Статистика telegram каналу - @musakovska

Логотип телеграм спільноти - Юлія Мусаковська. Вірші. 2021-05-19

Юлія Мусаковська. Вірші.

Кількість підписників:
850
Фото:
17 
Відео:
 
Посилання:
28 
Категорія:
Блоги
Опис:
Мої вірші та переклади, текст і голос.

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Юлія Мусаковська. Вірші. - @musakovska

***
Боже, скажи, що ти
тримав його за руку
до самого кінця,
стояв біля нього навколішках,
коли розжареним ковадлом
його втискало в землю
пекуче літнє сонце,
коли навколо кружляли
бродячі пси,
зачувши кров,
забувши від голоду, хто вони
Скажи, що ти
крутив йому
накрасивішу кінострічку
з яскравими кадрами дитинства та юності:
ось він летить із пагорба
на ровері з надто високою рамою,
летить і падає сторчака у траву,
боляче забившись,
але сміється голосно — як грім,
як більше ніколи;
ось він стискає долонями
тендітне жіноче обличчя,
плечі
і стегна,
з’єднує тіло з тілом,
рухається аж до солодкого вибуху;
ось бачить у приціл
озброєних чужинців на своїй землі,
стискається в грудку —
і з першої спроби
влучає
А більше він і не встиг,
бо ти відміряв йому
гранованою горілчаною стопкою
цього життя
так скупо, Господи,
що пов‘язали його рушниками
не на шлюб,
а на муку,
на довгу, як нічна дорога лісом
для першокласника,
смерть
…І що з того,
що ти був поряд, Господи?
19.09.2022

495
22-10-05 19:08


Тісно в одному світі із вбивцею, катом,
з тим, через кого навчились хотіти вбивати,
з бравим оркестром, що грає під тілом розп’ятим
із отченашем, на серці надряпаним цвяхом.
Тисне у грудях, і хвоя задушливо пахне:
там він упав і спльовував кров’ю на кахлі,
тут йому — куля і темрява з іншими в ямі,
де шестирічка лежить біля тата і мами.
Синє і жовте — браслет на тонкому зап‘ястку
тіла людини, яка була кожним із нас.
Дощечки дві перехрещені, номер і досить.
Ходить потвора і цвіту пожадливо косить.
Ходять під небом єдиним, на вигляд — як люди,
ниці істоти, уже скам’янілі по груди.
Ходять і дихають. Боже, як тісно у світі,
де убивають за те, що насмілився жити.
17.09.2022

257
22-09-21 16:11

* * *
відсвяткуймо цю осінь
в онлайнах надламаних
по два боки ефіру
під ковдрами з лами
вересневі обранці до сонце-парламенту
від душі накришили у келихи лайму
ми гірким
розрідили святкову патетику
по два боки ефіру
завіси протерті
і завариться осінь як чай у пакетику
з ледь відчутним присмаком
смерті
2012

254
22-09-01 18:06

***
Літо злетіло. Хороші друзі, погані вірші.
Люди ідуть, щоб звільнити в серці місце для інших.
Простору мало. Що не твоє — те слід відпускати.
Всі осередки сили час наносить на карти.
Впевнено йди. Світляки покажуть в імлі маршрути.
Бог, що на гіллі сосни дрімає, навряд чи втрутиться.
Танці фонтанів, шепіт води та уламки світла.
Біла доріжка, яка щоночі вгорі помітна.
Сірі дахи, які ранок хоче позолотити.
Те, що не відійде з проминанням літа.
Сила стихії живе у кожній окремій краплі.
Надто багато іще попереду втрат і подряпин.
Вигорни зайве з наплічника. Ніж і нотатник залиш.
Дихай вільніше. І рухайся далі. Рухайся швидше.
/"Бог свободи", 2021/
* фото Світлани Гусак-Балух

130
22-08-31 10:41

***
Якби їхня спільна історія так і не почалася,
кожен зостався б сам на сам зі своєю війною.
Серпень — пекельна, тілами напхана лазня.
Вона стискає знайому долоню — й оживає знову.
Усе, що сталося і не сталося з ними,
задавнене, прикладене каменем, незабуте,
проступає візерунком на шкірі, снивом,
збовтаним із реальністю, перешкоджає бути
тут і тепер собою, дихати на повні груди.
Листя починає жовтіти. Він жартує невміло:
так і не встигнемо напитися цієї отрути —
пахощів літніх ринків, сонячного свавілля,
дотиків плечей і колін, оголених та засмаглих,
світла, що білою цівкою пробивається крізь біль,
відчуття, ніби це — єдина мить, яку ти матимеш,
аби закінчити речення, стиснути міцніше обійми.
Чорна тінь відділяється і залишається на узбіччі.
Крики придушені стануть круками,
розкришаться угорі.
Якщо захочеш розповісти мені, у чому річ,
я слухатиму — тому, прошу тебе, говори.

340
22-08-07 18:36

* * *
І приходять вірші й стають на порозі, як діти.
Просять хліба. І просять вивести їх на світло.
Ось розсипані крихти. Що маю вам, діти, дати?
День за днем до нуля прямують, немов солдати.
Витягаю з горла зіржавіле вістря мови.
Чим ділитися? Різати свою литку знов?
Ні запхати у піч, ні лишити напризволяще.
Лиш приймати в обійми окате таке нещастя.
Цілувати в чола, як тих, що лягли зарано,
наче зерна у землю, не зорану тракторами,
з ошалілими вирвами, що кричать у простір.
Годі їсти просити, ставайте уже дорослими.
Нам ще довго іти по тунелю хребтами колій.
Що за світло? Горить колосся на видноколі.
19.07.2022

225
22-07-19 19:25