Приказка

Ніколи не виправляйте інших.Львів, маршрутка. Дівчина говорить по телефону:-… у Львові страшні пробки, страшні… Я тобі кажу…— Пані, я перепрошую, — торкається її плеча жінка в елегантному капелюшку. — Але правильно казати «затори».Дівчина повертає голову. На обличчі в неї здивування. Вона розгублено мовчить, а рука з телефоном мимохіть сповзає вниз.— Нічого-нічого, — запевняє її жінка. — Ми всі помиляємося.— Я не знаю, як вам то сказати, але… — дівчина намагається підібрати слова.— Ніяких «але»! Я тридцять років пропрацювала вчителькою української мови й точно вам кажу, що правильно — «затори». Йой, це моя зупинка, гарного дня.За жінкою зачиняються жовті двері. Дівчина ще декілька секунд дивиться їй вслід, а потім згадує про телефон у руці:— Алло, так, вибач. Я тобі кажу: їду зараз зі складу. У Львові залишилися страшні пробки: чорні, силіконові… Може, краще замовимо ті нові, рожеві з хвостиками? Або сталеві. Наручники ще є, а от фалоімітатори закінчуються…Ніколи, чуєте мене, ніколи не виправляйте інших.

Кажуть, що найкращий успіх — це зароблений своєю працює та талантами.Ось ви заходите в новенький будинок і знаєте, що купили його на свої гроші. Кожну копійку з них ви заробили за те, що трудилися з відданістю. Ваша робота була корисною для інших людей — і тому вам за неї заплатили. Або ви збираєте врожай — і він щедрий. Вистачить на всю зиму для вашої сім’ї, можна пригостити друзів та родичів. Ще й залишиться на продаж. Це все завдяки тому, що ви довго та дбайливо доглядали рослини, вивчали їхні особливості, берегли їх від хвороб та шкідників, поливали та підгодовували добривами.Дуже приємно отримувати заслужену нагороду за старання.Ми зробили патріотичні парфуми, які пахнуть саме таким заробленим успіхом. Пшеницею, яблучками, деревиною, абрикосами та трошки чабрецем. Це аромат для щастя. Він називається «Intoнація». Сама назва запрошує поринути into націю, тобто в націю. Бо ми такі є. Працьовиті та затишні. Ми любимо усе смачне та гарне, і готові багато робити для добробуту.Відсьогодні парфуми можна спробувати безкоштовно у Львові, у магазині Vesna (проспект Чорновола, 23). До речі, косметика в них пречудова.Купити парфуми можна в нас на сайті https://www.tekstom.com/parfume

Люди хочуть говорити українською. Я до вас із новинами та статистикою, від якої сама в шоку.Вгадайте, скільки бібліотек заповнило заявку на книжку «Мова: таємниці відьом»?Як ви знаєте, я написала книжку про те, як заговорити українською. Її особливість у тому, что це захоплива пригодницька історія. Художники доповнили її ілюстраціями. Вийшла гарнезна книжка. Ми всі в неї вклали багато любові.І вона собі продавалася спокійно. Аж поки один примірник не поцупили на Книжковому Арсеналі. Тоді ми зрозуміли, що книжка найбільше потрібна тим, хто не може за неї заплатити, — і відкрили збір. У результаті 128 примірників поїхали в прифронтові бібліотеки. Фотозвіти — на сторінках чудових Олександр Сапронов та Марина Куркач.Це не все. Нам почали писати інші бібліотеки та просити цю книжку. Саме цю. Повідомлень було настільки багато, що ми зробили анкету-заявку і скерували всіх туди.900 бібліотек заповнило її за три дні. 900! Сумарно їх відвідує пів мільйона читачів у віці 10+ років! Ви тільки уявіть: бібліотеки хочуть мати саме книжку про те, як заговорити українською! Хіба ж це не чудово?..Ви б бачили, як зворушливо вони пишуть прохання… Про те, що читачам вона треба, що фінансування немає і давно не було, що вони хочуть… Що в них війна зовсім поруч і нічого немає, але вони читають… Або що у них до фронту далеко, але купа переселенців…Друзі, ми продовжуємо збір для бібліотек. В ідеалі треба ще 900 примірників, щоб ця книжка могла допомогти 500 000 українців заговорити нашою мовою. Це багато. Ми вирішили розділити збір на частини. Одна книжка після знижки від видавництва коштує 400 грн. Зараз збираємо 60 000 грн на 150 книжок для бібліотек на деокупованих територіях.🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/2vY6FXzH5k💳Банка5375 4112 1946 [email protected]Крім грошей ще треба допомога з доставкою до бібліотек. Потужності наших волонтерів уже вичерпано. Якщо у вас є ідеї, як її організувати недорого або безкоштовно, будь ласка, зв’яжіться зі мною.

На першій сторінці читач стає свідком готування чарівного зілля з «Ґ» врожаю 1993 року та інших літер і звуків. Мені дуже близька ідея метафори «мова — зілля», з неперевершеним ароматом, смаковими нотками і відтінками, які увібрали в себе українські традиції, культурну й історичну спадщину, досвід поколінь. Коли кожне слово хочеться смакувати, катати на язику, ніби льодяник. Що, зрештою, і роблять відьми. «— Тут ще в мене є “Ґ” врожаю 1993 року. Нести?— О, це чудово! Добре, що його знову почали вирощувати! Якийсь час не було, я без нього страждала. Не те було звучання, не те! Тепер зазвучить краще!»У цій книзі ви не зустрінете занудних пояснень і сухих правил правопису та граматики. Навпаки! Познайомитеся з подружжям Іменника і Множини, які в парі створюють прекрасні речі — дають назви всім предметам в однині і множині. Зустрінете Числівника, пана Прислівника та інших дійових осіб.Усі події в книзі відбуваються в паралельному світі, куди от-от, як віщує магічна куля, має потрапити спеціальний гість — кур’єр і посланець любові. Хто він? Не буду спойлерити. Скажу лише, що саме він здатен навчити будь-яку дорослу людину поважати власні кордони, шанувати свободу і множити абсолютне кохання і прийняття. ***Читати повністю: https://www.barabooka.com.ua/vidomski-shtuchki-i-vsyake-take/

