Повідомлення telegram каналу - @musakovska

ВЕЧЕРЯ
Вечеря – пісна. Приглушено ложки стукають об тарелі.
В господині болять коліна,
перед очима танцюють змійки.
Пропливають за вікнами хмари, як велетенські форелі.
Але за ними стежать хіба що діти
чи мрійники.
Дванадцять страв – як стільки ж спроб
зі собою порозумітись.
Господиня сидить із краєчку столу, ближче до виходу,
ближче до кухні. На столі немає живого місця.
Гості їдять, бо годиться. Аж забувають, що треба дихати.
Всі в колі, всі не схожі на себе:
тихі причесані діти,
чоловіки в тісних сорочках, що горло гризуть хортами,
жінки з тонкими губами,
яких одразу і не помітиш,
з важкими ладанками та очима від свіч розталими.
За хвилю постукають, рій голосів розітне повітря у хаті,
колядою вибілить стелю, шибки, стіни –
хто як уміє.
Господиня схлипує. Дідух руки розпростує волохаті.
"Це є тіло моє, це є кров моя."
І часник -
як вирвані зуби змія.
(“Чоловіки, жінки і діти”, 2015)