впʼяте, перед сном, звучить
чи до молитви заклик
чи до надії.
Сараєво, червень 2023

1700
23-07-22 19:31

***
людина, яка нікого не любить,
нікого не втратить
на цій війні,
у цій землі
не залишить вирвані клапті
юності, серця, майбутнього
не розсипеться,
навіть не піде тріщинами,
гідними золота
тріщинами, крізь які
мусить заходити світло,
а натомість вдирається
студена густа
безнадія
як же добре тобі
не любити нікого,
яке ж це благословення,
який дарунок долі
в темні часи
не мати коріння, яке тримає,
тягаря турботи,
привʼязаності за плечима,
туги, що всвердлюється зсередини
і ламає кістки, мов у катівні
йти землею, якою розсипані
жовті кульбаби,
почорнілі жита,
стіни й дахи,
уламки життів
у безжальному витку історії
не задихатись від співу пташки,
що повторює
ту саму розпачливу пісню
знову і знову,
від залитого кровʼю
вечірнього неба
просто йти без страху
в незмінному напрямку —
будь-куди,
аби тільки вперед
людино, яка нікого не любить,
невмируща,
бо давно вже померла,
— та чи жила?
7.05.2023

789
23-05-08 17:37

Друзі, я нечасто буваю в Києві, але ж це благодійний квартирник, збираємо кошти на автівки для ЗСУ. Приходьте слухати поезію і музику: https://www.facebook.com/events/185893900922875

341
23-04-18 16:01