Принесла вам цікаве про традицію «гріти мертвим ноги». Це з Волині.“З третього дня Великодня і увесь тиждень до наступного вівторка селяни збираються у когось із сусідів, зносять дрова і розпалюють багаття.Кожен мусить принести свій оберемок дров. Сідають навколо багаття і розмовляють. Говорити під час цього незвичного ритуалу треба про померлих родичів. Таким чином поминають рідних. Згадують щось добре.– Я запитувала у своєї бабусі: «Чого ви гріли мертвим ноги?». А вона каже: «Бо мати моя гріла і баба моя гріла». Ми урізноманітнили трохи цю традицію, бо ми вже тепер несемо до багаття ковбасу і крашанки, щось їмо, а раніше їсти було не заведено. Сидіти біля вогню у Смідині можуть до пів ночі. Якщо одного року сусіди палять багаття в когось одного, то наступного – черга когось іншого. Але йдеш селом – і то там, то там горить… – каже місцева мешканка і голова Смідинської ТГ Оксана Піцик.”Читати повністю: https://pershyj.com/p-u-seli-na-volini-zberegli-davnii-zvichai-pominannya-pomerlih-tut-griyut-mertvim-nogi-56888Що про це думаєте?

Зараз буде допис не зовсім у стилі цієї сторінки, тому що досить трагічний. Ну але, у житті є місце різному. Вам же цікаво, коли я розповідаю про Крим. Цей текст про те, від чого люди травмувалися та гинули на півострові. Не знаю, чи ви колись задумувалися, але це теж різниться від регіону до регіону.До цього допису мене підштовхнула сильна гроза у Львові. Я згадала, що в Криму були випадки, коли блискавка била в людей, які на початку грози плавали в морі. З трубкою. Їх вбивало насмерть. Це дуже страшно. Звісно, таких випадків було мало, але були.У морі тонули. Часто. Багато. Здебільшого п’яні, але й також ті, у кого судомою звело ногу. Або ті, хто не розрахував свої сили. Або через хвилі. Час від часу когось відносило на надувних матрасах — але цих ніби ратувальники завджи знаходили. Обгорілими на сонці до фіолетового кольору, зневодненими, переляканими, але живими.Мабуть, хто народився в моїх рідних Саках, той ніде, ніколи, ні за яких обставин не стрибатиме у воду. Хіба що в обладнаному для цього місці. Тому що в нашому містечку було безліч паралізованих людей, які стрибнули в море, вдарилися об дно і зламали шию. Ось це бувало дуже часто. На материку мені досі ніхто не вірить, коли я кажу, що хребет собі в такий спосіб зламати дуже, дуже легко.Кримці здебільшого не люблять море. Крім того, що воно мокре й холодне, ще й небезепечне. Ми всі знаємо когось, когось воно забрало. А ще в ньому як не медузи, то водорості. Як не водорості, то кишкова паличка. Втім море все одно трошки любимо. Зовсім трошки. Інколи ми все ж появляємося на березі. Довго обираємо день та час (або дуже рано вранці, або на заході сонця), приходимо ненадовго і плаваємо недалеко. Звісно, усі люди різні. Серед кримців є і морелюби. Я пишу про загальну тенденцію тих часів, коли жила в Криму.Також багато людей гинуло через спроби покататися взимку на замерзлих водоймах. Це було ненадійно, бо морози в Криму зазавичай слабенькі, а водойми можуть мати теплі джерела на дні. Нам у школі весь час про це розповідали, залякували, просили, вмовляли… Але вберегли не всіх.У Криму були отруйні змії та павуки, але в моїй бульбашці не було нікого, хто б від них постраждав.Дуже багато людей померло через спроби зрізати дроти під напругою, щоби потім здати їх на металобрухт. Про це навіть була постійно рубрика в місцевій газеті. Потім якось чи дроти стали краще охоронятися, чи ціни на метал впали, але це припинилося.Також у дев’яності в Криму була мафія. Червоні піджаки, розробрки, «стрєлки», перестрілки — оце все. Здається, Львів про таке не чув :) У моєму містечку це все крутилося здебільшого навколо грошей, які приносили кар’єри, де добували каміння для будівництва. Тоді багато кого вбили.Венеричні хвороби. Перша в Криму аптека була заснована в Євпаторії, у принципі, саме через їх розпосвюдженість. Порт. Курорт. Південний темперамент. Звичайно, потім змінилися часи, люди стали більш обізнаними, з’явилися засоби запобігання та лікування.Ну й наостанок — харчові отруєння. У Криму тепло, їжа псується швидко. Особливо те, що й так уже буле приготоване в сумнівних санітарних умовах. Кримці дуже, дуже скептично ставляться до їжі, яку продають на вулицях, особливо на пляжах та набережних. У нашому розумінні «молочний коктель» дорівнює «срачка». Скажіть кримцю, що поїли креветок на пляжі — і він розпливеться в хитрій усмішці. Може спитати щось на кшталт: «І як тобі? Шість годин уже пройшло?». У нас багато жартів на цю тему: “жопаротавірус”, “з усієї екскурсії нам найбільше запам’яталося харчове отруєння” тощо.Та й такє :)