Статистика telegram каналу - @musakovska

Логотип телеграм спільноти - Юлія Мусаковська. Вірші. 2021-05-19

Юлія Мусаковська. Вірші.

Кількість підписників:
815
Фото:
15 
Відео:
 
Посилання:
26 
Категорія:
Блоги
Опис:
Мої вірші та переклади, текст і голос.

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Юлія Мусаковська. Вірші. - @musakovska

Друзі, я нечасто буваю в Києві, але ж це благодійний квартирник, збираємо кошти на автівки для ЗСУ. Приходьте слухати поезію і музику: https://www.facebook.com/events/185893900922875

341
23-04-18 16:01

***
кожного ранку приходжу в сад
обрізати троянди
чорні троянди скорботи
розрослися,
заповнили простір і час
я не встигаю їх обрізати
кожного ранку знову,
давно не встигаю нічого в цьому житті;
життя пролітає повз мене,
поки я завмираю із садовими ножицями в руках
поки на мене дивляться
карі сірі блакитні
з фотографій, на яких навскіс — навідріз
чорна троянда
2023

580
23-04-10 17:27

* * *
Жорстока гра із літніх таборів -
поволі накривати простирадлом
лице того, хто прокидається.
Немовби падає стіна — і хтось кричав від страху, наче вперше.
Ти пам’ятаєш?
Вони прокинулись найпершими.
Я знаю кожного в обличчя, всі вони — мої.
Зі зброєю дитинства у руках. Пригадуєш, ми грали в РобінГуда?
Вже час дорослішати, все тепер по-справжньому:
яскрава пластикова каска, дерев’яний меч.
І лучник, схожий на архангела, що на твоєму боці.
Птахи з підпаленими крилами, знаряддя помсти. Люди — це знаряддя?
Чоловіки, жінки, а часом — зовсім діти,
вихаркують криваву пісню єдності.
Цей запах гару в’ївся в шкіру,
солодкий дим Вітчизни. Моя дитина спить,
долоньку примостивши під щоку — у мене ж очі печуть і досі.
Лютневе сонце тече бруківкою: хтось плавить серп і молот.
Відбиток тіла на прапорі проступить, як плащаниця.
Благаю, не накривайте їм обличчя —
їм нічим дихати.
(З книжки “Залізо”, 2022)

370
23-02-18 20:46

“Тісно в одному світі…” голосом на Радіо Культура: http://www.nrcu.gov.ua/schedule/play-archive.html?periodItemID=3360668

197
23-02-09 20:09

***
Забуваю бути.
Вістря ножа флюгером вказує на схід.
Син вгадує сліди собак на снігу,
мріє про таку, що задушила б диктатора.
Теперішні мрії в дітей — про речі життєвої необхідності.
Гуде вантажівка — чуєш сирену повітряної тривоги.
Родина з винуватими обличчями заносить в авто букет і немовля.
Життя триває, а зовсім не так далеко триває смерть.
За них не житимеш ані хвилини, лише за себе,
це важче, аніж здається. Ось тобі свобода —
бери, неси її,
просякнуте кров’ю й потом тепле полотно.
Намотуй на шию, тримай завжди при тілі,
вдихай цей запах, щоб не забути,
що означає бути.
21.02.2023

342
23-01-22 18:53

***
Різдво посеред війни. Світле свято в темні часи.
Музика генераторів, приглушені голоси.
В кожного своя втрата, cхована під пальтом.
Залягла на плечі втома вагою в тисячу втом.
Метушня передсвяткова, але змазані кольори.
Цьогоріч для війська — найцінніші дари.
Найпалкіша молитва, робота серця і рук.
Чорні мішки чекають на Іродових слуг.
Світло ощадливе. Очі ясні —
замість різдвяних вогнів.
Вже народився той, хто смертю смерть переміг.
Тут поміж нами — прозорі постаті, до яких
кидаєшся обійняти, а вони тануть, як сніг.
24.12.2022

465
22-12-25 16:04

***
дзвіночки скляні це дитина сміється вві сні
лунка неоперена крихкість прозоре стакато
на вулицях кроки вогню але мури міцні
дитя прокидається більше не можна чекати
маленька пташино я шкірою чую твій страх
він випав сьогодні з гнізда і вчепився у шию
опудалу звіра який у залізних зубах
силкується втримати вітер і виє і виє
скляні обладунки і крила важкі снігові
впритул за новими вогнями великого міста
вогонь проникає пускає коріння в крові
а кров на снігу осідає гірка і займиста
крилатих перевертнів хмара будинок зі скла
молотить дзьобами закута в лайно і залізо
та кожна із куль повертається звідки прийшла
у вірну годину розплати чи рано чи пізно
і чорна діра що росте то діра у броні
вуста побілілі та димом застелені очі
це плаче земля це дитина сміється вві сні
це серце підпалене глухо у пляшці гуркоче
2015

357
22-11-23 15:08

***
Господи що то за вічність без тіні свободи
рветься з-під клавіш бунтарська душа фортеп'яно
день підіймається вище мрійливий і гордий
свіжою фарбою світла заливши бігборди
котиться сонце - монетка з помийної ями
Господи небо у клітці заходиться криком
кволе потріпане вітром але не безкриле
Господи скільки пасток ще потрібно відкрити
скільки розбіжностей перекувати на квіти
аби з вогню розпускалися аби дзвеніли
Боже потрібніший брату моєму послухай:
ікла нагострені тиша на горлі стискає
землю свою притули ніби мушлю до вуха
(музика вічності тиха симфонія руху)
тільки із пальців обмерзлих не відпускай її
Господи тим що забрав ти чи вільно чи тепло
разом стояти вгорі за твоїми щитами
близько до серця тримаючи землю розтерту
сонні церкви і крамниці їдальні й аптеки
тим хто її береже хто пильнує за нами
2015
* Зі святом, дорогі.

123
22-11-21 16:44

***
Боже, скажи, що ти
тримав його за руку
до самого кінця,
стояв біля нього навколішках,
коли розжареним ковадлом
його втискало в землю
пекуче літнє сонце,
коли навколо кружляли
бродячі пси,
зачувши кров,
забувши від голоду, хто вони
Скажи, що ти
крутив йому
накрасивішу кінострічку
з яскравими кадрами дитинства та юності:
ось він летить із пагорба
на ровері з надто високою рамою,
летить і падає сторчака у траву,
боляче забившись,
але сміється голосно — як грім,
як більше ніколи;
ось він стискає долонями
тендітне жіноче обличчя,
плечі
і стегна,
з’єднує тіло з тілом,
рухається аж до солодкого вибуху;
ось бачить у приціл
озброєних чужинців на своїй землі,
стискається в грудку —
і з першої спроби
влучає
А більше він і не встиг,
бо ти відміряв йому
гранованою горілчаною стопкою
цього життя
так скупо, Господи,
що пов‘язали його рушниками
не на шлюб,
а на муку,
на довгу, як нічна дорога лісом
для першокласника,
смерть
…І що з того,
що ти був поряд, Господи?
19.09.2022

495
22-10-05 19:08